Експліцитна та імпліцитна інформація в комунікації

У комунікації інформація може передаватись двома способами: явно (відкрито) або приховано (замасковано). Відповідно смисл повідомлень може бути експліцитним або імпліцитним.

ЕКСПЛІЦИТНИЙ (лат.— явний, виражений) смисл (інформація) — явний, виражений смисл, який сприймається комунікантами із значень мовних одиниць.

Імпліцитний (лат.— неявний) смисл (інформація) — неявний, прихований смисл, який виводиться слухачем (читачем) із значень мовних одиниць під впливом конкретної ситуації та контексту спілкування.

Для прикладу розглянемо діалог:

А.: Підемо увечері в кіно.

Б.: Я повинен готуватись до іспитів.

Безпосереднім змістом репліки Б. є повідомлення про необхідність готуватися до іспитів. Однак у межах цього діалогу вона позначає також і відмову піти в кіно. В експліцитному вигляді ця відмова не висловлена, а тому її можна вважати імпліцитним змістом (смислом)

репліки Б.

Питання природи й механізмів виявлення імпліцитного смислу вивчається багатьма фахівцями. Деякі дослідники визначають його як зміст (смисл) не виражений, але впізнаваний. Такий підхід є неточним: якщо якийсь зміст (смисл) у тексті нічим не виражений, то він у цьому разі просто відсутній. Тому імпліцитний зміст (смисл) — це зміст виражений, але виражений особливим чином.

Імпліцитний смисл 'Я не піду в кіно' з наведеного діалогу тісно пов'язаний із безпосереднім смислом репліки Б. «Я повинен готуватись до іспитів»: він виводиться із цього смислу під впливом розуміння адресатом того, що серйозна підготовка до іспитів несумісна з відвідуванням кінотеатру.

У виведенні імпліцитного змісту важливу роль відіграють контекст і ситуація спілкування. Виходячи з цього, можна стверджувати, що імпліцитний зміст (смисл) — це така інформація, яка, не маючи безпосереднього вираження, виводиться з експліцитного змісту (смислу) мовних одиниць внаслідок їхньої взаємодії зі знаннями отримувача (адресата — читача, слухача) тексту, зокрема з інформацією, яка береться з контексту та ситуації спілкування.

Типи імпліцитної інформації в дискурсі і тексті. Спостереження свідчать, що імпліцитна інформація може перебувати в різних співвідношеннях з комунікативними намірами адресанта (автора тексту), тобто тим змістом, який він хоче передати. З огляду на це розрізняють три різновиди імпліцитного змісту: текстовий, підтекстовий і притекстовий.

Текстовий імпліцитний зміст — інформація, яка відповідає явним комунікативним намірам адресанта.

Комунікативні наміри адресанта залежать від контексту й ситуації, у межах яких висловлений зміст. Тобто текстовий імпліцитний зміст можна також визначити як імпліцитну інформацію, продуковану в таких контекстно-ситуативних умовах, які змушують адресата сприйняти його.

Прикладом текстового імпліцитного змісту може слугувати 'Я не піду в кіно', виражений реплікою «Я повинен готуватись до іспитів» в аналізованому діалозі. І справді, без цього смислу репліка Б. не буде пов'язаною з попередньою реплікою діалогу.

Підтекстовий імпліцитний зміст — інформація, передавання якої входить у приховані комунікативні наміри відправника тексту (адресанта, мовця, автора).

Підтекстова інформація передається в таких контекстно-ситуативних умовах, які не вимагають обов'язкового її сприйняття, однак свідчать про те, що переда вання цього змісту було заплановане відправником.

Наприклад, без попередньої розмови (тобто без передтексту) співрозмовник каже своєму співрозмовнику: «Учора весь вечір розмовляв по телефону з Гаррі Каспаровим». Кожне висловлювання має мету. Метою цього висловлювання можна вважати бажання мовця передати підтекстову інформацію (смисл) 'Я добре знайомий із відомим шахістом'.

Притекстовий імпліцитний зміст — інформація, яка може бути виведена з тексту, хоча її передавання і не входило в комунікативні наміри адресанта.

Цей зміст передається в таких контекстно-ситуативних умовах, які не тільки не передбачають його обов'язкового сприйняття, а й не означають, що таке сприйняття входило в комунікативні наміри відправника. Наприклад, діалог: «А.: Учора весь вечір розмовляв по телефону з Гаррі Каспаровим. Б.: Як, хіба тобі уже встановили телефон?» Сприйнявши репліку співбесідника, учасник Б. діалогу «виснував» із неї зміст 'У мовця є телефон'. Репліка А. справді дає підстави для такого висновку, однак навряд чи саме ця інформація входила в комунікативні наміри мовця.

Отже, з погляду комунікативної лінгвістики найзагальнішою категорією організації мовного коду в спілкуванні визнається дискурс — динамічне явище, сам процес спілкування, що після свого завершення перетворюється на текст. Тексту притаманна не комунікативна, а структурна Організація. Дискурс і текст — носії інформації, яка у мовознавстві пов'язується із значенням і смислом, що може бути експліцитним та імпліцитним.

Мовленнєвий жанр

Бацевич Ф. С.

Основи комунікативної лінгвістики: Підручник. —

К.: Видавничий центр «Академія», 2004. — 344 с.

(Альма-матер)

Поиск по сайту: