Регулювання ринку праці та служба зайнятості

Ринок праці — сукупність соціально-економічних відносин щодо зайнятості та використання працівників у суспільному виробництві. Значення ринку праці: використання потенційних можливостей для підвищення ефективності економіки; забезпечення працюючих доходами, що дає можливість задовольняти їх соціально-економічні потреби та посилює соціальну захищеність; зменшення розшарування та соціальної напруги у суспільстві, забезпечення соціально-економічної стабільності. Державне регулювання ринку праці — система правових та організаційно-економічних заходів держави щодо забезпечення ефективної зайнятості, нормальних умов праці та раціонального використання робочої сили.
Об'єкти державного регулювання ринку праці: зайнятість (регулювання пропозиції робочої сили та робочих місць); соціальні відносини між роботодавцями і працюючими;
трудові відносини (оплата праці, охорона праці, умови найму, звільнення); підготовка, перепідготовка, підвищення кваліфікації працівників; розподіл та перерозподіл робочої сили. Суб'єкти державного регулювання ринку праці в Україні: Міністерство праці та соціальної політики; служби зайнятості (обласні, міські, районні);
відділи та управління з праці та соціальних питань при державних адміністраціях.
Основні функції щодо регулювання ринку праці виконує Міністерство праці та соціальної політики, а також служби зайнятості. Функції державної служби зайнятості:
аналіз та прогноз попиту і пропозиції на робочу силу (інформація про стан ринку праці);
надання консультацій з приводу працевлаштування, професійної підготовки;
облік громадян, що звернулись у службу зайнятості, реєстрація безробітних; сприяння пошуку робочого місця; організація професійної підготовки, перепідготовки;
надання грошової допомоги; участь у реалізації державних та регіональних програм зайнятості.
Особливості державного регулювання ринку праці в перехідній економіці
Захисні заходи держави
Забезпечення гарантій зайнятості за умов: зміни власника; приватизації; банкрутства (квотуванням робочих місць). Організація і проведення громадських робіт. Договірне регулювання трудової діяльності (внутрішньої і зовнішньої). Вдосконалення системи виплат і допомоги з безробіття та створення страхових систем. Методи стимулювання попиту на робочу силу: прямі інвестиції у створення і реконструкцію робочих місць; пільгове оподаткування та кредитування галузей і регіонів, де бажано збільшити попит на робочу силу; відшкодування підприємству витрат на пошук, навчання, найм на роботу працівників; сприяння щодо забезпечення підприємств матеріальними ресурсами, гарантування збуту продукції за умови розширення робочих місць; прямі виплати підприємствам за кожного найнятого працівника; стимулювання підприємств у забезпеченні зайнятості інвалідів, молоді, інших неконкурентоздатних груп населення. Методи скорочення попиту на робочу силу: встановлення додаткових податків за залучення робочої сили; жорстка кредитна політика; встановлення підприємству одноразових виплат в бюджет за найм працівників певної категорії; зниження інвестицій; скорочення або відміна гнучких форм зайнятості. Види державних програм, спрямованих на зниження рівня безробіття: стимулювання зростання зайнятості та збільшення кількості робочих місць; підготовка та перепідготовка робочої сили; сприяння найму робочої сили;
соціальне страхування безробіття (допомога з безробіття).

Поиск по сайту: