Анотація

"Функція оргазму" була першою працею Райха, переведеним на англійську мову. Це не підручник, а швидше наукова біографія. "Систематичний виклад і не дав би уявлення читачеві про те, як постановка проблеми та її рішення ведуть до виникнення іншої проблеми, і не показало б, що дана робота не є чистим відкриттям і що кожна частина цієї праці зобов'язана своїм існуванням руху по власному шляху наукової логіки ".

Книга дуже сподобалася. З неї можна дізнатися про стан психотерапії в 30-40 роках 20-го століття, познайомитися з поглядами автора, як одного з учнів і довгий час сподвижників Фрейда, на психоаналіз. Захоплює завзятість автора в слідуванні своїм поглядам і прагнення змінити ставлення в суспільстві до сексуальності. Дуже цікаві результати клінічних дослідів, здійснених автором, з відновлення в людині здатності до отримання задоволення і задоволення під час сексу. А також, як відновлення даної здібності впливає на життя людини. У своїх дослідженнях автор виходить далеко за межі психології, переміщаючи свою увагу в суміжні науки про людину.

На 98% книга складається з його спогадів про становлення психоаналізу в цілому і зокрема його практики і теорії оргазму. Загалом мені це було не цікаво, лише зрідка він вдавався в психологічні роздуми безпосередньо по темі. Для себе я почерпнула не так багато, але в цілому щось почерпнула.

У ній досить просто і доступно описано нормального функціонування людського організму (тут під нормальним я розумію таке життя, яка приносить максимум задоволення, радості і самореалізації. Опір і неприйняття цих принципів, споконвічно закладених самою Природою - вірний шлях до хвороб, ірраціонального поведінки, деструктивності). Це правда - протилежну стать притягує як магнітом.

17. Полякова Анжела. О книге. Работа замечательного буддийского ламы и духовного мастера Анагарики Говинды «Психологическая позиция философии раннего буддизма» уникальна. «Гражданин двух миров», немец по происхождению и тибетский лама по своей духовной реализации, в молодости покинувший Запад и более полувека проведший на Востоке, Говинда и названием и содержанием своей книги утверждает, что на Востоке, особенно в буддизме, существуют мощные психологические традиции и школы. Книга начинается с осмысления, что же представляет собой буддизм в общей панораме духовных исканий человечества и постижения человеком Востока природы своего сознания. Говинда подчеркивает: буддийская психология — это прежде всего психология переживаний, организованных с помощью медитативных практик таким образом, что индивидуальное «я» растворяется в Океане Чистого Нирванического Сознания. Один из главных разделов книги — глава о четырех благородных истинах Будды, рассмотренных с позиций психологических переживаний и работы глубинных механизмов сознания. Здесь Говинда показывает, что буддизм видит в страдании фундаментальное свойство человеческой психики и одновременно главное средство ее развития и совершенствования.

При рассмотрении ламой Говиндой фундаментальных буддийских принципов работы сознания становится окончательно понятным, чем же восточная психология отличается от западной. Если на Западе психология — автономная научная дисциплина, лучшие представители которой сопрягают ее с рядом различных отраслей знания, то на Востоке психология изначально была интегрирована в общее Знание о природе и человеке.

18. Поторока Галина. Аналіз першоджерела М. Мерло-Понті «Феноменологія сприйняття»

У книзі видатний французький мислитель Моріс Мерло-Понті (1908-1961) осмислює унікальний спосіб буття людини у світі та її взаємодії з ним. Відтак, з позиції феноменології М. Мерло-Понті аналізуються принципи людського сприйняття та тлумачення способів вира­ження набутого досвіду, розглядається тема життєсвіту як природного тла, на якому вибудовується універсум науки та культури.

У вступі до праці “Феноменологія сприйняття” Мерло-Понті гово­рить про суть феноменології, її основну мету: феноменологія – це вивчення сутностей, але в той же час феноменологія – це філософія, яка вплітає ці сутності в екзистенцію і яка вважає, що зрозуміти людину і світ можливо лише, наслідую­чи їх “фактичність” (існування перетворює факт у ситуацію); це філософія, для якої світ “вже тут”, до рефлексії, як деяка неминуча присутність, відповідно, всі зусилля спрямовані на те, щоб відшукати наївний контакт зі світом, щоб надати цьому контакту філософського статусу. Феноменологія – це спроба описати наш досвід таким, яким він являється, не вдаючись до пояснень причин чи пси­хологічної ґенези. Власне, в цьому і полягає суть критики “психологізму та ло­гіцизму” – описувати, а не пояснювати чи аналізувати. Реальності належить не конституювати чи конструювати, а описувати. Реальність – це цупка тканина, вона не чекає на наші судження аби приєднати до себе найнеймовірніші фено­мени, чи відкинути найбільш істинні уявлення. На думку Мерло-Понті немож­ливо побудувати систему, відштовхуючись від положень науки, бо сам універсум науки вибудовується на життєсвіті, наука виступає вторинним вираженням пер­винного досвіду світу, вона є визначенням або тлумаченням світосприйняття.

Мерло-Понті в першу чергу цікавить лю­дина та її життєсвіт, проблема світовідчуття та світорозуміння. Людина нерозривно пов’язана зі світом, фактично “вплетена” в нього. Тому для автора “шукати сутність світу – не означає, що ми маємо шукати те, що світ є в ідеї, це означає, що ми маємо шукати те, що світ значить для нас насправді, в будь-якій його лематизації”. Вибудовуючи власне бачення характеру взаємовідносин “людина-світ”, Мерло-Понті вдається до критики своїх попере­дників щодо розуміння людини, світу та процесу пізнання. Остання стосується емпіризму і психологізму, тогочасної науки, картезіанства і, зокрема, Декарта, а також ідеалістичної чи інтелектуалістської філософії.

На думку Мерло-Понті, не існує ніякої “внутрішньої людини”, відкривши яку в собі, кожен наближається до істини. Натомість, він уточнює про те, що коли ми, відштовхуючись від положень здорового глузду чи від догматизму на­уки, повертаємося до свого “Я”, то досягаємо не внутрішнього ядра істини, але суб’єкта, “який приречений бути у світі”. Відтак ні емпіризм, не інтелектуалізм нездатні виразити той особливий спосіб, яким перцептивна свідомість утворює свій об’єкт, вони обидва зберігають дистанцію по відношенню до сприйняття замість того, щоб злитися з ним. Інтелектуалізм дає ім’я “трансцендентальне Ego” тому місцю поза світом, в якому розміщував себе емпірик, аби описати подію сприйняття світу.

19. Приходько Марія. Ліз Бурбо Слухайте своє тіло