Література. Розвиток культури України в ХХ ст

Розвиток культури України в ХХ ст

П л а н.

1. Розвиток культури в першій половині ХХ ст.

1.1. Освіта.

1.2. Наука.

1.3. Література.

1.4. Мистецтво.

1.5. Архітектура.

2. Розвиток культури в другій половині ХХ ст.

2.1. Освіта.

2.2. Наука.

2.3. Література.

2.4. Мистецтво.

Розвиток культури в першій половині ХХ ст.

Освіта.

Під тиском революційних подій царизм змушений був скасува­ти укази 1863, 1876, 1881 рр. щодо української мови. Кількість по­чаткових шкіл в Україні зросла з 13,6 тис. 1897 р. до 18,7 тис. 1911 р. А 1912 р. було відкрито багато вищих 4-річних початкових училищ. Але загалом рівень освіти в Україні залишався незадовільним. У 1914-1915 рр. діяли 452 середні школи (140 тис. учнів) та 19 вищих навчальних закладів (26,7 тис. студентів).

У Західній Україні освітянський рівень був іще нижчим, ос­кільки його гальмувала австро-угорська влада. В Галичині понад 980 сіл (із 6240) взагалі не мали шкіл. Середніх шкіл було 49, і лише в чотирьох із них навчання велося українською мовою. На Буковині існувала лише одна українська гімназія, в Закарпатті навіть у початкових школах навчання велося угорською мовою.

Напередодні революції 1917 р. ситуація з освітою дещо поліпши­лася. В окремих містах діяли Вищі жіночі курси (Київ, Харків, Одеса). Було відкрито Фребелівський жіночий педагогічний і комерційний інститути в Києві, технологічний і ветеринарний у Харкові, заснова­но Київську та Одеську консерваторії. На землях Західної України діяли два університети — Львівський і Чернівецький, а також по­літехнічний інститут і Академія ветеринарної медицини у Львові.

В Україні налічувалося 27 вищих навчальних закладів (35 тис. студентів). Проте на всій території України не було жодного вищо­го навчального закладу з українською мовою викладання, жодної української школи, що перебувала б на державному утриманні.

Велику роботу щодо освіти і культури проводило товариство «Просвіта», яке до 1914 р. заснувало в Галичині до 2880 читалень, 430 народних будинків, школи, гуртки художньої самодіяльності тощо. У 1913 р. в Україні виходило лише 19 україномовних періо­дичних видань, тоді як у Галичині — 66. Російських газет і журналів видавалося 226. Позитивно впливали на культурно-просвітню ро­боту народні будинки, засновані земствами на їхні кошти, при яких діяли різні гуртки та курси. Проте перед війною було заборонено діяльність "Просвіти", видання книг українською мовою. У 1913 р. з 5283 книг, виданих в Україні, було лише 176 українською мовою.

Наука.

Початок XX ст. був сприятливим і для розвитку української науки. Д. Заболотний першим запропонував ефективні способи бороть­би з чумою. Вчені-ботаніки С. Навашин і В. Липський одними з перших дали науковий опис рослинного світу Індонезії, Тунісу, Ал­жиру. Чимало відомих вчених через політичні переслідування зму­шені були емігрувати. Так, видатний біолог І. Мечников, який трива­лий час працював в Одеському університеті, переїхав до Парижа, де заснував лабораторію та став лауреатом Нобелівської премії (1908) за досягнення в новій галузі біології та медицини — імунології (вчен­ня про захисні властивості організму від інфекційних захворювань).

Розвиткові вітчизняної авіації сприяв перший аероклуб, що відкрився в Одесі 1908 р. Його вихованці М. Єфимов і С. Уточкін брали участь у вітчизняних і міжнародних авіаційних змаганнях, де встановлювали рекорди швидкості, висоти і трива­лості польоту.

Відомими вченими тих часів у галузі радіофізики, геофізики, радіотехніки були Д. Рожанський, Т. Кравець, М. Пильчиков. Істо­ричну науку України гідно представляли О. Єфименко, В. Барвінський, Д. Багалій, І. Лучицький, В. Іконников та інші. Завершений О. Єфименко ще наприкінці 90-х років рукопис "Історії українсь­кого народу" було видано російською мовою в Петербурзі під час революції 1905—1907 рр. Там же вийшов її двотомний збірник праць "Південна Русь". Єфименко була першою в імперії жінкою, яка 1910 р. отримала вчений ступінь почесного доктора історичних наук.

Демократичний підхід щодо висвітлення питань соціально-еко­номічної історії Лівобережної України XVII—XVIII ст. Простежується у працях В. Барвінського ("Селяни в Лівобережній Україні в XVII— XVIII ст.") та ін.

Слобідська Україна була в центрі досліджень відомого істори­ка Д. Багалія — автора фундаментальних праць з історії Харкова, розвитку української культури на Слобожанщині.

Розвиткові суспільствознавчих наук сприяли чотиритомний - словник "Словарь української мови", упорядкований Б. Грінченком, тритомна "Українська граматика" А. Кримського, упорядко­вані й науково прокоментовані В. Гнатюком багатотомні фолькло­ристичні та етнографічні дослідження з життя українців Східної Галичини, Північної Буковини й Закарпаття. В 1908 р. в Петербурзі було видано українською мовою "Історію України-Руси" М. Аркаса. Відомий спеціаліст у галузі історії історичної науки в Україні В. Біднов так оцінив книгу М. Аркаса: "Ні одна українська книжка, крім "Кобзаря", не мала такого успіху, який випав на долю труда М. Аркаса". Побачив світ і "Нарис історії українського народу" М. Грушевського, який вийшов 1904 р. в Петербурзі російською мовою, був, за словами автора, своєрідним конспектом його багато­томної "Історії України-Руси".

І. Франко був автором ґрунтовних монографічних досліджень з історії України (в основному її західноукраїнського регіону). Він цікавився історією масових соціальних і національних рухів, бо­ротьби передової громадськості населення Західної України за збе­реження і розвиток своєї культури, мови, освіти в умовах насиль­ницького насаджування католицизму та уніатства, колонізаторсь­кої політики Польщі, а згодом — Австрійської монархії.

Археологічну науку представляв В. Хвойка, який відкрив у При­дніпров'ї перші пам'ятки трипільської культури. Концепцію В. Хвоїнки про те, що трипільська культура — це самобутнє населення України, поділяли англійський археолог Л. Вуллі у праці "Початки цивілізації людства" і французький вчений М. Буль.

Розвиткові науки в Україні сприяло Наукове товариство ім. Т. Г. Шевченка. До 1914 р. воно випустило до 400 томів досліджень у вигляді "Записок", переважну частину яких становили праці М. Грушевського, І. Крип'якевича, І. Франка та ін. У 1907 р. було ство­рене Українське наукове товариство у Києві, головою якого теж було обрано М. Грушевського. Ці товариства координували наукові дослід­ження в Україні, виконуючи, власне, академічні функції.

Література

Нових вершин досягла українська література, представлена І. Франком, Лесею Українкою, М. Коцюбинським, В. Винниченком, П. Мир­ним. І. Нечуєм-Левицьким, О. Маковеєм, О. Кобилянською, О. Олесем, А Тесленком, В. Стефаником, М. Черемшиною, Л. Мартовичем та ін.

М. Коцюбинський закликав письменників розробляти теми "філософічні, соціальні, психологічні, історичні та інші", не обмежуватися описом життя селянства, а й звертати увагу "на інші вер­стви суспільності, на інтелігенцію, фабричних робітників, військо, світ артистичний та ін. "Це побажання значною мірою втілив у своїй творчості В. Винниченко. В його численних оповіданнях і по­вістях ("Краса і сила", "Голота", "Талісман" та ін.), написаних під час революції 1905—1907 рр., чітко відображено соціальні процеси на селі. А після поразки революції у творах "Чесність з собою", "Рівновага", "Щаблі життя", "Брехня", "Великий молох" письмен­ник показав суперечливий і неоднозначний світогляд інтелігенції, яка часто зневіряється у власних ідеалах.

Пафосом боротьби за волю пройнята поезія Лесі Українки ("Осіння казка", "В катакомбах", "Пісні про волю" та ін.), де перед читачем оживають бурхливі колізії життя українського народу, його переживання і прагнення.

А. Тесленко вивів у своїх оповіданнях новий тип людини тоді­шнього села. Піднесення визвольної боротьби проти гнобителів показав у творах "Осінній ескіз", "Чайка", "Мужицька арифметика" С. Васильченко.

Майстром короткої психологічної новели був В. Стефаник. З 1899 р. по 1905 р. він видав чотири збірки своїх творів ("Синя книжеч­ка", "Камінний хрест", "Дорога", "Моє слово"). Близькими до твор­чості Стефаника були оповідання М. Черемшини, Л. Мартовича, які розкривають процеси соціального розшарування на селі. До кращих творів світової літератури належить повість О. Кобилянської "Земля"

Поиск по сайту: