ПОНЯТТЯ, СУТНІСТЬ І ЗНАЧЕННЯ КРИМІНАЛЬНОГО ПРОЦЕСУАЛЬНОГО ПРАВА

Вступ

1. Поняття, сутність і значення кримінального процесуального права.

2. Джерела кримінального процесуального права.

3. Поняття, структура і види кримінальних процесуальних норм.

4. Чинність кримінального процесуального закону у просторі, часі та щодо осіб.

Висновки

Рекомендовані нормативні акти та література:

Конституція України: прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України від 28 черв. 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1996. — № 30. — Ст. 141.

Кримінальний процесуальний кодекс України: Закон України від 13 квіт. 2012 р. // Голос України. — 2012. — № 90—91. — 19 травня.

Віденська конвенція про дипломатичні відносини від 18 квіт. 1961 р. [Електронний ресурс]: ратифікована Президією Верховної Ради УРСР 21 берез. 1964 р. — Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/995_048

Загальна декларація прав людини: прийнята та проголошена Генеральною Асамблеєю ООН 10 груд. 1948 р. // Офіційний вісник України. — 2008. — № 93. — Ст. 3103.

Конвенція про захист прав і основних свобод людини від 4 лист. 1950 р. // Офіційний вісник України. — 1998. — № 13. — Ст. 270.

Віденська конвенція про дипломатичні зносини від 18 квіт. 1961 р. // Кримінально-процесуальний кодекс з постатейними матеріалами / за ред. В. П. Шибіко. — К.: Юрінком Інтер, 2000. — С. 155—166.

Віденська конвенція про консульські зносини від 24 квіт. 1963 р. (глава 2) // Там само. — С. 175—184.

Про громадянство України: Закон України від 18 січ. 2001 р. // Відомості Верховної Ради України. — 2001. — № 13. — Ст. 65.

Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства [Електронний ресурс]: Закон України від 22 верес. 2011 р. — Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/3773-17

Про визнання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини [Електронний ресурс]: Закон України від 23 лют. 2006 р. — Режим доступу: http: // www.rada.gov.ua

Про міжнародні договори України [Електронний ресурс]: Закон України від 29 черв. 2004 р. — Режим доступу: http: // www.rada.gov.ua

Рішення у справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію у часі законів і інших нормативно-правових актів): рішення Конституційного Суду України від 09 лют. 1999 р. // Офіційний вісник України. — 1999. — № 7.

Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 56 народних депутатів України про офіційне тлумачення положень частин першої, третьої статті 80 Конституції України, частини першої статті 26, частин першої, другої, третьої статті 27 Закону України «Про статус народного депутата України» та за конституційним поданням Міністерства внутрішніх справ України про офіційне тлумачення положення частини третьої статті 80 Конституції України стосовно затримання народного депутата України (справа про гарантії депутатської недоторканності): рішення Конституційного Суду України від 26 черв. 2003 р. // Офіційний вісник України. — 2003. — № 17.

Кримінально – процесуальний кодекс України: наук. – практ. коментар / за заг. ред. В. Т. Маляренка, В. Г. Гончаренка. — [5-е вид., перероб. і доп.]. — К.: Юрисконсульт, КНТ, 2008. — 896 с.

Положення про дипломатичні представництва та консульські установи іноземних держав в Україні [Електронний ресурс]: затв. Указом Президента України від 10 черв. 1993 р. // Голос України. — 1993. — 26 червня. — Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/198/93

Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя: постан. Пленуму Верховного Суду України від 1 лист. 1996 р. № 9 // Збірник постанов Пленуму Верховного Суду України у кримінальних справах / [упоряд. В. В. Рожнова, А. С. Сизоненко, Л. Д. Удалова]. — К., 2011. — С. 163—169.

Белоносов В. Критерии допустимости аналогии в уголовном процессе / В. Белоносов // Государство и право. — 2001. — № 7. — С. 65—69.

Бринцев В. Д. Роль і значення правотворчості у формуванні єдиного правового поля Європи / В. Д. Бринцев // Вісник Конституцыйного Суду України. — 2009. — № 2. — С. 80—91.

Великий Д. Аналогия и расширенное толкование в уголовно-процессуальном праве / Д. Великий // Уголовное право. — 2005. — № 3. — С. 73—76.

Ветрова Г. Н. Уголовно-процессуальная ответственность / Ветрова Г. Н.; отв. ред. А. М. Ларин. — М.: Наука, 1987. — 211 с.

Волкотруб С. Г. Імунітет у кримінальному процесі України: [монографія] / Волкотруб С. Г. — Х.: Консул, 2005. — 144 с.

Божьев В. П. Уголовно-процессуальные правоотношения / Божьев В. П. — М.: Юрид. лит., 1975. — 176 с.

Громов Н. А. Санкции в уголовно-процессуальном праве России / Н. А.Громов, С. А. Полунин. — М.: Городец, 1998. — 152 с.

Дроздов О. М. Джерела кримінально-процесуального права України / Дроздов О. М. — Х.: Вапнярчук Н. М., 2008. — 208 с.

Демченко В., Стратонов В. Кримінально-процесуальний закон: стилістичні проблеми / В. Демченко, В. Стратонов // Право України. — 2002. — № 11. — С. 124—127.

Капліна О. Поширювальне тлумачення і аналогія кримінально-процесуального закону: проблеми розмежування / О. КаплІна // Вісник Академії правових наук України. — Х., 2004. — Вип. 4. — С. 152—162.

Капліна О. Буквальне тлумачення норм кримінально-процесуального права / О. Капліна // Вісник Академії правових наук України. — Харків, 2005. — Вип. 1. — С. 150—161.

Капліна О. В. Право застосовне тлумачення норм кримінально-процесуального права: [монографія] / Капліна О. В. — Х.: Право, 2008. — 296 с.

Клямко Э. Обратная сила уголовно-процессуальных норм / Э. Клямко // Законность. — 1997. — № 8. — С. 46—49.

Кримінальний процес: [підруч.] / за ред. Ю. М. Грошевого та О. В. Капліної. — Х.: Право, 2010. — 608 с.

Кримінально-процесуальне право України: [підруч.] / за ред. Ю. П. Аленіна. — Х.: Одіссей, 2009. — 816 с.

Ларин А. М. Уголовный процесс: структура права и структура законодательства / Ларин А. М.; отв. ред. В. М. Савицкий. — М.: Наука, 1985. — 240 с.

Лобойко Л. М. Методи кримінально-процесуального права: [монографія] / Лобойко Л. М. — Дніпропертровськ: Дніпропетр. державний університет внутрішніх справ, 2006. — 352 с.

Маляренко В. Кримінально-процесуальне законодавство України: питання становлення і розвитку / В. Маляренко // Право України. — 2003. — № 9. — С. 3—14.

Маляренко В.Т., Коваленко Є.Г. Кримінальний процес України: [підруч.] / В. Т. Маляренко, Є. Г. Коваленко. — [2-е вид., перероб. і допов.]. — К.: Юрінком Інтер, 2008. — 712 с.

Мельников Ю. И. О гипотезе, диспозиции и санкции процессуальной нормы / Ю. И. Мельников // Проблемы социалистической законности. — Х., 1986. — Вип. 17. — С. 7—11.

Милицин С. Д. Предмет регулирования советского уголовно-процессуального права / Милицин С. Д. — Свердловск: Урал. ун-т, 1991. — 112 с.

Нор Н. Правова природа Постанов Пленуму Верховного Суду України та їх роль у механізмі кримінально-процесуального регулювання / В. Т. Нор // Вісник Львівського Університету. Серія юридична. — Львів, 2007. — Вип. 44. — С. 329—336.

Погорецький М. А. Кримінально-процесуальні правовідносини: структура і система / Погорецький М. А. — Х.: Арсіс, 2002. — 160 с.

Пархоменко Н. М. Джерела права: проблеми теорії та методології / Пархоменко Н. М. — К.: Юрид. думка, 2008. — 336 с.

Практика Європейського суду з прав людини: загальнотеоретичні дослідження / редкол.: П. М. Рабінович (голов. ред.) [та ін.]; Пр. Львів. лаб. прав людини і громадянина НДІ держ. буд-ва та місц. самоврядування Акад. прав. наук України. — Львів: Край, 2009. — Вип. 21. — 152 с. — (Серія І: Дослідження та реферати).

Рожнова В. В. Застосування аналогії у кримінальному процесі / В. В. Рожнова // Вісник Національного університету внутрішніх справ. — Х., 2005. — Вип. 30. — С. 55—60.

Савонюк Р. Щодо термінів і понять Кримінально-процесуального кодексу України / Р. Савонюк // Право України. — 2004. — № 2. — С. 99—101.

Соловьёва Т. А. Социальная ценность уголовно-процессуальных норм / Т. А. Словьёва // Уголовно-процессуальные формы борьбы с правонарушениями. — Свердловск, 1983.

Соловьёва Т. А. Оценочные понятия и суждения в уголовно-процессуальном праве / Т. А. Словьёва // Изв. вузов. Правоведение. — 1986. — № 3. — С. 68—73.

Столмаков А. И. Понятие и классификация санкций норм уголовно-процессуального права / А. Н. Столмаков // Изв. вузов. Правоведение. — 1977. — № 3. — С. 40—46.

Тертишник В. Концептуальна модель КПК України і проблеми реалізації ідей правової держави у сфері правосуддя / В. Тертишник // Право України. — 2003. — № 11. — С. 89—94.

Трагнюк Р. Принципи і стандарти захисту учасників кримінального судочинства в міжнародних документах / Р. Трагнюк // Право України. — 2002. — № 8. — С. 26—32.

Уголовный процесс: [учеб.] / под ред. В. П. Божьева. — [4-е изд., перераб. и доп.]. — М.: Спарк, 2004. — 671 с.

Удалова Л. Д. Кримінальний процес України: [підруч.] / Удалова Л. Д. — К.: ПАЛИВОДА А.В., 2007. — 349 с.

Філатов В. М. Застосування норм міжнародних договорів і рішень Європейського суду з прав людини у кримінальному судочинстві / В. М. Філатов, С. А. Солодкий // Вісник Верховного Суду України. — 2004. — № 7. — С. 32—38.

Францифоров Ю. В. Действие механизма уголовно-процессуального регулирования в уголовном процессе / Ю. В. Францифоров // Российский следователь. — 2004. — № 2. — С. 8—10.

Элькинд П. С. Сущность советского уголовно-процессуального права / Элькинд. П. С. — Л.: ЛГУ, 1963. — 172 с.

Элькинд П. С. Толкование и применение норм уголовно-процессуального права / Элькинд П. С. — М.: Юрид. лит., 1967. — 192 с.

ВСТУП

Основні положення лекції вже знайомі курсантам після вивчення курсу теорії держави і права. Тому перш ніж почати розглядати питання теми необхідно звернути увагу на особливості теоретичних положень теми.

Так, Україні визнається і діє принцип верховенства права (ч.1 ст. 8 Конституції України). У рішенні Конституційного Суду України від 27 грудня 2001 року № 20-рп/2001 зазначається, що верховенство права - це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу і правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути пронизані передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо.

Слід пам’ятати, що змістом кримінального процесуального закону є кримінально-процесуальні норми, які встановлюються державою (приймаються органом законодавчої влади – Верховною Радою України), є загальними і обов’язковими правилами поведінки для всіх суб’єктів кримінально-процесуальної діяльності, виконання яких забезпечується в основному добровільними діями учасників процесу, а у необхідних випадках засобами державного примусу і загрозою юридичної відповідальності.

Окрім цього, лише кримінальний процесуальний закон є джерелом кримінального процесуального права, а джерела - сукупність кримінально-процесуальних норм, закріплених у законі.

Зовнішньою документальною формою кримінального процесуального законодавства є нормативні акти (Кримінальний процесуальний кодекс України, Закон України «Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві», а також деякі інші акти, прийняті вищим органом державної влади). Але треба мати на увазі, що кримінально-процесуальні норми можуть складати частину змісту так званих комплексних актів, у яких регламентуються положення кримінально-процесуального порядку і положення, віднесені до інших галузей права (Конституція України, Закони «Про судоустрій і статус суддів», «Про прокуратуру», тощо).

ПОНЯТТЯ, СУТНІСТЬ І ЗНАЧЕННЯ КРИМІНАЛЬНОГО ПРОЦЕСУАЛЬНОГО ПРАВА

Кримінальне процесуальне право – це самостійна галузь правової системи України, сукупність норм, які регулюють діяльність органів досудового розслідування, прокуратури, слідчого судді та суду із розкриття кримінальних правопорушень, викриття й покарання винних, а також права й обов'язки громадян та юридичних осіб, які залучаються до сфери кримінального процесу. Ці норми встановлені державою з метою захисту правопорядку, кожної людини та юридичних осіб від злочинних посягань, а також для охорони прав і свобод осіб, що беруть участь у кримінальному процесі.

Кримінальне процесуальне право - це сукупність закріплених Конституцією України, чинними міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, та законами правових норм, що регулюють порядок діяльності органів розслідування, прокуратури та суду під час кримінального провадження щодо кримінальних правопорушень (кримінальних проступків і злочинів).

Кримінальне процесуальне право є самостійною галуззю права, бо має:

- свій предмет правового регулювання (суспільні відносини, які складаються під час розслідування кримінального провадження, в судовому розгляді, а також при виконанні вироку, перевірці його законності та обґрунтованості);

- свій, специфічний, метод правового регулювання (специфічний спосіб юридичного впливу на відповідні суспільні відносини).

Кримінальне процесуальне право здійснює свій регулятивний вплив через систему кримінально-процесуальних відносин, учасники котрих діють у межах наданих їм прав і покладених на них обов'язків. Кримінально-процесуальні відносини, які є предметом правового регулювання та мають юридичний і фактичний зміст.

Юридичним змістом цих відносин є зафіксовані у нормах кримінального процесуального права суб'єктивні права та юридичні обов'язки їх учасників.

Фактичний зміст процесуальних відносин - це реально здійснювані їх учасниками дії, спрямовані на реалізацію своїх суб'єктивних прав та юридичних обов'язків, що визначаються інтересами у кримінальному провадженні (публічними чи приватними).

Метод кримінального процесуального права - це категорія права, завдяки якій здійснюється юридичний вплив держави на суб'єктів правовідносин, що виникають, розвиваються і припиняються у кримінальному провадженні, а також їх взаємодія один з одним.

Більшість кримінально-процесуальних відносин врегульовано із застосуванням імперативного методу правового регулювання (методу влади і підкорення), що має примусовий характер. Відносини сторін правовідносин при цьому будуються «по вертикалі» (слідчий - обвинувачений). Метод використовують за схемою «обов'язок + відповідальність».

Останнім часом для врегулювання кримінально-процесуальних відносин все ширше (особливо після «малої» судової реформи 2001 р.) застосовують диспозитивний метод правового регулювання. У його межах суб'єкт кримінально-процесуальних правовідносин має повну свободу у розпорядженні своїми процесуальними, а іноді й матеріальними, правами. Відносини сторін будуються «по горизонталі» (потерпілий - підозрюваний (обвинувачений), у межах дії норми права, викладеної в ст. 468 КПК України). При застосуванні цього методу відносини регулюються за схемою «право + гарантія».

Деякі кримінально-процесуальні відносини врегулювати з допомогою цих двох методів неможливо, зокрема тристоронні правовідносини. Наприклад, слідчий (прокурор) для того, аби вирішити питання про арешт майна, повинен звернутися до арбітра – слідчого судді (ст.ст. 171, 172, 173 КПК України). Тут слідчий за погодженням з прокурором (прокурор) діє щодо підозрюваного (обвинуваченого, особи, яка в силу закону несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння) не прямо, а немов би по дузі. Цей метод дістав у літературі назву змагального (судового).

Для кримінального процесуального права як галузі публічного права є характерним спеціально-дозвільний тип правового регулювання, в основі якого лежить формула: «дозволено лише те, що прямо передбачено законом» (на відміну, скажімо, від загальнодозвільного типу правового регулювання, в основу якого покладено формулу: «дозволено все, що не заборонено»).

Кримінальне процесуальне право визначає завдання і систему кримінального процесу, порядок відносин суду, органів прокуратури, слідства між собою та з громадянами, що беруть участь у процесі, а також порядок і форму провадження процесуальних дій.

Для правильного розуміння соціальної сутності кримінально-процесуальної діяльності в правовій державі основним є визнання принципу зв'язаності держави правами й свободами людини і громадянина на конституційному рівні. Визнання невідчужуваності та непорушності прав і свобод людини, усвідомлення приналежності їх людині за самою її природою і відображення цього факту суспільною свідомістю створює передумови для дотримання державою, її органами, посадовими та службовими особами прав і свобод людини та зв'язаності їх цими правами і свободами.

Фундаментальним для розуміння сутності правової зв'язаності держави правами та свободами людини і громадянина є положення ч. 1 ст. 3 Конституції України, згідно з яким «людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю».

Ідея людини не набуває виразу виключно нормативної державної ідеології, як це було характерним для періоду дії радянських конституцій, а переводиться у площину реальних конституційно-правових відносин, перетворюється на нормативну базову основу легітимації влади і конституційно-правового обґрунтування обов'язків держави перед людиною. Згідно з ч. 2 ст. 3 Конституції України права і свободи людини, їх гарантії «визначають зміст і спрямованість діяльності держави», і держава «відповідає перед людиною за свою діяльність». Ідея гідності людини знаходить своє відображення і в інших статтях Конституції, зокрема у ст. 21, яка проголошує вільність людей і їх рівність у гідності та правах, ст. 28, яка визнає за кожною людиною право на повагу до її гідності, ст. 68, за якою кожен зобов'язаний не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Ці положення визначають захист честі та гідності людини, її прав на рівні суб'єктивних прав, у тому числі і судом (ч. 1 ст. 55 Конституції України).

Значення кримінального процесуального права, його позитивна роль у житті суспільства визначаються передусім тим, що воно встановлює ефективний порядок розслідування та судового розгляду, забезпечуючи умови для успішної боротьби зі злочинністю, наділяючи органи держави, посадових осіб необхідними повноваженнями, створюючи передумови для виконання завдань кримінального судочинства. Кримінальне процесуальне право встановлює правила, дотримання яких необхідно для достовірного з'ясування обставин кожної справи, встановлення по ній істини, для справедливого здійснення правосуддя.

Ця галузь права передбачає процесуальні гарантії прав особи, у тому числі конституційного права громадян на судовий захист, на особисту свободу, недоторканність особи, житла, охорону особистого життя громадян, таємницю листування, телефонних переговорів і телеграфних повідомлень, а також права оскарження дій посадових осіб. Важливе місце в системі цих гарантій посідає забезпечення права обвинуваченого на захист.

Регулюючи кримінально-процесуальну діяльність, кримінальне процесуальне право надає їй правового характеру, лежить в основі підтримання режиму законності в боротьбі зі злочинністю, створює передумови справедливого кримінального провадження. Конституція України підняла до конституційних норм ряд найважливіших положень кримінального процесуального права, що означає визнання його високої соціальної цінності.

Зараз для визначення самостійного характеру будь-якої галузі права використовуються також й інші юридичні ознаки. Поняттям «режим галузевого правового регулювання» охоплюється поряд з особливим методом та способом також і специфіка системи принципів галузі й інші властивості типу правового регулювання. Кримінально-процесуальне право є фундаментальною (профілюючою) галуззю права (з огляду на те, що містить вихідний правовий матеріал, який потім так чи інакше використовується при формуванні правових режимів інших галузей права та вичерпно концентрує генеральні юридичні режими, галузеві методи правового регулювання). Кримінальне процесуальне право, його норми взаємозв'язані з усіма іншими галузями вітчизняного права, а також з галузями зарубіжних правових систем, норми яких в обов'язковому або факультативному порядку звичайно реалізуються в кримінальному судочинстві держави.

Фундаментальність кримінального процесуального права зобов'язує щоразу при реалізації його норм з'ясовувати, які конкретно норми і які галузі права необхідно одночасно реалізовувати. У разі розбіжності правил галузевих режимів регулювання фундаментальність кримінального процесуального права за загальним правилом вказує на пріоритетний характер процесуальних норм перед іншими (за рідкими винятками, прямо передбаченими Конституцією).

Право покликане слугувати задоволенню інтересів громадян, їх об’єднань, держави і суспільства в цілому. В цьому полягає його цінність, що виявляється в таких вимірах:

-соціальна цінність цієї галузі права полягає в тому, що вона втілює інтереси громадян у вільному від кримінальних правопорушень суспільному середовищі;

-інструментальна цінність кримінального процесуального права – один із проявів його загальносоціальної цінності – полягає в тому, що воно є регулятором суспільних відносин, що виникають у зв’язку із вчиненням кримінального правопорушення; інструментом розв’язання кримінально-правових конфліктів у державі.

Як самостійна галузь права України, кримінальне процесуальне право має специфічні предмет та метод правового регулювання. Однак, як елемент системи права України, воно тісно пов’язане з іншими галузями права та галузями знань. Найтіснішим є зв’язок кримінального процесуального права із загальною теорією права, конституційним правом, кримінальним правом, криміналістикою, оперативно-розшуковою діяльністю.

Поиск по сайту: