Прецедентне право (рішення Європейського суду)

Реферат

дисципліни "Конституційні основи розвитку законодавства"

з теми «Джерела права Європейського Союзу»

Перевірив:

Старший викладач

Шморгун Алла Миколаївна

Виконала:

Студентка 3 курсу, 5 групи

Юридичного факультету

Заочної форми навчання

Мова А. В.

Київ 2012

План

Вступ 3

1. Джерела права ЄС 5

2. Первинне право 7

3. Вторинне право (похідне) 9

4. Прецедентне право (рішення Європейського суду) 11

Висновок 13

Список використаної літератури 14

Вступ

Європейський Союз – це інституційна структура того, що ми зазвичай називаємо європейською інтеграцією, яка, в свою чергу, є тривалим процесом розбудови «ще тіснішого союзу між народами Європи». Природа його є унікальною і не має ніяких прецедентів в сфері міжнародного права та міжнародних відносин. Сучасний ЄС є результатом поступового розвитку та перетворення з суто економічної організації на структуру, що нагадує державу з федеральним устроєм.

Складну структуру Євросоюзу найкраще уявляти як надбудову, що спирається на три опори – саме в цьому суть так званої «теорії трьох опор». Перша опора – це європейські співтовариства, друга – спільна зовнішня політика (права людини, демократія, іноземна допомога) та політика безпеки (європейська політика безпеки та оборони, військові підрозділи ЄС, європейські сили швидкого реагування, підтримання миру), третя – поліційне та судове співробітництво у сфері карного права (боротьба з наркоторгівлею та контрабандою зброї, тероризмом, торгівлею людьми, організованою злочинністю, хабарництвом та шахрайством).

Право Європейського Союзу є унікальною правовою системою, що функціонує паралельно із законодавством держав-членів ЄС. Норми права ЄС мають пряму дію в межах правових систем його держав-членів і в багатьох сферах регулюють питання, врегульовані національним законодавством. Особливо це стосується економічної та соціальної політики. ЄС засновує новий правовий порядок в рамках міжнародного права з метою взаємного соціального та економічного зростання держав-членів.

Основними принципами права ЄС є примат права ЄС (обов’язок національного судді не застосовувати національні норми у випадку, якщо вони не відповідають праву ЄС; обов’язок держав-членів не ухвалювати закони, що не відповідають праву ЄС), пряме застосування (норми права ЄС застосовуються у державах-членах без подальшого схвалення національним законодавством; кожна особа може подавати клопотання про застосування права ЄС у його справі) та пряма дія.

Серед джерел права ЄС – джерела права Європейських Співтовариств, джерела другої і третьої опори ЄС (міжурядове співробітництво), нормативно-правові акти відповідно до Конституції для Європи.

Джерела права ЄС

Джерела права Європейського Союзу - це зовнішні форми виразу його правових норм.

Система джерел права ЄС відрізняється великою своєрідністю. Вона обумовлена особливостями формування європейського права та його структурою.

Ось як один з авторів запропонував представити джерела права ЄС у схемі:

Всі джерела права Союзу утворюють взаємозв'язану систему, побудовану на ієрархічних засадах. Документи, які мають вищу юридичну силу в правовій системі Союзу, становлять джерела первинного права. Подібно конституції держави, вони складають ядро правової системи Європейського Союзу, закріплюють статус Союзу як політичної організації та його окремих органів. На підставі первинного права органи Союзу видають нормативні акти та інші документи, що становлять разом джерела вторинного права, яке називають також правом «похідним». Переважна частина загальнообов'язкових правил поведінки, встановлених Союзом, закріплена саме тут.

У той же час джерела вторинного права за своєю юридичною силою повинні відповідати праву первинному, а у випадку протиріч підлягають скасуванню.

Самостійне положення займає третя група джерел - джерела прецедентного права. Вона поєднує в собі риси як первинного, так і вторинного права Союзу, займає проміжне положення між ними.

Професор Л.М. Ентін виділяє чотири головні групи джерел європейського права. По-перше, нормативно-правові акти, по-друге, загальніпринципи права, по-третє, рішення Суду ЄС і, по-четверте, міжнародні договори.

Первинне право

Первинне право - джерела, які мають основоположний характер у правовій системі і які мають вищу юридичну силу.

Як відомо, основним джерелом права в державах є конституція, відповідно до якої приймаються інші закони, нормативні акти. У Європейському Союзі функції конституції виконують установчі договори.

У рамках Європейського Союзу дані джерела за своєю формою є міжнародними договорами, які підписані і ратифіковані усіма державами-членами і для своєї зміни, за загальним правилом, потребують злагоді кожного з них.

До «первинного законодавства» Європейського Союзу можуть бути віднесені всі розроблені внаслідок міжурядових дій і ратифіковані національними законодавчими органами відповідно до своїх конституційних процедур документи, якими керується Співтовариство. Первинне законодавство включає в себе такі документи:

1) засновницькі договори, якими є Договори про заснування Європейського Співтовариства, Європейського співтовариства вугілля, сталі та Євроатому;

2) важливі документи, такі як Єдиний європейський акт, Договір (Маастрихтський) про заснування Європейського Союзу, Бюджетний договір 1975 р., Договір про об’єднання 1965р., Статут Європейського інвестиційного банку, різноманітні акти та договори про приєднання. У більшості випадків ці документи тягли за собою внесення поправок до основоположних Договорів;

3) різноманітні протоколи і схожі додатки до договорів (такі як Соціальний протокол і Протокол про економічне та соціальне зближення до Договору про заснування Європейського Союзу);

4) конвенції та інші документи, укладені між державами-членами, деякі важливі акти законодавства Співтовариства, які набули такого вигляду, тому що відображені в них проблеми не відбиті в основоположних договорах, або з причини того, що їх зміст вимагав повної згоди законодавчих органів держав-членів, які мали їх ратифікувати. Наочним прикладом цього виду документів можна назвати Брюссельську конвенцію 1968 р. Про взаємне визнання судових рішень.

Першим договором, з якого почалося формування первинного права, послужив в даний час вже не діє Договір про ЄОВС 1951 А так само це установчі документи (договори) організації: Договір про заснування Європейського співтовариства 1957 р., Договір про заснування Європейського співтовариства з атомної енергії 1957 р. і Договір про Європейський Союз 1992 р. Всі три договори пов'язують одні й ті ж країни.

Складовою частиною первинного права Союзу виступають договори про приєднання нових держав-членів: договір 1972 р. про приєднання Великобританії, Данії та Ірландії; договір 1980 р. про приєднання Греції, договір 1985 р. про приєднання Іспанії та Португалії та договір 2003 р., на підставі якого членами Союзу стали 10 країн Східної Європи і Середземномор'я.

До кожного з договорів про приєднання додається спеціальний документ («акт про умови приєднання»), який встановлює терміни і процедуру поступової інтеграції нових країн в економічну і правову систему Союзу.

До актів про умови приєднання, в свою чергу, включені численні протоколи додатки, які є їх складовою частиною (подібно до того, як самі ці акти є частиною договорів про приєднання).

У грудні 2008 року був підписаний ревізійний договір - Ліссобонскій договір. В даний час він знаходиться в ратифікації.

Більшість норм згаданої групи джерел первинного права мають перехідний характер і з часом втрачає силу. Однак серед них є й такі, які розраховані на постійне застосування.

Вторинне право

До актів вторинного права належать акти, які видаються інститутами Союзу, а також міжнародні договори Союзу та угоди, укладені в рамках ЄС його державами-членами.

Основні методи побудови правової системи ЄС: метод уніфікації і метод гармонізації. Метод уніфікації припускає видання спільнотою нормативного акту прямої дії, який замінює акти внутрішньодержавного права, раніше регулюючих певну сферу суспільних відносин.

Другим методом, визначальним правотворчу діяльність інститутів ЄС, є метод гармонізації. Гармонізація також має своєю метою встановлення єдиних правових норм, регулюючих певні економічні та інші відносини на всій території ЄС. На відміну від уніфікації, гармонізація більш гнучкий метод.

Регламент є нормативно-правовим актом загального характеру, що у всіх своїх елементах обов'язковий для всіх суб'єктів права ЄС і є актом прямої дії. Він підлягає застосуванню владою та судовими установами всіх держав-членів незалежно від того, виступало чи дана держава за їх прийняття чи ні. Всі регламенти (нерідко в літературі вони іменуються законодавчими актами) підлягають обов'язковій публікації в Офіційному віснику ЄС. Вони вступають в силу, якщо інше не встановлено у самому акті, на 20-й день після їх опублікування. При публікації повідомляється, яким інститутом (або інститутами) акт прийнятий, яка застосована процедура і всі її учасники.

Другий вид нормативно-правових актів, що видаються інститутами, - це директиви. Їх головна відмінність від регламенту полягає в тому, що директиви пов'язують державу тільки в тому, що стосується досягнення певних результатів та термінів їх досягнення. У ході підготовки Амстердамського договору 1997 р. була введена нова кваліфікаційна різновид цих актів: 1) рамкові директиви і 2) звичайні директиви. Перші утворюють самостійну групу актів, ієрархічно не підпорядкованих регламенту. Другі можуть містити більш детальну регламентацію.

Директиви можуть бути адресовані як усім державам - членам Спілки, у цьому випадку вони обов'язково публікуються в Офіційному віснику ЄС, так і окремим державам - членам Спілки. У цьому випадку достатня їх нотифікація. Директиви вступають в силу з дати їх опублікування або нотифікації.

Третю групу джерел права утворюють рішення. Їх відмінна особливість полягає в тому, що це акти індивідуальної, а не загального характеру. Вони обов'язкові для своїх адресатів у всіх своїх складових частинах. Втім, практика знає і деякі виключення, що встановлюються рамковими рішеннями. Рішення обов'язкові для тих суб'єктів європейського права, яким вони адресовані. Адресатом не обов'язково повинна виступати держава. Це можуть бути певні інститути, ті чи інші категорії юридичних осіб або навіть окремі юридичні особи. Рішення нотифікується (повідомляються) тим суб'єктам європейського права, яких вони безпосередньо стосуються і які виступають в якості виконавців відповідних розпоряджень.

Правом видання нормативно-правових актів ЄС користуються Рада, Рада, що діє спільно з Європейським парламентом, Комісія, а також Європейський центральний банк в межах своєї спеціальної компетенції.

Стаття 249 Договору про Співтовариство передбачає можливість прийняття ще двох видів правових документів – це рекомендації і висновку.

Нормативно-правові акти Співтовариств утворюють основну і найбільш численну частину джерел європейського права.

Інша частина вторинної права - нормативні договори, які залежно від суб'єктів їх укладають, поділяються на три види:

1) Угоди Європейського Союзу з третіми країнами.

2) Додаткові конвенції між державами-членами.

3) міжінституційних угоди - нормативні договори, укладені інститутами союзу з метою уточнення і доповнення окремих положень установчих документів. Міжінституційних угоди найчастіше носять тристоронній характер, пов'язують три політичні інститути:Європейський парламент, Рада та Комісію.

Прецедентне право (рішення Європейського суду)

У рамках інтеграційного процесу сформувалися два найважливіших судових органу - Європейський Суд з прав людини та Суд Європейських співтовариств. У міру еволюції в ЄС затверджується трьох ланковаструктура. Кожна з судових інстанцій грає в межах своєї компетенції важливу роль у нормотворчому процесі.

Особливу категорію джерел права ЄС утворюють рішення Європейського суду. З одного боку рішення Суду не можна безумовно відносити до вторинного права: формально, згідно з Договором про ЄС, Європейський Суд не є правотворчим органом, що його завдання - забезпечувати "збереження одноманітності права Співтовариства при тлумаченні та застосуванні цього Договору» (ст.164 Договору про ЄС). Проте Суд не обмежується роллю тільки правоохоронного органу ЄС.

Судова система ЄС з підписанням Ніццького договору 2001 включає Суд ЄС, Суд першої інстанції і спеціалізовані судові палати.Провідну роль у нормотворчій діяльності зберігає Суд ЄС, що виконує функції верховного, конституційного та касаційного суду ЄС.

Суд ЄС тлумачить основні положення установчих договорів та інших нормативно-правових актів і формулює автономні поняття і концепції, які доповнюють і уточнюють положення нормативно-правових актів і вводять в дію нові принципово важливі для розвитку інтеграційного права положення. Нерідко положення, розроблені і введені в практику Судом, отримують в подальшому закріплення в нормативно-правових актах.

Міжнародні договори утворюють особливу групу джерел права ЄС. Угоди, укладені ЄС з третіми державами і міжнароднимиорганізаціями, виступають в якості зовнішніх джерел, правовий режим яких визначається значною мірою нормами загального міжнародного права.

Специфіка міжнародних договорів, що укладаються Співтовариствами та державами-членами, а в перспективі Союзом, полягає в тому, що їхні постанови не повинні суперечити установчих договорів.

До джерел права ЄС можна віднести ще деякі різновиди угод, які близькі за своїм статусом до міжнародних договорів. Це закриті конвенції, укладені між державами-членами у розвиток приписів установчих договорів з метою деталізації співпраці в окремих областях.

Крім формалізованих джерел права ЄС, що містять імперативні норми та приписи, певний вплив на розвиток права ЄС роблять іінші акти, які видаються інститутами та органами ЄС.

Особливо важливе значення мають рішення, прийняті Європейською радою. Вищий орган політичного керівництва ЄС формулює в своїх документах загальні принципи, стратегічні напрями та головні етапи здійснення політики.

Висновок

Європейське право - це великий і розгалужений комплекс, який включає норми, що відносяться до різних галузей права. Тут переплітаються норми публічного та приватного права, традиційних і нових галузей права.

Право Європейського Союзу має оригінальну системою джерел. Форми (джерела) права Європейського Союзу утворюють цілісну систему джерел з властивою для такої системи ієрархією актів.

Отже, ми з'ясували, що джерела права ЄС діляться на: первинні, вторинні і прецедентні. До актів первинного права належать усі установчі договори Європейського Союзу. За своєю юридичною природою акти первинного права є міжнародними договорами. Норми актів первинного права мають вищу юридичну силу по відношенню до всіх інших норм Європейського Союзу, що містяться в актах вторинного права.

Нормативний правовий акт, що видається органами ЄС, виступає найбільш важливим по значенню джерелом вторинного права.Стандартними формами нормативних актів Союзу виступають регламенти, директиви і рамкові рішення. Деякі акти загальнообов'язкового характеру видаються під назвою рішень та орієнтирів. Інструментом уніфікації служать регламенти - нормативні правові акти, подібні за своїми ознаками з федеральними законами. Інструментом гармонізації служить директива, а в сфері кримінального та кримінально-процесуального права - рамкове рішення.

І третє джерело права ЄС - рішення Європейського суду.

Список використаної літератури

1. «Договір про Європейський Союз» - Чинне міжнародне право: збірник документів Т.3 - М, 1997

2. Європейське право. Право Європейського Союзу та правове забезпечення захисту прав людини: Підручник для вузів / рук.авт.колл. і Отв.ред. д.ю.н., проф. Л. М. Ентін - 2-е видання, перегляд. І доп. - М. Норма, 2007, 960 с.

3. Кашкін С.Ю. «Основи права Європейського Союзу» - «Білі альви», 1997

4. Топорнін Б.М. Європейське право: Підручник. - М.: МАУП, 1998. - 456 с.

5.. Вікіпедія - вільна енциклопедія http://ru.wikipedia.org/wiki

Поиск по сайту: