Ambassador

~ at large – посол по особым поручениям

~ ambassador’s letters of credence – верительные грамоты посла

to exchange ambassadors – обмен послами

to raise to the rank of ~ - поднять в ранг посла

to act as smb’s ~ in negotiation – быть чьим-то представителем в переговорах

~ Designate – назначенный, но ещё не вступивший в должность посол

~ Extraordinary and Plenipotentiary – Чрезвычайный и Полномочный посол

foreign ~ - иностранный посол

ordinary ~ - постоянный посол

political ~ - посол не из числа профессиональных дипломатов; назначенный в награду за поддержку партии на выборах

resident ~ - постоянный посол

United Nations ~ - постоянный представитель государства при ООН

ambassadorial talks – переговоры на уровне послов

Credentials

delivery/ presentation of ~ - доставка/ вручение верительных грамот

to present/ submit ~ - представить верительную грамоту

to approve ~ - одобрить верительную грамоту

to communicate ~ to smb – передать верительную грамоту

to examine ~ - изучать верительную грамоту

to issue ~ - выдать верительную грамоту

to make objection to smb’s ~ - выразить протест относительно чьей-то верительной грамоты

~ committee – мандатная комиссия

Precedence

rules of ~ - правила старшинства

order of ~ among ambassadors – порядок старшинства среди послов

local order of – местный порядок старшинства

to be entitled to ~ -

to establish ~ of consular posts – установить старшинство консульств

to respect ~ - уважать старшинство

to yield ~ - предоставлять старшинство

rotation in ~ - очерёдность старшинства

collective ~ by corps – коллективное старшинство корпуса

individual ~ by rank – индивидуальное старшинство по рангам

internal ~ of mission – старшинство членов представительства

official ~ - официальное старшинство

parallel ~ - аналогичное старшинство

regular ~ - обычное старшинство

special ~ - особое предпочтение

unofficial ~ - неофициальное старшинство

Assignment 9

Посол

Дипломатичний представник чи агент однієї суверенної держави в іншій, який, як правило, постійно перебуває там. Оскільки існування міжнародних відносин означає існування системи зв'язків між країнами, то її основним «ефективним механізмом» є посли. Хоча ця практика зазвичай асоціюється із розвитком європейської державної системи, посилання на неї можна знайти в Стародавньому Китаї та Індії, де «Артхашастра» Каутил'ї є яскравим прикладом чітко висвітленої дипломатичної практики та мистецтва управління державою. Однак, в жодній з тих стародавніх державних систем не знайдено ознак посольської системи з постійними посольствами, представництвами та місіями. Як правило, у всіх державах стародавнього світу була поширена практика використання вісників та посланників (які були насправді вісниками) чи інших тимчасово уповноважених (агентів, які були уповноважені виконати угоди).

Сучасна практика постійних послів почала з'являтися в Європі в 14-ому та 15-ому століттях, вперше напевно у Венеції та Мілані. Ідея дипломатичного імунітету була невід'ємною від його місцеперебування та заклала основу сучасного міжнародного права. Недоторканність особи посла (а потім і його персоналу) була необхідною рисою цієї системи, а імунітет і досі вважається основою дипломатичної практики. Навіть його істотне порушення, в Тегерані в 1979 році, коли персонал американського посольства утримувався в якості заручників урядовими військами (силами), не вплинуло на загальне визнання поняття імунітету. Майже без виключень у міжнародній спільноті, Іран був суворо засуджений за це пряме порушення основних норм дипломатичного спілкування. Однак, коли принцип імунітету стосується особистої безпеки та особистих дипломатичних справ (наприклад, порушення правил паркування чи торгівля/ перевезення наркотиків), це правило є менш визнаним підлягає всебічному обговоренню.

Розвиток системи постійних посольств було повністю визнано на Віденському конгресі 1815 року, на якому було не тільки було визнано існування дипломатичного корпусу, а й чітко визначені рівні представництва та підписаний протокол, що визначав функції та порядок старшинства дипломатичних представництв. Цей протокол застосовується і до сьогодні: у ньому підкреслена важливість імунітетів та встановлюється, що дуаєном дипломатичного корпусу є або представник Ватикану в країні, або, як правило, чинний посол, час акредитування якого є найдовшим в країні, незалежно від статусу та сили держави, яку він (чи вона) представляє. Тим самим і Віденський конгрес започаткував систему посольств як найважливіший інститут в: міжнародних відносинах, який до того ж майже є незмінним до сьогодні. В 1961 році; Віденська конвенція про дипломатичні зносини підкреслила та підтвердила досягнення Конгресу.

Деякі автори, які висловлювались з питань дипломатії, задаються питанням про: триваючу необхідність існування системи посольств. Спір полягає в тому, що сучасні технології, особливо в сфері комунікацій, так само, як і занепад традиційної національної держави, порушили саму основу цього інституту. Однак, не дивлячись на те, що багато урядів держав замислюються над тим, щоб скоротити ресурси для дипломатичної служби та спрямувати їх більше у сферу торгівлі, ніж на традиційні питання високої політики, все ж навряд чи така ефективна та корисна система зникне. Стара система двосторонніх дипломатичних зв'язків може зазнати значних змін, особливо через таке глибоке єднання: в міжнародній спільноті, однак потреба в системі дипломатичного представництва, як двостороннього, так і багатостороннього, залишиться настільки довго, як буде існувати міжнародна система державних структур. Взаємопов'язаних між собою.

Поиск по сайту: