АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

Словник до курсу «Актуальні проблеми сучасної лінгвістика»

Читайте также:
  1. V курсу (5 ТОМ)
  2. V курсу (5 ТОС)
  3. Актуальні проблеми кримінально-правової кваліфікації
  4. АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ СВІТОГЛЯДНОЇ ПУБЛІЦИСТИКИ ІВАНА ФРАНКА
  5. Актуальність проблеми
  6. Актуальність проблеми управління освітою
  7. АЛГОРИТМ РОБОТИ НАД ПРОФЕСІЙНО-ОРІЄНТОВАНИМИ ЗАВДАННЯМИ З КУРСУ «ОСНОВИ ПСИХОЛОГІЧНОГО ТРЕНІНГУ»
  8. АНОТАЦІЇ ДО ОСНОВНИХ ТЕМ КУРСУ «ПСИХОЛОГІЯ»
  9. Б. Одиниці (елементи) сучасної політичної карти світу на суходолі
  10. Вексель. Проблеми вексельного обігу в Україні
  11. Взаємовідносини людини і природи.Екологічні проблеми ,її наукові ,соціально-філософські та етиико-гуманістичні аспекти.
  12. Види валютних котирувань, порядок розрахунку крос – курсу

Антропонім – 1) будь – яке власне ім’я людини (особисте ім’я, по батькові, прізвище, прізвисько, псевдонім, криптонім) (Єрмоленко С.Я., Бибик С.П., Тодор О.Г. Українська мова. Короткий тлумачний словник лінгвістичних термінів. – К.: Либідь, 2001. – С.17);

2) власне ім’я людини (Розенталь Д.Э., Теленкова М.А. Словарь – справочник лингвистических терминов. – М.: ООО «Издательство Астрель», ООО «Издательство АСТ», 2001. – С. 28).

 

Антропоніміка – 1) розділ лексикології (ономастики), який вивчає власні імена людей, закономірності їх виникнення, розвитку, функціонування (Єрмоленко С.Я., Бибик С.П., Тодор О.Г. Українська мова. Короткий тлумачний словник лінгвістичних термінів. – К.: Либідь, 2001. – С.17);

2) розділ мовознавства, який вивчає власні імена людей (Розенталь Д.Э., Теленкова М.А. Словарь – справочник лингвистических терминов. – М.: ООО «Издательство Астрель», ООО «Издательство АСТ», 2001. – С. 28);

 

Апелятив – іменники, які є узагальненими найменуваннями однорідних предметів (людина, орел, книга, перемога) (Розенталь Д.Э., Теленкова М.А. Словарь – справочник лингвистических терминов. – М.: ООО «Издательство Астрель», ООО «Издательство АСТ», 2001. – С. 29).

 

Аспектологія – розділ граматики, що вивчає дієслівний вид (аспект) у системі його позиції й кореляції, спектр значень і функцій дієслів, які не мають видових пар, і суміжні з видом категорії (роди дії), а також аспектуально важливі засоби контексту (Селіванова О.О. Сучасна лінгвістика: термінологічна енциклопедія. – К., 2006. – С. 45).

Автокомунікація – 1) мовлення, спрямоване на самого адресанта як внутрішній монолог мовця із самим собою. (Селіванова О.О. Сучасна лінгвістика: термінологічна енциклопедія. – Полтава: Довкілля, 2006 – С. 10).

2) внутрішній діалог людини з самим собою; спілкування «Ego» і «Alter ego» особи. (Бацевич Ф. С. Основи комунікативної лінгвістики: Підручник. Короткий термінологічний словник – К.: Видавничий центр «Академія», 2004 – С. 344)

Адресант – 1) один із комуні кантів; той хто породжує висловлення, тобто мовець або автор тексту. (Селіванова О.О. Сучасна лінгвістика: термінологічна енциклопедія. – Полтава: Довкілля.– К., 2006 – С. 14).

2) джерело повідомлення; у міжособистісному спілкуванні – особа, яка ініціює комунікацію, кодує своє повідомлення засобами мови або парамови і передає адресату (слухачеві, читачеві, аудиторії). (Бацевич Ф. С. Основи комунікативної лінгвістики: Підручник. Короткий термінологічний словник – К.: Видавничий центр «Академія», 2004 – С. 344)

Адресат – 1) один із комуні кантів, на якого спрямована й розрахована мовленнєва дія того, хто породжує висловлення, тобто співрозмовник або читач, реципієнт повідомлення. (Селіванова О.О. Сучасна лінгвістика: термінологічна енциклопедія. – Полтава: Довкілля, 2006 – С. 16).

2) кінцевий споживач повідомлення; у міжособистісному спілкуванні – особа, яка сприймає повідомлення у відповідності зі своїми когнітивними стратегіями і конкретними конситуативними умовами інтерпретує повідомлення адресанта. (Бацевич Ф. С. Основи комунікативної лінгвістики: Підручник. Короткий термінологічний словник – К.: Видавничий центр «Академія», 2004 – С. 344)

Аксіальна комунікація – різновид вербальної комунікації за способом адресованості; характеризується адресованістю конкретній особі чи особам, персональна комунікація. (Селіванова О.О. Сучасна лінгвістика: термінологічна енциклопедія. – Полтава: Довкілля, 2006 – С. 19).

Аналіз дискурсу – сукупність течій, лінгвістичних шкіл, окремих досліджень, спрямованих на всебічний опис і характеристику мовного спілкування людей у конкретних, зокрема, і стандартних комунікативних ситуаціях з урахуванням соціальних, культурних, когнітивних, психологічних, етнічних і т. ін. детермінантів. (Селіванова О.О. Сучасна лінгвістика: термінологічна енциклопедія. – Полтава: Довкілля, 2006 – С. 26).

Аттітюд – сукупність уявлень й оцінок, думок мовця щодо обговорюваного стану справ; установка, яка відображається в семантичній і прагматичній структурі мовних висловлень і керує діяльністю людини, зокрема, й мовленнєвою. (Селіванова О.О. Сучасна лінгвістика: термінологічна енциклопедія. – Полтава: Довкілля, 2006 – С. 46).

Агенс (від лат. agens, agentis – діючий) – 1. Семантичний відмінок; мисленнєвий аналог активного діяча-істоти (за Ч.Філлмором) або суб’єкта дії у структурі пропозиції чи предикатно-аргументній структурі (Студент складає іспит. Мати пече пиріжки). Термін семантичного синтаксису, відмінкової граматики, логічної семантики, історичної типології (у теорії діатез). У структурі висловлення мов номінативного строю А. звичайно відповідає підметові, вираженому номінативом (активний стан), в ергативних мовах А. позначається ергативом (при двовалентних дієсловах) або абсолютивом (при одновалентних). // Селіванова О. Сучасна лінгвістика: термінологічна енциклопедія. – Полтава: Довкілля. – К., 2006. – 716 с. – С.13.

2. Джерело дієслівної дії, що позначається в індоєвропейських мовах в активній конструкції формою називного відмінка, а в пасивній – формами непрямих відмінків, особливо орудного. // Ахманова О.С. Словарь лингвистических терминов. – М.: Советская энциклопедия, 1966. – 608 с. – С.31.

3. Типова семантична характеристика (роль) учасника ситуації, що описується у реченні. Терміном «А.» позначають учасника ситуації, її ініціатора, який контролює ситуацію, безпосередньо виконує відповідну дію і є «джерелом енергії» цієї дії. // Лингвистический энциклопедический словарь / Гл. ред. В.Н.Ярцева. – М.: Большая Российская энциклопедия, 2002. – 709 с. – С.17.

Ад’юнкт (від лат. adjunctus – приєднаний) – компонент предикатно-аргументної структури, який представляє різні обставини ситуації, фіксованої цією структурою, або факультативні валентності предиката. У «Філософії граматики» О.Єсперсена А. уживається у значенні вторинного, залежного від іменника слова (розумна людина, біла стіна тощо). Таке саме значення отримав А. у германістиці поряд із більш уживаним – вільним членом речення, який поширює речення в цілому (те саме, що й детермінант). // Селіванова О. … – С.14.

Актант (від лат. ago – дію) – 1. Семантичний (мисленнєвий) аналог особи чи предмета, який репрезентує обов’язкову валентнісну ознаку предиката й корелює з ним у певній ситуації, представленій структурою висловлення. // Селіванова О. … – С.19.

2. а) Будь-який член речення, що позначає особу, предмет, який бере участь у процесі, визначеному дієсловом. б) В теорії тексту – типова функція особи (предмета) в оповіді. Співвідношення А. утворюють актантну модель оповіді. в) Те саме, що а г е н с. // Лингвистический энциклопедический словарь… – С.22.

Активація – збудження певних ділянок мозку у процесі мисленнєвої чи мовленнєвої діяльності (при породженні та сприйнятті мовлення) під впливом відповідних стимулів, що супроводжується фокусуванням уваги на певних структурах знань. // Селіванова О. … – С.20.

Аналогізація – у когнітивній лінгвістиці одна з найважливіших когнітивних операцій, що опосередковує процеси метафоризації, результатом яких є використання знака однієї предметної (концептуальної) сфери на позначення іншої. // Селіванова О. … – С.28.

Аргумент – компонент предикатно-аргументної структури; мисленнєвий аналог особи, предмета, поняття, який корелює із предикатом у певній ситуації, репрезентованій висловленням. // Селіванова О. … – С.36.

Архетип (від гр. arche – початок і typos - образ) – 1. Первісна вроджена психічна структура, вияв родової пам’яті, історичного минулого етносу, людства, їхнього колективного позасвідомого, що забезпечує цілісність і єдність людського сприйняття й виявляється у знакових продуктах культури (у вигляді архетипних образів). // Селіванова О. … – С.39.

2. Вихідна форма для пізніших утворень. // Ахманова О.С. … – С.56.

Асоціація – 1. Динамічний тимчасовий нервовий зв’язок між двома й більше психічними явищами (відчуттями, уявленнями, почуттями, думками, образами тощо), а також їхніми позначеннями в мові, який утворюється за певних умов на підставі рефлексу суб’єктивного реагування на відповідні стимули. // Селіванова О. … – С.43.

2. Об’єднання мовних одиниць за формальною або логіко-семантичною ознакою. // Ахманова О.С. … – С.58.

Аттітюд – сукупність уявлень й оцінок, думок мовця щодо обговорюваного стану справ; установка, яка відображається в семантичній і прагматичній структурі мовних висловлень і керує діяльністю людини, зокрема, й мовленнєвою. // Селіванова О. … – С.46 – 47.

Адстрат – сукупність рис мовної системи як результат нейтрального, порівняно із субстратом і суперстратом, типу взаємодії мов, при якому обидві мови не змішуються, не відбувається асиміляції етносів, а лише формується прошарок між цими мовами в умовах тривалого співіснування й контактів народів.С18

Акролект – найбільш престижна мова у процесі змішування мов при креолізації та створенні нового етнічного субстрату. С.19

Арго – соціальний різновид мовлення, лексикон вфдносно замкнених професійних і соціальних груп, у тому числі декласованих, призначений для конспіративних потреб відокремлення групи від суспільного загалу, а також для збереження таємниць ремесла, роду занять, власної безпеки.С.35

Бехабітив – тип мовного акту за ілокутивною силою; згідно з класифікацією Дж. Остіна, є виявом вибачення, подяки, співчуття, вітання, похвали, лайки. (Селіванова О.О. Сучасна лінгвістика: термінологічна енциклопедія. – Полтава: Довкілля, 2006 – С. 52.). Бенефактив – глибинний семантичний відмінок, мисленнєвий аналог особи, на користь якої здійснюється відповідний процес. Термін відмінкової граматики. // Селіванова О. … – С.52.

Бленд (з англ.) – термін загальної теорії інтеграції, у лінгвістиці застосовується як для аналізу метафоричних аномалій, так і для опису граматичної й синтаксичної інтеграції. // Селіванова О. … – С.54.

Білінгвізм – двомовність як ознака мовної ситуації країни, регіону чи мовного стану індивіда, тобто володіння й користування особистістю або певною групою етносу одночасно двома мовами: однією як рідною, іншою набутою, але важливою для спілкування в деяких комунікативних сферах.С.52

Вибір – когнітивна процедура, яка передбачає вибір одного з компонентів парадигми з метою реалізації синтагматичних потенцій цього елементу. Таким чином відбувається взаємодія парадигматики й синтагматики мовної системи. В. є терміном когнітивної лінгвістики. // Селіванова О. … – С.59.

Відмінкова граматика – напрям граматичного опису семантичної структури речення на підставі актантних валентностей предиката й мисленнєвих аналогів обставин ситуації, представлених як семантичні відмінки. // Селіванова О. … – С.63.

Внутрішній лексикон – вербалізована частина етносвідомості чи свідомості носія мови, організований упорядкований фонд номінативних одиниць і знань, які вони позначають. // Селіванова О. … – С.68.

Вузол – елемент семантичного або концептуального графа, семантичної мережі, дерева безпосередніх складників, дерева залежностей, фрейму, який є мисленнєвим аналогом певного параметра або складника ситуації (часу, мети, суб’єкта, об’єкта, локатива, темпоратива, каузатива тощо) або структури знань. Термін когнітивної та комп’ютерної лінгвістики. // Селіванова О. … – С.73.

Вербальна комунікація – цілеспрямована лінгвопсихоментальна діяльність адресанта й адресата у процесі інформаційного обміну та впливу на співрозмовника за допомогою знаків природної мови. (Селіванова О.О. Сучасна лінгвістика: термінологічна енциклопедія. – Полтава: Довкілля, 2006 – С. 58).

Вердиктив – тип мовного акту за ілокутивною силою; згідно з класифікацією Дж. Остіна, є виявом вироку, ухвали, оцінки, схвалення. (Селіванова О.О. Сучасна лінгвістика: термінологічна енциклопедія. – Полтава: Довкілля, 2006 – С. 59).

Власне ім’я – іменник, що означає одиничний предмет із ряду однорідних. До них належать імена осіб, клички тварин, назви планет, географічні назви, назви установ, підприємств, газет, пароплавів та ін. індивідуальні назви, які пишуться з великої літери (Єрмоленко С.Я., Бибик С.П., Тодор О.Г. Українська мова. Короткий тлумачний словник лінгвістичних термінів. – К.: Либідь, 2001. – С.33).

 

Внутрішня форма слова - 1) співвіднесеність морфологічного із звукового складу певного слова з іншими мовними одиницями, що зумовили утворення його нового лексичного значення (Єрмоленко С.Я., Бибик С.П., Тодор О.Г. Українська мова. Короткий тлумачний словник лінгвістичних термінів. – К.: Либідь, 2001. – С.33);

2) морфологічний склад основи, який вказує на мотивований зв'язок її звучання з даним значенням (Розенталь Д.Э., Теленкова М.А. Словарь – справочник лингвистических терминов. – М.: ООО «Издательство Астрель», ООО «Издательство АСТ», 2001. – С. 64);

3) семантична та структурна співвіднесеність морфем, які складають слово, з іншими морфемами даної мови; ознака, покладена в основу номінації при утворенні нового лексичного значення слова (Лингвистический энциклопедический словарь / гл. ред. В.Н.Ярцева. – М.: Советская энциклопедия, 1990. – С.85)

Генеративізм (від лат. generativus - породжуючий) – одне з відгалужень формального напрямку в лінгвістиці, яке виникло під впливом ідей Н.Хомського у 50-60-х рр.. ХХ ст. і ґрунтується на описі мови у вигляді формальних моделей певного типу. // Лингвистический энциклопедический словарь. … – С.98.

Гештальт (від нім. Gestalt – фігура, структура, образ) – константний цілісний складник свідомості, що існує у вигляді фігур, структур, образів і формується через прагнення до структурування поля сприйняття і його усвідомлення незалежно від зміни й варіювання ознак об’єкта. // Селіванова О. … – С.84.

Гіпотеза асиметрії – концепція сучасної когнітивної лінгвістики щодо асиметричного співвідношення концептуального й мовного планів свідомості. Г.а. передбачає невідповідність цих планів. // Селіванова О. … – С.88.

Глибинний відмінок – семантико-синтаксична одиниця відмінкової (рольової) граматики, яка є репрезентантом однієї з валентностей предиката, мисленнєвим аналогом складника ситуації, описуваної висловленням. // Селіванова О. … – С.92.

Граф – 1) у графології варіант графеми (алограф); 2) у когнітивній лінгвістиці спосіб графічного представлення зв’язку між значеннями слова-полісеманта (семантичний Г.), між компонентами семантичної або синтаксичної структури речення, предикатно-аргументної структури, пропозиції, а також між фреймами-схематами і схемами (концептуальні Г.). // Селіванова О. … – С.103.

Гаптика – 1) тактильна взаємодія, що використовується в комунікативній ситуації як допоміжний, паравербальний засіб спілкування;

2) галузь пара лінгвістики, що вивчає особливості тактильної комунікативної взаємодії як супровідного засобу вербального спілкування. (Селіванова О.О. Сучасна лінгвістика: термінологічна енциклопедія. – Полтава: Довкілля, 2006– С. 74).

Герменевтика – 1) окрема наука, спрямована на тлумачення глибинного змісту текстів, їхніх перекладів шляхом досліджень структури і семіотичної природи мови, вивчення історичних, філософських, релігійних й ін. даних, пов’язаних із конкретним типом літературного твору. (Селіванова О.О. Сучасна лінгвістика: термінологічна енциклопедія. – Полтава: Довкілля, 2006 – С. 81).

2) між наукова галузь гуманітарних досліджень і одночасно філософсько-методологічне вчення про інтерпретацію та розуміння тексту з опертям лише на сам текст. (Бацевич Ф. С. Основи комунікативної лінгвістики: Підручник. Короткий термінологічний словник – К.: Видавничий центр «Академія», 2004. – С. 344.)

Гендер – стать людини з огляду на розподіл між чоловіком і жінкою соціальних функцій, форм діяльності, специфіки поведінки, культурних норм тощо.С.108

Декларативне знання – інформація у довгочасній пам’яті про факти, події, предмети, ситуації тощо, яка може мати візуальний характер (у вигляді образів) і вербальний у вигляді пропозиційних структур. // Селіванова О. … – С.110.

Делібератив – 1) спосіб дії у деяких мовах або різновид модального значення зі змістом вираження сумніву щодо ситуації, позначеної реченням; 2) термін семантичного синтаксису, відмінкової граматики, логічної семантики; мисленнєвий аналог змісту мовномисленнєвої, соціальної дії чи сприйняття, один з аргументів у структурі пропозиції або предикатно-аргументній структурі. // Селіванова О. … – С.111.

Дестинатив – 1. Термін семантичного синтаксису, логічної семантики; мисленнєвий аналог призначення предмета, один з аргументів у структурі

пропозиції або предикатно-аргументній структурі. // Селіванова О. … – С.116.

2. Цільовий відмінок; у баскській мові категоріальна форма відмінка зі значенням руху до чогось, прагнення до якоїсь мети. // Ахманова О.С. …– С.129.

Диктум (від лат. dictum – сказане) – компонент пропозиції, основний логічний блок судження, об’єктивна семантична константа, що характеризується істинністю й несуперечливістю. // Селіванова О. … – С.118.

Дистрибутив (від лат. distributio – поділ, розподіл) – термін семантичного синтаксису, відмінкової граматики, логічної семантики; мисленнєвий аналог результату розподілення, один з аргументів у структурі пропозиції або предикатно-аргументній структурі (Він складав папір у стоси. Платити будемо погодинно). // Селіванова О. … – С.122.

Донорська зона – предметна (концептуальна) сфера, що постачає власні знаки на позначення іншої предметної сфери (реципієнтної), у якій вони стають метафоричними найменуваннями. // Селіванова О. … – С.134.

 

Декларатив – 1) тип мовного акту за ілокутивною силою; згідно з класифікацією Дж. Сьорля, є виявом установлення відповідності між пропозиційним змістом і дійсністю. (Селіванова О.О. Сучасна лінгвістика: термінологічна енциклопедія. – Полтава: Довкілля, 2006 – С. 110).

2) тип мовленнєвого акту, ілокутивна мета котрого – встановити відповідність між пропозиційним змістом повідомлення та реальністю. (Бацевич Ф. С. Основи комунікативної лінгвістики: Підручник. Короткий термінологічний словник – К.: Видавничий центр «Академія», 2004. – С. 344.)

Директив – 1) тип мовного акту за ілокутивною силою; за класифікацією Дж. Сьорля є виявом запитання, наказу, примусу, вимоги, поради, запрошення, благання тощо. (Селіванова О.О. Сучасна лінгвістика: термінологічна енциклопедія. – Полтава: Довкілля, 2006 – С. 118).

2) тип мовленнєвого акту, ілокутивна мета котрого – змусити адресата виконати певну дію. (Бацевич Ф. С. Основи комунікативної лінгвістики: Підручник. Короткий термінологічний словник – К.: Видавничий центр «Академія», 2004. – С. 344)

Дискретність дискурсу – категорійна ознака комунікації, яка представляє реальність у часі або у просторі фаз проходження та сприйняття повідомлення навіть в умовах спілкування «тут і зараз». (Селіванова О.О. Сучасна лінгвістика: термінологічна енциклопедія. – Полтава: Довкілля, 2006 – С. 118).

Дискурс – 1) зв’язний текст у контексті численних супровідних фонових чинників – онтологічних, соціокультурних, психологічних тощо; текст занурений у життя;

2) замкнена цілісна комунікативна ситуація (подія), складниками якої є комуніканти й текст як знаковий посередник, зумовлена різними чинниками, що опосередкують спілкування й розуміння (соціальними, культурними, етнічними і т. ін.);

3) стиль, підмова мовного спілкування;

4) зразок мовної поведінки в певній соціальній сфері, що має певний набір змінних. (Селіванова О.О. Сучасна лінгвістика: термінологічна енциклопедія. – Полтава: Довкілля, 2006 – С. 119).

5) тип комунікативної діяльності, інтерактивне явище, мовленнєвий потік, що має різні форми вияву (усну, писемну, паралінгвальну), відбувається в межах конкретного каналу спілкування, регулюється стратегіями і тактиками учасників; синтез когнітивних, мовних і позамовних (соціальних, психологічних, психічних) чинників, які визначаються конкретним колом «форм життя», залежними від тематики спілкування, має своїм результатом формування різноманітних мовленнєвих жанрів. (Бацевич Ф. С. Основи комунікативної лінгвістики: Підручник. Короткий термінологічний словник – К.: Видавничий центр «Академія», 2004. – С. 322.)

Дискурсивна практика – використання мови в межах сфери спілкування якоїсь соціальної чи професійної групи при обговоренні відповідної цій сфері проблеми з огляду на стереотипний заданий спосіб бачення дійсності за умови забезпечення групової ідентичності. (Селіванова О.О. Сучасна лінгвістика: термінологічна енциклопедія. – Полтава: Довкілля, 2006 – С. 12122).

Дискурсивна психологія – напрям соціальної психології, який розробляє певний тип дискурсу з метою вивчення способів формування, корекції та зміни особистості, її думок, емоцій у процесі соціальної взаємодії. (Селіванова О.О. Сучасна лінгвістика: термінологічна енциклопедія. – Полтава: Довкілля, 2006 – С. 123).

Дискурсивний час і простір – час і простір комунікативної ситуації. (Селіванова О.О. Сучасна лінгвістика: термінологічна енциклопедія. – Полтава: Довкілля, 2006 – С. 126).

Діалог – форма мовлення; ситуаційно зумовлене спілкування двох або кількох (полілог) осіб, комунікативні ролі яких інверсуються (мовець стає адресатом, а адресат перетворюється на мовця, адресатом якого є перший мовець), за умови визнання учасниками спілкування спільної мети й напрямку комунікації. (Селіванова О.О. Сучасна лінгвістика: термінологічна енциклопедія. – Полтава: Довкілля, 2006 – С. 128).

Діалогічність – дослідницький принцип лінгвістики тексту, теорії мовної комунікації, що ґрунтується на концепції діалогічності гуманітарного пізнання російського філолога М. Бахтіна. (Селіванова О.О. Сучасна лінгвістика: термінологічна енциклопедія. – Полтава: Довкілля, 2006 – С. 130).

Денотат – 1) позначуваний предмет. Вживається як синонім до референт, тобто значення відповідного мовного відрізка. Д.називають також сукупність об’єктів дійсності (речей, явищ, відношень, ситуацій, процесів, дій тощо), що мають те саме мовне вираження (Єрмоленко С.Я., Бибик С.П., Тодор О.Г. Українська мова. Короткий тлумачний словник лінгвістичних термінів. – К.: Либідь, 2001. – С.45);

2) предмет або явище оточуючої дійсності, з якою співвідноситься дана мовна одиниця (Розенталь Д.Э., Теленкова М.А. Словарь – справочник лингвистических терминов. – М.: ООО «Издательство Астрель», ООО «Издательство АСТ», 2001. – С. 102).

Дистрибутивно-статистичний аналіз – 1) метод дослідження мови, заснований на вивченні оточення (дистрибуції, розподілення) окремих одиниць у тексті і не використовуючий відомостей про повне лексичне чи граматичне значення цих одиниць (Лингвистический энциклопедический словарь / гл. ред. В.Н.Ярцева. – М.: Советская энциклопедия, 1990. – С.137);

2) методика статистичного підрахунку суми всіх можливих позицій елементу відносно інших елементів того самого рівня; сукупність формальних алгоритмічних процедур, спрямованих на опис дистрибуції будь-яких емпірично доступних об’єктів у тексті (Селіванова О.О. Сучасна лінгвістика: термінологічна енциклопедія. – К., 2006. – С.123).

Диглосія – 1) різновид мовного стану особистості, коли вона володіє двома чи більше формами існування певної мови. 2) ситуація функціонування двох стилістично й функціонально розподілених мовних кодів, які можуть сприйматися як одна мова.С.118

Діалект – 1) форма мовного існування, що використовується як засіб безпосереднього повсякденного побутового спілкування на певній обмеженій території й характеризується відносною єднісю різних мовних рівнів системи й відповаідними відбитками культурних традицій. 2) різновид мови, який використовується як засіб безпосереднього спілкування певних соціальних і професійних груп.С.125

Діалектологія – мовознавча дисципліна, що вивчає територіальні діалекти певної мови.С.127

Діафон – 1) звук рідної мови, що вживається при користуванні нерідною, другою мовоюв умовах двомовності як результат інтерференції рідної й нерідної мов на фонетичному рівні. 2) абстрактна фонологічна одиниця, яка встановлює відповідність між звуками різних діалектів однієї мови.С.130

Декреолізація – процес руйнації креольської мови й формування на її основі стандартної «посткреольської» мови.С.111

Екзерситив – тип мовного акту за ілокутивною силою; згідно з класифікацією Дж. Остіна, є виявом наказу, примушування, попередження, поради, призначення. (Селіванова О.О. Сучасна лінгвістика: термінологічна енциклопедія. – Полтава: Довкілля, 2006 – С. 137).

Еколінгвістика – розділ мовознавства на межі соціолінгвістики та психолінгвістики й лінгвістичної філософії, спрямований на розгляд мови як складника системи взаємного існування людини, суспільства і природи. (Селіванова О.О. Сучасна лінгвістика: термінологічна енциклопедія. – Полтава: Довкілля, 2006 – С. 138).

Експозитив – тип мовного акту за ілокутивною силою; згідно з класифікацією Дж. Остіна, є виявом пояснення, доведення, визнання, припущення, тлумачення. (Селіванова О.О. Сучасна лінгвістика: термінологічна енциклопедія. – Полтава: Довкілля, 2006 – С. 139).

Експресив – 1) мовного акту за ілокутивною силою; є виявом привітання, співчуття, ставлення, вибачення, подяки, побажання. (Селіванова О.О. Сучасна лінгвістика: термінологічна енциклопедія. – Полтава: Довкілля, 2006 – С. 139).

2) тип мовленнєвого акту, ілокутивна мета котрого – експлікувати психологічний стан адресанта, його ставлення до того, про що він повідомляє адресата. (Бацевич Ф. С. Основи комунікативної лінгвістики: Підручник. Короткий термінологічний словник – К.: Видавничий центр «Академія», 2004. – С. 323.)

Етнографія мовлення – 1) напрям дискурс-аналізу, який вивчає вплив культурних і соціальних чинників на процеси мовленнєвого спілкування, зокрема, соціокультурну зумовленість зміни комунікативних ролей, процедур інтерпретації, правил виведення (conversational inferences) тощо.

(Селіванова О.О. Сучасна лінгвістика: термінологічна енциклопедія. – Полтава: Довкілля, 2006 – С. 147).

2) вивчає мову у її співвідношенні з культурою, взаємодію мовних, етнокультурних і етнопсихологічних чинників у функціонуванні, еволюції мови, а також у процесі між культурної комунікації. (Бацевич Ф. С. Основи комунікативної лінгвістики: Підручник. Короткий термінологічний словник – К.: Видавничий центр «Академія», 2004. – С. 324.)

Ефектив – тип мовного такту, що є словом зміни службового становища (призначаю), соціального статусу (позбавляю звання), форм власності (дарую, конфіскую, присвячую і т. ін.), а також владного дозволу (санкціоную, погоджую і т. ін.), зміни суспільних інститутів (легалізую, розпускаю тощо). (Селіванова О.О. Сучасна лінгвістика: термінологічна енциклопедія. – Полтава: Довкілля, 2006 – С. 151).

Ефективність комунікації – комунікативний параметр, що визначає досягнення комунікативного співробітництва (кооперації) між адресантом й адресатом і спрямований на такий спосіб організації концептуальної структури тексту, який сприяє розумінню тексту з мінімальними зусиллями для читача. (Селіванова О.О. Сучасна лінгвістика: термінологічна енциклопедія. – Полтава: Довкілля, 2006 – С. 152).

 

 

Етнолінгвістика – 1) розділ лінгвістики, що вивчає зв'язок мови з життям народу, відбиття в мові фольклору та міфів матеріальної і духовної культури етносу (Єрмоленко С.Я., Бибик С.П., Тодор О.Г. Українська мова. Короткий тлумачний словник лінгвістичних термінів. – К.: Либідь, 2001. – С.59);

2) маргінальна галузь мовознавства на межі з етнологією, культурологією та психолінгвістикою, спрямована на вивчення віддзеркалення у мові й мовленнєвій діяльності (етнотекстах) етнічної свідомості, менталітету, національного характеру, матеріальної та духовної культури народу (Селіванова О.О. Сучасна лінгвістика: термінологічна енциклопедія. – К., 2006. – С.148).

 

Етноніміка – 1) розділ антропоніміки, який вивчає назви племен, народів, народностей (Єрмоленко С.Я., Бибик С.П., Тодор О.Г. Українська мова. Короткий тлумачний словник лінгвістичних термінів. – К.: Либідь, 2001. – С.59);

2) розділ історичної ономастики, що вивчає назви етносів (етноніми), їхнє походження, словотвірну активність, функціонування тощо (Селіванова О.О. Сучасна лінгвістика: термінологічна енциклопедія. – К., 2006. – С.150).

 

Експерієнтив (експерієнцер) (від англ. experience – досвід) – термін семантичного синтаксису, відмінкової граматики, логічної семантики; мисленнєвий аналог носія певного психічного та психологічного стану у структурі пропозиції або предикатно-аргументній структурі (Дитина хворіє. Дівчинка сміється). // Селіванова О. … – С.139.

Екстралінгвальна інформація – організована та скоординована у свідомості людини сукупність знань й уявлень про довкілля, дійсність, її явища, ознаки та факти, яка не може бути розглянута як частина граматики чи словника мови. // Селіванова О. … – С.140.

Елементив – термін семантичного синтаксису, відмінкової граматики, логічної семантики; мисленнєвий аналог діяча-неістоти, активного носія дії, певного стану у структурі пропозиції або предикатно-аргументній структурі (Дощ іде. Двигун працює). // Селіванова О. … – С.141.

Енциклопедичне знання – сукупність інформації певної галузі науки, якою

звичайно не володіють пересічні мовці, а лише фахівці. // Селіванова О. … – С.143.

Еколінгвістика – розділ мовозхнавства на межі соціо- та психолінгвістики й лінгвістичної філософії, спрямований на розгляд мови як складника системи взаємного існування людини, суспільства і природи.С.138

Екстралінгвальна інформація – організована та скоординована у свідомості людини сукупність знань й уявлень про довкілля, дійсність, її явища, ознаки та факти, яка не може бути розглянута як частина граматики чи словника мови.С.140

 

Знання – інформація, наявна у свідомості людини, що служить для розв’язання нею інтелектуальних і мовних завдань, застосовується у повсякденній пізнавальній і мовленнєвій діяльності, зумовлює поведінку людини. // Селіванова О. … – С.168.

 

 

Закон Ципфа – 1) зводиться до рівняння виду: Fxi = const, де F – частота слова у частотному словникові, а I – ранг цього слова, тобто номер у списку слів, упорядкованому за зменшувальною частотою. З початковими коефіцієнтами Б. Мандельброта закон підтверджується на багатьох і різноманітних текстах. Т.ч., закон Ципфа виступає як модель опису розподілу слів за частотою, однак поправочні коефіцієнти, що вводяться у значній мірі позбавляють його сили передбачення. Лінгвістична інтерпретація закону Ципфа залишається предметом дискусії (Лингвистический энциклопедический словарь / гл. ред. В.Н.Ярцева. – М.: Советская энциклопедия, 1990. – С.269);

2) закон лінгвістичної статистики, згідно з яким ранг слова у частотному словнику (r) у відношенні множення до частотності слова в мові (f) є постійною величиною(c): rf = c (Селіванова О.О. Сучасна лінгвістика: термінологічна енциклопедія. – К., 2006. – С.157).

 

Значення – об’єкт лінгвістичної семантики й суміжних із нею галузей мовознавства, а також логіки, філософії, психології, соціології і т.ін. З. є психоментальним фрагментом колективної етносвідомості, що конвенційно закріплений за певною мовною формою й завдяки чому існує в індивідуальній свідомості в різних способах застосування (Селіванова О.О. Сучасна лінгвістика: термінологічна енциклопедія. – К., 2006. – С.169).

Заперечення – 1) логічна процедура, формалізована за допомогою часток не й ні, що позначають відсутність певних зв’язків між компонентами описуваної ситуації або неможливість її реального існування;

2) семантико – синтаксичний оператор цієї логічної процедури;

3) елемент значення речення, який указує на думку мовця щодо хибності твердження, представленого у висловленні;

4) мовна універсалія; функціонально – семантична категорія мови, що інтегрує різнорівневі мовні й мовленнєві засоби за спільним змістом заперечення (Селіванова О.О. Сучасна лінгвістика: термінологічна енциклопедія. – К., 2006. – С. 158).

 

Імпліцитна морфологія – напрям функціональної граматики, який досліджує слабкі латентні значення різних граматичних категорій, що виявляються у частинах мови чи ономасіологічних класах слів, яким вони експліцитно не властиві (наприклад, категорія аспектуальності у віддієслівних іменників і прикметників і под.) (Селіванова О.О. Сучасна лінгвістика: термінологічна енциклопедія. – К., 2006. – С. 180).

 

 

Іконічний знак – згідно з класифікацією знаків Ч.Пірса, знак структурної і якісної подібності з позначеним, протиставлений знакам індексам і символам. І.з. є звуконаслідування, або ідіофони (Селіванова О.О. Сучасна лінгвістика: термінологічна енциклопедія. – К., 2006. – С.175).

 

Індексальний знак – згідно із класифікацією знаків Ч.Пірса, різновид знака, зміст якого відповідає формі за суміжністю причини й наслідку. Серед мовних знаків індексальними вважаються займенники, хоч між ними й їхніми антецедентами можна лише умовно встановити суміжний зв'язок причини й наслідку. індекс альні протиставлені іконічним і символічним знакам (Селіванова О.О. Сучасна лінгвістика: термінологічна енциклопедія. – К., 2006. – С.181).

 

Інтерпретанта – здатність адресата розуміти й інтерпретувати висловлення, текст, спрямована на успішність й ефективність спілкування (Селіванова О.О. Сучасна лінгвістика: термінологічна енциклопедія. – К., 2006. – С.188).

 

Історія мови – наука, що досліджує розвиток мови і складається із ряду історико – лінгвістичних дисциплін (історична граматика, історична фонетика, історична лексикологія, історична діалектологія, історія літературної мови), кожна із яких має свій об’єкт вивчення (Жовтобрюх М.А., Самійленко С.П., Волох О.Т., Слинько І.І. Історична граматика української мови: Підручник. – К.: Вища школа, 1980. – С.3).

Історія мови – наука, що досліджує розвиток мови і складається із ряду історико – лінгвістичних дисциплін (історична граматика, історична фонетика, історична лексикологія, історична діалектологія, історія літературної мови), кожна із яких має свій об’єкт вивчення (Жовтобрюх М.А., Самійленко С.П., Волох О.Т., Слинько І.І. Історична граматика української мови: Підручник. – К.: Вища школа, 1980. – С.3).

 

Ілокутивна сила – 1) функція мовного акту, що полягає у встановленні наміру його здійснення відносно адресата. (Селіванова О.О. Сучасна лінгвістика: термінологічна енциклопедія. – Полтава: Довкілля, 2006 – С. 175).

2) прямо виражений або прихований намір адресанта як функція мовленнєвого акту. (Бацевич Ф. С. Основи комунікативної лінгвістики: Підручник. Короткий термінологічний словник – К.: Видавничий центр «Академія», 2004. – С. 337.)

Ілокутивний акт – 1) висловлення, мовні засоби якого експлікують певний комунікативний намір, мету адресанта. (Селіванова О.О. Сучасна лінгвістика: термінологічна енциклопедія. – Полтава: Довкілля, 2006 – С. 175).

2) втілення у висловлюванні, породжуваному в процесі мовленнєвого акту, певної комунікативної інтенції, комунікативної мети, що надає висловлюванню конкретної спрямованості. (Бацевич Ф. С. Основи комунікативної лінгвістики: Підручник. Короткий термінологічний словник – К.: Видавничий центр «Академія», 2004. – С. 326.)

Ілокуція – 1) один із трьох складників мовленнєвого акту, що згідно з концепцією Дж. Остіна, основоположника теорії мовленнєвих актів, представляє комунікативний намір, мету адресанта, які надають певного спрямування й дієвості висловленню. (Селіванова О.О. Сучасна лінгвістика: термінологічна енциклопедія. – Полтава: Довкілля, 2006 – С. 176).

2) втілення у висловлюванні, породжуваному в процесі мовленнєвого акту, певної комунікативної інтенції, комунікативної мети, що надає висловлюванню конкретної спрямованості. (Бацевич Ф. С. Основи комунікативної лінгвістики: Підручник. Короткий термінологічний словник – К.: Видавничий центр «Академія», 2004. – С. 326.)

Імплікатура – 1) тісно пов’язана з вербальним змістом невербальна скрита інформація, що опосередкує змістовну залежність між висловленнями в тексті чи повідомленні й організує його інтерактивну спрямованість. (Селіванова О.О. Сучасна лінгвістика: термінологічна енциклопедія. – Полтава: Довкілля, 2006 – С. 177).

2) логічна операція, що пов’язує два висловлювання в одне складне і, як правило, в мові відповідає сполучнику «якщо…, то…». (Бацевич Ф. С. Основи комунікативної лінгвістики: Підручник. Короткий термінологічний словник – К.: Видавничий центр «Академія», 2004. – С. 326.)

Імплікатура мовної поведінки – прагматичні складники змісту висловлення, що визначаються постулатами (максимами) спілкування як найголовнішими й найбільш загальними комунікативними стратегіями, які сприяють комунікативному співробітництву (кооперації). (Селіванова О.О. Сучасна лінгвістика: термінологічна енциклопедія. – Полтава: Довкілля, 2006 – С. 178).

Інтенція – 1) превербальний, осмислений намір (мета) мовця, що зумовлює комунікативні стратегії, внутрішню програму мовлення та способи її здійснення. (Селіванова О.О. Сучасна лінгвістика: термінологічна енциклопедія. – Полтава: Довкілля, 2006 – С. 184).

2) категорія лінгвістичної прагматики та теорії мовленнєвих актів;

3) комунікативний намір адресанта (осмислений чи інтуїтивний), який визначає внутрішню програму мовлення і спосіб її втілення. (Бацевич Ф. С. Основи комунікативної лінгвістики: Підручник. Короткий термінологічний словник – К.: Видавничий центр «Академія», 2004. – С. 326.)

Інтерактивність – 1) текстово-дискурсивна категорія, представлена суб’єктно-об’єктно-суб’єктною взаємодією адресанта й адресата на підставі знакового континууму тексту, інтенцій, стратегій, тактик комунікації та програми адресованості повідомлення, тексту. (Селіванова О.О. Сучасна лінгвістика: термінологічна енциклопедія. – Полтава: Довкілля, 2006 – С. 185).

2) категорія дискурсу, комунікації в цілому, яка полягає у взаємодії адресанта і адресата в конкретній ситуації за допомогою вербальних та невербальних засобів мовного коду. (Бацевич Ф. С. Основи комунікативної лінгвістики: Підручник. Короткий термінологічний словник – К.: Видавничий центр «Академія», 2004. – С. 326.)

Інтерпретанта – здатність адресата розуміти й інтерпретувати висловлення, текст, спрямована на успішність й ефективність спілкування. (Селіванова О.О. Сучасна лінгвістика: термінологічна енциклопедія. – Полтава: Довкілля, 2006 – С. 188).

Ідеалізована когнітивна модель – категорія свідомості людини як абстрактна схема фрагмента культурно-зумовленого досвіду, набутого у взаємодії зі світом дійсності. // Селіванова О. … – С.172.

Інструментив – термін семантичного синтаксису, відмінкової граматики, логічної семантики; мисленнєвий аналог знаряддя дії, один з аргументів у структурі пропозиції або предикатно-аргументній структурі (Він шив голкою. Лікар застосував зонд). // Селіванова О. … – С.182.

Інтелект (від лат. intellectus – пізнання, розуміння, розум) – базова категорія когнітивної науки, що розглядається як здатність людини до розумної й раціональної поведінки у проблемних ситуаціях. // Селіванова О. … – С.183.

Інтеріоризація (від лат. interior – внутрішній) – складний перетворювальний процес формування уявлень, знань про зовнішній світ, рефлексія довкілля у свідомості індивіда або в етносвідомості. // Селіванова О. … – С.185.

Інтерпретаційна семантика – один із напрямів породжувальної граматики в межах Розширеної стандартної теорії Н.Хомського (60 – 70 рр. ХХ ст.), що приписує синтаксичним структурам семантичну інтерпретацію й досліджує мовну природу знання, його виникнення й використання. // Селіванова О. … – С.189.

Інференція – процес отримання вивідних знань при обробці інформації і сам умовивід. // Селіванова О. … – С.194.

Інформація (від лат. informare – зображувати, повідомляти) – 1. Сукупність знань, образів, відчуттів, наявних у свідомості людини або штучному інтелекті, які поступають по різних каналах передачі, переробляються й використовуються у процесі життєдіяльності людини й роботі автоматичних комп’ютерних систем. // Селіванова О. … – С.197.

2. Відомості, що містяться в конкретному висловленні і становлять об’єкт передачі, збереження, обробки і відтворення. // Ганич Д.І., Олійник І.С. Словник лінгвістичних термінів. – К.: Вища школа, 1985. – 360 с. – С.98.

Ідіолект – індивідуальний різновид мови, що виявляється в сукупності різних ознак мовлення окремого носія мови.С.173

Індекс мовної різноманітності – показник багатомолвності певного зегіону, що є результатом статистичного аналізу, розробленого американським лінгвістом й антропологом Дж.Гринбергом.С.180

Інтенція – превербальний, осмислений намір мовця, що зумовлює комунікативні стратегії, внутрішню програму мовлення та способи її здійснення.С.184

Інтердіалект – міждіалектна переважно побутова форма існування мови, сформована на базі одного з групи близьких йому діалектів із їхніми можливими ознаками, що служить торговельним, військовим, культурним, судовим потребам змішаного складу населення певного регіону.С.185

Інтержаргон – сукупність жаргонізмів різних відкритих соціально-професійних груп, поширена в засобах масової інформації або в художній літературі та претендує на статус загальнолітературної лексики. С.185

Інтеркаляція – вплив на рідне мовлення білінгвів елементів різних рівнів нерідної мови, якою він володіє, що сприймається як іншомовний акцент через розбіжність мовних систем. С.186

Інтерлінгвістика – галузь мовознавства, що вивчає міжнародні, зокрема, і штучні мови як засіб спілкування народів світу.С.186

Інтерференція – взаємне проникнення в мовлення білінгвів елементів різних рівнів двох мов, якими він володіє, що сприймається як іншомовний акцент.С.192

Категоризація – механізм виведення у структурах мислення, який передбачає об’єднання предметів і явищ у відповідні класи як рубрики досвіду, сформовані шляхом пізнавальної діяльності людини. // Селіванова О. …– С.200.

Каузатив (від лат. causa - причина) – 1) дієслово зі значенням спричинення чогось; 2) термін семантичного синтаксису, відмінкової граматики, логічної семантики; мисленнєвий аналог причини дії, вияву ознаки або стану, один із складників пропозиції або предикатно-аргументної структури (Корабель потонув через зіткнення з підводним човном). // Селіванова О. … – С.205.

Когнітивізм – 1) принцип менталізму (на противагу інтуїтивізму біхевіористського спрямування дескриптивної лінгвістики), який упроваджувався генеративною граматикою Н.Хомського й абсолютизував мисленнєві структури й операції при породженні та сприйнятті мовлення, у пізнавальних процесах і будь-якій діяльності людини; 2) перший етап розвитку когнітології, який характеризувався уподібненням людської когніції (пізнавально-мисленнєвої діяльності) до комп’ютерних операцій із символами, обчислення (комп’ютації), а структур репрезентації знань – до жорстких схем при ігноруванні антропологічних, культурних, нейрофізіологічних характеристик людини; 3) когнітивна наука в цілому як між наукова дослідницька галузь. // Селіванова О. … – С.211.

Когнітивна граматика – концепція американського когнітолога Р.Ленекера (Лангакера), розроблена у 1976 р. // Селіванова О. … – С.211.

Когнітивна лінгвістика – напрям мовознавства, у якому мова розглядається як засіб отримання, зберігання, обробки, переробки й використання знань, спрямований на дослідження способів концептуалізації й категоризації певною мірою інтеріоризованої дійсності та внутрішнього

рефлексивного досвіду. // Селіванова О. … – С.213.

Когнітивна прагматика – напрям прагматики як міжнаукової галузі знань, який вивчає взаємодію соціокультурних, ситуативно-поведінкових, статусних чинників комунікативної взаємодії суб’єктів із лінгвокогнітивними і відношення їх до певної знакової системи, використаної у процесі спілкування. // Селіванова О. … – С.214.

Когнітивна психологія – галузь експериментальної психології, спрямована на вивчення пізнавальних процесів людини: сприйняття, пам’яті, уваги, мислення, планування діяльності, навчання і т. ін. // Селіванова О. … – С.215.

Когнітивна семантика – напрям когнітивної лінгвістики, який розглядає значення як ментальне явище, пов’язане зі способами отримання, збереження й обробки інформації людським мозком. // Селіванова О. … – С.216.

Когнітивно-ономасіологічний аналіз – методика дослідження номінаційних процесів і встановлення типу мотивації номінативних одиниць, яка передбачає два етапи: інтерпретацію ономасіологічної структури й концептуальне моделювання структури знань про позначене або її фрагмента. // Селіванова О. … – С.217.

Когніція – пізнавальний процес як набуття досвіду, отримання знань шляхом сенсомоторного сприйняття світу за допомогою органів чуття, інтеріоризації у свідомості результатів цього сприйняття, обробки і переробки набутих знань на підставі внутрішнього рефлексивного досвіду, мовної інтерпретації та переінтерпретації. // Селіванова О. … – С.218.

Колективне позасвідоме (безсвідоме) – успадкована й незмінна сукупність психічних процесів, які не відбуваються у свідомості й зумовлені родовою пам’яттю людини. // Селіванова О. … – С.221.

Комітатив – 1. Значення супроводження, супутності як одна з функцій орудного відмінка. // Ахманова О.С. … – С.200.

2. а) Супроводжувальний граматичний відмінок у фінно-угорських мовах, що позначає особу або предмет, спільно з якими або в супроводі яких відбувається дія; б) Термін семантичного синтаксису, відмінкової граматики, логічної семантики; мисленнєвий аналог супутнього предмета, особи, дії, ознаки, один з аргументів у структурі пропозиції або предикатно-аргументній структурі (Мені подарували шарф з бахромою. Я подорожував із валізою). // Селіванова О. … – С.223.

Комп’ютерна метафора – застосування принципів і підходів комп’ютерної науки в галузі когнітології, спершу в когнітивній психології, а згодом і в когнітивній лінгвістиці на підставі уподібнення організації й діяльності людського мозку, пам’яті до комп’ютерних систем і символьних операцій ЕОМ на підставі припущення про наявність у кібернетичного пристрою штучного інтелекту. // Селіванова О. … – С.225.

Комунікативна компетенція – 1. Здатність мобілізувати різноманітні знання мови (мовну компетенцію), паравербальних засобів, ситуації, правил і норм спілкування, соціуму, культури для ефективного виконання певних комунікативних завдань у відповідних контекстах чи ситуаціях. // Селіванова О. … – С.233.

2. Здатність користуватися мовою залежно від ситуації, особлива якість мовленнєвої особистості, набута в процесі спілкування або спеціально організованого навчання. // Словник-довідник з української лінгводидактики: Навч. посібник / За ред. М.Пентилюк. – К.: Ленвіт, 2003. – 149 с. – С.70.

Конекціонізм (від англ. connection – зв’язок) – один із принципів когнітивного аналізу структур зберігання, обробки, переробки й використання знань, що передбачає розгляд їхніх моделей як адекватних фізіологічному устрою людського мозку, його мережі нейронних клітин і зв’язків між ними за умови паралельності (одночасності) переробки отриманої від різних джерел інформації різними процесорами й їхній взаємодії. // Селіванова О. … – С.247.

Контрагент – термін відмінкової граматики, глибинний семантичний відмінок, що є мисленнєвим аналогом суб’єкта протидії діячеві. // Селіванова О. … – С.255.

Концепт (від лат. conceptus – поняття) – інформаційна структура свідомості, різносубстратна, певним чином організована одиниця пам’яті, яка містить сукупність знань про об’єкт пізнання, вербальних і невербальних, набутих шляхом взаємодії п’яти психічних функцій свідомості й позасвідомого. // Селіванова О. … – С.256.

Концептуалізація – один із процесів пізнавальної діяльності людини, що полягає в осмисленні й упорядкуванні результатів внутрішнього рефлексивного досвіду людини й уявлень про об’єкти, явища дійсності та їхні ознаки. // Селіванова О. … – С.258.

Концептуальна картина світу – представлення у свідомості інтеріоризованого людиною світу. // Селіванова О. … – С.259.

Концептуальна система – система концептів у свідомості людини, яка відтворює у вигляді структурованих й упорядкованих знань уявлення людини про світ, дійсність і результати внутрішнього рефлексивного досвіду людини. // Селіванова О. … – С.261.

Концептуальний аналіз – головний метод логічного аналізу мови й когнітивної лінгвістики, що передбачає моделювання й опис концептів. // Селіванова О. … – С.261.

Концептуальний граф – спосіб представлення зв’язків між компонентами семантичної й синтаксичної структури речення, мисленнєвих аналогів ситуацій у когнітивних і комп’ютерних моделях. // Селіванова О. … – С.264.

Корелятив (від лат. correlatio – співвідношення) – термін семантичного синтаксису, відмінкової граматики, логічної семантики; мисленнєвий аналог відповідності/невідповідності предмета іншому, призначенню, нормі, один з аргументів у структурі пропозиції або предикатно-аргументній структурі (Це мені по силах. Він старший за мене). // Селіванова О. … – С.267.

Креативність (від лат. creatio – створення) – 1) мовна здатність людини породжувати й розуміти безкінечну кількість висловлень з огляду на кінцеве число мовних засобів; 2) принцип залучення нової інформації, отримання нових знань і створення нових позначень цих знань. // Селіванова О. … – С.269.

 

Когнітивна лінгвістика – 1) розділ мовознавства, що вивчає процеси породження, сприймання, розуміння мови; роль мови в пізнавальній діяльності людини; тлумачення текстів з погляду логічного членування позамовної діяльності (Єрмоленко С.Я., Бибик С.П., Тодор О.Г. Українська мова. Короткий тлумачний словник лінгвістичних термінів. – К.: Либідь, 2001. – С.77);

2) напрям мовознавства, у якому мова розглядається як засіб отримання, зберігання, обробки, переробки й використання знань, спрямований на дослідження способів концептуалізації й категоризації певною мовою інтеріоризованої дійсності та внутрішнього рефлексивного досвіду (Селіванова О.О. Сучасна лінгвістика: термінологічна енциклопедія. – К., 2006. – С.213).

 

Когнітивно – ономасіологічний аналіз – методика дослідження номінаційних процесів і встановлення типу мотивації номінативних одиниць, яка передбачає два етапи: інтерпретацію ономасіологічної структури й концептуальне моделювання структури знань про позначене або її фрагмента (Селіванова О.О. Сучасна лінгвістика: термінологічна енциклопедія. – К., 2006. – С.217).

Квантитативна лінгвістика – розділ мовознавства, спрямований на розроблення способів кількісного опису природних і штучних мов, статистичні підрахунки частотності різних мовних явищ у текстах (Селіванова О.О. Сучасна лінгвістика: термінологічна енциклопедія. – К., 2006. – С.205).

 

Комунікативна лінгвістика – 1) галузь мовознавства, спрямована на дослідження закономірностей, складників, чинників комунікативної діяльності, яка здійснюється на базі природної мови (Селіванова О.О. Сучасна лінгвістика: термінологічна енциклопедія. – К., 2006. – С.234);

2) розділ мовознавства, який вивчає мову як діяльність, здійснення спілкування в певних ситуаціях, спрямованість мовних засобів на повідомлення певної інформації, передавання емоційного стану мовця, спонукання до дії тощо (Єрмоленко С.Я., Бибик С.П., Тодор О.Г. Українська мова. Короткий тлумачний словник лінгвістичних термінів. – К.: Либідь, 2001. – С.78).

Комп’ютерна лінгвістика – маргінальна галузь мовознавства, спрямована на розробку автоматизованих методів зберігання, обробки, переробки й використання лінгвістичних знань й інформації, репрезентованої знаками природної мови (Селіванова О.О. Сучасна лінгвістика: термінологічна енциклопедія. – К., 2006. – С. 223).

Концепція тесеї – семіотична теорія античних філософів, яка відстоювала довільний, конвенційний зв'язок імен і речей, виходячи з ідеї Платона щодо Номоса – закону, принципу, який упорядковує Логос, ім’я. К.т. була покладена в основу теорії довільності мовного знака Ф. де Соссюра, яка стала канонізованою в європейській семіотиці (Селіванова О.О. Сучасна лінгвістика: термінологічна енциклопедія. – К., 2006. – С.266).

 

Концепція фісеї – семіотична теорія античних філософів, яка відстоювала природний зв'язок імен і речей: річ позначена словом невипадково, адже воно відображає її суть. К.ф. покладена в основу деяких гіпотез походження мови (Селіванова О.О. Сучасна лінгвістика: термінологічна енциклопедія. – К., 2006. – С.267).

Кінема – 1) одиниця системи пара вербальних засобів комунікації як знакових супровідників вербального мовлення у процесі спілкування. (Селіванова О.О. Сучасна лінгвістика: термінологічна енциклопедія. – Полтава: Довкілля, 2006 – С. 207).

2) одиниця кінетики. (Бацевич Ф. С. Основи комунікативної лінгвістики: Підручник. Короткий термінологічний словник – К.: Видавничий центр «Академія», 2004. – С. 327.)

Кінесика – 1) сукупність жестів, міміки; руху очей і контакту очима (окулістики), рухів тіла, торкання (гаптики), постави, ходи, манери одягу, що використовуються як допоміжні, паравербальні (супровідні) засоби комунікації.

(Селіванова О.О. Сучасна лінгвістика: термінологічна енциклопедія. – Полтава: Довкілля, 2006 – С. 208).

2) рухи, що сприймаються комуні кантами за допомогою зору: жести, міміка, постави тіла, оформлення зовнішності, почерк тощо. (Бацевич Ф. С. Основи комунікативної лінгвістики: Підручник. Короткий термінологічний словник – К.: Видавничий центр «Академія», 2004. – С. 326.)

Когнітивна лінгвістика – 1) розділ мовознавства, що вивчає процеси породження, сприймання, розуміння мови; роль мови в пізнавальній діяльності людини; тлумачення текстів з погляду логічного членування позамовної діяльності (Єрмоленко С.Я., Бибик С.П., Тодор О.Г. Українська мова. Короткий тлумачний словник лінгвістичних термінів. – К.: Либідь, 2001. – С.77);

2) напрям мовознавства, у якому мова розглядається як засіб отримання, зберігання, обробки, переробки й використання знань, спрямований на дослідження способів концептуалізації й категоризації певною мовою інтеріоризованої дійсності та внутрішнього рефлексивного досвіду (Селіванова О.О. Сучасна лінгвістика: термінологічна енциклопедія. – Полтава: Довкілля, 2006 – С. 213).

Когнітивна прагматика – напрям прагматики як між наукової галузі знань, який вивчає взаємодію соціокультурних, ситуативно-поведінкових, статусних чинників комунікативної взаємодії суб’єктів із лінгвокогнітивними і відношення їх до певної знакової системи, використаної у процесі спілкування. (Селіванова О.О. Сучасна лінгвістика: термінологічна енциклопедія. – Полтава: Довкілля, 2006 – С. 215).

Когнітивний дисонанс – стан дискомфорту та психологічної напруги людини, що виникає при її прагненні узгодити свої думки й дії з іншою людиною, зокрема, у процесі комунікації. (Селіванова О.О. Сучасна лінгвістика: термінологічна енциклопедія. – Полтава: Довкілля, 2006 – С. 217).

Комісив – 1) тип мовного акту за ілокутивною силою; згідно класифікацією Дж. Остіна, є виявом обіцянки, наміру; за Р. Бахом і Р. Харнішом, - обіцянки та пропозиції. (Селіванова О.О. Сучасна лінгвістика: термінологічна енциклопедія. – Полтава: Довкілля, 2006 – С. 223).

2) тип мовленнєвого акту, ілокутивна мета котрого – накласти на адресанта зобов’язання виконати певні дії у майбутньому або дотримуватись певної лінії поведінки. (Бацевич Ф. С. Основи комунікативної лінгвістики: Підручник. Короткий термінологічний словник – К.: Видавничий центр «Академія», 2004. – С. 328.)

Комунікант – 1) особистість, яка здійснює комунікативний акт передачі інформації або сприймає й інтерпретує її. (Селіванова О.О. Сучасна лінгвістика: термінологічна енциклопедія. – Полтава: Довкілля, 2006 – С. 232).

2) особи, які беруть участь у спілкуванні: у діалозі – адресант (мовець) і адресант (мовець) і адресант (слухач); у полілозі – адресант, адресати, учасники. (Бацевич Ф. С. Основи комунікативної лінгвістики: Підручник. Короткий термінологічний словник – К.: Видавничий центр «Академія», 2004. – С. 326.)

Комунікативна адаптивність – особистісний чинник комунікації, який ґрунтується на готовності комунікантів до перегляду звичних уявлень і рішень, здатності до гнучкого реагування на обставини, що змінюються у процесі спілкування, до коригування власної комунікативної поведінки, але без утрати особистісної свободи, упевненості в собі, наполегливості. (Селіванова О.О. Сучасна лінгвістика: термінологічна енциклопедія. – Полтава: Довкілля, 2006 – С. 233).

Комунікативна компетенція – здатність мобілізувати різноманітні знання мови (мовну компетенцію), паравербальних засобів, ситуації, правил і норм спілкування, соціуму, культури для ефективного виконання певних комунікативних завдань у відповідних контекстах чи ситуаціях.

(Селіванова О.О. Сучасна лінгвістика: термінологічна енциклопедія. – Полтава: Довкілля, 2006 – С. 234).

Комунікативна кооперація (співробітництво) – тип інтерактивності адресанта та адресата в комунікативній ситуації, який характеризується узгодженістю намірів, стратегічних програм комунікантів, симетричними відношеннями між ними, балансом комунікативних статусів, ефективністю й оптимальністю спілкування. (Селіванова О.О. Сучасна лінгвістика: термінологічна енциклопедія. – Полтава: Довкілля, 2006 – С. 234).

Комунікативна лінгвістика – 1) галузь мовознавства, спрямована на дослідження закономірностей, складників, чинників комунікативної діяльності, яка здійснюється на базі природної мови. (Селіванова О.О. Сучасна лінгвістика: термінологічна енциклопедія. – Полтава: Довкілля, 2006 – С. 234).

2) розділ мовознавства, який вивчає мову як діяльність, здійснення спілкування в певних ситуаціях, спрямованість мовних засобів на повідомлення певної інформації, передавання емоційного стану мовця, спонукання до дії тощо (Єрмоленко С.Я., Бибик С.П., Тодор О.Г. Українська мова. Короткий тлумачний словник лінгвістичних термінів. – К.: Либідь, 2001. – С.78).

3) розділ і водночас новий напрям сучасної динамічно і антропоцентрично зорієнтованої науки про мову, предметом якого є процеси спілкування людей з використанням «живої» природної мови, а також з урахуванням усіх наявних складових комунікації (фізичних, фізіологічних, психологічних, соціальних, контекстних, ситуативних та ін.). (Бацевич Ф. С. Основи комунікативної лінгвістики: Підручник. Короткий термінологічний словник – К.: Видавничий центр «Академія», 2004. – С. 326.)

Комунікативна метамодель – абстрактна схема, що представляє системну кореляцію складників інформаційного обміну й комунікативних дій, а також співвідношення здійснюваних ними супровідних операцій результатом чого є передача інформації від адресанта до адресата. (Селіванова О.О. Сучасна лінгвістика: термінологічна енциклопедія. – Полтава: Довкілля, 2006 – С. 236).

Комунікативна стратегія – 1) складник евристичної інтенційної програми планування дискурсу, його проведення й керування ним із метою досягнення кооперативного результату, ефективності. (Селіванова О.О. Сучасна лінгвістика: термінологічна енциклопедія. – Полтава: Довкілля, 2006 – С. 239).

2) правила і послідовності комунікативних дій, яких дотримується адресант для досягнення певної комунікативної мети. (Бацевич Ф. С. Основи комунікативної лінгвістики: Підручник. Короткий термінологічний словник – К.: Видавничий центр «Академія», 2004. – С. 339.)

Комунікативна сумісність – особистісний чинник комунікації, який ґрунтується на готовності та вміннях комунікантів співробітничати, створювати невимушену атмосферу взаємного задоволення спілкуванням, психологічної комфортності; виникає на підставі узгодженості спільної позиції, взаємного розуміння і т. ін. (Селіванова О.О. Сучасна лінгвістика: термінологічна енциклопедія. – Полтава: Довкілля, 2006 – С. 239).

Комунікативна тактика – підпорядкований комунікативній стратегії конкретний спосіб реалізації інтенційної програми дискурсу. (Селіванова О.О. Сучасна лінгвістика: термінологічна енциклопедія. – Полтава: Довкілля, 2006 – С. 240).

Комунікативне середовище – 1) територіально локалізована лінгвоетнічна спільнота, що історично склалася й характеризується відносно стабільними, регулярними й інтенсивними комунікативними контактами з використанням кількох мов або їхніх варіантів. (Селіванова О.О. Сучасна лінгвістика: термінологічна енциклопедія. – Полтава: Довкілля, 2006 – С. 240).

2) сукупність мовних і позамовних (психологічних, психічних, соціальних, рольових, вікових, гендерних тощо) чинників, а також тональність і атмосфера, в яких відбувається спілкування. (Бацевич Ф. С. Основи комунікативної лінгвістики: Підручник. Короткий термінологічний словник – К.: Видавничий центр «Академія», 2004. – С. 337.)


Поиск по сайту:



Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.052 сек.)