ПИТАННЯ ДО ТЕМИ ТА ОСНОВНІ ТЕРМІНИ

Спільним елементом різних модифікацій концепції демографічного переходу є періодизація демографічного розвитку, відповідна трьом найбільшим історичним етапам суспільного розвитку — суспільству привласнювальної економіки, аграрно­му та індустріальному суспільствам.

У зарубіжній літературі найбільш поширена концепція раціоналізму.

Ця кон­цепція утворює теоретичні засади схеми розвитку й завершен­ня демографічного переходу в різних регіонах світу, використовуваної у демографічних прогнозах ООН. її прихиль­ники протиставляють свідоме обмеження кількості дітей у сім'ї, властиве міському індустріальному суспільству, ірраціональності репродуктивної поведінки індивідів у традиційному аграр­ному суспільстві.

Індустріалізація істотно знижує рівень смертності, що підриває суспільну доцільність багатодітності й створює пере­думови для зниження народжуваності. Народження дітей стає цариною свідомого, раціонального вибору, а автономізація осо­бистості визначає орієнтацію на малодітність. Як ключові чин­ники зниження народжуваності різні дослідники розглядають, крім індустріалізації, й інші — урбанізацію, емансипацію жінок, зростання доходів та рівня освіти тощо.

Важливим елементом концепції раціоналізму е уявлення про гомеостатичне регулювання відтворення населення, відпо­відно до якого рівень народжуваності в кінцевому підсумку виз­начений рівнем смертності. З цього випливає висновок про універсальність демографічного переходу та його принципово єдину схему

Для суспільств з привласнювальною економікою (1 етап демографічного розвитку) характерні однаково високі коефіці­єнти народжуваності і смертності і дуже незначне зростання чисельності населення. Коливання коефіцієнтів пов'язані з пе­ріодами підвищеної смертності, зумовленої відсутністю запасів продовольства, необхідних для виживання в екстремальні роки, війнами, епідеміями. Висока народжуваність була природною реакцією на високу смертність.

У другій половині XXст. подібна демографічна ситуація була характерна дія племен мисливців і збирачів, шо проживають у вологих екваторіальних лісах Амазонії та басейну р. Конго.

2-ий етап - стадія початкового зростання чисельності на­селення - характеризується збереженням високого коефіцієн­та народжуваності, зниженням коефіцієнта смертності, зрос­танням тривалості життя і деяким збільшенням загальної чи­сельності населення.

Зниження смертності пов'язане з переходом від полюван­ня і збирання до землеробства і скотарства, тобто до виробни­чого господарства, що дозволило створювати запаси продоволь­ства для екстремальних ситуацій - посух, повеней. Поліпшен­ня продовольчого забезпечення створило умови дія приросту населення. Головними факторами високої смертності були епі­демії і численні війни. Багатодітність заохочувалася релігіями. Чисельність населення до початку нашої ери склала, за оцін­кою, близько 200 млн. осіб. Велика частина його жила на тери­торії сучасних Китаю й Індії, які і дотепер утримують першість за цим показником. Північ і захід Європи були заселені незнач­ною мірою.

Демографічні показники 2-го етапу характерні сьогодні для ряду країн Африки і Латинської Америки, шо поки не змогли досягти рівня економічного розвитку, при якому коефіцієнт народжуваності починає знижуватися. Існуючі на сьогоднішній день високі темпи приросту населення в деяких регіонах (особливо в Африиі) за умови напівнатурального господарства за­грожують підірвати ресурсну базу країн і збільшити їхні кро­ні.

3-й етап — стадія сучасного зростання населення — визна­чається стабілізацією коефіцієнта смертності на низькому рівні і певним зниженням коефіцієнта народжуваності. Останнє по­в'язане з індустріалізацією й урбанізацією, підвищенням рівня життя, зростанням витрат на виховання дітей, включенням жінок у суспільне виробництво, а також поширенням медич­них засобів регулювання народжуваності. Проте, у цей період тенденція зростання чисельності населення зберігається. Вона по­в'язана зі вступом у дітородний вік поколінь, що народилися при високому коефіцієнті народжуваності.

Наприкінці XX ст. на 3 етапі демографічного переходу пе­ребувають головним чином країни Латинської Америки.де вже відбулися істотні зрушення в структурі економіки й у характері зайнятості, пов'язані з індустріалізацією.

4-ий етап - низький ступінь стійкості — характеризується зниженням і стабілізацією народжуваності та смертності, а та­кож і чисельності населення.

Першим регіоном, що вступив у цей етап демографічного переходу, була Європа. З 1990-х рр. демографічна ситуація 4-го етапу, крім Європи, була характерна для США. Канади, Авст­ралії, Нової Зеландії, а також Аргентини й Уругваю. Країни Південно-Східної Азії, у яких проводиться успішна демогра­фічна політика. Інші досягнуть нього у найближчі десятиліття XXI ст.

У деяких країнах спостерігається скорочення чисельності населення; тут коефіцієнт смертності перевищує коефіцієнт народжуваності, і, відповідно, темпи приросту населення не­гативні. Часові інтервали між етапами та фазами демографіч­ного переходу, співвідношення темпів зниження смертності та народжуваності залежать від конкретних соціально-економіч­них умов і визначають тривалість і масштаби прискорення зро­стання населення.

У країнах Східної Європи, включаючи колишній СРСР. Найпоширенішою є концепція демографічною переходу як со­ціально зумовленого пронесу зміни типів гомеостатичного ре­гулювання відтворення населення Ії обгрунтування й підтрим­ка здійснені у працях 3.Павлика, А.Вишневського.

Основні засади цієї концепції такі.

Продовження роду являє собою один і головних аспектів життєдіяльності будь-якого біологічного виду. Неперервність процесу відновлення генерацій передбачає тривале збереження відносно усталеної рівноваги між видом та довкіллям. Останнє забезпечується в рамках природних біологічних систем, до яких належать популяції цього виду. Вироблені природним відбором гомеостатичні механізми, що забезпечують відносну стабільність популяції, достатньо ефективні у долюдському світі. за умов, коли сама місткість екологічних систем, як пра­вило, впродовж тривалого часу залишається стабільною.

З появою людського суспільства становище докорінно змінюється. Щоб людське суспільство могло існувати й розви­ватися, має постійно підтримуватися внутрішня узгодженість різних аспектів його життєдіяльності, рівновага кожного з них і усіма іншими. Завжди існують об'єктивно визначені умови рівноваги між процесом відновлення й зміни генерацій людей та рештою процесів, що перебігають у суспільстві. Це — умови демографічної рівноваги.

На різних етапах історичного розвитку існують різні, але кожного разу достатньо жорсткі рамки, в межах яких може вста­новлюватися за значена рівновага; існують як демографічні, так і недемографічні обмеження. Вони не можуть бути розширені на певному етапі й за відповідного рівня економічного і соціально­го розвитку. Кожному рівневі розвитку суспільства відповідають певні типи демографічної рівноваги, які відображають міру кон­тролю людини над природним і соціальним середовищем.

Процес відтворення населення завжди відбувається на підставі самоорганізації, яка забезпечує додержання демогра­фічної рівноваги. Цей феномен називають демографічним гомеостазисом. На противагу тваринному світу, людина поводить себе керуючись культурними нормами, у результаті чого, відбу­вається саморегуляція розмноження людей, яка впродовж дос­татньо тривалого часу забезпечує підтримання об'єктивно не­обхідної рівноваги.

Сукупність соціально-культурних регуляторів, під виливом яких демографічна поведінка людей забезпечує підтримання демографічної рівноваги, називають демографічним механізмом. І якщо певним етапам людської історії відповідають і певні типи демографічної рівноваги, то, у свою чергу, кожному типу де­мографічної рівноваги відповідає своя система соціально-куль­турних регуляторів, свій демографічний механізм.

У своїй єдності типи демографічної рівноваги та демогра­фічного механізму визначають історичні типи відтворення населення, адекватні історично конкретним економічним, соціальним та культурним умовам життя суспільства.

Поиск по сайту: