 |
АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция
Державна система екологічного моніторингу
Тема 2. Екологічний моніторинг і система екологічної інформації
2.1. Екологічний моніторинг (ЕМ): сутність, завдання, класифікація.
2.2. Державна система екологічного моніторингу.
2.3. Екологічне право.
Екологічний моніторинг: сутність, завдання, класифікація
Термін «моніторинг» утворено від латинського «монітор» - спостерігаючий, «застережний».
Мониторинг природного середовища – стеження за станом оточуючого людину середовища і попередження про критичні ситуації, що створюються, які шкідливі або небезпечні для здоров’я людей та інших живих організмів.
За визначенням ЮНЕСКО (1974 р):
Моніторинг – система тривалих спостережень у просторі і часі, яка дає інформацію про минулий і теперішній стан навколишнього природного середовища, що дозволяє прогнозувати зміну його параметрів, які мають особливе значення для людства.
Головна мета екологічного моніторингу – отримання своєчасної та достовірної інформації про стан природного середовища і надання її в розпорядження системі управління екологічною безпекою.
Крім того, функцією ЕМ є інформаційне обслуговування конкретних проектів і міжнародних угод в області охорони навколишнього середовища.
Основні завдання ЕМ:
1. спостереження за джерелами і чинниками антропогенного впливу на стан і функціонування природного середовища;
2. аналіз та оцінка стану та функціонування екосистеми;
3. прогноз стану і розвитку природного середовища;
4. визначення коректуючих дій у випадках, коли відбуваються відхилення від оптимальних умов життя.
Моніторинг класифікується за такими ознаками:
1. за об’єктами спостереження:
- атмосферного повітря;
– гідросфери;
- грунтів;
– біологічного різноманіття;
– лісів;
– відходів;
– радіаційного рівня.
2. за характером узагальнення інформації:
- базовий (фоновий),
- глобальний,
- регіональний,
- локальний
3. за методами ведення:
– авіаційний,
– космічний,
- навколишнього середовища.
4. за сферами спостереження:
– медичний,
– фізичний,
– хімічний,
– біологічний,
– імпактний (природних процесів і явищ, їх змін під впливом антропогенних дій в особливо небезпечних зонах):
а) моніторинг надзвичайних ситуацій (проводиться при загрозі аварій, катастроф, епідемій, стихійних явищ),
б) моніторинг локальний ((дії конкретного антропогенного джерела)
5. за масштабами дії:
– просторовий;
– тимчасовий.
6. за чинниками дії (інгредієнтами):
– електромагнітне випромінювання,
– шуми,
– вібрації,
– сонячна радіація, тощо
7. за джерелами забруднень:
– крапкових стаціонарних джерел (труби),
– крапкових рухомих джерел (транспорт),
– просторових джерел (поля з отрутохімікатами, населені пункти).
Державна система екологічного моніторингу
Державна система екологічного моніторингу (ДСЕМ) – це система спостережень, збору, обробки, передачі, збереження й аналізу інформації про стан навколишнього природного середовища, прогнозування його змін і розробки науково обґрунтованих рекомендацій для ухвалення рішень про профілактику негативних змін стану природного середовища і дотримання вимог екологічної безпеки.
Принципи ДСЕМ:
1. систематичність;
- своєчасність,
- комплексність;
- об’єктивність;
- сумісність;
- оперативність;
- доступність.
Суб’єкти ДСЕМ – міністерства і відомства, на які покладено здійснення функцій з моніторингу відповідних об’єктів навколишнього середовища.
За Положенням проДСЕМ моніторинг довкілля здійснюють 9 суб’єктів:
Мінприроди, МНС, МОЗ, Мінагрополітики, Держкомприродресурсів, Держкомлісгосп, Держводгосп, Держкомзем, Держжитлокомунгосп.
Відомства – суб’єкти ДСЕМ створюють три підсистеми моніторингу, що виконують функції;
1. отримування і збереження первинних даних;
2. обробки, аналізу й подання інформації,
3. оцінки, контролю та планування відомчих заходів щодо поліпшення стану окремих об’єктів довкілля.
При оцінці стану навколишнього середовища здійснюється оцінка ризику, яка сприяє визначенню пріоритетності заходів щодо запобігання кризових ситуацій та прийняття оптимальних управлінських рішень.
Кожна підсистема має свою структурно-організаційну, науково-методичну та технічну бази.
Координацію діяльності суб’єктів здійснює Міжвідомча комісія з питань моніторингу довкілля, яка має в своєму складі секції за такими напрямами (схема)
Залежно від рівня, підпорядкування та напрямку ДСЕМ діють:
– Державна програма ЕМ,
– Регіональні програми ЕМ
– Відомчі програми ЕМ,
– Спеціальні програми ЕМ.
Мережа спостережень ДСЕМ загальнодержавного рівня охоплює всю територію України і включає об’єкти, зони та пункти спостережень, які віднесені до пріоритетних, а також спеціальні мережі транскордонного моніторингу.
Періодичність спостережень, перелік показників, що спостерігаються, їх пріоритетність визначається за кожним об’єктом, зоною або пунктом, що включені до програми на основі визначення інформаційних потреб.
Центри моніторингу є відповідальними за забезпечення інформаційних потреб користувачів, розробку і вдосконалення програм спостереженняДСЕМ певного рівня та доведення положень цих програм до виконавців.
Користувачі інформаційних ресурсів ДСЕМ:
1. постійні, інформація яким надається згідно регламенту (державні й місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, суб’єкти ДСЕМта їх регіональні структури.
2. користувачі, що звертаються за нерегламентованим запитом.
3. засоби масової інформації.
Поиск по сайту: