Демократичний політичний режим

Поняття "демократія" (від гр. demos − народ і kratos − влада) означає народовладдя, владу народу. Однак ситуація, за якої весь народ здійснював би політичне володарювання, тобто безпосередня демократія, − це лише ідеал. Реальна демократія є владою людей, обраних народом. Вона називається представницькою демократією.

Даний режим характеризується наступними рисами.

1. Джерелом влади в демократичній державі є народ. Він обирає своїх представників, наділяючи їх правом вирішувати будь-яке питання, спираючись на власну думку. Якщо ті обранці виявляються не тими, кого хотіли б бачити в органах влади виборці, то такий стан можна виправити тільки при наступному голосуванні. Закон за умов демократії захищає не тільки громадян від сваволі влади, але і владу від громадян. Помилки депутата (якщо при цьому він не порушив закону) чи втрата ним авторитету не є приводом для його відкликання.

2. Політична влада має в умовах демократії легітимний характер і здійснюється відповідно до прийнятих законів. Діючи в рамках законів, держава наділяє разом з тим громадян найширшими можливостями реалізації своїх інтересів і потреб. Для демократичного політичного режиму характерний принцип − дозволено усе, що не заборонено законом. Тому в демократичних країнах настільки широкою є господарська ініціатива громадян у всіх галузях економіки, ініціатива створення всіляких об’єднань, організацій, фондів і т.д., що само по собі свідчить про високий ступінь розвитку громадянського суспільства.

3. Для демократичного режиму характерний поділ влади. Це означає відділення одна від одної законодавчої, виконавчої і судової влади. Вищий законодавчий орган країни − парламент − наділений виключним правом видавати закони. Цей орган влади відіграє чільну роль і, отже, існує потенційна небезпека надмірної концентрації в ньому політичної влади. Тому за умов демократичного політичного режиму три галузі політичної влади врівноважують один одного. Зокрема, вища виконавча влада (президент, уряд) має право лише законодавчої, бюджетної, кадрової ініціативи. Президент має право накладати вето на рішення, прийняті законодавчими органами. Вищий судовий орган наділений правом визначати відповідність виданих законів конституції держави.

4. Демократичний режим характеризується правом народу впливати на прийняття політичних рішень. Цей вплив виявляється у формі підтримки чи критики в засобах масової інформації, у демонстраціях чи лобістській діяльності, в участі у передвиборних кампаніях. Політична участь народу у виробленні прийнятих рішень гарантується конституцією.

5. Важливою характеристикою демократичного політичного режиму є політичний плюралізм, що припускає можливість утворення двох- чи багатопартійної системи, змагальність політичних партій у їхньому впливі на народ, а також існування на законних підставах політичної опозиції, як у парламенті, так і поза ним. Здійснюючи свою місію, опозиція виступає з критикою влади через діяльність своїх фракцій і блоків у парламентах, у засобах масової інформації.

6. І, нарешті, демократичний політичний режим характеризується високим ступенем реалізації прав людини.

До них відносяться норми, правила і принципи взаємин держави і громадян. Проблеми прав людини знаходяться у центрі уваги світової громадськості. Діє близько 50 політико-правових документів, що проголошують права людини і закріплюють їх юридично. Серед них Загальна Декларація прав людини, прийнята Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 р., Європейська конвенція про захист прав людини й основних свобод (1950 р.), Африканська хартія прав людини і народів (1984 р.), Конвенція проти катувань і інших жорстоких, нелюдських і принижуючих достоїнство людини видів звертання і покарання (1984 р.), Паризька хартія для нової Європи (1990 р.). Правові норми, права і свободи людини проголошені в цих та інших документах.

3.Тоталітарний політичний режим Тоталітарний режим характеризується прагненням держави до абсолютного контролю над усіма областями громадського життя, повним підпорядкуванням людини політичній владі і пануючій ідеології.

Поняття "тоталітаризм" означає весь, цілий, повний. Воно було введено в оборот ідеологом італійського фашизму Дж. Джентиле на початку XX в. У 1925 р. це поняття вперше пролунало в італійському парламенті. Лідер італійського фашизму Б. Муссоліні ввів його до політичної лексики. З цього часу починається становлення тоталітарного ладу в Італії, потім у СРСР у роки сталінізму й у гітлерівській Німеччині з 1933 р.

У кожній із країн, у яких виникав і розвивався тоталітарний режим, він мав свої особливості. Разом з тим є загальні риси, що характерні для усіх форм тоталітаризму і відбивають його сутність. До них відносяться наступні.

Висока концентрація влади, гіпертрофія керівного апарату, її проникнення в усі сфери життя суспільства. У тоталітарній свідомості проблеми "влада і суспільство" не існує:

1. Влада і народ мисляться як єдине, нероздільне ціле. Актуальними стають зовсім інші проблеми, а саме: влада і народ у боротьбі проти внутрішніх ворогів, влада і народ − проти ворожого зовнішнього оточення. Як це не парадоксально, але в умовах тоталітаризму народ, реально усунутий від влади, вірить, що влада виражає його інтереси глибше і повніше, ніж він сам зміг би це зробити.

2. Для тоталітарних режимів характерна однопартійність. Існує єдина правляча партія, на чолі якої стоїть харизматичний лідер. Мережа партійних осередків цієї партії пронизує усі виробничо-організаційні структури суспільства, направляючи їхню діяльність і здійснюючи контроль.

3. І деологізація всього життя суспільства. В основі тоталітарної ідеології − розгляд історії як закономірного руху до визначеної мети (світове панування, побудова комунізму й ін.), що виправдовує всі засоби. Дана ідеологія включає серію міфів (про керівну роль робітничого класу, про перевагу арійської раси і т. п.), які відбивають силу магічних символів.

4. Тоталітаризм характеризується монополією влади на інформацію, повним контролем за засобами масової інформації. Вся інформація має однобічну спрямованість − прославлення існуючого ладу, його досягнень. За допомогою засобів масової інформації вирішується завдання підйому ентузіазму мас для виконання цілей, які ставить тоталітарний режим.

5. Монополія держави на використання всіх засобів ведення збройної боротьби −армія, поліція, всі інші силові структури перебувають у винятковому підпорядкуванні центру політичної влади.

6. Існування відпрацьованої системи загального контролю за поведінкою людей системами насильства. Для цих цілей створюються концентраційні табори і гетто, де застосовується важка праця, катування людей, придушення їхньої волі до опору, відбуваються масові убивства ні в чому не повинних людей. У тоталітарному суспільстві діє ретельно розроблений репресивний апарат. За його допомогою насаджуються страх за особисту долю і членів родини, підозрілість і доноси, заохочуються анонімки. Робиться усе для того, щоб у країні не виникало інакомислення й опозиції. За допомогою силових і каральних органів держава контролює життя і поведінку населення.

7. Як загальне для всіх тоталітарних режимів слід відзначити, що вони функціонують відповідно до принципу заборонено все, крім того, що " наказано владою ". Керуючись цим принципом, суспільство здійснювало виховання людини. Тоталітаризму потрібна у вищій мірі скромна особистість, скромна в усьому: у бажаннях, в одязі, поведінці. Культивується прагнення не виділятися, бути як усі. Придушується поява індивідуальності, оригінальності в судженнях; широкого поширення набувають виказування, догідництво, лицемірство.

Такі основні загальні риси тоталітарних політичних режимів, що і дає підставу для об’єднання їх в одну групу.

Вивчення загальних рис тоталітарних політичних режимів і особливостей, різних їхніх форм, безсумнівно, робить більш доступним розуміння умов і шляхів виникнення тоталітарних режимів, що принесли стільки горя людству. Тоталітарні режими істотно загальмували прогрес економічного і соціального розвитку в країнах, де ці режими були пануючими. Вивчення даного питання залучало багатьох видатних учених − політологів, економістів, істориків, психологів, соціологів і ін. У розвиток його великий внесок внесли роботи Ф. Хайєка "Дорога до рабства" (1944 р.), X. Арендт "Джерела тоталітаризму" (1951 р.), К. Фрідріха і 3. Бжезинського "Тотальна диктатура і демократія", Р.Арона "Демократія і тоталітаризм" (1958 р.) та ін. Практично всі дослідники дійшли висновку, що передумови тоталітаризму різноманітні і виникають з різних сфер громадського життя: господарської, політичної, соціальної. В їх основі − світоглядні передумови і психологічні фактори. І що особливо важливо, у кожній із країн, у якій виник тоталітарний політичний режим, поряд із загальними передумовами (характерними для всіх тоталітарних країн), малися і свої, специфічні, характерні лише для даної країни.

Поиск по сайту: