Х. Протипожежне водопостачання

Система протипожежного водопостачання являє собою комплекс інженерних водопровідних пристроїв та споруд, призначених для забору води з вододжерела, її транспортування, зберігання запасів та по­давання до місця пожежі. Призначення системи протипожежного водопо­стачання полягає в забезпеченні подавання необхідних об'ємів води потрібно­го напору протягом нормативного часу гасіння пожежі за умови достатнього ступеня надійності всього комплексу водопровідної споруди.

Протипожежні водопроводи (роздільні або об'єднані з водопроводами іншого призначення) бувають низького або високого тиску. У водопрово­дах низького тиску мінімальний вільний напір води на рівні землі повинен бути 10 м (100 кПа), а необхідний напір у стволах для пожежогасіння створюється насосами пожежних автомобілів, мотопомп, що встановлюються на гідранти.

У водопроводах високого тиску вода до місця пожежі подається по рукавних лініях безпосередньо від гідрантів під напором від стаціонарних пожежних насосів, встановлених у приміщенні насосної станції. Такі насо­си працюють постійно або вмикаються під час пожежі.

Для подавання та керування водяними та пінними струменями вели­кої потужності використовуються лафетні установки. Для цього пожежні лафетні стволи великої потужності (до 100 л/с) встановлюють на спеціаль­них баштах, покрівлі будівель або на майданчиках та підключають до про­типожежного водопроводу високого тиску. Лафетні установки використову­ють для гасіння пожеж на складах лісо- та пиломатеріалів, в технологічно­му обладнанні значної висоти (наприклад, в ректифікаційних колонах та вакуумних колонах нафтопереробних заводів), а також на складах із зрідже­ним горючим газом.

Систему протипожежного водопостачання поділяють на дві частини:

ü зовнішню (ззовні будівель);

ü та внутрішню (всередині будівель).

Протипо­жежний водопровід (зовнішній та внутрішній) є одним з найбільш важли­вих елементів системи протипожежного водопостачання.

До зовнішнього водопроводу належать усі пристрої та споруди для забору, очищення, зберігання та розподілу води мережею до вводу в будівлю.

Внутрішні водопроводи являють собою сукупність трубопроводів та при­строїв, які забезпечують постачання води із зовнішньої мережі та її подаван­ня до місця відбору води для гасіння пожеж, що можуть виникнути в будівлі.

Встановлення гідрантів здійснюється на відстані не більше 2,5 м від краю проїжджої частини дороги та не менше 5 м від стін будівель та споруд, щоб забезпечити безперешкодний під'їзд пожежних автомобілів.

Біля місць розташування пожежних гідрантів повинні бути встанов­лені покажчики (об'ємні зі світильником або пласкі із застосуванням світловідбивних покриттів) з нанесеними на них: літерним індексом «ПГ», цифровими значеннями відстані в метрах від покажчика до гідранта, внут­рішнього діаметра трубопроводу в міліметрах, зазначенням виду водопровід­ної мережі (тупикова чи кільцева).

Відповідальність за технічний стан пожежних гідрантів, встановлених на мережі водопроводу населених пунктів, несуть відповідні служби (органі­зації, установи), які відають цими мережами водопроводу, а на території підприємств - їх власники або орендарі (згідно з договором оренди).

Перевірка працездатності пожежних гідрантів повинна здійснюватися особами, що відповідають за їх технічний стан, не рідше 2 разів на рік (навесні й восени). Кришки люків колодязів підземних пожежних гідрантів повинні бути очищені від бруду, льоду і снігу, в холодний період утеплені, а стояки - звільнені від води. Кришки люків рекомендується фарбувати в червоний колір.

Внутрішнє протипожежне водопостачання улаштовують за такими схемами:

ü без підвищувальних установок, коли напір води з зовнішнього водо­проводу перевищує потрібний;

ü з пожежними насосами-підвищувачами, які вмикаються тільки при пожежі та забезпечують необхідний тиск води;

ü з водонапірним баком або пневмобаком і насосами в тих випадках, коли гарантований напір менше потрібного для господарських приладів та пожежних кранів, з забезпеченням недоторканого протипожежного запасу на перші 10 хв гасіння пожежі;

ü з запасним резервуаром, коли в окремі часи доби є нестача води або гарантований напір менше 5 м (50 кПа).

Для автоматичного гасіння пожеж водою використовують спринклерне устаткування, що складається з мережі монтуємих під перекриттям водопровідних труб з угвинченими в них спринклерними голівками (Рис.16).

Спринклерна голівка має замок з латунних пластинок, спаяних легкоплавким припоєм, і пружну діафрагму; вихідний отвір голівки щільно закрито скляним клапаном. При підвищенні температури навколишнього середовища до тієї, на яку розрахований припій замка (72, 93, 141 чи 182⁰С), отвір голівки швидко відкривається. При пожежі ця система автоматично розприскує воду.

Дренчерне устаткування відрізняється від спринклерного тим, що дренчерні голівки постійно відкриті (на них немає замків). Воно використовується головним чином для створення водяних завіс при пожежі. Воду в дренчерну мережу подають через клапан, що автоматично відкривається при підвищенні температури чи вручну.

Виробництва з високою пожежною небезпекою не можуть бути захищені від пожеж за допомогою спринклерних і дренчерних установок внаслідок їхньої порівняно високої інерційності.

Пожежний рукав необхідно утримувати сухим, складеним в «гармош­ку» або подвійну скатку, приєднаним до крана та ствола, і не рідше 1 разу на 6 місяців розгортати та згортати наново.

Пожежні крани повинні розміщуватись у вбудованих або навісних шафках, які мають отвори для провітрювання і пристосовані для опломбу­вання та візуального огляду їх без розкривання.

Влаштовуючи шафки, слід враховувати можливість розміщення в них двох вогнегасників. Спосіб установлення пожежного крана повинен забезпечувати зручність повертання вентиля та приєднання рукава. Напрямок осі вихідного отвору патрубка пожежного крана повинен виключати різкий залом пожежного рукава у місці його приєднання.

На дверцятах пожежних шафок із зовнішнього боку повинні бути вказані після літерного індексу «ПК» порядковий номер крана та номер телефону для виклику пожежної охорони. Зовнішнє оформлення дверцят повинно відповідати вимогам чинних стандартів.

Пожежні крани не рідше 1 разу на 6 місяців підлягають технічному обслуговуванню і перевірці на працездатність шляхом пуску води з реєстра­цією результатів перевірки у спеціальному журналі.

В окремих випадках допускається безводопровідне протипожежне во­допостачання з природних (ріки, озера) та штучних (пруди, резервуари, спеціальні водойми) джерел. Забір води з таких водойм здійснюється по­жежними автомобілями, мотопомпами, стаціонарними насосами з наступ­ним подаванням по рукавах.

Поиск по сайту: