категорія

3.Вільям Блейк (англ. William Blake; *28 листопада 1757, Лондон — †12 серпня 1827) — англійський поет і художник-гравер.

Народився у Лондоні. Перша значна поетична збірка — «Пісні невинності» (1789).

Кращі твори Блейка (лірична збірка «Пісні зрілості», 1794; поеми «Весілля неба і пекла», 1790; «Французька революція», 1791; «Європа», 1794, та інші) написані в епоху французької революції. Оспівуючи сучасні йому історичні події, Блейк часто вдається до романтичної фантастики, міфології та використовує образи з Біблії. У своїх творах він відображав трагедію соціального гноблення, мрії про краще майбутнє людства.

Відомий як автор ілюстрацій до «Божественної комедії» Данте, «Нічних дум» Едварда Юнга та інших.

Мистецтво Вільяма Блейка було багато в чому зумовлено часом, коли етичні ідеали класицизму ще не втратили свого значення, але вже народжувалося нове уявлення про особистість, пов´язане з романтизмом, усвідомлювалася особлива роль суб´єктивного творчого начала, і разом із тим починало високо цінуватися мистецтво Середньовіччя. Усі ці тенденції виявилися у творчій особистості Блейка, котрий був не тільки художником, а й видатним поетом. Його фігура ніби провіщає митця далекого майбутнього. У творчості Блейка органічно поєднані образне та умоглядне начала, поетичне й пластичне бачення. Найбільш переконливі його ілюстрації до власних віршів («Пісні Невинності», «Пісні Досвіду», поема «Америка»). У цих творах слово й образ, текст і малюнок, музичне звучання вірша та світлотіньова гама виступають у єдності1.

Художня спадщина Вільяма Блейка в царині поезії й образотворчого мистецтва, його філософські погляди й історія життя привертають до себе в XX ст. постійне зацікавлення дослідників і аматорів культури. Один з найоригінальніших, напрочуд незвичайних митців Англії виявився багато в чому співзвучним нашим сучасникам. Напевно, велику роль у цьому відіграла масштабність його особистості, масштабність його велетенських за задумом, образністю, пристрасністю поетичних фресок, а також гравюр і картин - цих візій життя людства у сучасності й майбутньому, життя, сповненого трагічними зіткненнями космічних за розмахом і могутністю сил. Всеохоплюючий неспокій, драматизм і напруження нашого часу кореспондує з мистецтвом Блейка. Й одночасно в його упертій, незламній вірі у щасливе майбутнє людства нам хочеться знайти промінь розради і надії.

Щодо того, хто такий Вільям Блейк, передромантик чи перший великий романтик, досі в науковій літературі нема єдиної думки. Він народився раніше за інших романтичних письменників Англії, а помер, переживши наймолодших з них. Його творчість починалася, коли в англійській літературі були ще сильні ідеї Просвітительства (деякі з них увійшли в його світогляд і творчість), коли провідними напрямами й течіями лишалися класицизм, сентименталізм, готика, просвітительський реалізм. Він жив у добу найвищого злету романтизму й початку «критичного» реалізму. В його творчості найвагоміші романтичні риси, але є у нього і таке, що споріднює його з реалістичним розумінням проблем і конфліктів світу, яким би дискусійним не здавалося таке твердження з огляду на ультрароман-тичну поетику митця.

На жоден із сучасних йому напрямів літератури Блейк своєю творчістю не справив помітного впливу. Це сталося через те, що він не мав можливості друкувати свої твори в нормальний спосіб (не було коштів та підтримки), а поширював їх у зовсім малій кількості примірників як саморобні книжки.

Блейк був людиною за своєю вдачею приреченою на самотність у суспільстві (хоч у нього і були друзі й прихильники), на невдачі у спробах досягнути своєю творчістю громадського визнання, на відштовхування чи іронічне ставлення з боку оточення, англійської культурної публіки в цілому. Такі незручні, дивні генії, що не укладаються у норми, прийняті в даному суспільстві, відомі з історії мистецтва.

Вільям Блейк походив з багатодітної родини дрібного торгівця. Все своє життя він лишався ремісником, бо ніхто не визнавав у ньому великого художника, в кращому разі в ньому бачили вправного гравера, книжкового ілюстратора. Блейк народився у Лондоні, в його бідніших кварталах провів усе життя. Барви, типи, драми цього Лондону бідарів, робітників, ремісників, люмпенів органічно увійшли в його творчість. Він був наскрізь людиною міста, першим великим поетом-урбаністом не лише в англійській, а й у світовій поезії. І в цьому він випереджав своїх сучасників-поетів. Плебейське середовище дитинства і юності сприяло вихованню в ньому бунтарських почуттів і думок. Політична революційність, буквально розчинена в атмосфері доби, увійшла в плоть і кров, сполучаючись в душі з не менш бунтівничою, єретичною вірою в Бога. В цій вірі були можливі захоплення і відданість, як і гнівні звинувачення, викриття, прокльони. Це була віра в особливого Бога бідняків, що встановить справедливість на землі, дасть хліб і радість її упослідженим дітям, покарає багатих і можновладних за пиху, зажерливість, жорстокість. Така віра здавна породжувала єретиків, мучеників і повстанців, що мріяли зруйнувати Вавілон гріха та брехні й збудувати Єрусалим свободи, рівності, щастя. Віра в краще майбутнє для народу ніколи не вмирала у низах суспільства. В Блейку вона знайшла свого річника-проро-ка, високо інтелектуального поета-візіонера.

Ще в дитинстві Блейк поринав у незвичні духовні стани, бачив божественні видіння. Його специфічне мислення художника і поета робило породження його фантазії абсолютно реальними, зримими у найменших подробицях, лініях і барвах. Схильність до містицизму зміцнилася в роки змужніння під впливом творів шведського містика Еммануїла Сведенборга. Для духовного світу Блейка вирішальними були біблійні категорії Добра і Зла з їх нескінченним двобоєм. Все людське життя було полем цього двобою, всі людські вчинки оцінювалися в світі цих непримиренних категоріальних опозицій - чорне або біле, добре або зле. Контраст, такий, характерний як художній засіб для романтизму, має в творчості Блейка особливу креативну силу. Виступає на всіх рівнях його поезії. Відомий літературознавець і критик Олексій Звєрєв пише: «Він (Блейк) сприйняв основну думку єретичної теології - думку про людяність Христа… ідею Вічносущого Євангелія, за якою Бог не є сила зовнішня щодо людини, а вперше виявлена в Ісусі внутрішня духовна сила кожного, вивільнення якої ознаменує прийдешню добу безцер-ковності, любові, братерства й свободи».

Біблійний пророчий пафос, євангельська любов до стражденного людства, вселенські, навіть космічні масштаби великих поем Блейка мають кілька джерел. Серед них, крім самої Біблії, її своєрідного прочитання в народних верствах, власного візіонерства, важливі і знайомство з революційними ідеями та ідеалами Франції 1789 p., з носіями близьких або подібних ідей в Англії (Годвін, Пейн та ін.), вплив могутньої образності, всієї поетики Данте і Щдьтона^ ідейного світу «Втраченого й віднайденого раю» великого сліпого поета.

За своєю натурою Бленс, був прлемістом. Він нічого не приймав на віру в царині філософії, етики, політики, релігії, все піддавав аналізу і критиці. Як кожний філософ-самоук, він не раз обстоював помилкові ідеї, був еклектичним і суперечливим у своїх міркуваннях, однак у нього ж були блискучі прозирання в істини, відкриті пізніше, яскраві відкриття. В його великих за обсягом поемах, написаних у важких ритмах білим віршем, із складною образністю, нелегкими для розуміння символами й подекуди архаїчною (вплив Біблії і Мільтона!) мовою йде напружена дискусія проти відсталої моралі і святенництва закостенілої церковної думки, проти безкрилого утилітаризму, самовдоволеного раціоналізму й механістичного матеріалізму доби, беззастережного прийняття капіталістичного прогресу, буржуазної цивілізації. На відміну від інших романтиків Блейк не був прихильником тотального індивідуалізму, відокремленості людини від інших, тому він не поділяв думку деїстів про атомізоване суспільство, що складається з незв’язаних між собою індивідів, чиї стосунки суто механістичні. У скомплікованих, подекуди темних, важко зрозумілих картинах, образах символічного, метафоричного, алегоричного характеру, в його поемах відбивається той живий хаос переломної доби, в яку він жив. У цьому хаосі народжуються не без болю нові сутності, часто далекі від досконалості, й гинуть не без страждань віджилі форми, забираючи з собою людські надії, безжалісно ламаючи життя тисяч і тисяч. Проблема сутності людського існування, мети такого короткого й крихкого життя хвилювала не лише героїню «Книги Тель» (1789), а й, звичайно, самого автора - Блейка. Він уперто.. намагався знайти відповідь на одвічне питання: «навіщо живе людина на землі? Однієї вичерпної відповіді поет не знаходив, вона була діалектично складною. Життя людське являло собою єдність контрастів і суперечностей. Блейк у розумінні цього був стихійним діалектиком, починаючи з ранніх творів. Життя окремої особи було часткою всього всесвіту і в цьому плані вічним. Водночас у індивідуальному плані воно було трагічним, бо мало свій кінець у смерті. Не випадково трагізм життя лякав безневинну й допитливу Тель, і вона тікала із земної юдолі сліз у блаженство незнання райської долини Гара. У «Шлюбі Раю та Пекла» Блейк так сформулював свої думки про діалектику світу: «Рух виникає з протилежностей. Потяг і Відраза, Думка і Дія, Любов і Ненависть необхідні для буття Людини. Протилежності створюють те, що віруючі називають Добром і Злом. Добро пасивне і підкоряється Думці. Зло активне і породжується Дією. Добро - це Рай, Зло - це Пекло».

Для Блейка найвищий дар людини - це творча фантазія, безмежна уява, яку ніхто й ніщо не стримує, яка зазирає у пекельні безодні й райські ангельські сфери, відроджує минуле і бачить майбутнє, творить нові кращі світи. Творча фантазія - антипод вузького, корисливого розуму прагматиків, що не літає в небесах краси і мрії. Одночасно Блейк вважав, що духовне, ідеальне і матеріальне, реально існуюче творять єдність. В його творчості реальний життєвий досвід завжди первісний, він дає поштовх для створення ідеальних, фантастичних поетичних образів. Це реальне ядро образу можна знайти, що і роблять інтерпретатори та коментатори творчості поета. Блейк завжди був пов’язаний з усім розмаїттям проблем свого часу і своєї країни. Ніколи не ховався від них у «вежу із слонової кістки». Хоча конкретне виступає в його поемах в міфологізованому, універсалізованому, художньо надто складно трансформованому вигляді.

Як перший великий романтик Англії він втілив у своїй творчості головні ідеї, проблематику й образність нового напряму. В «Піснях невідання і пізнання» відбив діалектику людської психології, людських почуттів, складну й суперечливу єдність позитивного та негативного в якостях і досвіді індивіда. В «неоміфологічних» образах і велетенських структурах «Пророчих книг» зробив спробу в узагальнюючих рисах відтворити історію - людства, його одвічні й сьогоденні битви, божественне й диявольське в ньому. Пізніше, кожний по-своєму, це намагалися зробити романтики - Байрон в містеріях, Шеллі в ліроепічних поемах.

Поиск по сайту: