Економічна суть і класифікація витрат підприємства

ТЕМА 8. СОБІВАРТІСТЬ І ЦІНА ПРОДУКЦІЇ ПІДПРИЄМСТВА

Економічна суть і класифікація витрат підприємства.

8.2. Кошторис витрат на виробництво.

Калькуляція собівартості продукції.

Ціна товару і цінова політика підприємства.

Економічна суть і класифікація витрат підприємства.

Первинним і визначаючим показником роботи підприємства є витрати на виробництво і реалізацію продукції, що складають в своїй сукупності собівартість продукції. Розрахунок витрат в першу чергу необхідний для того, щоб знати, в яку суму обходиться та або інша продукція, який товар беззбитковий, а виробництво якого необхідно згортати.

Собівартість продукції – це грошовий вираз безпосередніх витрат підприємства на виробництво і реалізацію продукції.

Природним завданням будь-якого підприємства є мінімізація реальних витрат на виробництво і реалізацію продукції.

Витрати, пов'язані з виробничим процесом, називають виробничою собівартістю. Але крім витрат на виготовлення продукції, існують транспортні витрати, витрачаються кошти на утримання менеджерів, складів, науково-дослідні роботи, стандартизацію і тому подібне. Всі ці витрати також відносяться на собівартість продукції і носять назву позавиробничих витрат, а вся собівартість продукції, що включає вказані витрати, називається повною собівартістю.

Виділяються наступні види витрат:

1) Відповідно до області формування розрізняють витрати на виробництво продукції і витрати на реалізацію продукції.

2) Залежно від масштабу оцінки розрізняють загальні і питомі витрати.

Загальні витрати розраховуються на весь обсяг продукції за певний період. Витрати на одиницю продукції обчислюються як середні за певний період.

3) За ступенем однорідності витрати діляться на прості і комплексні.

Прості (елементні) витрати – однорідні по складу, складаються з одного елементу витрат і є первинними (матеріальні витрати, оплата праці, відрахування на соціальні цілі, амортизація). Комплексні витрати різнорідні по складу і охоплюють декілька економічних елементів (загальновиробничі витрати, витрати на утримання устаткування);

4) За способами віднесення витрат на собівартість витрати діляться на прямі і непрямі.

До прямих витрат належать витрати, безпосередньо пов'язані з виробництвом певного виду продукції, які можуть бути прямо віднесені на собівартість. Якщо випускається один вид продукції, то всі витрати вважаються прямими. До непрямих витрат відносяться витрати, пов'язані з виробництвом всієї продукції (загальновиробничі), наприклад адміністративні витрати, витрати на утримання ОФ і т.д. Останні відносяться на собівартість окремих видів продукції шляхом розподілу за певним методом (наприклад, пропорційно обсягам виробництва або трудовитратам).

5) Відповідно до призначення витрати групуються за економічними елементами і за статтями калькуляції.

Під економічними елементами витрат розуміють сукупність економічно однорідних витрат в грошовому виразі за їх видами (виділяються матеріальні витрати, витрати на оплату праці, на соціальні відрахування, амортизація, інші витрати). На цій основі складається кошторис витрат на виробництво всієї продукції. Під калькуляцією розуміється розрахунок собівартості одиниці продукції. Статті калькуляції показують структуру витрат на виробництво і реалізацію одиниці п родукції.

6) За календарними періодами витрати виробництва діляться на поточні, довгострокові і одноразові.

Поточні витрати – це постійні витрати підприємства. Довгострокові витрати - це витрати, пов'язані з виконанням довгострокових договорів, що перевищують 9 місяців. Одноразові витрати - витрати, здійснювані 1 раз і на тривалий час (наприклад, оплата вартості ліцензій).

7) Залежно від доцільності витрачання витрати діляться на продуктивні і непродуктивні.

Продуктивні витрати передбачені технологією і організацією виробництва. Непродуктивні витрати виникають в результаті збоїв в організації виробництва, порушення технології (втрати від простоїв, браку, нестач і псування ТМЦ).

8) Залежно від обсягів виробництва витрати діляться на постійні і змінні.

Постійні - це витрати, абсолютна величина яких із збільшенням (зменшенням) обсягу випуску продукції істотним чином не змінюється (наприклад, витрати на утримання і експлуатацію будівель і споруд, оренда будівель і устаткування, страхові платежі, амортизаційні відрахування). На практиці до цієї групи відносяться також ті витрати, які залишаються незмінними при постійності норм і нормативів – витратних коефіцієнтів, норм амортизації, тарифних ставок. Їх називають умовно-постійними.

До змінних витрат відносяться витрати, абсолютна величина яких зростає із збільшенням обсягу виробництва і зменшується з його зниженням (витрати на сировину і матеріали, покупні напівфабрикати і комплектуючі вироби, технологічне паливо і енергію).

У свою чергу змінні витрати діляться на пропорційні і непропорційні.

Пропорційні витрати змінюються прямо пропорційно динаміці обсягів виробництва (витрати на сировину, паливо, матеріали). Поведінка непропорційних витрат може бути двоякою. Вони можуть випереджати динаміку обсягів виробництва (це так звані прогресивні витрати). Вони виникають тоді, коли розширення виробництва вимагає збільшених витрат на 1 продукції (наприклад, це додаткові рекламні витрати). З іншого боку, якщо спостерігається відставання динаміки витрат від динаміки об'ємів виробництва, мова йде про регресивні витрати (це витрати на експлуатацію машин і механізмів, ремонти і так далі).

Слід зазначити, що абсолютно точного розподілу витрат на постійні і змінні бути не може, оскільки існують деякі витрати, які включають в свій склад як постійну, так і змінну складові. Так, оплата праці управлінців може включати постійну частину - оклад і змінну частину - винагороди (премії) за збільшення об'ємів виробництва, за високі досягнення в роботі тощо. Крім того, деякі види витрат через специфіку підприємств для одного підприємства є постійними, але для іншого можуть бути змінними.

Оскільки сукупні постійні витрати не змінюються, то постійні витрати, що припадають на 1 продукції, зменшуються у міру збільшення обсягів виробництва.У цьому ми бачимо прояв закону економії на масштабах виробництва. При незмінності загальної величини постійних витрат, збільшення обсягів виробництва спричиняє зниження питомих постійних витрат, а отже і собівартості одиниці продукції.