Система соціального контролю. Соціальні відносини між індивідами і суспільством формуються в умовах соціального контролю

Соціальні відносини між індивідами і суспільством формуються в умовах соціального контролю.

Соціальний контроль є одним з найбільш загальноприйнятих понять в соціології, що містить різноманітні засоби для підтримки порядку в суспільстві.

Соціальний контроль — засіб саморегуляції соціальної системи, що забезпечує упорядковану взаємодію її елементів шляхом нормативного (у тому числі правового) регулювання. Це сукупність засобів і методів впливу суспільства на небажані форми поведінки з метою їх знищення або мінімізації.

Модель соціального контролю включає такі елементи: індивід, соціальна спільнота, індивідуальна дія, соціальна (групова) дія.

Важливими атрибутами та елементами соціального контролю є цінності, норми, звички, санкції, які виникають та існують внаслідок дії соціальних інститутів.

Культура кожного суспільства та спільноти має свою систему цінностей, які відіграють вагому роль у врегулюванні соціальних зв'язків. Цінності — це загальноприйняті переконання відносно цілей, до яких людина повинна прагнути, якими вона керується свідомо чи підсвідомо. Цінності — своєрідний соціальний механізм, який виявляє, систематизує, впорядковує, відтворює, зберігає, захищає, розвиває та передає все корисне у суспільстві.

Інакше кажучи, їх можна розглядати як стандарти, зразки, еталони соціальної поведінки. Для того, щоб те чи інше явище стало цінністю, воно повинно мати певні якості, які б були корисні для індивіда. Різні культури віддають перевагу різним цінностям і кожний суспільний лад встановлює, що є для них цінністю.

Цінності не лише фіксують певні переконання з приводу мети життя, але й шляхи та засоби, якими їх можна реалізувати. Цінності мають свою типологію відповідно до тих галузей суспільного життя, які вони регулюють. Наприклад, їх можна класифікувати наступним чином: життєві цінності (уявлення про щастя, про мету, про сенс життя); вітальні (цінності здоров'я, безпеки, добробуту, сім'ї, цінності освіти, правопорядку тощо); цінності громадського покликання (соціальне становище); цінності міжособистісного спілкування (чесність, доброзичливість); демократичні цінності (свобода переконань, слова, політичного вибору); партикулярні цінності (віра в Бога); індивідуальні; класові; групові; загальнолюдські (милосердя, досягнення миру, згоди).

Якщо всі відомі цінності розподілити за мірою їх значимості для людського існування, то вийде класифікація у вигляді ієрархії цінностей, побудована за принципом субординації, де кожна цінність по відношенню до вище означеної буде відігравати роль засобу або умови. Вищі цінності буття — людина і людство, а всі інші цінності є такими лише тому, що вони забезпечують існування та еволюцію людства.

Соціальна норма - загальновизнане правило, зразок поведінки дій індивідів, соціальних груп. Вона визначає межу допустимої поведінки індивіда, соціальної групи, що історично склалася у конкретному суспільстві. Соціальні норми є сукупністю зобов'язуючих принципів, правил, еталонів, вимог, встановлених суспільством, соціальними спільнотами чи уповноваженими соціальними суб'єктами для регулювання соціальних відносин, діяльності та поведінки соціальних суб'єктів на всіх рівнях та у всіх сферах життєдіяльності. Існують як правові норми, які вимагають дотримання законів і визначаються державними актами, так і моральні, які регулюються окремими групами, суспільством в цілому. Дотримання моральних норм забезпечується впливом громадської думки, колективним тиском, усвідомленням людиною своїх моральних обов'язків.

Соціальні норми об'єктивні, вони не залежать від суб'єктивних бажань і волі людини. Водночас, норми є відображенням певної соціальної реальності, створеної людьми. Соціальні норми є важливим засобом орієнтації поведінки людини і соціальної спільноти в певних суспільних умовах. Вони є засобом контролю суспільства за поведінкою своїх членів. Норма не тільки рекомендує, але й зобов'язує. Всім соціальним нормам властиві такі основні способи регулювання поведінки:

• дозвіл (все, що не забороняється, те дозволяється);

• припис (поведінка в межах прийнятих норм);

• заборона (встановлення покарання за порушення норм). Таким чином, існуючі в суспільстві норми обумовлюють

• вибір людиною цілей і засобів їх досягнення, прийняття рішення і планування вчинку, передбачення його об'єктивних та суб'єктивних наслідків.

Соціальні норми бувають різними. Залежно від характеру зміни структури — інтенсивні та екстенсивні, прогресивні та регресивні. Залежно від періоду існування — ті, що народжуються, розвиваються, сформувалися. За масовістю — масові, групові, індивідуальні. За масштабами — норми, що існують в малих та у великих групах або в суспільстві в цілому. До останніх відносять традиції, звичаї, етикет, манери поведінки. За змістом у системі норм — основні, другорядні, загальні, конкретні. За сферою діяльності — політичні, економічні, естетичні, релігійні.

Найчастіше соціальні норми поділяють на соціальні приписи і технічні правила (регулюють взаємодію людини і природи).

Соціальні приписи — норми, що визначають соціальне становище індивіда. Серед соціальних приписів фігурують: право, звичай, правила пристойності, мода, мораль. Вони служать для реалізації загальної мети, яка відповідає інтересам соціальної спільноти.

Всі соціальні норми можна також класифікувати за мірою їх дотримання. Наприклад, за порушення одних соціальних норм покарання не є досить суворим (незадоволення, громадський осуд). За порушення інших норм громадськість може застосувати жорсткі санкції (арешт, штраф, смертна кара). Якщо всі норми розкласти у порядку збільшення міри покарання за їх порушення, то ця послідовність буде мати наступний вигляд: звичаї, манери, етикет, традиції, групові звички, закони, табу. Отже, найсуворіше карається порушення табу та юридичних законів (наприклад, вбивство, розкриття державної таємниці), найменш суворо — окремі види групових звичок, зокрема, сімейні (наприклад, відмова виключати світло).

Норми виконують певні функції в залежності від того, у якій якості вони виступають: чи як стандарти поведінки (обов'язки, правила), чи як очікування поведінки (реакція інших людей). Наприклад, захист гідності членів сім'ї є обов'язком кожного чоловіка. Проявляючи турботу про сім'ю, чоловік демонструє свою силу, хоробрість, все те, що високо цінується суспільством, оскільки, честь та гідність сім'ї є однією з найважливіших цінностей суспільства з найдавніших часів. Як наслідок підвищується і соціальний статус чоловіка.

Отже, норми — це певні правила, які регулюють поведінку людей у відповідності з цінностями даної культури. Вони дають змогу здійснювати соціальний контроль та демонструють зразки поведінки.

Обов'язки свідчать про те, що має робити людина, займаючи певну соціальну позицію, а права - про те, що людина може собі дозволити або не дозволити у відносинах з іншими людьми. Права та обов'язки суворо регламентовані. Вони обмежують поведінку певними рамками, роблять її передбачуваною. Водночас вони досить тісно взаємопов'язані між собою. Чим вищий статус людини, тим більше обов'язків вона має і більшими правами володіє.

У первісному суспільстві права ще не існувало. Л юди у своїй поведінці керувалися звичаями та традиціями. Звичаї — це правила, дотримання яких є звичним для людини та суспільства. Традиції ж дотримуються під впливом суспільного примусу, є процесом та механізмом передачі від покоління до покоління встановлених зразків діяльності, поведінки, норм, ідей та ідеалів. Традиція формує ставлення людини до середовища лише як суспільного індивіда, як члена групи і є важливим засобом саморегуляції та самоорганізації суспільства. В свою чергу колектив підтримує традиційні норми та звичаї заради збереження своєї цілісності та єдності.

Важливим елементом соціального регулювання, що направлений на забезпечення дотримання норм членами суспільства та їх об'єднаннями є санкції.

Санкція — засіб регулювання спільнотою поведінки своїх членів, з метою стимулювання бажаної і припинення небажаної, для забезпечення впорядкованості, внутрішньої згуртованості й безперервності суспільного життя. Соціальні санкції встановлюються і застосовуються суспільством або окремою соціальною групою як засіб захисту соціальної організації, забезпечення дотримання норм поведінки. Від них залежить соціальний порядок.

Найчастіше виділяють чотири типи санкцій: позитивні та негативні, формальні та неформальні.

Формальні позитивні санкції — публічне схвалення з боку влади або інших офіційних організацій: вручення грамот, державні премії, стипендії, нагородження орденами, медалями, спорудження пам'ятників тощо.

Неформальні позитивні санкції — публічне схвалення: слава, повага, визнання авторитету, посмішка, визнання лідерських або експертних якостей.

Формальні негативні санкції — покарання, передбачені законом, державними наказами, адміністративними інструкціями, розпорядженнями: арешт, ув'язнення, штрафи, позбавлення громадських прав, конфіскація майна, звільнення.

Неформальні негативні санкції — покарання, непередбачені офіційними інстанціями: громадський осуд, висловлювання подиву, злий жарт, відмова подати руку, підтримувати товариські стосунки, розповсюдження пліток.

З огляду на зміст суспільних вимог також можна виділити правові санкції (система передбачених законом покарань і заохочень за певні дії); етичні санкції (система заохочень, доган, зауважень, які випливають із визнаних моральних принципів); сатиричні санкції (система насмішок, глузувань, яких зазнають люди, що поводяться інакше, ніж прийнято); релігійні санкції (нагороди і покарання, передбачені системою догматів, вірувань будь-якої релігії за їх додержання чи порушення).

Отже, соціальний контроль є найефективнішим інструментом, за допомогою якого соціальні інститути організовують життя членів суспільства. Існує велика кількість методів соціального контролю. Вони залежать від ситуації, мети та характеру конкретної групи. Механізми контролю спрямовані не на самого індивіда, а на його вчинки, відносини з іншими індивідами.

Зовнішній контроль — це сукупність інститутів і механізмів, що гарантують дотримання загальноприйнятих норм поведінки та законів. Він поділяється на неформальний та формальний. Формальний контроль заснований на підтримці або засудженні з боку офіційних органів влади та адміністрації. Неформальний — на підтримці або осуді з боку родичів, друзів, колег, знайомих, суспільної думки, що виражається через традиції та звичаї або через засоби масової інформації. Родичі, друзі, знайомі, колеги уданому випадку виступають у ролі агентів неформального контролю. Неформальний контроль обмежений невеликою групою людей. У великій групі він не є ефективним. Тому його називають локальним або місцевим. У свою чергу формальний контроль діє на території всієї країни, тобто є глобальним. Його здійснюють спеціальні люди — агенти формального контролю. До них відносять правоохоронні органи, суддів, соціальних працівників, лікарів-психіатрів. Отже, формальний контроль здійснюють такі інститути сучасного суспільства, як суди, армія, засоби масової інформації, політичні партії, уряд. Наприклад, уряд здійснює контроль з допомогою податкової системи і соціальної допомоги населенню, держава з допомогою правоохоронних органів, таємної служби.

Залежно від санкцій, що використовується агентами контролю, виділяють жорсткі, м'які, прямі та побічні методи контролю. Всі ці методи можуть взаємопереплітатися. Наприклад, засоби масової інформації є інструментом побічного м'якого контролю. Політичні репресії, організована злочинність — інструменти прямого жорсткого контролю. Конституція та Кримінальний Кодекс — інструменти м'якого прямого контролю. Економічні санкції міжнародної спільноти - інструменти побічного жорсткого контролю.

Зрештою зазначимо, що соціальний контроль буде дієвим лише тоді, коли використовують різні його механізми, враховуючи особливості відхилень. До таких механізмів належать:

1 — власне контроль, який здійснюється зовні, у тому числі шляхом покарань та санкцій;

2 — внутрішній контроль, який забезпечується інтеріоризацією соціальних норм та цінностей;

3 — побічний контроль, зумовлений ідентифікацією з референтною законослухняною групою (соціальна група, на яку індивід орієнтує свою поведінку, до якої належав у минулому, належить у конкретний час, прагне належати в майбутньому. Наприклад, сім'я, клас, політичні партії, трудові колективи).

4 — контроль, оснований на широкій доступності різних засобів досягнення цілей та задоволення потреб, альтернативних протиправним або аморальним [14, с. 166].

Поиск по сайту: