Стилі плавання

Реферат

На тему:

«Історія розвитку плавання»

Підготувала:

Пендрак Оксана

План:

1. Зародження плавання і розвиток плавання;

2. Плавання в Олімпійських іграх;

3. Становлення плавання на Тернопіллі;

Стилі плавання.

1.Зародження плавання і розвиток плавання;

Плавання відоме людям давно. Стародавні люди будували житло на берегах і річках. Підтримуючи існування вони збирали ягоди, полювали, займались рибною ловлею. Все це вимагало вміння плавати. Такий спосіб життя змушував переправлятись через річки. Люди навчились плавати тому, що це було необхідне для їх трудової діяльності, для життя. Плавання виникло спочатку, як прикладна і військово-прикладна навичка, а вже потім почало застосуватись людьми, як фізична вправа, як засіб активного відпочинку і гармонійного фізичного розвитку.

Рівень розвитку плавання у різних народів був неоднаковий. Він визначився характером праці, соціально-економічними і кліматичними умовами, географічним розташуванням країни. Найбільшого розповсюдження плавання набуло у народів, що проживали в тропічній і субтропічній зонах. Мандрівники відзначали, що на Гавайських островах навіть маленькі діти 2-3 років вже відмінно плавають. До наших днів збереглись факти того, що плавання було відоме в Стародавньому Єгипті і Стародавній Греції. На різноманітних малюнках, яким більше 3-4 тисяч років, зображені плаваючі люди. В стародавніх рукописах згадуються випадки використання плавання в побуті, під час військових дій.

Грецький громадський діяч Соломон вимагав у процесі виховання юнаків, поряд з читанням і письмом звертати особливу увагу на плавання. Його вираз “він не вміє ні читати, ні плавати” застосовували для характеристики некультурних людей, негідних звання громадянина.

Широке розповсюдження мало плавання і у слов’янських народів. Історики тих часів згадують слов’ян, як мужній народ, пишуть про них, як про сміливих і фізично-розвинених людей. Згадується і про те, що слов’яни добре вміли плавати. Візантійський історик Маврикій так пише про слов’янських воїнів: ”вони особливо здібні переправлятись через ріки, тому, що довше і краще ніж інші люди, вміють триматись на воді”.

Широке розповсюдження вміння плавати серед слов’ян, перш за все пояснюється соціально-економічними факторами і умовами їх життя і праці. Слов’яни займали велику територію, селились на берегах річок і підтримували між собою торговельні зв’язки. Постійні війни з різноманітними завойовниками: татарами, монголами, тевтонцями, візантійцями і нормандцями наклало відбиток на тактику ведення війн і характер озброєння слов’ян. Війська здійснювали великі переходи не тільки по суші, але і по морю. Відомі походи князя Святослава на Візантію, куди велика частина війська плила морем і вела з візантійцями бойові дії. Вміння плавати в таких випадках ставало життєво необхідним.

У XVII ст. в Російській імперії у військах було введено навчання плавання. Уставом підкреслювалась важливість вміння плавати для кожного воїна і настанова прийняття заходів по організації навчання плавання. У військових навчальних закладах офіцерського складу за Петра I плавання стало обов’язковою дисципліною. В Уставі наголошувалось “всем новым солдатам без изъятия должно учится плавать. Не всегда есть мосты.”

Ентузіасти плавання прагнули організувати навчання і цивільного населення. Розповсюджувались думки про необхідність масового навчання плавання

В “Економічному місяцеслові за 1776 р. згадувалось: По справедливості необхідно було б кожній молодій людині вчитись плавати, оскільки в багатьох випадках від вміння плавати залежить порятунок життя.” Там же на науковій основі автор обґрунтовує питання про те, яку властивість набуває тіло людини, коли її легені наповнені повітрям. Це повітря, говорить автор, повинно тримати тіло на поверхні води і не давати йому тонути.

Це важливе відкриття невідомого автора було покладено в основу навчання плавання і отримало назву методу природного вивчення плавальних рухів: людину спочатку вчили спокійно лежати на грудях і на спині на поверхні води і тільки після цього навчали плавальних рухів в цілому, тобто навчали цілісним методом. Техніка плавання цього періоду в загальному нагадувала брас.

Отже в другій половині XVIII ст. вперше були закладені наукові основи плавання і дані практичні рекомендації навчання цієї навички.

На початку ХІX століття, в Російській імперії відкриваються школи плавання. Однією з найвідомиших шкіл плавання, відкритою 1834 році в Петербурзі, була школа викладача гімнастики Паулі. Тут навчали плавати “по жаб’ячи, на животі”, “на спині”, “на боці”, “саженками”, навчали плавати зі зброєю і рятування потопаючих. В 1938 р. Паулі видав книжку “Руководство к плаванию”. Школа Паулі на той час була добре забезпечена різноманітними гімнастичними приладами і підтримуючими засобами. Місце для навчання було мілким і огородженим.

В школі вперше формується метод роздільного навчання плавання, в основі якого був спосіб плавання брас.

Навчання плавання проходило шляхом розподілу кожного плавального руху на елементи і їх вивчення спочатку на суші, потім у воді. Після вивчення окремих рухів вони об’єднувались в цілісний спосіб. На уроках застосовувалась система різних пристроїв і підтримуючих засобів: надувних мішків, коркових подушок, лямок і інших. Пропонувалось кожний плавальний рух починати вивчати на суші, а потім у воді.

У другій половинні XIX ст. техніка плавання і методика навчання продовжували удосконалюватись. У певній мірі цьому сприяла поява посібників з плавання серед яких “Самообучение плаванию” А. Ганіке видане в 1897 р. У посібнику Ганіке вперше наводить основні групи підготовчих вправ по освоєнні з водним середовищем, і рекомендує ковзання, як один з основних прийомів навчання плавання.

Система навчання плавання А. Ганіке складається з 2-х основних груп вправ.

Першу група складають – вправи по освоєнню з водою. Навчання починається на мілкому місці, де діти протягом тривалого часу грають в різноманітні рухливі ігри, а захопившись грою заходять на більш глибоке місце. Тут дітей навчають занурюватись у воду з головою набравши повітря і не закриваючи очей. Коли учень оволодіє вправами занурення, йому пропонують приймати у воді різні вихідні положення: сидячи, лежачи, виконувати різноманітні фігури. Ці вправи досить швидко переконають його в тому, що тіло само спливає і тримається на поверхні води.

Далі дітей навчали горизонтального лежання на воді і ковзання.

Вправи такого роду – пише А. Ганіке, швидко переконують учня, що він прекрасно підтримується водою, і в такому усвідомленні криється вся таємниця мистецтва плавання.

Другу групу склали вправи для вивчення техніки плавання способом брас. Навчання цього способу починалось оволодінням рухами ніг. Спочатку навчали рухам ніг біля нерухомої опори з довільним диханням. Далі виконували рухи в безопорному положенні з лицем опущеним у воду, дихання затримували. Рухи рук спочатку також вивчали на суші, на мілкому місці, стоячи на дні, потім під час ковзання. Вивчення рухів рук, ніг і їх узгодження пропонувалось проводити з лицем зануреним у воду і затримкою дихання на вдиху, саме тоді, коли тіло підтримується на поверхні води і виконання незвичних рухів полегшується.

Система навчання плавання А. Ганіке являється прообразом сучасної цілісно-роздільної системи навчання плавання.

Однією із найбільш відомих шкіл плавання в дореволюційній Росії була Шувалівська школа, створена в 1908 р. доктором В.М. Песковиму селі Шувалово біля Петербургу. В школі навчали всіх відомих на той час способів плавання, прикладного плавання, стрибків у воду і водного поло. Проводились змагання з цих видів спорту, відбувалась підготовка “Магістрів плавання”. Бажаючі отримати звання магістра, здавали норми з 12-ти різновидів плавання. В залежності від результатів випробувань йому присвоювалось звання магістра першого, другого, чи третього ступеня, або звання кандидата. Для отримання звання магістра першого ступеня необхідно було проплисти брасом - 3000 м; на спині – 1500 м; в одязі 1350 м; з каменем вагою 2 кг – 30 м; на спині з рухами тільки рук 450 м; на грудях з рухами тільки ніг – 450 м; стрибнути з висоти 7 м; продемонструвати прийоми рятування потопаючого.

В Шувалівській школі навчали плавати всіма відомими на той час способами плавання: кроля на грудях (американського і австралійського) брасу на грудях і на спині, на боці. Основою навчання був брас. Тут панувала так звана еклектична система навчання плавання - механічне поєднання всіх відомих методів навчання: природного методу, роздільного і цілісного навчання рухів.Виконання загально-розвиваючих і спеціальних вправ на суші з використанням крісел, лавок, лямок, гімнастичних приладів.

З точки зору організації роботи і методики викладання Шувалівська школа плавання була однією із найпередовіших свого часу. В ній було підготовлено велику кількість ентузіастів, які стали викладачами і популяризаторами плавання серед широких верств населення.

До недоліків роботи цієї і інших подібних шкіл плавання відкритих також у Чернігові, Києві, Маріуполі, Миколаєві слід віднести те, що перевага віддавалась брасу, домінували завдання прикладної направленості, способи плавання розповсюджені серед народу не вивчались. І що найголовніше, школи плавання були платні і в них могли навчатись тільки забезпечені люди.

До середини ХІХ ст. плавання використовувалось в основному в гігієнічних цілях і як прикладна навичка. Перші спортивні змагання плавців були проведені в інженерному корпусі російської армії у 30 роках в Петербурзі. У 1889 році створюється перша у світі спортивна організація плавців – “Асоціація любителів спортивного плавання Англії, яка починає організовувати національні чемпіонати з плавання”. З цього часу рівень розвитку плавання в країні визначається спортивними результатами її плавців на світовій арені.

Поиск по сайту: