Проблеми та перспективи залучення України до світового ринку риби та рибопродуктів

Ситуація, яка склалася в рибній галузі за останні п’ятнадцять років, призвела до зменшення вилову риби й морепродуктів у чотири рази. Кількість робочих місць скоротилась удвічі, зріс імпорт риби та інше. Тому з метою підвищення ефективності функціонування галузі Постановою Кабінету Міністрів України від 2 листопада 2006 року № 1523 утворено Державний комітет рибного господарства України. Слід зазначити, що погіршення показників діяльності рибогосподарської галузі у 2007 році відбувалося на основі її реструктуризації протягом останніх семи років. Наслідки цих дій відчутні ще й нині, що зумовлює потребу внесення змін до багатьох нормативно-правових актів стосовно ліцензійних умов, безпеки мореплавства, підтримки виробника та ін. Крім того, окремі центральні органи виконавчої влади, внаслідок бажання розширити сфери власного впливу, здійснюють систематичні спроби проведення перерозподілу державних повноважень і функцій Державного комітету рибного господарства України [11,c.132]. Основні вимоги, на які звертають увагу комісії з ЄС і представники СОТ, – це відсутність чіткої розмежованості щодо відповідальності й узгодженості дій між Міністерством охорони здоров’я України, Державним департаментом ветеринарної медицини та Держспоживстандартом України. При цьому, треба зазначити, що Держкомрибгосп, як орган державної влади в галузі рибного господарства не має повноважень щодо відповідальності за якість харчових рибних продуктів, постачання, переробки та участі інспекторів у роботі на продовольчих ринках України. Будь-які дії, що перешкоджають функціонуванню цілісного комплексу промислового рибальства, неодмінно призводять до негативних наслідків.

Протягом 2007 року, відповідно до плану роботи й затверджених заходів, здійснювались функції державного управління й контролю в межах компетенції. За період реорганізації в рибній галузі вже є можливість оцінити ефективність ужитих заходів та реформ за даний період часу. Звертає на себе увагу те, що протягом останніх років вилов риби й видобуток морепродуктів в Україні весь час зменшується на 5–10%. Але в цілому вилов риби з різних причин ще не досяг планових показників. Згідно прогнозів експертів передбачається вирішення цієї проблеми. Неабияку роль у зниженні ефективності господарської діяльності українського океанічного флоту відіграє висока вартість пального (наші судна є морально застарілими й витрачають занадто багато пального порівняно з сучасним поколінням океанічних суден). У результаті обсяги вилучення антарктичного криля зменшилися порівняно з минулим роком майже вдвічі, хоча ресурс і діяльність України в Комісії із збереження морських живих ресурсів Антарктики дає змогу збільшити обсяг вилучення криля щонайменше втричі, в свою чергу це збільшило б частку нашої держави у світовому рибному господарстві і підвищило б прибутки у цій галузі [11,c.134]. Специфічними особливостями рибної галузі є сезонний характер промислу й те, що основна чистина (майже три чверті) риби й морепродуктів добувається в межах виключних (морських) економічних зон іноземних країн та у відкритій частині Світового океану і лише 25 відсотків – у морській економічній зоні та внутрішніх водоймах України, включно з товарним рибництвом. У 2007 році безпосередньо рибним промислом у водах за межами юрисдикції України було зайнято лише 8–13 суден з 39; решта простоювала в очікуванні ремонту, екіпірування тощо. Прибережний риболовний флот, який веде промисел в Азово-Чорноморській зоні, складається зі 156 суден, які аналогічно океанським потребують істотного поліпшення технічного й технологічного оснащення з урахуванням світового досвіду й досягнень у цій сфері. Моральна застарілість українського видобувного флоту, зокрема Азово-Чорноморського басейну, призводить до зростання собівартості сировини, що вилучається, та робить її неконкурентноздатною порівняно з аналогічною сировиною інших постачальників (зокрема, це стосується чорноморського шпроту, або кільки). Цього року попит консервних виробництв на місцевий шпрот знизився до мінімального, перевага надається імпортному балтійському, який значно дешевший. Причому звинувачувати постачальників – естонські, шведські або інші підприємства країн Балтії – тут некоректно: вони завчасно з допомогою як власних державних органів, так і ЄС здійснили модернізацію та істотне оновлення флоту. За три попередні роки тільки на 10 відсотків удалося виконати завдання відповідно до Закону України "Про Національну програму будівництва суден рибопромислового флоту України на 2002-2010 роки" (за браком державної підтримки). Водночас за відповідний період з урахуванням неповної інформації підприємства галузі освоїли майже 193,8 млн. гривень або 38млн. доларів США власних і кредитних коштів, які залучені від закордонних інвесторів, зацікавлених у розвитку рибної промисловості на території України [12,c.43]. Впродовж останніх 10 років (згідно з висновками наукових установ) різко зменшилися запаси багатьох цінних видів риб – судака, чорноморського калкана, ляща та інших видів риб. У поточному році за Програмою "Відтворення водних живих ресурсів у внутрішніх водоймах та Азово-Чорноморському басейні" на проведення робіт із зариблення природних водойм загальнодержавного значення передбачено бюджетне асигнування у сумі 4 млн. гривень, однак це лише мала частина необхідних фінансів для забезпечення належного ефекту від зариблення. Останнім часом помітно зріс інтерес до культивування найцінніших об’єктів рибництва, насамперед, до представників осетроподібних (веслоноса) та лососевих (райдужної форелі). Другим за значенням традиційним напрямом в аквакультурі України є індустріальне рибництво. Нині в Україні створено десятки тепловодних рибних господарств, які працюють на підігрітій скидній воді електростанцій. Також широко використовуються водойми-охолоджувачі енергетичних установок. Для водойм-охолоджувачів раціонально культивувати теплолюбну рибу, яка швидко росте. До таких належать рослиноїдні риби (зокрема чорний амур), веслоніс, буфало, тіляпія та інші. Одним з найпотужніших резервів збільшення обсягів прісноводної риби є підвищення ефективності рибогосподарського освоєння водосховищ. Для нарощування масштабів інтродукції рекомендуються рослиноїдні риби далекосхідного комплексу (білий амур, білий і строкатий товстолобики) середньою масою 100–150 г. Разом з тим особлива увага надається відтворенню аборигенних видів риб (сом, лин, судак, щука, лящ та інші). Здійснення цих пріоритетних заходів з відтворення водних живих ресурсів хоч і має державну підтримку, але замалі обсяги бюджетного фінансування стримують їх [12,c.47].

До сфери діяльності Держкомрибгоспу належать функції з управління майном Севастопольського, Керченського, Іллічівського та Маріупольського морських рибних портів, які дещо стабілізували роботу – на 5% збільшено комплексне обслуговування суден рибопромислового флоту і на 3 відсотки збільшено перероблення вантажів. Слід зазначити, що на роботу рибних портів впливає недостатнє залучення вантажопотоків, а також тарифна політика Міністерства транспорту та зв’язку України, яка поставила Севастопольський та Керченський морські рибні порти у нерівні умови порівняно з торгівельними. Неодноразові звернення колишнього Укрдержрибгоспу до Мінтрансзв’язку щодо сприяння у наданні знижок для зазначених портів до рівня базових тарифних ставок по деяких видах вантажно-розвантажувальних робіт залишилися без уваги. Але хочеться сподіватися, що ми виправимо цю ситуацію. Важливим підрозділом галузі є органи рибоохорони, які виконують державні функції щодо охорони, відтворення, використання водних живих ресурсів та регулювання рибальства. Щорічно державними інспекторами рибоохорони викривається понад 70 тис. порушень правил рибальства, вилучається понад 50 тис. одиниць сітних знарядь лову та великої кількості незаконно виловленої риби. На превеликий жаль сучасні соціологічні негаразди нашого суспільства змушують багатьох людей порушувати Правила рибальства. Це простежується не лише статистично (у вигляді збільшення рік у рік кількості викритих порушень), а й при аналізі інформації стосовно порушників Правил рибальства – чимало затриманих осіб не має постійного працевлаштування. Основним негативним фактором, який не дає змоги здійснювати рибоохоронні заходи більш ефективно, є низький рівень матеріально-технічного забезпечення органів рибоохорони, що унеможливлює повноцінний контроль за використанням риби та інших водних живих ресурсів [12,c.49]. Організації та приватні підприємці, які ведуть промисловий лов риби, мають сучасні плавзасоби, потужні імпортні двигуни, тоді як переважна більшість територіальних органів забезпечена вітчизняною технікою (в обсягах значно менших, ніж це потрібно), що вже фізично й морально застаріла. Ці фактори призводять до того, що реальні обсяги незаконного вилученої риби майже втричі перевищують офіційні звітні дані, при цьому знищується сировинна база рибного господарства. Певні позитивні зрушення в рибному господарстві, в силу об’єктивних і суб’єктивних причин і обставин, не зумовили значного підвищення ефективності виробництва. Це викликано насамперед:

– безсистемністю й некомплексністю розв’язання завдань рибної галузі за період реформ в Україні. Нарівні з реформуванням відносин власності, запровадженням нових організаційно-правових форм господарювання не створено відповідних фінансово-економічних механізмів для обслуговування рибного сектору економіки та допомоги у його стабільному розвитку; за останні роки окреслилася стала тенденція щодо зменшення експорту рибопродукції, але в той же час зростає обсяг імпорту рибної продукції з багатьох країн світу,хоча попит можливо було б частково задовольнити своїми потужностями; – підприємства рибного господарства через важкий фінансовий стан не мають змоги замовляти нові судна й модернізувати наявні, а система кредитування в державі не дає змоги залучати кредити на економічно вигідних умовах; – не налагоджено постачання риби й морепродуктів з віддалених районів промислу на внутрішній ринок через складну структуру зв’язків з цими районами;–низькою ефективністю використання сировинних ресурсів рибогосподарських водних об’єктів Світового океану [13,c.54].

Крім того, останнім часом спостерігається зниження обсягів вселення рибопосадкового матеріалу у водні об’єкти загальнодержавного значення. Основною причиною цього є недостатнє виділення державних коштів на компенсацію витрат, пов’язаних з вирощуванням посадкового матеріалу цінних видів риб. Вважаю, що позиція Держкомрибгоспу на міжнародному рівні в тому, що стосується рибного господарства, була досить активною, але, безумовно, потребує посилення з метою залучення в рибне господарство кращих зразків як норм законодавства, так і методів підтримки держави [13,c.57].

Отже, слід зазначити, що попри сформовану неповною мірою структуру і штатну чисельність Комітету і те, що галузь у цілому перебуває в кризовому стані, вже є тенденції до позитивних зрушень у рибному господарстві. Подальша політика буде спрямована на поліпшення добробуту населення, підвищення рівня соціальних стандартів, зменшення заборгованості з виплати заробітної плати, створення сприятливих інвестиційних умов для розвитку бізнесу та збільшення експорту риби та рибопродукції на світовий ринок.

Поиск по сайту: