Видатні вчені–мікологи

Особливе місце у мікології займає робота італійського міколога

П. А. Саккардо, який з 1882 по 1931 рр. випустив 25– томну роботу, що містить описи латинською мовою всіх відомих у той час видів грибів (близько 80 тисяч). Це зведення й зараз є являється необхідним посібником та допомогою у роботі мікологів, тому внесок цього вченого у розвиток та становлення мікології неможливо переоцінити.

Наприкінці XІX ст. почалася диференціація мікології на різні галузі, поєднані, з одного боку, зі зрослими потребами практичної діяльності людей і, з іншого боку – з удосконаленням самих методів досліджень, які дозволяли не тільки глибше вивчати будову й розвиток самого організму (деталі будови клітини и, особливості її росту, генетику грибів і т.д.), але й простежити результати діяльності цього організму: його вплив на навколишнє середовище, зміни, які гриб в ній утворює при рості та розвитку.

Розвиток мікології в Україні та Росії пов'язаний з ім'ям видатного вченого Михайла Степановича Вороніна (1838 – 1903 рр.), якого з повним правом уважають батьком російської мікології. Михайло Степанович Воронін вніс серйозний вклад у вивчення циклів розвитку ряду грибів, уперше виявив кільця на міцелії хижих грибів. Його дослідження збудника кили капусти, іржі соняшника та збудника білої гнилизни ряду низки овочів актуальні й у цей час. Учнем і продовжувачем робіт Вороніна став видатний міколог, дослідник циклів розвитку багатьох грибів академік Сергій Гаврилович Навашин (1857 – 1930 рр.), який був відомим цитологом та мікроскопістом і дослідником внутрішньоклітинних структур грибів.

Особливе місце в розвитку розвиткові вітчизняної мікології займає Артур Артурович Ячевський (1863 – 1932 рр.), який якого був не тільки великим дослідником в галузі мікології й фітопатології, але й талановитим популяризатором і організатором науки. З його ініціативи в 1902 р. при Петербурзькому ботанічному садові була створена центральна фітопатологічна станція, а в 1907 р. – бюро по мікології й фітопатології сільськогосподарського вченого ученого комітету, що взяли на себе обов’язок координації науково–дослідних робіт з вивчення грибів.

Фундаментальна праця працю Артура Артуровича Ячевського "Основи мікології", яка побачила світ вже після його смерті, в 1933 р., не втратила свого значення й зараз.

Розвиток радянської мікології зв'язаний також з іменами видатних мікологів Нікіфора Степановича Вороніхіна, який склав довідник по грибних хворобах сільськогосподарських рослин, Володимира Андрійовича Траншеля, дослідника іржавих грибів, А. Г. Бондарцева, який створив саму повну монографію про трутові гриби, і Л. І. Курсанова, автора першого фундаментального підручника по мікології та засновника кафедри нижчих рослин Московського державного університету, а також Н. А. Наумова, який проводив широкі та важливі дослідження в різних галузях мікології та фітопатології.

Двадцяті роки XX ст. ознаменувалися бурхливим розвитком багатьох галузей знань, у тому числі й мікології. До класичної мікології, що займається описом і класифікацією грибів, додалася фізіологія, біохімія й генетика грибів, ґрунтова мікологія, що вивчає роль грибів у ґрунтоутворювальному ґрунтоутворювальнім процесі, і т.д.

Одним з видатніших мікологів та фітопатологів України був Тимофій Данилович Страхов (1890 – 1960 рр.) – член-кореспондент АН Української РСР (з 1948 р.), почесний член ВАСХНИЛ (з 1956 р.).

Тимофій Данилович Страхов закінчив Харківський університет (1916 р.) та працював у Харкові: на Сільськогосподарській дослідницькій станції, у Сільськогосподарському інституті. Одночасно викладав у Харківському університеті, також завідував відділом фітопатології Українського науково-дослідного інституту захисту рослин.

Основні наукові праці Тимофія Даниловича Страхова присвячені вивченню взаємозв'язку рослин і збудників їх хвороб. Він запропонував теорію патологічного процесу в рослин, згідно з якою хвороба – це складна взаємодія хворої рослини, збудника рослин і факторів зовнішнього середовища. Страхов розробив дисорбиційно-газовий метод, а також ряд агротехнічних і хімічних методів, спрямованих на підвищення імунітету рослин до хвороб, у тому числі спричинених грибами.

Безумовно, найбільшою подією в галузі мікології, й, навіть, однією з найважливіших подій у медицині у ХХ ст., стало відкриття в 1929 р. англійським лікарем – мікробіологом Александером Флемінгом антибіотика пеніциліну – речовини, що пригнічує розвиток деяких хвороботворних хвороботворні бактерій.

Додаток 2

Форми плодових тіл трутовикових грибів	Види гемінофору трутовикових грибів
Назва форми	Малюнок	Вид гемінофора	Малюнок
Тонка, плоска шапочка		Трубчастий
Копитоподібна		Лабіринтовий
Подушкоподібна		Пластинчастий
Язичкоподібна		Пластинчастий з дихотомічним галудженням
Декілька шляпок прикріплених на загальній основі

Додаток 3.

Поиск по сайту: