Оповіщення та інформуваня

Колективні засоби захисту - це герметизовані або негерметизовані стаціонарні інженерні споруди або рухомі об'єкти військової техніки, які обладнані фільтровентиляційними установками і призначені для групового захисту людей від зброї масового ураженняКолективні засоби захисту. В умовах сучасної війни вони забезпечують найбільш повний захист від дії всіх уражаючих факторів.

Таблиця 1. Класифікація колективних засобів захисту.

Рухомими об`єктами колективного захисту є танки, бойові машини піхоти, автомобілі, які обладнані фільтровентиляційними установками та деякі інші види бронетанкової та інженерної техніки. До стаціонарних КЗЗ відносяться обладнані засобами герметизації та фільтровентиляції довготермінові фортифікаційні споруди, польові інженерні споруди різних класів, захищені командні, командно-спостережні та спостережні пункти, сховища різних класів, в тому числі для розміщення медичних пунктів, госпіталів та інше. Укриття відкритого типу (окопи, щілини) знижують у 4-8 разів уражаючу дію ударної хвилі, надійно захищають від світлового випромінювання, у десятки разів зменшують ступінь дії іонізуючих випромінювань. Особовий склад, що знаходиться у таких укриттях при застосуванні ЗМУ додатково повинен використовувати ЗІЗ. Укриття закритого типу (бліндаж, перекрита щілина) додатково захищають від запалювальних сумішей, значно знижують вірогідність ураження ОР, РР, БЗ. Захисні властивості польового укриття залежать від ступеня герметизації, наявності пристосувань по боротьбі з занесенням у споруду забрудненого повітря, засобами постачання очищеного повітря. Герметизовані не вентильовані укриття закритого типу захищають від аерогенного ураження ОР, РР, БЗ і недостатньо ефективні у відношенні захисту від парів аерозолів ОР і БЗ. Час перебування в них людей обмежується 1-2 годинами. Сховища (польові і довготермінові) за способом будівництва діляться на котлованні і підземні. У залежності від стійкості діляться на 5 класів. За способом кондиціонування повітря сховища поділяються на ті, що вентилюються, і на ті, що не вентилюються. Будову сховищ складають: вхід - вихід обладнаний двома тамбурами, які призначені для пересування шляхом шлюзування, а також проведення санітарної обробки, основного приміщення. Довжина кожного тамбура 1 м. У польових герметизованих сховищах, які обладнані фільтровентиляційними комплектами, особовий склад може тривало перебувати без засобів індивідуального захисту в умовах радіоактивного, хімічного чи бактеріологічного забруднення місцевості. Фільтровентиляційний комплект складається з двох або трьох фільтрів-поглиначів, ручного і електричного центробіжного повітряного насоса, набору повітряпроводів, вимірювача об’єму повітря, яке подається і створює підпір повітря. В комплект також входять вентиляційний захисний пристрій і двоє розсувних гумових дверей. Фільтри-поглиначі за своїм призначенням і принципом дії є свого роду збільшеними протигазними коробками. В необхідних випадках укриття можуть комплектуватись регенеративними пристроями, які за принципом дії нагадують ізолюючі протигази. Головне приміщення загальновійськових сховищ обладнують нарами для особового складу, як правило у 2 яруси. Порівняльна характеристика захисної стійкості сховищ представлена на таблиці 2.

Таблиця 2. Захисна стійкість сховищ.

Сховища медичного призначення, як правило, котлованні, легкого типу, мають 2 самостійних виходи і обладнуються 2-3 тамбурами довжиною не менш 3м. В медичних сховищах приміщення має ширину не менш 1, 9м для МПП, 2,4 - 3,5 м для ОМедБ, ОМЗ, ВПГ. Для МПП звичайно передбачається 4 сховища довжиною більш 10 м кожне. При розрахунках площі для медичних сховищ виходять з таких норм (табл. 3). У приміщеннях розміщується обладнання за призначенням (перев'язочна, операційна і. т. ін.), ФВУ (ФВА-100/50, ФВА-50/25), що забезпечують очищення повітря і створюють підпір повітря 2-5 мм вод. ст., польовий опалювальний комплект ОКП, великий запас води, регенеративний пристрій. Медичну службу цікавлять також надувні споруди. Не маючи захисних властивостей по відношенню до ударної хвилі, вони надійно захищають від ОР, РР, БЗ.

Тривале перебування людей у закритих спорудах пов`язано з впливом шкідливих факторів. Необхідно дотримуватись таких санітарно-гігієнічних вимог (табл. 4):

Таблиця 4. Вимоги до мікроклімату сховищ.

7 Захист населення у надзвичайних ситуаціях. Зміст рятувальних робіт. Сили і засоби для проведення рятувальних робіт. Найпростіші засоби захисту органів дихання. Призначення засобів захисту органів дихання. Правила користування засобами колективного захисту

Щорічно в різних країнах світу, у різних галузях діяльності людини трапляються мільйони нещасних випадків, сотні тисяч з яких закінчуються трагічно. Страждають люди всіх професій на виробництві, в побуті, в армії, на транспорті. Великих збитків зазнають країни від аварій, катастроф, пожеж, стихійних лих, які призводять до загибелі людей.

В Україні 28 жовтня 1999 року затверджено Указом Президента України найважливіші функції безпеки життєдіяльності людини, передано в компетенцію Міністерства з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків чорнобильської катастрофи. Ці функції спрямовані на захист населення від наслідків стихійних лих, аварій та катастроф, а також застосування ворогом сучасних засобів ураження. Захист населення – це комплекс заходів, спрямованих на попередження негативного впливу наслідків надзвичайних ситуацій чи максимального послаблення ступеня їх негативного впливу.

Основні принципи щодо захисту населення:

• Захист населення планується і здійснюється диференційовано, залежно від економічного та природного характеру його розселення, виду, ступеня небезпеки, можливих надзвичайних ситуацій.
• Усі заходи щодо життєзабезпечення населення готуються заздалегідь і здійснюються на підставі законів держави.
• При захисті населення використовують усі наявні засоби захисту (евакуацію із небезпечних районів, захисні споруди, індивідуальні засоби захисту...).
• Громадяни повинні знати основні свої обов’язки щодо безпеки життєдіяльності, дотримуватись установлених правил поведінки під час надзвичайних ситуацій.

Є п’ять основних заходів щодо забезпечення захисту населення в надзвичайних ситуаціях:

• Повідомлення населення про загрозу і виникнення надзвичайних ситуацій та постійного його інформування про наявну обстановку.
• Навчання населення вмінню застосовувати засоби індивідуального захисту і діяти у надзвичайних ситуаціях.
• Укриття людей у сховищах, медичний, радіаційний та хімічний захист, евакуація населення з небезпечних районів.
• Спостереження та контроль за ураженістю навколишнього середовища, продуктів харчування та води радіоактивними, отруйними, сильнодіючими отруйними речовинами та біологічними препаратами.
• Організація і проведення рятувальних та інших робіт у районах лиха й осередках ураження.

Повідомлення населення про факт небезпечної аварії, стихійного лиха, застосування зброї масового знищення проводяться засобами масової інформації (радіо, телебачення та ін.) з метою не допустити загибелі людей, забезпечення їм нормальні умови життєдіяльності у надзвичайній ситуації.

Для того, щоб населення своєчасно ввімкнуло радіо та телевізора, в помешканнях, на підприємствах, інших закладах існує сигналізація (сирени, ревуни, гудки). Почувши сигнал, всі громадяни повинні ввімкнути радіо і телевізор.

Рев сирени означає: "Увага всім!". По радіо і телебаченню штаб цивільної оборони України у надзвичайних ситуаціях передають сигнал повідомлення, а також поради населенню, як поводитися в тій чи іншій ситуації. Наприклад: "Увага! Говорить штаб Цивільної оборони міста Коломиї. Громадяни! У зв’язку з можливістю землетрусу необхідно: відключити газ, воду, електричний струм, погасити вогонь у печах. Повідомте усіх сусідів про цю інформацію. Візьміть одяг, цінні речі, документи, харчі і вийдіть на вулицю. Допоможіть хворим і літнім. Займіть місця подалі від будинків, споруд і ліній електропередачі". При загрозі війни або іншого регіонального конфлікту із застосування сучасної зброї існують спеціальні сигнали.

Після сигналу повідомлення виконуються такі дії:

1. Повітряна тривога. Якщо сигнал безперервний дзвінок сирен, гудків протягом 2-3 хв., то зупиняються всі роботи, вимикаються прилади, силова мережа. Виключається подача газу, електричного струму. Робітники і службовці прямують до сховищ.

Якщо сигнал радіосигнал: "Увага! Увага! Увага! Повітряна тривога!", тоді якщо цей сигнал застосовується у вас дома, негайно вимкніть нагрівальні прилади, газ, світло, загасіть вогонь у печі, одягніть дітей, візьміть засоби індивідуального захисту: протигаз, ватно марлеву пов’язку, аптечку, документи, необхідні речі, харчі, воду. Вимкніть зовнішнє і внутрішнє світло і прямуйте до сховищ. Якщо ви під час тривоги знаходитеся на вулиці, необхідно сховатися в найближчому сховищі. А якщо ви не встигли сховатися в сховищі, то сховайтеся у підвалах, підземних переходах, тунелях. Якщо поблизу немає підземних споруд, ховайтеся у траншеях, канавах, ярах, ямах та іншим місцях, обов’язково треба надіти засоби індивідуального захисту. 2. Радіаційна небезпека.Якщо сигнал радіосигнал: "Увага! Увага! Громадяни! Радіаційна небезпека!" Тоді надіньте респіратор; проти пилову тканину-маску, а при відсутності – протигаз. Візьміть харчі, воду, предмети першої необхідності і прямуйте до сховища. При відсутності сховища надійним захистом можуть бути підвали і кам’яні споруди. А якщо ви сховалися у квартирі або на підприємстві, не гайте часу: приступайте до герметизації приміщення, зачиніть вікна, двері, заткніть усі щілини.Якщо ви перебуваєте на зараженій місцевості або вам доведеться увійти в район ураження, необхідно прийняти засіб №1 з індивідуальної аптеки. Вихід зі сховища можливий тільки за розпорядження місцевих органів Цивільної оборони. 3. Хімічна тривога.Якщо радіосигнал: "Увага! Увага! Громадяни! Хімічна тривога!" То почувши сигнал, надіньте протигаз, засоби захисту шкіри та сховайтеся у сховищі. При загрозі хімічного ураження необхідно прийняти антидот, біологічного ураження – протибіологічний засіб №1 з аптеки А 1-2. Якщо захисної споруди немає – використовуйте житло, підсобні та виробничі приміщення.Сховища залишити можна тільки після рішення місцевих органів Цивільної оборони і сигналу "Відбій повітряної тривоги".За принципом захисної дії засоби індивідуального захисту органів дихання поділяються на фільтруючі та ізолюючі.До засобів індивідуального захисту органів дихання фільтруючого типу відносяться фільтруючі протигази ГП-5, ГП-7, респіратори, ватно-марлеві пов’язки.Фільтруючі протигази призначені для захисту органів дихання, обличчя та очей від отруйних і радіоактивних речовин та бактеріальних засобів.Принцип дії фільтруючого протигазу ґрунтується на ізоляції органів дихання від забруднюючого навколишнього середовища й очищення вдихну того повітря від токсичних аерозолів і парів у фільтруючо-поглинаючій системі, які з’єднані між собою безпосередньо або за допомогою з’єднувальної трубки.Сумка й незапітніваючі плівки також входять до комплекту протигазу.Шолом-маска захищає обличчя й очі від ОР, СДОР, РП, БА, підводячи до органів дихання очищене повітря й викидаючи в атмосферу видихнуте повітря. Вона складається із корпусу, окулярного вузла, системи кріплення на голові та клапанної коробки.Вона виготовляється із гуми сірого або чорного кольору. З’єднувальна трубка з’єднує шолом-маску протигаза із фільтруючо-поглинаючою коробкою. Вона зроблена із гуми, обтягнута трикотажем і має поперечні складки, які надають їй пружності та забезпечують проходження повітря при згині.Сумка призначена для носіння, захисту та збереження протигаза.Незапітніваюча плівка служить для захисту окулярного вузла від запітнівання.Підготовка протигаза до використання починається з вибору необхідного розміру шолом-маски, який визначається за обсягом голови шляхом вимірювання її по лінії, що проходить через маківку, щоки та підборіддя. Наприклад: СП-5М (ШМ-62) до 63, 63,50-65,5; 66-68; 68,5-70,5; 71 і більше.

При використанні протигаза необхідно:

• Надіти сумку з протигазом через праве плече так, щоб вона була на лівому боці.
• Відрегулювати за допомогою пряжки довжину плечового ременя так, аби його краї опинилися на рівні талії.
• Затримати дихання, заплющити очі, вийняти шолом-маску, взяти її обома руками так, щоб великі пальці були ззовні, а решта – всередині.
• Прикласти в нижню частину шолома підборіддя, різким рухом рук вгору і назад, натягнути шолом-маску на голову так, щоб не було складок, а окуляри розмістилися на рівні оцей.
• Видихнути повітря, відкрити очі, продовжувати дихати.

Респіратори використовуються для захисту органів дихання від радіоактивного пилу (Р-2), від парів і газів на виробництві із СДОР (РПГ-67, РУ-60, РУ-60МУ). Респіратор Р-2 – це фільтруюча напівмаска з двома вдихальними клапанами й одним видихальним, кріпленням.Респіратор Р-2 виготовляють трьох розмірів, які визначаються виміром висоти обличчя (відстань між точкою найбільшого заглиблення перенісся та найнижчою точкою підборіддя).На підприємствах із СДОР використовують респіратори, які складаються із гумової напівмаски, фільтрувально-поглинальних патронів, пластмасових манжет із клапанів вдиху та видиху, трикотажного обтюратора, наголовника для закріплення на голові.Ізолюючі засоби індивідуального захисту органів дихання призначені для захисту органів дихання, очей та обличчя від шкідливих речовин у повітрі в умовах ізоляції органів дихання від навколишнього середовища. До цих засобів захисту органів дихання відносяться ізолюючі дихальні апарати типу ІП-4, ІП-5. ІП-4 призначені для захисту органів дихання, шкіри, обличчя та очей від речовин будь-якої концентрації і сили дії. Принцип дії його заснований на виділенні кисню із хімічних речовин при поглинанні вуглекислого газу і вологи, які видихає людина, тобто перетворення СО2 на О2. ІП-4 складається із шолом-маски із з’єднувальною трубкою, реферативного патрона, дихального мішка, каркаса, сумки. Шолом-маска П-4 служить для ізолювання органів дихання від отруйного зовнішнього середовища. Регенеративний патрон призначений для отримання кисню, необхідного для дихання, а також поглинання вуглекислого газу і вологи, які містяться у видихнутому повітрі. Дихальний мішок – є резервуаром для видихнутої газової суміші та кисню, який виділяє регенеративний патрон. Сумка – для зберігання та перенесення ІП-4.

Тривалість роботи у протигазі:

• при важкому фізичному навантаженні (біг, земляні роботи) – 40 хв.;
• при середньому фізичному навантаженні (хода, обслуговування механізмів) – 60 хв.;
• при легкому фізичному навантаженні (перебування у стані спокою) – 180 хв.

Розмір шолома: Наприклад, 1 - до 635; 2 – 647-670; 4 – 700 і більше.

Для запуску ІП-4 необхідно:

• встановити регенеративний патрон ІП-4 на каркас та приєднати його до дихального мішка;
• приєднати шолом-маску до ІП-4;
• одягнути сумку з ІП-4 через праве плече так, щоб вона була зліва, а регенеративний патрон був на рівні талії;
• відкрити кришку сумки, вийняти шолом-маску;
• надіти шолом-маску так, щоб не було складок, а окуляри – на рівні очей;
• привести у дію пусковий брикет, знявши чек, закрутивши гвинт за годинниковою стрілкою до краю;
• переконатися в тому, що пусковий пакет працює за зміною кольору термоіндикатора – від рожевого до яскраво-синього;
• закрити кришку сумки і защепити її на всі кнопки.

8 право людини на забезпечення захисту від біологічних речовин

Інтегрувальним чинником, що обумовлює консолідацію вище-наведених законодавчих актів, виступають принципи і система засобів, спрямованих на доюрисдикційний та юрисдикційний захист прав людини від різних факторів внутрішньої й зовнішньої небезпеки. Питання актуалізується у зв'язку з тим, що юридична та, зокрема, еколого-правова наука тільки на початковому, майже "піонерському", рівні підійшла до досліджень теоретико-практичної проблематики забезпечення особистої внутрішньої та зовнішньої екологічної безпеки у контексті загальних та прикладних аспектів її ефективного гарантуванням. Тому вкрай важливо сьогодні систематизувати законодавчий і підзаконний потенціал нормативно-правового забезпечення захисту людини та населення України в цілому з погляду легалізованих засобів і гарантій права громадян на особисту екологічну безпеку з позицій наявних сьогодні природно-техногенних ризиків поширення екологічних загроз та надзвичайних екологічних ситуацій. Аналіз чинного законодавства у цій сфері дозволяє класифікувати захист права людини на екологічну безпеку на доюрис-дикційному рівні у двох основних напрямах:1. Захист права громадян та населення на зовнішню екологічну безпеку.2. Захист права громадян та населення на особисту внутрішню екологічну безпеку.Перший напрям базується на реально та формально закріпленому правовому статусі людини і громадянина — праві на захист від впливу іонізуючих випромінювань та захист від надзвичайних екологічних ситуацій природного і техногенного характеру. Ці формально-юридичні правові можливості людини та населення в цілому є різновидом такого інтегрованого суб'єктивного екологічного права, як право громадян на екологічну безпеку. Право громадян на екологічну безпеку. Право на захист — різновид суб'єктивного екологічного права, яке водночас як суб'єктивна категорія виступає в ролі гаран-тувальної правової можливості громадян у визначений законом спосіб захистити надані суб'єктивні права, скористатися системою встановлених державою засобів відтворення порушеної правомочності та наданих юридичних можливостей щодо забезпечення життєдіяльності в безпечних для життя умовах. Дія мутагенних, алергенних та інших несприятливих для організму людини дії харчових продуктів при споживанні їх у загальноприйнятих кількостях, межі яких встановлюються МОЗ України. Відповідно законодавство визначає їхню якість як сукупність властивостей харчового продукту, що обумовлює його здатність забезпечувати потреби організму людини в енергії, поживних та смако-ароматичних речовинах, безпеку для її здоров'я, стабільність складу і споживчих властивостей протягом строку придатності до споживання. Очевидно, що і в цьому значенні безпека для здоров'я людини виступає важливою кваліфікаційною ознакою, що й обумовлює особливий правовий режим їх використання (застосування тощо). Проте немає підстав для того, щоб визнати безпечними саме такі продукти харчування, які є "сприятливими" для організму лю-дияи. Як вже зазначалося нами, визначальною ознакою екологічної безпеки є відсутність ризикованої, тобто загрозливої (небезпечної) для здоров'я та життя людини або довкілля дії небезпечних властивостей речовин, які, справляючи негативний вплив, спричинюють або здатні викликати фізіологічні, біологічні, патологічні та інші афекти у її здоров'ї або призводити до фатальних наслідків для організму людини чи створювати у довкіллі таку кількість небезпечних речовин і їхніх сполук, за яких стає неможливим розвиток живої клітини та організму. Тому сприятливість є тільки однією з ознак відповідного рівня якості, а відтак несприятливість як властивість окремих продуктів харчування не є тотожною небезпеці, і в цій частині законодавче визначення потребує свого уточнення з урахуванням рівня екологічного ризику та реальних загроз для здоров'я та життя людини.Тому забезпечення прав споживачів у контексті безпечності та якості продуктів харчування відіграє важливу роль у гарантуванні права внутрішньої екологічної безпеки людини та громадянина.Чинне законодавство не тільки декларує відповідні права громадян на екологічну безпеку, але й передбачає цілу систему спеціальних засобів його захисту, визначає відповідальних осіб за їх реалізацію та ефективне виконання. 3. Біологічний захист — це система захисту від біологічних засобів ураження, яка включає своєчасне виявлення чинників біологічного зараження з урахуванням існування їхнього виду загрози, проведення комплексу адміністративно-господарських, режимно-обмежувальних і спеціальних протиепідемічних та медичних заходів.

Він передбачає таку систему заходів:

а) проведення екстреної та специфічної профілактики;

б) своєчасну локалізацію зони біологічного ураження;

в) знезаражування території (осередку) ураження;

г) необхідне знезаражування людей, тварин тощо;

д) запровадження режимів карантину та обсервації;

е) своєчасне використання колективних та індивідуальних засобів захисту;

є) додержання протиепідемічного режиму підприємствами, установами, організаціями незалежно від форми власності, господарювання, а також населенням.

4. Радіаційний та хімічний захист включає заходи щодо виявлення та оцінювання радіаційної й хімічної обстановки, організацію та здійснення дозиметричного, хімічного контролю, розроблення їх типових режимів і забезпечення засобами індивідуального та колективного захисту, організацію й проведення спеціальної обробки.

9 Радіаційна безпека. Питання захисту людини від негативного впливу іонізуючого випромінювання постали майже одночасно з відкриттям рентгенівського випромінювання і радіоактивного розпаду. Це зумовлено такими факторами: по-перше, надзвичайно швидким розвитком застосування відкритих випромінювань в науці та на практиці, і, по-друге, виявленням негативного впливу випромінювання на організм.Заходи радіаційної безпеки використовуються на підприємствах і, як правило, потребують проведення цілого комплексу різноманітних захисних заходів, що залежать від конкретних умов роботи з джерелами іонізуючих випромінювань і, передусім, від типу джерела випромінювання. Закритими називаються будь-які джерела іонізуючого випромінювання, устрій яких виключає проникнення радіоактивних речовин у навколишнє середовище при передбачених умовах їхньої експлуатації і зносу. Це — гамма-установки різноманітного призначення; нейтронні, бета і гамма-випромінювачі; рентгенівські апарати і прискорювачі заряджених часток. При роботі з закритими джерелами іонізуючого випромінювання персонал може зазнавати тільки зовнішнього опромінення.Захисні заходи, що дозволяють забезпечити умови радіаційної безпеки при застосуванні закритих джерел, основані на знанні законів поширення іонізуючих випромінювань і характеру їхньої взаємодії з речовиною. Головні з них такі:

• доза зовнішнього опромінення пропорційна інтенсивності випромінювання і часу впливу;
• інтенсивність випромінювання від точкового джерела пропорційна кількості квантів або часток, що виникають у ньому за одиницю часу, і обернено Пропорційна квадрату відстані; інтенсивність випромінювання може бути зменшена за допомогою екранів.

З цих закономірностей випливають основні принципи забезпечення радіаційної безпеки:

• зменшення потужності джерел до мінімальних розмірів ("захист кількістю");
• скорочення часу роботи з джерелом ("захист часом");
• збільшення відстані від джерел до людей ("захист відстанню");
• екранування джерел випромінювання матеріалами, що поглинають іонізуюче випромінювання ("захист екраном").

Найкращими для захисту від рентгенівського і гамма-випромінювання є свинець і уран. Проте, з огляду на високу вартість свинцю й урану, Можуть застосовуватися екрани з більш легких матеріалів — просвинцьованого скла, заліза, бетону, залізобетону і навіть води. У цьому випадку, природно, еквівалентна товща екрану значно збільшується.Для захисту від бета-потоків доцільно застосовувати екрани, які виготовлені з матеріалів з малим атомним числом. У цьому випадку вихід гальмівного випромінювання невеликий. Звичайно як екрани для захисту від бета-випромінювань використовують органічне скло, пластмасу, алюміній.Відкритими називаються такі джерела іонізуючого випромінювання, при використанні яких можливе потрапляння радіоактивних речовин у навколишнє середовище. При цьому може відбуватися не тільки зовнішнє, але і додаткове внутрішнє опромінення персоналу. Це може відбутися при надходженні радіоактивних ізотопів у навколишнє робоче середовище у вигляді газів, аерозолів, а також твердих і рідких радіоактивних відходів: Джерелами аерозолів можуть бути не тільки виконувані виробничі операції, але і забруднені радіоактивними речовинами робочі поверхні, спецодяг і взуття.

Основні принципи захисту:

• використання принципів захисту, що застосовуються при роботі з джерелами випромінювання у закритому виді;
• герметизація виробничого устаткування з метою ізоляції процесів, що можуть стати джерелами надходження радіоактивних речовин у зовнішнє середовище;
• заходи планувального характеру;
• застосування санітарно-технічних засобів і устаткування, використання спеціальних захисних матеріалів;
• використання засобів індивідуального захисту і санітарної обробки персоналу;
• дотримання правил особистої гігієни;
• очищення від радіоактивних забруднень поверхонь будівельних конструкцій, апаратури і засобів індивідуального захисту;
• використання радіопротекторів (біологічний захист).

Радіоактивне забруднення спецодягу, засобів індивідуального захисту та шкіри персоналу не повинно перевищувати припустимих рівнів, передбачених Нормами радіаційної безпеки НРБУ-97.У випадку забруднення радіоактивними речовинами особистий одяг і взуття повинні пройти дезактивацію під контролем служби радіаційної безпеки, а у випадку неможливості дезактивації їх слід захоронити як радіоактивні відходи.Рентгенорадіологічні процедури належать до найбільш ефективних методів діагностики захворювань людини. Це визначає подальше зростання застосування рентгено- і радіологічних процедур або використання їх у ширших масштабах. Проте інтереси безпеки пацієнтів зобов'язують прагнути до максимально можливого зниження рівнів опромінення, оскільки вплив іонізуючого випромінювання в будь-якій дозі поєднаний з додатковим, відмінним від нуля ризиком виникнення віддалених, стохастичних ефектів.У даний час з метою зниження індивідуальних і колективних доз опромінення населення за рахунок діагностики широко застосовуються організаційні і технічні заходи:як виняток необґрунтовані (тобто без доведень) дослідження; зміна структури досліджень на користь тих, що дають менше дозове навантаження; впровадження нової апаратури, оснащеної сучасною електронною технікою посиленого візуального зображення;застосування екранів для захисту ділянок тіла, що підлягають дослідженню, тощо. Ці заходи, проте, не вичерпують проблеми забезпечення максимальної безпеки пацієнтів і оптимального використання цих діагностичних методів. Система забезпечення радіаційної безпеки пацієнтів може бути повною й ефективною, якщо вона буде доповнена гігіДля запобігання ураженню людей або зменшення його ступеня, своєчасного надання медичної допомоги постраждалим, забезпечення епідемічного благополуччя в зонах надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру необхідно проводити такі заходи: планування і використання наявних сил і засобів закладів охорони здоров'я незалежно від форм власності й господарювання; розгортання в умовах надзвичайної ситуації необхідної кількості лікувальних закладів; завчасне застосування профілактичних медичних препаратів та санітарно-епідеміологічних заходів, контроль якості харчових продуктів, продовольчої сировини, питної води і джерел водопостачання, стану атмосферного повітря та опадів, стану довкілля, санітарно-гігієнічної та епідеміологічної ситуації; завчасне створення і підготовку медичних формувань, медичного персоналу та загальне медико-санітарне навчання населення, накопичення медичних засобів захисту, медичного та спеціального майна і техніки, навчання населення способів надання першої медичної допомоги; недопущення впливу на здоров'я людей шкідливих факторів навколишнього середовища та наслідків надзвичайних ситуацій.єнічними регламентами припустимих доз опромінення. З метою зменшення впливу іонізуючого опромінення на людей всі заходи мають бути спрямовані на зменшення потрапляння радіоактивних речовин в органи дихання, травлення і на поверхню тіла. Тому необхідно: на підставі інформації про радіаційну обстановку підрозділами радіаційної розвідки формувань цивільного захисту і відділу з питань НС та цивільного захисту населення нанести дані радіоактивного забруднення господарства (села) на карту-схему; визначити необхідну кількість людей, робочих змін, тривалість їх роботи, враховуючи допустимі дози опромінення і фактичний рівень радіації та умови перебування людей у приміщеннях, техніці на полі; нформувати населення про стан радіаційної обстановки та небезпеку радіаційного опромінення; розробити, впровадити і контролювати дотримання населенням режимів поведінки; обмежити перебування людей на відкритій місцевості; розмістити людей в житлових, виробничих приміщеннях чи захисних спорудах; провести герметизацію житлових і виробничих приміщень, дверей, вікон, димарів, вентиляційних отворів на час розсіювання радіоактивних речовин у повітрі й формування радіоактивного забруднення території; провести йодову профілактику; захистити органи дихання підручними засобами; використовувати засоби індивідуального захисту органів дихання і шкіри, виходячи з приміщень, під час проведення польових робіт, догляду за тваринами й обслуговування техніки; евакуювати населення; регулювати доступ у район забруднення; організувати санітарну обробку населення при забрудненні шкіри й одягу радіоактивними речовинами вище встановлених норм; провести дезактивацію поверхневого забруднення радіоактивними речовинами продуктів харчування (обмивання, видалення поверхневого шару); воду використовувати із захищених джерел водопостачання, на робочих місцях запас води має бути по 3 л на людину на час робочої зміни; продукти використовувати з герметичних складських приміщень, погребів, із щільно закритих діжок, герметичної скляної і металевої тари; харчову продукцію з присадибних ділянок, з лісу і рибу використовувати, тільки попередньо перевіривши на радіоактивне забруднення; свіжі овочі та фрукти перед вживанням в їжу старанно промити водою, з капусти зняти три-чотири верхні листки; бажано перевести населення, насамперед дітей, на харчування продуктами привезеними з чистих територій; періодично проводити дезактивацію внутрішніх поверхонь житлових і виробничих приміщень, обмітати стелю і стіни, протирати меблі, пилососити або вибивати на вулиці килими, доріжки, матраци, ковдри, верхній одяг, проводити вологе прибирання в приміщеннях; провести дезактивацію будівель, присадибних ділянок, колодязів, доріг, залучивши для цього формування цивільного захисту. В індивідуальній аптечці АІ-2 є йодистий калій — радіозахисний препарат № 2, що знаходиться в пеналі білого кольору в гнізді № 6. Доросле населення має приймати протягом перших 5—7 діб щоденно по одній таблетці (це 0,125 г), а діти до двох років — по 1/4 таблетки (0,03 г) йодистого калію. Якщо таблеток йодистого калію немає, можна вживати три п'ять крапель 5 %-го розчину йоду на склянку води, дітям до двох років одну-дві краплі. 100 мг стабільного йоду захищають протягом 24 год.

10 Організація дозиметричного та хімічного контролю. Дозиметричний та хімічний контроль проводиться під керівництвом начальників усіх ступенів та командирів формувань ІДО.Дозиметричний контроль включає:контроль опромінення;контроль радіоактивного забруднення.Контроль опромінення проводиться з метою отримання даних при поглинені дози радіації для первинної діагностики. Для вимірювання дози опромінення застосовуються дозиметри. Контроль опромінення людей поділяється на дві групи — груповий та індивідуальний.При груповому контролі один дозиметр видається на групу людей (бригаду, ланку тощо), або проводиться розрахунковим методом за допомогою формули:
де Д - поглинута доза;
Рсе - середній рівень радіації (визначається за допомогою приладу); К ~ коефіцієнт ослаблення захисної споруди. При індивідуальному контролі дозиметр видається кожному працівнику. Цей метод застосовується для тих категорій, до яких не можна застосовувати груповий метод.Для обліку поглинених доз опромінення ведуться наступні документи дозиметричного контролю:відомість видачі вимірювачів дози та обліку показників;
журнал контролю опромінення;картка обліку доз опромінення;журнал відбору і здачі проб (тільки у службах та штабах ЦО);донесення про працездатність і зараження людей, техніки і інше. Контроль опромінення потрібен для того, щоб поглинені дози радіації не
перевищували допустимих норм опромінення. Допустимі дози опромінення:
а) на воєнний час:при одноразовому опроміненні (до 4 діб) — 50 Р;
при багаторазовому опроміненні за ЗО діб — 100 Р;
за 3 місяці — 200 Р; за 1 рік — 300 Р.б) на мирний час:у нормальних умовах на 1 рік — 0, 5 бер.;для персоналу в нормальних умовах на 1 рік — 5.Зер.;для населення аварійне опромінення на 1 рік — 10 бер.;для персоналу аварійне опромінення на 1 рік — 25 бер.
Згідно з цими нормами для населення поглинена доза в нормальних умовах не повинна перевищувати — 0,5 бер за рік.Згідно з Законом України "Про захист людини від впливу іонізуючих випромінювань" № 15/98-ВР передбачені наступні перевищення допустимої дози опромінення:— для населення' 1 мЗв/рік (1000 мбер/рік — 0,1 бер);— для персоналу: не більше 20 мЗв/рік (2000 мбер/рік — 2 бер).Допускається до 5 бер (50 мЗв) за умов, що середньорічна доза протягом п'яти років не більше 20 мЗв за рік (2 бер) в середньому.Структура дози опромінення поглинутої за рік виглядає таким чином:природний фон — 200 мбер;медична рентгенодіагностика — 150 мбер;будівельні матеріали — 100 мбер;додаткові джерела опромінення — 50 мбер. Заходи щодо укриття людей: якщо протягом перших десяти діб сукупна ефективна очікувана доза опромінення може перевищити 5 мЗв (0,5 бер).Тимчасова евакуація людей: якщо протягом одного тижня ефективна доза опромінення може досягти 50 мілізівертів (5 бер).Йодна профілактика застосовується: якщо очікувана поглинута доза опромінення щитовидної залози від накопичення в ній радіоактивного йоду може перевищити 50 мілігрей (5 рад) згідно з встановленими міністерством охорони здоров'я України нормами.Рішення на введення режимів радіаційного захисту приймають:для населення — НЦО міста, району, сільської Ради, де населення проживає;для робітників та службовців — НЦО об'єкта.Якщо на території населеного пункту або об'єкта різні рівні радіації, то режим вибирається за найбільшим рівнем. При наявності на об'єкті ЗС з різними К осг режим захисту визначається за найменшим К, або окремо для кожної захисної споруди.При рівнях радіації, коли захист не може бути забезпечений введенням режиму, проводиться евакуація. Рішення на евакуацію приймає старший начальник.Таким чином, завчасне розроблення та впровадження режимів радіаційного захисту робітників та службовців об'єктів, а також населення зменшить або повністю виключить ураження людей.Забезпечення засобами радіаційно-хімічного захисту
До засобів радіаційно-хімічного захисту відносяться:1. Засоби індивідуального захисту, до яких належать:— засоби захисту органів дихання:а) протигази:загальновійськові: РШ-4, ПМГ, ПБФ;цивільні: ГП-5, ГП-5М, ГП-7, ГП-7У, ГП-7В;дитячі: камери захисна дитяча КЗД-4, КЗД-6 (до 1,5 року);ДП - 6 (для старшого віку); ПДФ-Д (від 1,5 до 7 років); ' ПДФ-Ш (від 7 до 17 років); ПДФ - 7 (від 1,5 до 14 років); -— ізолюючі: ІП-4, ІП-5, ІП-46; промислові: (для захисту від СДОР); додаткові патрони ДПГ-1, ДПГ-3;б) респіратори:Р-2;РУ-бОм, РПГ-67 — промислові;ШБ-1 (пелюсток) та інші;в) простіші:ВМП — ватно-марлева пов'язка;ПТМ-1 — протипильова тканинна маска; засоби захисту органів шкіри:а) спеціальні засоби: — Л-1— легкий захисний костюм; ЗЗК — загальновійськовий захисний костюм; ЗКЗК — загальновійськовий комплексний захисний комплект; ЗФО-58 — захисно-фільтруючий одяг; б) щоденний і виробничий одяг (обробляється пастою К-4, або мильно-масляною емульсією для надання водонепроникності). 2. Прилади радіаційної і хімічної розвідки та дозиметричного контролю: радіаційної розвідки: ДП-64 — індикатор; ДП-3 — рентгенометр; ДП-5А(Б,В) — радіометр-рентгенометр; ДП-100, "Бела" — радіометри;
ІМД-1, ІМД-21 — вимірювачі потужності дози; "Прип'ять" та інші побутові прилади;
хімічної розвідки: ВПХР — військовий прилад хімічної розвідки; ППХР напівавтоматичний прилад хімічної розвідки;ГІХР-МВ — прилад хімічної розвідки медичний (ветеринарний);
ПХЛ-54 — польова хімічна лабораторія;ГСП, ГСА — газоаналізатори;
дозиметричного контролю:ДП-24;ДП-22В;ІД-1;ІД-11;ДК-02;ІД-02 та інші - дозиметри.
3. Засоби фільтровентиляції і регенерації повітря:ФВК-1, ФВК-2 — фільтровентиляційний комплекс; ВПУ-200, ФП-300, ФП-1000 — фільтр поглинач;РУ-150/6 — регенераційна установка;РП-50, РП-100 — регенераційний патрон.4. Комплекти і прилади спеціальної обробки і знезараження:— ІПП-8 — індивідуальний протихімічний пакет;ІДК-1 — індивідуальний дегазуючий комплект;ДК-4 — дегазуючий комплект;ІДП-С — індивідуальний дегазуючий пакет селікагелевий.. Медичне майно:АІ-2 — індивідуальна аптечка;ППІ — індивідуальний перев'язочний пакет;ІПП-8 — індивідуальний протихімічний пакет.З метою захисту формувань ЦО, робітників, службовців і решти населення області від РР, ОР, СДОР штабами ЦО організовується забезпечення їх засобами радіаційного та хімічного захисту.Майно накопичується 2-х видів: запаси ОГД (купуються і зберігаються об'єктами). Право використаннямає начальник ЦО ОГД. Накопичується — 105 % від штату мирного часу; майно довгострокового збереження облдержадміністрації для забез
печення непрацюючого населення та робітників і службовців бюджетних органі
зацій зберігається на спеціальних складах. Фільтруючі протигази зберігаються та транспортуються в дерев'яних ящиках у розібраному стані. Органи ЦО відповідають за своєчасне накопичення, зберігання, комплектність, освіження та заміну майна РХЗ, його якісний та кількісний стан. Із цією метою з кожної партії раз у 9—10 років відбирають декілька одиниць 313 і перевіряють їх придатність для подальшого використання. Результати дослідження є підставою для списання або продовження термінів зберігання. Майно на складах повинно постійно поповнюватися. Забезпечення засобами РХЗ здійснюється:
— для особового складу невоєнізованих формувань Цивільної оборони —згідно з положенням про НФ та нормами забезпечення; робітники та службовці — протигаз, респіратор, аптечка індивідуальна (АІ-2), індивідуальний протихімічний пакет (ІПП-7), індивідуальний перев'язочний пакеї (ШП); для населення — протигаз, ватно-марлева пов'язка.
Видача засобів радіаційного та хімічного захисту організовується при можливій загрозі радіоактивного та хімічного зараження при розташуванні формувань, робітників, службовців і решти населення в місцях постійного проживання, роботи. У випадку тимчасового відселення (евакуації) для видачі засобів радіаційного ті хімічного захисту, забезпечення ними здійснюється за місцем нового розташування, При різкій зміні ситуації (аварії на залізниці, районі ХНО тощо), що не дозволяє своєчасно доставити засоби захисту зі складів області, використовуються засоби захисту, що є у наявності на підприємствах державної та інших форм власності Видавання засобів радіаційного та хімічного захисту зі складів обласної державної адміністрації здійснюється на підставі розпорядження начальника U0. У районах формуються автомобільні колони для вивезення засобів радіаційно хімічного захисту зі складів. Старшим автомобільних колон начальник відділу ІДО району видає необхідні документи.У встановлений час автомобільні колони від районів (міст) прибувають на склади і подають на його районні пункти видачі, створені на базі одного чи кількох із промислових підприємств району. Фільтруючі протигази ГП-5 (ГП-7), дитячі протигази для школярів, дитячих дошкільних установ, а також непрацюючого населення без перевантаження на районних пунктах видачі подаються на пункти видачі шкіл, дитячих дошкільних установ, будинко-управлінь, лікарень, пологових будинків, житлово-комунальних контор (дільниць). З цією метою до складу відповідальних за отримання майна входять посадові особи від районного відділу освіти, житлово-комунального управління (відділу, об'єднання), відділу охорони здоров'я та інших. Промислові підприємства та інші установи отримують на районних пунктах видачі за завчасн оформленими накладними, які начальники штабів ЦО об'єктів отримують у ден забезпечення засобами РХЗ від начальника відділу ЦО району.
Для видачі засобів індивідуального захисту на ОГД, організаціях, установах ЖЕК, ЖЕД створюються (завчасно) пункти видачі 313, які діють через дві години після отримання розпорядження. Кількість пунктів визначається так, щоб здійсни ти видачу за 6—8 годин (продуктивність пункту 180—200 осіб/год.). Майно невоєнізованих формувань зберігається на об'єктах господарської діяльності окрем у будь-який час повинно бути готове для видачі без зупинки виробничої діяльності,Використання засобів індивідуального захисту
Засоби індивідуального захисту призначаються для захисту людини від радіоактивних, отруйних речовин та бактеріальних засобів.Фільтруючі протигази є основним засобом захисту людини. Принцип захисної дії заснований на очищенні повітря що вдихаємо за допомогою фільтра від різних шкідливих домішок.Шолом-маска протигазів ГП-5 має п'ять розмірів: 0, 1,2, 3. 4. Дл> правильного підбору шолом-маски проводиться замір вертикального обхват голови, визначаєтьсянеобхіднийрозмір.Фільтруючий протигаз ГП-7 (рис.3.6) порівняно з ГП-5 має низку переваг. Так, використання обтюратора (тоненький підгорнутий край маски) зменшує тиск на обличчя, що дозволяє користуватися протигазом людям, які не мають відповідної підготовки. Зменшений опір коробки дихання. Трикотажний чохол відіграє роль аерозольного фільтра. Крім того, маска забезпечена переговорним пристроєм та пристроєм для прийому води з фляги без знімання шолом-маски. Визначення необхідного розміру лицевої сторони протигазів ГП-7 та ГП-7ВДитячі протигази призначені для дітей віком 1,5—17 років. Вони мають єдину фільтро-поглинаючу коробку від ГП-5 (для дорослих) та відрізняються лише: лицевими частинами. Протигази комплектуються масками типу МД-1, МД-3, МД-4.Маска МД-1 закріплюється на голові за допомогою наголовника та лямок — однієї лобної (для 5 розміру - двох), чотирьох вискових та двох затилкових. Маска МД-3 має наголовник із п'ятьма лямками (одна лобна, дві вискові, дві шийні). Маска МД-4 обладнана "незахисним" обтюратором і має п'ять лямок. Ріст маски підбирається за табл. 3.5 та 3.6 (крім ПДФ-2Ш). Ізолюючі протигази є спеціальними засобами захисту органів дихання, очей, обличчя від усіх небезпечних речовин, що містяться у повітрі. Вони дозволяють працювати навіть там, де повністю відсутній кисень.До ізолюючих відносяться також ранцеві протигази, в яких необхідна длі дихання повітряна суміш під тиском зберігається у балоні і через редуктор подається під маску.Шлангові протигази використовуються при виконанні робіт легкої аб(середнього ступеня важкості, при цьому чисте повітря подається з відстані до 101 від робочого місця. При використанні повітродувки роботи можуть проводитися, на відстані 20 м, а при необхідності — 40 м.Простіші засоби захисту органів дихання
Респіратор Р-2 -- фільтруюча напівмаска, має два клапани вдиху та один видиху з запобіжним екраном, наголовником із лямок та носовим затискачем. | При вдиханні повітря проходить через усю поверхню респіратора фільтрується та через клапан вдихання потрапляє в органи дихання. Відпрацьоване повітря виходить через клапан видихання. Виготовляється трьох ростів. Підбір здійснюється за виміром висоти обличчя. Ріст 1 - до 109 мм, 2 - 109-119 мм, 3- від 119 мм та більше. Ватно-марлева пов'язка є замінником респіратора і виготовляється] самостійно з марлі та прошарку вати.а - респіратор Р-2; б - протипилова маска ПТМ 1;
в - ватно-марлева пов'язка Засоби захисту шкіриДля захисту шкіри використовуються як. спеціальні, так і простіші засоби захисту. Спеціальними засобами захисту оснащується переважно особовий склад формувань, який призначений для проведення аварійно-рятувальних робіт на зараженій місцевості, проведення радіаційної та хімічної розвідки.
За типом захисної дії спеціальні засоби індивідуального захисту шкіри поділяються на ізолюючі та фільтруючі. Засоби захисту шкіри, які виготовлені із ізолюючих матеріалів, можуть бути герметичні (комбінезони, костюми) та негерметичні (накидки, фартухи). Всі вони виготовляються із газо- та вологонепроникної тканини.
До засобів захисту шкіри ізолюючого типу відносяться загальновійськовий захисний комплект (ЗЗК) та легкий захисний костюм (Л-1).
До складу загальновійськового захисного комплекту входять захисний плащ (ОП-1), захисні панчохи і захисні рукавиці. Захисні плащі виготовляються із прогумованої термостійкої тканини. Захисні рукавиці бувають літніми — п'ятипалі із гуми та зимові — двопалі із прогумованої тканини. Розміри захисних плащів та панчох наведені в табл. 3.8 та 3.9. Захисний плащ може використовуватись як накидка, плащ та комбінезон.
Легкий захисний костюм Л-1 забезпечує захист від хімічних речовин в рідкому, аерозольному чи пароподібному стані. Захисний костюм складається із сорочки з капюшоном та штанів, які внизу переходять у захисні панчохи.Комплект захисного фільтруючого одягу (ЗФО) захищає шкіру людини від отруйних і сильнодіючих отруйних речовин, що перебувають у вигляді пару та від радіоактивних речовин і бактеріальних засобів у вигляді аерозолів.
До його складу входять бабовнянопаперовий комбінезон, який змочується розчином спеціальної пасти — хімічними речовинами, що затримують пари ОР (адсорбцного типу) або нейтралізують їх (хемосорбцного типу), а також белизни, підшоломника та двох пар онуч (одна з яких змочується тим самим розчином, що і комбінезон). Розміри комбінезонів: 1 — до 160 см; 2 — 160—170 см; 3 — більше 170 см. Для проведення дегазаційних робіт та захисту виробничого персоналу на підприємствах використовують різні табельні протикислотні та протилужні костюми, фартухи, чоботи та рукавиці. Костюм протилужно-кислотний застосовуються при роботі з їдким натрієм, його розчинами з концентрацією до 35% і розчинами кислот з концентрацією до 22%. У комплект костюма входять: куртка, штани, головний убір, чоботи, рукавиці та шолом-маска. З метою збереження працездатності особового складу НФ ІДО бажано ізолюючий захисний одяг при температурі плюс 15 °С і більше одягати на білизну; при температурі від 0°до 15 °С — на верхній літній одяг; від 0° до мінус 10 °С — поверх зимового одягу, а при температурі нижче мінус 10 °С — поверх ватяної одежі. Захисний костюм П-1 у всіх випадках одягається поверх одягу.Гумові чоботи при температурі нижче 0 °С одягаються на теплі панчохи або онучі, гумові рукавиці на вовняні рукавиці. Терміни можливого знаходження людей в ізолюючих засобах захисту шкіри наведені в табл. 3.11..В похмуру або вітряну погоду, а також у тіні час безперервного знаходження може бути збільшений в 1,5 рази.2. Час відновлення теплового стану до вихідного рівня складає не менше 1 год., кожен наступний цикл роботи скорочується на 30%.Для збільшення часу постійного знаходження в ізолюючому одязі можна використати охолоджуючі екрани із бавовнянопаперової тканини, які одягаються поверх захисного одягу і періодично змочуються водою з температурою не більше 20 °С.У вигляді простіших засобів захисту шкіри можливо використовувати виробничий одяг — куртки і брюки, комбінезони, халати з капюшонами, які пошиті з брезенту, вогнезахисної або прогумованої тканини, грубого сукна. Вони можуть не тільки захищати від радіоактивних речовин і бактеріальних засобів, але також не пропускати деякий час крапельнорідинні ОР. З побутового одягу найбільш придатні плащі та накидки з прогумованої тканини, або відповідно, підготовлений інший одяг. Для того, щоб звичайний одяг захищав від парів і аерозолів ОР його треба змочити в спеціальному розчині, який готується на підставі мийних речовин (ОП-7, ОП-10, «Новость», «Астра», «Дон» та інші) або мінеральних (трансформаторне, машинне), або рослинних (бавовняне, олія) масел.Для захисту ніг використовуються гумові чоботи та боти, взуття зі шкіри. Для захисту рук користуються гумовими або шкіряними рукавицями.Захист від сильнодіючих отруйних речовин СДОР - це хімічні речовини, що використовуються у промисловості, але здатні при аваріях призвести до масового ураження людей, тварин та рослин.Хімічно-небезпечний об'єкт (ХНО) - це такий об'єкт, на якому виробляється, зберігається або використовується у технологічному процесі СДОР.Складність захисту від СДОР полягає в тому, що наші загальновійськові та цивільні протигази не можуть забезпечити захист при таких аваріях, бо не розраховані на більшість цих речовин.Захист від СДОР забезпечують:Промислові протигази або промислові респіратори. Промислові протигази належать до фільтруючих протигазів, але на кожен клас хімічних речовин призначається своя коробка. Примітка. Для збільшення стійкості промислових протигазів від СДОР в аерозольному стані коробки виробляються з аерозольними фільтрами (біла вертикальна лінія). Коробка марки БКФ виготовляється тільки з фільтром, а М і СО тільки без фільтра.Опір коробки 18 мм вод. ст. (для М і CO - 20 мм вод. ст.). Коли на коробці позначка "8", то її опір не перевищує 8 мм вод. ст.Придатність коробок А, Б, Е, КД, БКФ визначається за запахом або відпрацьованим часом. Для СО і М - за збільшенням ваги коробки (початкова вага 50 г і 35 г відповідно).Крім промислових протигазів можуть використовуватися промисловії респіратори РПТ-67 та РУ-60М (РУ-60МУ) їх маркув пня наведені у табл. 3.14,1 а захисні властивості — у таблиці 3.15.Для захисту від СДОР можна користуватися звичайними фільтруючими протигазами але з використанням додаткового патрону ДПГ-1 або ДПГ-3.Принцип дії ізолюючого протигазу заснований на ізоляції органів дихання, хімічного очищення повітря що видихається від двоокису вуглецю і води та збагачення його киснем без обміну з навколишнім середовищем. Використовують ізолюючі протигази типу: ІП-4, ІП-5, ІП-46.У гірничорятувальних формуваннях та у пожежників використовуються ранцеві протигази, які мають, в балонах під тиском, повітряно-кисневу суміш, яка через редуктор подається під маску. До таких протигазів відносяться: КИП-7, КИП-8, РКК-1, дихальні апарати "Влада", "АСВ-2", "ИПСА" та інші.При виконанні деяких робіт можуть використовуватися шлангові протигази принцип роботи яких полягає в тому, що повітря з чистої зони подається з шлангу прямо під маску (ПШ-1; ПШ-2).Сховища використовуються тільки тоді, коли вони мають установку для реге-ерації повітря "Режим III". Повітря, що видихається пропускають через регенераційну установку відбираючи з нього двоокис вуглецю і додаючи з балонів кисень. Тиск у сховищі треба підтримувати трохи вищий, ніж у зовнішньому середовищі.Населення евакуюється з небезпечної зони і повертається тільки коли концентрація СДОР у повітрі зменшиться до нормальних границь. Виводити людей завжди треба в напрямку перпендикулярному до напрямку вітру.В плані ІДО об'єкта на мирний час плануються заходи з захисту від СДОР:інженерно-технічні заходи зі зберігання та використання СДЯВ; -ч- забезпечення ЗІВ;оповіщення про небезпеку ураження;
хімічна розвідка;використання засобів колективного та індивідуального захисту;надання допомоги ураженим;евакуація людей з небезпечної зони;локалізація та ліквідація зараження.

11В Україні щорічно виникають тисячі тяжких надзвичайних си­туацій природного та техногенного характеру, внаслідок яких гине велика кількість людей, а матеріальні збитки сягають кількох мільярдів гривень. Нині в багатьох областях України у зв'язку з небезпечними природними явищами, аваріями і катастрофами об­становка характеризується як дуже складна. Як свідчить практика (Чорнобильська катастрофа; аварії з заги­беллю людей на вугільних шахтах України; авіаційні катастрофи — АН-124 під Києвом, АН-24 поблизу міста Салоніки в Греції та інші) для роботи в районі надзвичайної ситуації потрібне залучення знач­ної кількості людських, матеріальних і технічних ресурсів. 15 липня 1998 року Постановою Кабінету Міністрів України № 1099 "Про порядок класифікації надзвичайних ситуацій" за­тверджено "Положення про класифікацію надзвичайних ситуацій". Відповідно до характеру походження подій, що можуть зумовити виникнення надзвичайних ситуацій на території України, розріз­няють: надзвичайні ситуації техногенного характеру: транспортні аварії (катастрофи), пожежі неспровоковані вибухи чи їх загроза, аварії з викидом (загрозою викиду) небезпечних хімічних, радіоак­тивних, біологічних речовин, раптове зруйнування споруд та буді­вель, аварії на інженерних мережах і спорудах життєзабезпечення, гідродинамічні аварії на греблях, дамбах тощо; надзвичайні ситуації природного характеру: небезпечні гео­логічні, метеорологічні, гідрологічні морські та прісноводні явища, деградація ґрунтів чи надр, природні пожежі, зміна стану повітряно­го басейну, інфекційна захворюваність людей, сільськогосподарських тварин, масове ураження сільськогосподарських рослин хворобами чи шкідниками, зміна стану водних ресурсів та біосфери тощо; надзвичайні ситуації соціально-політичного характеру, пов'я­зані з протиправними діями терористичного і антиконституційного спрямування: здійснення або реальна загроза терористичного акту (збройний напад, захоплення і затримання важливих об'єктів, ядер­них установок і матеріалів, систем зв'язку та телекомунікацій, на­пад чи замах на екіпаж повітряного чи морського судна), викраден­ня (спроба викрадення) чи знищення суден, захоплення, встановлен­ня вибухових пристроїв у громадських місцях, зникнення (крадіжка) зброї, виявлення застарілих боєприпасів тощо; надзвичайні ситуації воєнного характеру, пов'язані з наслідка­ми застосування зброї масового ураження або звичайних засобів ураження, під час яких виникають вторинні фактори ураження населення внаслідок зруйнування атомних і гідроелектричних станцій, складів і сховищ радіоактивних і токсичних речовин та відходів, нафтопродуктів, вибухівки, сильнодіючих отруйних речо­вин, токсичних відходів, транспортних та інженерних комунікацій тощо. Крім того, необхідно знати, що, відповідно до територіального поширення, обсягів заподіяних або очікуваних економічних збитків кількості людей, які загинули, за класифікаційними ознаками ви­значаються чотири рівні надзвичайних ситуацій: 1) надзвичайна ситуація загальнодержавного рівня — це надзви­чайна ситуація, яка розвивається на території двох та більше обла­стей (Автономної Республіки Крим, міст Києва та Севастополя) або загрожує транскордонним перенесенням, а також у разі, коли для її ліквідації необхідні матеріали і технічні ресурси в обсягах, що пе­ревищують власні можливості окремої області (Автономної Респуб­ліки Крим, міст Києва та Севастополя), але не менше одного відсот­ка обсягу видатків відповідного бюджету; 2) надзвичайна ситуація регіонального рівня — це надзвичайна ситуація, яка розвивається на території двох або більше адміністра­тивних районів (міст обласного значення) — Автономної Республі­ки Крим, областей, міст Києва та Севастополя, або загрожує перене­сенням на територію суміжної області України а також у разі, коли для її ліквідації необхідні матеріальні і технічні ресурси в обсягах, що перевищують власні можливості окремого району, але не менше одного відсотка обсягу видатків відповідного бюджету; 3) надзвичайна ситуація місцевого рівня — це надзвичайна си­туація, яка виходить за межі потенційно небезпечного об'єкта, за­грожує поширенням самої ситуації або її вторинних наслідків на довкілля, сусідні населені пункти, інженерні споруди, а також у разі, коли для її ліквідації необхідні матеріальні і технічні ресурси в обсягах, що перевищують власні можливості потенційно небезпеч­ного об'єкта, але не менш одного відсотка обсягу видатків відповід­ного бюджету. До місцевого рівня також належать всі надзвичайні ситуації, які виникають на об'єктах житлово-комунальної сфери та інших, що не входять до затверджених переліків потенційно небез­печних об'єктів;

12 Джерелами (носіями) небезпек є: природні процеси та явища; елементи техногенного середовища;людські дії, що криють у собі загрозу небезпеки.Небезпеки існують у просторі і часі і реалізуються у вигляді потоків енергії, речовини та інформації. Небезпеки не діють вибірково, а виникнувши, вони впливають на все матеріальне довкілля. Причинами, через які окремі об’єкти не страждають від певних небезпек або ж одні страждають більше, а інші менше, є властивості самих об’єктів.Перелік можливих небезпек налічує понад 150 найменувань і при цьому не вважається за повну. З метою аналізу, узагальнення та розробки заходів щодо запобігання негативних наслідків існує необхідність класифікації небезпек, джерел, що породжують їх, та тих чинників (факторів), які безпосередньо призводять до негативного впливу на людину.Залежно від конкретних потреб існують різні системи класифікації – за джерелом походження, локалізацією, наслідками, збитками, сферою прояву, структурою, характером впливу на людину тощо. Найбільш вдалою класифікацією небезпек життєдіяльності людства за джерелами походження, на нашу думку, є така, згідно з якою всі небезпеки поділяються на чотири групи: природні, техногенні, соціально-політичні та комбіновані. Перші три вказують на те, що небезпеки за своїм походження належать до трьох елементів життєвого середовища, яке оточує людину – природного, техногенного (матеріально-культурного) та соціального. До четвертої групи належать природно-техногенні, природно-соціальні та соціально-техногенні небезпеки, джерелами яких є комбінація різних елементів життєвого середовища.Така класифікація майже збігається з класифікацією надзвичайних ситуацій, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України 15.07.1998 р. №1099, згідно з якою надзвичайні ситуації (НС) на території України поділяються на:

НС техногенного;

НС природного;

НС соціально-політичного;

НС воєнного характеру.

Крім того, з такою класифікацією добре узгоджується класифікація небезпечних та шкідливих виробничих факторів, встановлена ГОСТ 12.0.003-74. Природні джерела небезпеки – це природні об’єкти, явища природи та стихійні лиха, які становлять загрозу для життя чи здоров'я людини (землетруси, зсуви, селі, вулкани, повені, снігові лавини, шторми, урагани, зливи, град, тумани, ожеледі, блискавки, астероїди, сонячне та космічне випромінювання, небезпечні рослини, тварини, риби, комахи, грибки, бактерії, віруси, заразні хвороби тварин та рослин). Техногенні джерела небезпеки – це передусім небезпеки, пов’язані з використанням транспортних засобів, з експлуатацією підіймально-транспортного обладнання, використанням горючих, легкозаймистих і вибухонебезпечних речовин та матеріалів, з використанням процесів, що відбуваються при підвищених температурах та підвищеному тиску, з використанням електричної енергії, хімічних речовин, різних видів випромінювання (іонізуючого, електромагнітного, акустичного). Джерелами техногенних небезпек є відповідні об’єкти пов’язані з впливом на людину об’єктів матеріально-культурного середовища. До соціальних джерел небезпек належать небезпеки, викликані низьким духовним та культурним рівнем: бродяжництво, проституція, п’янство, алкоголізм, злочинність тощо. Джерелами цих небезпек є незадовільний матеріальний стан, погані умови проживання, страйки, повстання, революції, конфліктні ситуації на міжнаціональному, етнічному, расовому чи релігійному грунті. Джерелами політичних небезпек є конфлікти на міжнаціональному та міждержавному рівнях, духовне гноблення, політичний тероризм, ідеологічні, між партійні, міжконфесійні та збройні конфлікти, війни. І все ж більшість джерел небезпек мають комбінований характер. Ось лише невелика їх частка: природно-техногенні небезпеки – смог, кислотні дощі, пилові бурі, зменшення родючості грунтів, виникнення пустель та інші явища, породжені людською діяльністю; природно-соціальні небезпеки – химерні етноси, наркоманія, епідемії інфекційних захворювань, венеричні захворювання, СНІД та інші; соціально-техногенні небезпеки – професійна захворюваність, професійний травматизм, психічні відхилення та захворювання, викликані виробничою діяльністю, масові психічні відхилення та захворювання, викликані впливом на свідомість і підсвідомість засобами масової інформації та спеціальними технічними засобами, токсикоманія.Коли говорять про такі джерела небезпеки, як професійна захворюваність, професійний травматизм тощо, то мають на увазі не захворювання однієї особи, конкретний вид хвороби, травму чи нещасний випадок, а явище в певній галузі, регіоні, країні, яке призводить до зменшення продуктивного потенціалу суспільства, соціальної напруженості, підвищення загальної захворюваності населення, а інколи і до соціальних конфліктів, які вже у свою чергу є носіями різного роду небезпечних та шкідливих факторів.Слід чітко усвідомлювати, що наявність джерела небезпеки ще не означає того, що людині чи групі людей обов’язково повинна бути причинена якась шкода чи пошкодження. Існування джерела небезпеки свідчить передусім про існування або ж можливість утворення конкретної небезпечної ситуації. при якій буде причинена шкода. До матеріальних збитків, пошкодження, шкоди здоров’ю, смерті або іншої шкоди приводить конкретний вражаючий фактор.

13 Класифікатором НС.

Національний класифікатор ДК 019:2010 "Класифікатор надзвичайних ситуацій" (КНС) - один зі складників комплексу національних класифікаторів.

У класифікаторі зазначено впорядковані назви сучасних надзвичайних ситуацій (НС), які можуть виникнути в Україні, та їхні коди.

У класифікаторі наведено перелік НС, визначених у відповідних нормативно-правових актах і згрупованих за ознаками належності до відповідних типів НС (виявлені та можливі), які можуть виникнути на окремій території України чи об'єкті в різних галузях національного господарства країни.Національний класифікатор "Класифікатор надзвичайних ситуацій" (КНС) застосовують для збирання адміністративних даних та організації взаємодії органів центральної виконавчої влади, відомств, організацій, підприємств під час вирішування питань, пов'язаних із надзвичайними ситуаціями (НС).

Поиск по сайту: