АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

Попит та пропозиція на гроші. Рівновага на грошовому ринку

Читайте также:
  1. А) Фінанси – це відносини, а не гроші. Із зміною грошей фінансові відносини не змінюються.
  2. Активність. Радіоактивна рівновага.
  3. Аналіз попиту на продукцію
  4. Величина надлишкового попиту, дефі9
  5. Взаємодія АD і АS. Макроекономічна рівновага
  6. Взаємодія попиту і пропозиції. Ринкова рівновага
  7. ВЗАЄМОДІЯ ПОПИТУ ТА ПРОПОЗИЦІЇ
  8. Взаємозв’язок потреб, виробництва і попиту
  9. Взаємозв’язок цінової еластичності попиту та виручки від реалізації
  10. Види маркетингу залежно від стану попиту
  11. Відхилення від рівноважного рівня, як результат впливу нецінових чинників попиту та пропозиції
  12. Граничний продукт змінного фактора в грошовому вираженні на конкурентному ринку (праця — змінний фактор, капітал — постійний)

Ринок грошей ¾ це фінансовий ринок, на якому продають і купують короткострокові боргові інструменти, строк погашення яких менший, ніж 1 рік.

Ринок капіталів ¾ це такий фінансовий ринок, на якому купують і продають довгострокові (строк погашення яких більше 1 року) боргові зобов’язання та акції.

У ринковій економіці об’єктом купівлі-продажу стають гроші. Часто буває так, що у певний момент часу одні домогосподарства або фірми чи навіть уряд відчувають гостру нестачу грошей, тоді як у інших домогосподарствах або фірм є тимчасово вільні кошти. Виникає об’єктивна необхідність і можливість купівлі грошових коштів на певний строк. Ціною грошей є процентна ставка.

Процентна ставка ¾ це плата за право користуватися грошовими коштами. Інакше кажучи, це вартість позички, або ціна, яку потрібно заплатити за користування позиченими грішми. Процентну ставку звичайно розглядають як відсоток, а не як абсолютну величину. Замість того, щоб оголошувати, що процентна ставка становить 120 грн за рік на 1000 грн наданих у позику коштів, зручніше говорити, що процентна ставка становить 12%. Це означає, що кожну сотню наданих у позику коштів, плата у нашому прикладі становить 12 грн за рік. Добуток процентної ставки визначає величину процента.

У ринковій економіці існує багато видів процентних ставок: процентні ставки за вклади, процентні ставки за векселі державної скарбниці, процентні ставки за довгострокові облігації державної позики, облікова процентна ставка, процентна ставка за заставні і т.д. Рівень різних процентних ставок неоднаковий і зумовлюється такими обставинами.

По-перше, строком надання позики. Окремі позики надаються на короткий проміжок часу, навіть на одну ніч. Інші позики надаються на двадцять чи тридцять років або й більше. Процентні ставки за довгострокові позики зазвичай, але не завжди, вищі, ніж короткострокові.

По-друге, ризиком. Ухвалюючи рішення про надання позики, кредитор зважує ймовірність повернення її позичальником. Закон передбачає, що боржники, які не виконують своїх зобов’язань, оголошуються банкрутами. Що вища ймовірність неповернення позики, то вища процентна ставка. Найбезпечнішими вважаються державні цінні папери, тому державні облігації забезпечують низьку процентну ставку. Фірми, які опинилися у скрутному становищі і близькі до банкрутства, можуть мобілізувти кошти лише через випуск облігацій, які забезпечують високу процентну ставку, щоб нейтралізувати високий рівень ризику. Країнам з високим рівнем зовнішньої заборгованості доводиться здебільшого платити вищі процентні ставки за нові позики, оскільки зростає ризик невиконання ними своїх боргових зобов’язань. Загалом ризиковані позики мають процентну ставку, яка на 1-2 або навіть на 5 % вища за рік від неризикової. Ця додаткова плата, або своєрідна премія, яка компенсуватиме втрати кредитора у разі неплатежу.

По-третє, податковим режимом. Процент на різні види облігацій може оподатковуватися неоднаково. Унаслідок цієї обставини за облігації, процент на які не оподатковується, платять процентну ставку.

По-четверте, адміністративними витратами. Позики відрізняються і за витратами, які несе кредитор. Наприклад, деякі види позик потребують тимчасового страхування або ж кредитори змушені наймати детективів, щоб стежити за поведінкою позичальника. Тому позики з високими адміністративними витратами передбачають вищі процентні ставки.

У макроекономічному аналізі найчастіше залишаємо осторонь відмінності між процентним ставками. Річ у тім, що процентні ставки здебільшого змінюються в одному і тому самому напрямі. Проте обов’язково розрізняємо номінальну і реальну процентну ставку.

Номінальна процентна ставка ¾ це ставка, яка не скоригована на інфляцію. Економісти кажуть, що номінальна процентна ставка ¾ це альтернативна вартість нагромадження грошей, тобто те, від чого відмовляються володіючи грішми, а не облігаціями. Поклавши гроші на заощаджувальний рахунок або купивши облігації, можна отримувати номінальну процентну ставку.

Реальна процентна ставка характеризує зміну купівельної спроможності повної суми грошей. Якщо і ¾ номінальна процентна ставка, r ¾ реальна процентна ставка, а p ¾ темп інфляції,то можна записати:

r = і - p.

Реальна процентна ставка ¾ це різниця між номінальною процентною ставкою і темпом інфляції, а номінальна процентна ставка ¾ це сума реальної процентної ставки та темпу інфляції:

і = r + p.

Рівняння, що записане у такій формі, називають рівнянням Фішера. Воно показує, що номінальна процентна ставка може змінюватися з двох причин: внаслідок зміни реальної процентної ставки або внаслідок зміни темпу інфляції. З цього рівняння випливає, що підвищення рівня інфляції на 1 % збільшує намінальну процентну ставку на 1%. Цей взаємозв’язок між рівнем інфляції та номінальною процентною ставкою називають ефектом Фішера.

Коли позичальник і кредитор погоджують процентну ставку, вони не знають, якими будуть темпи інфляції на момент повернення позики. Тому економісти розрізняють два види реальної процентної ставки:

· реальну процентну ставку, яку позичальник і позикодавець очікують у момент надання позики, називають реальною процентною ставкою ex ante.

· фактичну реальну процентну ставку, яку називають реальною процентною ставкою ex post.

Позикодавці і позичальники не можуть передбачити майбутній темп інфляції, але у них є певні очікування щодо темпів. Позначимо через p фактичний рівень інфляції у майбутньому, а очікуваний економічними суб’єктами рівень інфляції через pе. Тоді реальна процентна ставка ex ante дорвнює і - pе, а реальна процентна ставка ex post і - p. Ці два види реальної процентної ставки збігаються між собою, коли фактичний рівень інфляції дорівнює тому рівневі, якого очікували (p = pе).

Номінальна процентна ставка не може коригуватися на основі фактичного рівня інфляції, який на момент запровадження цієї ставки ще невідомий. Тому номінальна процентна ставка може змінюватися лише залежно від очікуваного рівня інфляції pе. Звідси ефект Фішера точніше можна передати у такому вигляді:

і = r + pе.

У макроекономічному аналізі важливе значення має розмежування рівноважної та нерівноважної процентної ставки, про що мова йтиме нижче. Тут зазначимо, що нерівноважна ¾ це процентна ставка, за якої попит на гроші та їх пропозиція не збігаються. І навпаки, за рівноважної процентної ставки ринок грошей збалансований, тобто попит на гроші та їх пропозиція дорівнюють одне одному. Рівноважна процентна ставка встановлюється в ході взаємодії попиту на гроші та пропозиції грошей. Зрозуміло, що за даної пропозиції грошей зі збільшенням попиту на гроші процентна ставка зростатиме. Зі збільшенням пропозиції грошей за незмінного попиту на гроші процентна ставка знижуватиметься. Справедливі і зворотні твердження.

Попит на гроші у національній економіці охоплює:

1) попит на гроші для операцій;

2) попит на гроші на активи.

Попит на гроші для операцій, або операційний попит на гроші, пов’язаний із обслуговуванням усіх ділових угод в економіці. Економічні суб’єкти потребують грошей для купівлі товарів і послуг та ресурсів. Наприклад, домогосподарствам потрібні гроші для купівлі продуктів харчування, одягу, оплати комунальних послуг тощо. Діловим підприємствам гроші потрібні для оплати праці, енергії, напівфабрикатів і т.д. Для здійснення операцій купівлі-продажу економічні одиниці використовують готівку і безстрокові вклади.

Права частина кількісного рівняння обміну є грошовою оцінкою національного продукту, тобто загальними виторгом, отриманим продавцями продукту. Ліва частина цього рівння повідомляє про гроші, витрачені для здійснення ділових операцій купівлі-продажу національного продукту. Із складових рівняння невідомою для нас є швидкість обігу грошей V, яка показує кількість разів, яку гривня або інша національна грошова одиниця витрачаються за рік на придбання кінцевих товарів і послуг. Якщо, наприклад, РY, тобто номінальний ВВП країни становить 150 млрд грн, а кількість грошей в економіці дорівнює 30 млрд грн, то кожна гривня упродовж року обслуговує 5 ділових операцій (5=150: 30).

Рівняння попиту на гроші:

,

де Мd — попит на гроші.

Отже, попит на гроші для операцій залежить від рівня цін (Р), величини доходу (Y) та швидкості обігу грошей (V). Зростання рівняння цін і реального обсягу виробництва збільшують попит на гроші. І навпаки, зростання швидкості обігу грошей зменшує попит на гроші для операцій. Обсяг реального національного продукту (доходу) зростає повільно, у середньому 3-5 % за рік у розвинутих країнах. Швидкість обігу грошей є здебільшого постійною величиною, бо пов’язана з досить усталеною структурою ділових операцій у національній економіці. Правда швидкість обігу грошей під впливом різних чинників з перебігом часу може змінюватися. Наприклад, унаслідок запровадження нових технологічних засобів у банківських установах, що прискорили систему розрахунків, швидкість обігу грошей зросла. Якщо швидкість обігу грошей та національний продукт відносно стабільні величини, то кількість грошей необхідна для здійснення ділових операцій у національній економіці, залежить від рівня цін.

Загальний попит на гроші для операцій відображає ту кількість грошей, яку економічні суб’єкти хотіли б мати для функціонування ділових операцій.

У аналізі попиту на гроші для операцій здебільшого розглядають реальний попит на гроші (скоригований на інфляцію), який визначають на підставі їхньої купівельної спроможності. Інакше кажучи, кількість грошей можна виразити через кількість товарів і послуг, які можна за них купити. Кількість товарів і послуг, яку можна купити за певну номінальну кількість грошей, називають реальними грошовими залишками, або реальними грошовими запасами (М/Р).

Реальні грошові залишки вимірюють купівельну спроможність грошової маси. Уявімо собі гіпотетичну економіку, в якій виробляють лише одни продукт, наприклад, хліб. Кількість грошей у економіці становить 1 млн грн, а ціна однієї хлібини ¾ 2 гривні. Отже, грошова маса дає змогу за поточною ціною купити 500 тис. хлібин, які і становлять реальні грошові залишки.

Для поглиблення нашого аналізу попиту на гроші запровадимо поняття ¾ функція попиту на гроші, яка характеризує величину грошових залишків, якими люди хочуть володіти. Просту функцію попиту на гроші записують у вигляді рівняння:

(М/Р)d = kY,

де (М/Р)d - реальні грошові залишки;

k = 1/V – величина, що обернена до швидкості обігу грошей. Коефіцієнт k показує кількість грошей, якою люди хочуть володіти на кожну одиницю доходу. Отже, реальні грошові залишки, тобто реальний попит на гроші, перебуває у прямій залежності від ВВП (доходу). Якщо реальний ВВП зростає, то реальний попит нагроші також збільшується.

На рис 1 показано залежність між операційним попитом на гроші та процентною ставкою. Оскільки операційний попит на гроші залежить від рівня реального ВВП і не залежить від процентної ставки, його зображено у вигляді вертикальної лінії. Зі збільшенням реального

Рис.1. Операційний попит на гроші

ВВП на DY, реальні грошові залишки зростуть на kDY, а крива (М/Р)d1 переміститься вправо у положення (М/Р)d2.

Друга причина, унаслідок якої економічні суб’єкти хочуть володіти грішми, випливає із функції грошей як засобу нагромадження. У кожному суспільстві існують глибинні причини, які спонукають фірму і домогосподарства нагромаджувати гроші. Для закупівлі капітальних благ, вартість яких нерідко є дуже значною, потрібно попередньо нагромаджувати гроші. Придбання предметів споживання значної цінності (житло, меблі та інші) також передбачає попереднє нагромадження грошей. Водночас гроші є одним із активів ¾ поряд з нерухомим майном, акціями, облігаціями, дорогоцінностями та іншими, за допомогою яких люди намагаються зберегти, примножити і головне перемістити своє багатство із поточного періоду у майбутній. Кожна із різноманітних форм зберігання і переміщення у часі багатства має свої переваги і недоліки.

Для простоти аналізу візьмемо до уваги лише два види фінансових активів ¾ гроші та облігації. Перевагою грошей є їхня ліквідність; гроші мають найвищу ліквідність серед усіх активів. Гроші є привабливим активом особливо тоді, коли відсутня інфляція і їхня купівельна спроможність залишається сталою. Недолік грошей як активів полягає у тому, що вони не приносять процента, або приносять низький процент. Облігації приносять дохід у вигляді процента, що є їхньою перевагою над грішми. Проте, облігації мають слабини як актив, коли ціна облігації знижується, власник облігації зазнає збитків, якщо її доведеться продати до строку погашення.

Отже, проблема зберігання і переміщення у часі багатства полягає у тому, щоб вибрати правильне співвідношення між активами; у нашому прикладі, яку частину активів нагромаджувати у вигляді облігацій, а яку в грошах. Нагромаджуючи гроші, економічні суб’єкти стикаються з альтернативною вартістю, тобто втрачають дохід у вигляді процента. Якщо, наприклад, облігація приносить 10 %-й процент, то нагромадження грошей означає втрату річного доходу у розмірі 10 грн на кожних 100 нагромаджених гривень.

Номінальна процентна ставка, як уже зазначалось, є альтернативною вартістю нагромадження грошей. Тому попит на гроші як активи обернено пропорційний до процентної ставки. За низької процентної ставки населення надаватиме перевагу зберіганню великої кількості грошей як активів. Зі зростанням процентої ставки населенню невигідно нагромаджувати значні суми грошей. Що вища процентна ставка, то більше потенційного доходу втрачає домогосподарство або фірма, які нагромаджують гроші. Тому зі зміною процентних ставок економічні суб’єкти перерозподіляють портфель активів, змінюють його структуру. Зокрема, з підвищенням процентних ставок зменшуються залишки грошей і збільшуються запаси придбаних облігацій.

Функція попиту на гроші як активи відображає обернену залежність між величиною попиту на реальні грошові залишки та динамікою номінальної процентної ставки.

.

Позначимо попит на гроші літерою L, оскільки гроші є активом з найвищим рівнем ліквідності в економіці (саме гроші найлегше використовувати для здійснення ділових операцій). Графічно залежність між попитом на гроші як актив та процентною ставкою відображає спадна крива (рис. 2), бо що вища процентна ставка, то менший попит на гроші як актив.

Реальну альтернатвну вартість нагромадження грошей визначає реальна процентна ставка (r), яка скоригована на рівень інфляції. У даному разі це коригування здійснюється стосовно очікуваного темпу інфляції (pе ), оскільки її фактичний майбутній рівень невідомий:

і = r + pе.

 

Рис.2.Функція попиту на гроші як актив

Тому функцію попиту на гроші як актив можна записати:

.

Отже, зі зниженням реальної процентної ставки попит на реальні грошові залишки зростає, бо зменшується реальна альтернативна вартість нагромадження грошей. З іншого боку, що вищий очікуваний темп інфляції, то нижча величина попиту на реальні грошові залишки. Річ у тім, що інфляція спричиняє втрату грішми їх купівельної спроможності.

Сукупний попит на гроші – це загальна кількість грошей, якою економічні агенти хочуть володіти для здійснення ділових операцій та нагромаджувати у вигляді активів. Інакше кажучи, сукупний попит на гроші є сумою операційного попиту на гроші та як на активи. Оскільки операційний попит на гроші залежить від величини доходу, а попит на гроші як актив ¾ від процентної ставки, то функцію сукупного попиту на гроші можна записати:

(M/P)d = L(i,Y).

З цього рівняння випливає, що попит на гроші є функцією від доходу та процентної ставки. Що вищий рівень доходу Y, то більший попит на реальні грошові залишки; що вища номінальна процентна ставка, то менший попит на них. Якщо припустити, що між попитом на реальні грошові залишки та його визначниками наявна лінійна залежність, то просту функцію попиту на гроші можна записати:

де коефіцієнти k і h відображають чутливість (еластичність) попиту на гроші до доходу та процентної ставки відповідно. Функція попиту на гроші показує, що за будь-якого даного рівня доходу величина попиту на гроші зі зростанням процентної ставки зменшуватиметься.

Крива сукупного попиту на гроші відображена на рис.3. Зі збільшенням рівня доходу від Y1 до Y2 на величину DY крива попиту на гроші переміщуватиметься вправо на величину kDY. Зі зменшенням доходу на DY крива переміститься вліво на величину kDY. За даного рівня доходу зі зростанням процентної ставки величина реального попиту на гроші знижуватиметься, що виражається рухом по кривій попиту на гроші.

Рис.3.Крива сукупного попиту на гроші

Криву сукупного попиту на гроші нерідко називають «кривою переваги ліквідності».

Якщо у національній економіці процентна ставка дуже висока, то попит на гроші зменшуватиметься до тієї мінімальної величини, яка потрібна для проведення ділових операцій, тобто до рівня операційного попиту на гроші. У разі дуже низької процентної ставки альтернативна вартість нагромадження грошей прямує до нуля. Річ у тім, що у цьому разі дохід від облігацій настільки малий, що не компенсує пов’язаний з ними ризик. Економічну ситуацію, за якою попит на гроші не має обмежень з боку процентної ставки, називають пасткою ліквідності. Цій ситуації відповідає процентна ставка r* на рис.3.

Кількість грошей, яка є у національній економіці на певний момент часу, називають пропозицією грошей. Якщо у господарці застосовували товарні гроші (худоба, сіль, золото і т.п.), то наявна кількість грошового блага визначала пропозицію грошей. У сучасній економіці використовуються не товарні, а лише паперові гроші, правом на емісію яких монопольно володіє держава. Тому пропозицію грошей у національній економіці визначають відповідні державні інституції, зокрема у нашій державі – Національний банк України (НБУ).

Пропозиція грошей є одним із знарядь проведення макроекономічної політики: регулювання пропозиції грошей, як відомо називають монетарною, або грошово-кредитною, політикою.

Центральний банк країни змінює пропозицію грошей у національній економіці, використовуючи три такі знаряддя:

1) норму резервування;

2)облікову ставку;

3)операції на відкритому ринку.

Норма резервування – це відсоток депозитів (вкладів), який комерційні банки повинні тримати в Центральному банку у вигляді обов’язкових резервів. Наприклад, фактичні вклади в банк 5 млн грн.; визначена законом норма резервування ¾ 10%. У цьому разі обов’язкові резерви, які комерційний банк зобов’язаний тримати у центральному банку або у вигляді готівки в своїй касі, становлять 0,5 млн грн. і банк може надати в позику 4,5 млн грн. Тепер припустімо, що НБУ збільшив норму резервування до 20%. Обов’язкові резерви зростуть до 1 млн грн., скоротивши суму, яку банк може надати в позику, до 4 млн грн. Отже, пропозиція грошей у національній економіці зменшилася, що приведе до зростання процентних ставок.

Комерційні банки беруть часто беруть гроші в позику у центрального банку, за що він бере процент. Процентну ставку, за якою центральний банк надає позики комерційним банкам, називають обліковою, або дисконтною ставкою. В Україні її називають ставкою рефінансування. Підвищення облікової ставки знижує заінтересованість комерційних банків в отриманні додаткових резервів через позику в центральному банку. Тому підвищення облікової ставки звужуватиме пропозицію грошей в економіці. Навпаки, зниження облікової ставки заохочуватиме комерційні банки до отримання додаткових резервів через позику в центральному банку, тому пропозиція грошей у національній економіці збільшуватиметься.

Операції на відкритому ринку стосуються купівлі-продажу центральним банком державних цінних паперів. У розвинутій ринковій економіці операції на відкритому ринку є найважливішим інструментом, за допомогою якого центральний банк контролює пропозицію грошей. Як купівля, так і продаж державних цінних паперів впливають на кредитні ресурси комерційних банків. Якщо центральний банк купує державні облігації на відкритому ринку, то кредитні ресурси комерційних банків збільшуються. Отже, пропозиція грошей у національній економіці також збільшується.

Тепер поєднаємо попит на гроші із пропозицію грошей, щоб побудувати модель ринку грошей і визначити рівноважну процентну ставку. Спочатку розглянемо взаємодію пропозиції грошей і попиту на гроші у короткостроковому періоді. Для побудови графічної моделі ринку грошей реальний ВВП (дохід), пропозицію грошей і рівень цін розглядаємо як екзогенні змінні.

Припустімо, що центральний банк утримує пропозицію грошей на рівні Мs. Рівень цін у короткостроковому періоді не змінюється, тому реальні і номінальні зміни у моделі збігаються, зокрема r=i.

Рис.4.Рівновага на грошовому ринку у короткостроковому періоді

Відкладемо на горизонтальній осі реальні грошові залишки М/Р, а по вертикальній ¾ процентну ставку, і. Оскільки реальна пропозиція грошей зафіксована на рівні (М/Р)s, то крива пропозиції грошей є вертикальною лінією. Крива попиту на гроші L є спадною. Від’ємний нахил кривої L відображає обернену залежність між попитом на гроші та номінальною процентною ставкою для даного рівня доходу Y. Рівновага на грошовому ринку досягається у точці, в якій попит на гроші дорівнює їхній пропозиції. На рис. 4 точка Е є точкою рівноваги грошового ринку, якій відповідає рівноважна процентна ставка і*. З цієї графічної моделі випливає, що існує єдина процентна ставка і*, за якої попит на гроші і пропозиція грошей рівні між собою, тобто (М/Р)s= L(і, у).

Мобільна процентна ставка утримує ринок грошей у рівновазі. У залежності від динаміки процентної ставки економічні суб’єкти змінюють структуру своїх активів, відновлює рівноважне значення процентної ставки.


1 | 2 | 3 | 4 |

Поиск по сайту:



Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.01 сек.)