Фонові явища

Одним із мотивів злочинної поведінки жінок є образа, спричинена переважно ревнощами. Жінки надмірно емоційні, що й призводить до вчинення тяжких злочинів із зазначених причин.

У мотивації жіночих злочинів часто переплітаються користь і помста, заздрість, ревнощі, тобто матеріальний інтерес збігається з особистісним. Наприклад, жінки, учиняючи крадіжку або грабіж, мають на меті помститися своїй суперниці, яка стає потерпілою під час здійснення злочинного зазіхання, подеколи злочин учиняють через заздрість до власника модних і дорогих речей.

Соціальне середовище, у якому особистість жінки формується і розвивається, відіграє важливу роль у формуванні мотивації поведінки. У неблагополучних сім’ях, якщо батьки алкоголіки, наркомани, що негативно впливає на психіку дитини, формується агресивність, корисливість, тривожність, відчуття неповноцінності, що посилює криміногенну мотивацію.

Психічні травми жінок, пов’язані з виробничими й сімейними конфліктами, зокрема розлученнями, невпорядкованістю особистого життя, мають більш глибокий, затяжний характер і є джерелом невротичних зривів, які призводять до вчинення злочину. З огляду на зазначене, вивчення впливу несприятливого середовища на жінок є досить актуальним і важливим.

За даними нашого дослідження, на момент здійснення злочину лише 51,6 % жінок були заміжні або жили зі співмешканцями, інші були або розлучені, або взагалі не були заміжні, у 23,7 % сім’я розпалася під час відбування покарання, а 1,9 % жінок вийшли заміж під час відбування покарання в місцях позбавлення волі.

За даними дослідження О. М. Джужі, В. В. Василевича, А. М. Антоняна, майже 25,0 % засуджених жінок мають різні психічні аномалії. Найчастіше це гостра форма алкоголізму, психопатії, органічні ушкодження центральної нервової системи, наслідки мозкових травм. Крім того, у неповнолітніх засуджених виявлено венеричні захворювання (сифіліс і гонорея). На наш погляд, держава має надавати допомогу, передусім, дівчатам-підліткам, які опинилися в скрутному становищі й учиняють антигромадські дії, для чого необхідно впроваджувати комплекс індивідуальних виховних заходів, установлювати опіку й піклування, направляти в дитячі будинки, школи-інтернати, влаштовувати на роботу чи навчання, надавати медичну допомогу, оскільки більшість дівчат-правопорушниць страждають на венеричні, соматичні та психічні захворювання.

Серед детермінант злочинної поведінки – алкогольна залежність. Здійснене кримінологічне дослідження засуджених жінок засвідчило, що 27,6 % жінок, які відбувають покарання в місцях позбавлення волі, потребують лікування від алкоголізму в установах виконання покарань мінімального та середнього рівня безпеки.

Алкоголізм, на думку Ю. М. Антоняна, значно поширеніший серед жінок, ніж наркоманія, оскільки алкоголь у несприятливих психотравмувальних ситуаціях стає засобом зниження рівня невпевненості, тривоги, туги, покращення настрою, налагодження та поліпшення соціальних контактів, що створює суб’єктивне сприйняття адаптованості.

У сучасних умовах соціально-економічного життя жінка опинилася в більш складному становищі ще й тому, що традиційно вона працює в таких галузях, які здавна вважали жіночими. Крім цього, заробітна плата жінок у середньому нижча на 20–25 %, ніж чоловіків. Жінок неохоче приймають на роботу в органи державної влади та управління, приватні підприємства, що повʼязано переважно з перспективою вагітності та відпустки по догляду за дитиною.

Установлено, що зарплата чоловіків і жінок різниться не тільки у звʼязку з галузевою диференціацією і зайнятістю на підприємствах різних форм власності. На великих промислових підприємствах жінки обіймають посади переважно низового управлінського персоналу або є робітниками масових професій.

Кримінологічні проблеми проституції

Поняття “проституція” (від лат. prostitutio — осквернення, збезчещення) означає продаж свого тіла для задоволення сексуальних бажань. Вважається ще найстародавнішою професією, бо не потребує великих здібностей і вміння. З давніх часів проституцію поділяють на жіночу й чоловічу. Розглянемо проблему жіночої проституції, що значно поширеніша й небезпечніша для суспільства.
Згідно із законодавством під проституцією розуміється систематичне надання сексуальних послуг з метою отримання доходу (ст. 303 КК України).
У сучасному суспільстві проституція вважається аморальною поведінкою. Що ж до її визнання правопорушенням існують різні погляди: від визнання її злочином (частина мусульманських країн) до дозволу при дотриманні певних правил зайняття проституцією (так звана регламентація). В Україні систематичне зайняття проституцією вважається злочином (ст. 303 КК України).
Слід визнати, що проституція є одним з найтісніше пов’язаних із злочинністю фонових явищ. Вони значною мірою зумовлюють одне одного. По-перше, проституцію як засіб наживи широко використовує злочинність, яка на її основі створює систему сексбізнесу зі звідниками, утримувачами будинків розпусти, сутенерами й охоронцями. По-друге, проституток (повій) широко використовують як співучасниць крадії, грабіжники, вимагачі, шахраї. По-третє, повії й самі вчиняють багато злочинів, передусім крадіжок у клієнтів. По-четверте, для того щоб мати можливість платити повіям і їх господарям, скоюється багато корисливих злочинів. По-п’яте, повії є найактивнішими поширювачами венеричних хвороб і СНІДу. По-шосте, проститутки часто самі стають потерпілими від корисливих і насильницьких злочинів або гинуть під впливом алкоголю чи наркотиків.
Проте основним негативним чинником поширення проституції є значне зниження моралі суспільства. А це означає, що суспільство погоджується з аморалізмом і це безпосередньо негативно впливає на підлітків і молодь. На жаль, нині спостерігається тенденція до збільшення кількості повій і підвищення попиту на них, а наступальної боротьби з цим явищем достатньою мірою не ведеться.
Класифікують повій за категоріями (наприклад, за місцем “роботи”, вартістю послуг):
- валютні (путани), які “працюють" у готелях, ресторанах, барах, театрах і мають стосунки з іноземцями за валюту (проте не гребують і “своїми”). Частина з них має вищу освіту, володіє іноземною мовою, має приємний зовнішній вигляд, як правило, усі “охоплені” сутенерами й рекетирами;
- які “працюють" за кордоном; частина їх виїздить сама, а частину вивозять “організовано" постачальники “живого товару", іноді їх вивозять обманним шляхом. Для виявлення бажаючих злочинці використовують оголошення у пресі, рекламні щити тощо. “Організовані” повії за кордоном діють під контролем “своїх” і місцевих сутенерів, “неорганізовані” — на власний ризик;
- “за викликом”, тобто які “працюють" під керівництвом “секс-бригади”, яка поставляє їх у певне місце на замовлення і “прикриває”, тобто збирає платню, захищає від мордувань тощо. Перелічені категорії можна умовно зарахувати до вищих верств світу повій. Нижчими є повії вокзальні (місцеві й заїжджі), які “промишляють" на автострадах, у кемпінгах (так звані плечові). На найнижчому щаблі перебувають вуличні повії, здебільшого алкоголічки, наркоманки, тобто покидьки суспільства. У сучасних умовах на шлях проституції жінки стають з різних причин. Іноді до цього жінок штовхає скрутне матеріальне становище (матері-одиначки з малим заробітком, через тяжку хворобу когось із членів незаможної родини тощо). Відомі випадки примусу з боку злочинців. Але навіть за умов сьогодення не ці чинники зумовлюють проституцію як соціальне явище.
Рівень проституції, яка, як і злочинність, є постійним супутником цивілізації, багато в чому залежить від морального стану суспільства. Це спотворені погляди на поняття честі, гідності, на ставлення суспільства до себе і своєї “професії”, коли для жінки стає привабливішим заробляння грошей у такий спосіб. Значну частину повій їх спосіб життя засмоктує й робить психічно залежними так само, як алкоголь або наркотики.
Звичайно, проституцію стимулюють також розшарування суспільства, поява чоловіків, які здатні витратити на повій великі гроші; недостатня боротьба з цим явищем правоохоронних органів; можливість для повії дивитись на жінок, які чесно працюють, як на людей жалюгідних, не здатних “проявити” себе у вирі життя.

Запобігання жіночій злочинності - невід'ємна частина системи запобігання злочинності взагалі. Вона також здійснюється на двох рівнях: загальносоціальному і спеціально-кримінологічному.

Загальносоціальне запобігання жіночій злочинності - це завдання соціально-економічної та політичної систем країни вжити обґрунтованих, ефективних, комплексних, конкретних, реальних за часом заходів щодо вдосконалення тих відносин, які стосуються проблеми станови­ща жінки у нашому суспільстві.

Спеціально-кримінологічне запобігання жіночій злочинності скла­дається із заходів кримінологічної профілактики, відвернення злочинів та їх припинення.

Кримінологічна профілактика злочинів. Важлива роль у радикаль­ному зниженні жіночої злочинності належить передбаченню і своєчас­ному випередженню виникнення і поширення криміногенних явищ, які можуть детермінувати або детермінують злочинність жінок. Про­філактика випередження включає широкий комплекс заходів: соціально-економічних (забезпечення жінки роботою і заробітною платою, під­вищення її освіти і кваліфікації, допомога сім'ї тощо); ідеологічних (захист моральності, гідності і честі жінки, поліпшення адаптаційних можливостей тих, хто відбуває покарання у місцях позбавлення волі, боротьба з кримінальною субкультурою тощо); соціально-виховних, які перешкоджають виникненню, поширенню і рецидиву криміноген­них явищ зовнішнього середовища, де відбувається фізична і мораль­на деформація жінки (рання сексуальна деморалізація, розпад сім'ї, позашлюбна народжуваність, відмова від виховання дітей, розумова відсталість та ін.); лікувально-профілактичних (наприклад, рання діа­гностика та виправлення різних психічних аномалій, психопатій, вдо­сконалення системи соціально-трудової адаптації жінок з такими відхиленнями психіки, патронаж тощо). Слід зазначити, що проведен­ня кримінологічної профілактики випередження жіночої злочинності потребує значних матеріальних та інших ресурсних витрат.

Ще багато негативних суспільних явищ у сучасному житті не мо­жуть бути усунуті тими заходами, які є зараз у розпорядженні суспіль­ства. Це реальний факт і на нього необхідно зважати. Єдино можливий засіб профілактичного впливу на такі явища - обмеження їх кримі­ногенного впливу. Обмеження криміногенного сімейного неблагополуччя, віктимності, кримінальної субкультури, пияцтва, наркоманії, бездоглядності дітей, бродяжництва, жебрацтва - шлях до скорочен­ня злочинності жінок.

За сучасних умов важливого значення набувають питання усунен­ня детермінант злочинної поведінки жінок. До речі, суспільство не може похвалитися успішним знищенням найбільш поширених нега­тивних явищ, що супроводжують людство. Навпаки, все більше жінок уражаються цими антисуспільними явищами.

Криміногенні явища, що детермінують жіночу злочинність, як відо­мо, розрізняються залежно від соціального рівня суспільних відносин: від недоліків, пов'язаних з порушеннями у сімейно-побутовій сфері конкретних осіб чи груп населення, до криміногенних явищ і процесів, що охоплюють значний прошарок населення.

Отже, компетентні органи повинні максимально конкретизувати заходи щодо профілактики криміногенних явищ у певні строки. Не­вдачі у проведенні профілактики злочинів, які вчиняють жінки, можуть свідчити як про неадекватність використання засобів, так і про нена­лежний для цього час. Надати допомогу жінкам, які відбувають строк позбавлення волі, або тим, що вже відбули покарання, або конкретним неблагополучним сім'ям набагато легше, ніж, наприклад, підвищити соціальний контроль за виконанням жінками їх сімейних ролей чи усунути серед них пияцтво, наркоманію, проституцію тощо. Тому на­прями запобігання злочинності взагалі потребують розроблення цільо­вих програм щодо запобігання саме жіночій злочинності.

Профілактика захисту ставить за мету створення достатнього за­хисту і безпеки матеріальних цінностей і особи, а також зовнішні пере­шкоди для такого посягання (наприклад, введення особливого порядку придбання і реалізації цінностей, усунення віктимного стану певних осіб, негайне реагування на насильство в сім'ї тощо).

Відвернення злочинів. Головне завдання відвернення злочинів по­лягає в тому, щоб не допустити їх вчинення з боку певних осіб чи груп, у яких виник чи є вже сталим намір на вчинення злочину, або їх по­ведінка свідчить про можливість такого розвитку подій. Це стосується перш за все тих жінок, у яких склалася несприятлива конкретна жит­тєва ситуація в сім'ї чи на виробництві, або які ведуть аморальний спосіб життя, зловживають спиртними напоями, наркотиками тощо. Крім того, ефект запобігання злочинам може дати тяжка, але необхід­на робота з жінками-рецидивістками, бродягами, проститутками та ін. Індивідуальна робота щодо запобігання злочинам з боку жінок по суті не відрізняється від такої ж діяльності серед чоловіків - потенційних злочинців, але й тут є своя специфіка. Робота щодо відвернення жіно­чої злочинності повинна охоплювати ті сфери життєдіяльності жінок, які формують їх негативні риси і найчастіше викликають намір вчини­ти злочин. Це сім'я, побут, виробництво. Заходи протидії злочинній мотивації складаються із заходів переорієнтації антисуспільної уста­новки, тобто створення та підтримання на належному рівні спеціальних економічних і соціально-психологічних програм, які розраховані на те, щоб жінка у соціальній групі одержувала б більш-менш повне задо­волення необхідних для нормальної життєдіяльності потреб, і заходів активної протидії. Мета останніх - активно протидіяти криміногенній обстановці, ситуаціям, створювати такі умови, які б усували або об­межували поширення тієї чи іншої злочинної мотивації. До заходів індивідуального запобігання злочинам можна віднести заходи пере­конання, примусу, застереження, допомоги. Ці заходи досить різно­манітні і для їх здійснення повинні залучатися різні суб'єкти запобі­гання злочинності.

Припинення злочинів. Для запобігання незакінченим злочинам можуть використовуватися заходи спонукання, обережності або актив­ного втручання. Заходи спонукання здійснюються з метою досягнення добровільної відмови від продовження злочинної діяльності (своєчасне виявлення розпочатої злочинної діяльності, спонукання винних до добровільної відмови, проведення органами внутрішніх справ різних оперативних заходів щодо виявлення антигромадських елементів, про­паганда законодавства про добровільну відмову, усунення умов, які безпосередньо сприяють вчиненню злочину, та ін.). Заходи обережнос­ті застосовуються для того, щоб створити умови, які виключають саму можливість чи перешкоджають продовженню розпочатої злочинної діяльності (наприклад, посилення патрулювання громадських місць, зміна режиму роботи особи, виклик до міліції з поясненням причин антигромадської поведінки, вирішення міжособистістних стосунків мирним шляхом тощо). Заходи активного втручання - це оперативна робота відповідних державних органів і громадських організацій щодо припинення розпочатого злочину, який не встигли попередити (затри­мання під час вчинення незаконних дій, притягнення жінок до кримі­нальної відповідальності за інші закінчені посягання, арешт та ін.).

Зрозуміло, що ефективність заходів припинення злочинів, які вчи­няють жінки, потребує наявності добротної оперативної інформації, технічної оснащеності і професіоналізму співробітників правоохорон­них органів і громадських формувань.

Поиск по сайту: