АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

ІІ. АНТИЧНА ДОБА РОЗВИТКУ ХРИСТИЯНСТВА

Читайте также:
  1. Аналіз та оцінка рівня економічного розвитку регіонів України
  2. Аналіз та оцінка рівня соціального розвитку регіонів України
  3. Аналіз технічного рівня розвитку виробництва
  4. Аналіз туристичного ринку та прогнозування його розвитку
  5. Антична філософія
  6. Антична філософія
  7. Античная Греция (Спарта и Афины)
  8. Античная Италия
  9. АНТИЧНАЯ КУЛЬТУРА
  10. АНТИЧНАЯ ПСИХОЛОГИЯ
  11. АНТИЧНАЯ ПСИХОЛОГИЯ ПОСЛЕ АРИСТОТЕЛЯ: ЭПИКУР, СТОИКИ, АЛЕКСАНДРИЙСКИЙ МУСЕЙ
  12. Античная философия

ІСТОРИЧНІ ПЕРЕДУМОВИ ВИНИКНЕННЯ ХРИСТИЯНСТВА

Зародилося християнство в середині І ст. н.е. у східних провінціях Римської імперії серед єврейського населення Палестини у процесі злиття іудаїстських сект, існуючи на перших порах як сектантське утворення в межах іудаїзму. Різні чинники прислужилися до його виникнення. Одним із найвпливовіших серед них був соціально-політичний, що виявився у глибокій кризі Римської імперії, супроводжуваній невдоволенням населення існуючими порядками, повстаннями і навіть громадянськими війнами.

Особливо глибокою була криза в палестинській провінції Іудеї, яка гостро переживала втрату незалежності. Однак серед іудейського народу не було єдності в оцінках свого соціально-політичного становища і в поглядах на майбутнє, що засвідчувало спрямування різних суспільно-політичних рухів. Активну непримиренність, що передбачала необхідність збройної боротьби, виявляв рух зелотів, який об'єднував соціальні низи суспільства. Значно консервативнішу позицію займали саддукеї, до яких належала іудейська знать, а також фарисеї, до яких входили торгівці, лихварі, середні землевласники, середні та нижчі служителі культу. Осібною була позиція есеїв -- здебільшого знедолених людей, які жили общинами, вели спільне господарство, мали спільне майно. Багато представників цієї течії дотримувалися аскетизму, безшлюбності, ритуальної чистоти (перед спільними трапезами здійснювали обмивання, носили білий одяг), дотримувалися суботи. Вони вірили у всевладність Бога, безсмертя душі, потойбічне життя, обов'язковим вважали вивчення священних книг. Саме в річищі ортодоксального іудаїзму були започатковані витоки християнства.

Тоді палестинськими землями бродило немало проповідників, які віщували наближення приходу месії, що, ставши царем іудейським, врятує народ. Довкола них формувалися сектантські утворення.

Подібні процеси відбувалися і в інших землях Римської імперії, в якій усе гострішало протистояння між рабами і вільними громадянами, між населенням Риму і провінцій, між спадковою знаттю і новою соціальною силою -- розбагатілими вершниками (вошами імперії). Усе це відбувалося на фоні занепаду античних порядків, уже нездатних згармонізувати суспільне життя. Утвердження нових норм внутріполітичного життя, які спиралися на військо, бюрократію, місцеву знать, населення сприймало зі значними переживаннями. Різноманітні форми протесту проти нових відносин зосередило в собі християнство, яке, заперечуючи рабовласницькі порядки, проголошуючи рівність усіх людей, вселяло сподівання на подолання гніту, здобуття свободи.і

У формуванні християнства відіграла помітну роль і централізація державної влади, що потребувала відповідної релігійної опори, якою було уявлення про єдиного Бога. Економічне, політичне спілкування народів Римської імперії живило у їх свідомості уявлення про наднаціонального Бога-спасителя всіх людей незалежно від національності.,

Головними ідейними джерелами християнства були іудаїзм, релігійно-філософські вчення Філона та Сенеки (стоїцизм), ідеологія кумранської общини есеїв, релігії східних народів Римської імперії.

Християнство тісно пов'язане з іудаїзмом, від якого воно успадкувало найдавнішу частину Біблії -- Старий Завіт (в іудеїв він називається Танах), вчення про єдиного Бога, пришестя месії, створення світу за шість днів, кінець світу, а також багато сюжетів та образів для створення життєпису Ісуса Христа. Навіть найважливіша частина імені -- Христос -- є перекладом грецькою мовою іудейського релігійного терміна «месія» (букв, помазаник, у перекладі -- посланець Божий, рятівник людей).

Згідно з християнським вченням засновником його є Ісус Христос -- Син Божий, який з волі Бога-Отця зійшов на землю, олюднився через народження Дівою Марією, дав людям заповіді Нового Завіту, прийняв страждальницьку смерть, воскрес і вознісся на небо.

ІІ. АНТИЧНА ДОБА РОЗВИТКУ ХРИСТИЯНСТВА

Антична доба розвитку християнства охоплює три етапи: первісне християнство (середина І ст. -- середина II ст.), раннє античне християнство (середина II ст. -- початок IV ст.) та пізнє античне християнство (початок IV ст. -- кінець V ст.). До общин етапу первісного християнства належали соціальні низи. Представників заможних верств було мало, і вони не відігравали помітної ролі в общинах. Тому первісне християнство вважають релігією пригноблених. Церква тільки формувалася.

На етапі раннього античного християнства в общини активніше почали вливатися заможні люди, прибравши згодом до своїх рук керівництво ними. А самі общини, які стали називати парафіями, об'єдналися у єпископії на чолі з єпископами та митрополії на чолі з митрополитами. Церква стала на захист існуючих порядків.

У період пізнього античного християнства до нього в основному приєдналися рабовласники. За імператора Костянтина християнство було урівняне з усіма іншими релігіями, а в 324 р. стало державною релігією, користуючись економічною, політичною та ідеологічною підтримкою Римської держави. Почалася централізація церкви: єпископії та митрополії об'єднались у патріархії на чолі з патріархом. У першій половині IV ст. на території Римської імперії діяли три патріархії -- Римська, Александ-рійська та Антіохійська. Наприкінці IV ст. до них приєдналася Константинопольська, у V ст. -- Єрусалимська.

З II ст. керівництво справами християнських общин здійснювали єпископи, з III ст. вищим органом влади в християнстві стали з'їзди єпископів -- собори. Значною подією в історії християнської церкви був перший Вселенський собор у 325 р. в м. Нікеї (Мала Азія). Вселенським він був названий тому, що на ньому було представлене вище духовенство усієї імперії. Собор зафіксував створення єдиної християнської церкви. Тоді ж було скріплено союз держави і церкви. Хоча Вселенські собори скликали порівняно рідко (з IV по VIII ст. -- всього 7), вони об'єднували зусилля духовенства, регулювали церковне життя, сприяли виробленню єдиної ідеології та обрядовості.


1 | 2 |

Поиск по сайту:



Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.003 сек.)