Авторитарний політичний режим

Авторитарний (від лат. autoritas − влада) режим − державно-політичний устрій суспільства, основу якого складає диктатура однієї чи групи осіб. При цьому, однак, державний контроль не поширюється на неполітичні сфери: економіку, культуру, релігію і т.д.

Історичний досвід показує, що авторитарний режим виникає, як правило, у країнах, де відбувається зміна суспільного ладу, що супроводжується різкою поляризацією політичних сил; у країнах, де спостерігаються тривалі економічні і політичні кризи, подолання яких демократичними засобами стає неможливим. Оскільки такі ситуації в розвитку світового співтовариства − явище дуже часте, то, мабуть, авторитаризм відноситься до досить розповсюджених політичних режимів. Багато прикладів авторитарного режиму знають і історія, і сучасність. Зокрема, у другій половині XX ст. авторитарні режими виникли в ряді країн Азії, Африки і Латинської Америки, що звільнилися від колоніалізму. У СРСР після 1953 р. починається перетворення тоталітарного режиму в авторитарний.

Надзвичайні умови, в яких "стартує" авторитарний політичний режим, визначають і основну висунуту ціль − навести в країні порядок, забезпечити нормальні умови життя суспільства. Дана мета, у свою чергу, визначає засоби її досягнення (насамперед, це концентрація політичної влади в єдиному центрі), а також можливості і стан усіх сфер громадського життя і всіх соціальних шарів.

Оскільки конкретні умови виникнення авторитарних режимів різні, остільки кожний з них має свої особливі характеристики. У нашу задачу входить, так само, як і при вивченні демократичного і тоталітарного режимів, виділити загальні риси, характерні для всіх авторитарних режимів, і специфічні особливості, що дозволяють говорити про різні типи авторитаризму. Крім того, необхідно розглянути відмінність авторитаризму від тоталітаризму.

До загальних рис авторитарних політичних режимів відносяться наступні:

1. Відчуження народу від влади. Її носієм є або одна людина, або група. Це можуть бути харизматичний лідер, монарх, військова хунта, диктатори, популістські лідери. Їм належить необмежена і неконтрольована суспільством влада. Авторитарне суспільство породжує глибоку прірву між народом і політичною владою. Зведення мостів через цю прірву уникають і держава, і народ.

2. Відсутність єдиної ідеології. Авторитарні лідери (на відміну від тоталітарних) не виправдовують свої вчинки прагненням до високих цілей, вони беруть на себе завдання врятувати суспільство, що знаходиться на краю прірви, після чого, за їх твердженням, вони готові віддати владу.

3. Опора на силу, достатню, щоб у разі потреби змусити непокірливих коритися. Однак даний режим не вдається до масових репресій, як це відбувається при тоталітаризмі. Більш того, він може користатися популярністю у населення, особливо, якщо позитивні результати його активності цілком очевидні.

4. Монополізація політики. Уся політична діяльність стає винятковою функцією політичної влади. Відповідно заборонені всі інші суб’єкти політики: політична опозиція, політичні партії й інші громадські організації. В окремих випадках при авторитаризмі допускається обмежене число профспілок і політичних партій, але вони діють під строгим контролем влади.

5. Відмова від повного, тотального контролю над суспільством. Авторитарний режим у своєму найбільш розвинутому вигляді заснований на принципі − "дозволено все, крім політики". Влада відмовляється від нереальних претензій на загальний контроль і залишає під своїм повним контролем лише кілька зон: власну безпеку, національну оборону, суспільний порядок, зовнішню політику. Крім того, політична влада активно втручається в організацію соціального забезпечення і вироблення загальної стратегії розвитку. Економіка, культура, релігія, приватне життя залишаються поза державним контролем.

6. Формування правлячої еліти недемократичним шляхом, а за допомогою призначень зверху. В результаті оточення авторитарного лідера підбирається на основі особистих симпатій і відданості вождю, а не відповідно до ділових якостей і здібностей.

Такі загальні риси властиві всім авторитарним режимам. Однак ці режими мають і специфічні риси, відповідно до яких проводяться їхня диференціація і типологія. Наведемо типологію авторитарних режимів:

1. Військове правління. Владу захоплюють військові. Політична діяльність або взагалі забороняється, або різко обмежується. Так, із приходом у 1973 р. до влади в Чилі військової хунти на чолі з Піночетом усі партії були заборонені. Прикладом авторитарного режиму даного типу, який хоча і допускав існування політичних партій, але при цьому їхня діяльність обмежувалася, є Польща при маршалі Пілсудському.

2. Теократичний авторитарний режим. Цей тип означає зосередження політичної влади в руках фанатичного релігійного клану. Такий режим установився в Ірані після революції 1979 р. Правда, за сумою характеристик теократичний режим дуже схожий на тоталітарний.

З. Персоніфікований режим, коли влада належить політичному лідеру, безсилля інститутів влади (крім поліції). Такі режими вкрай недовговічні, тому що не дозволяють лідеру знаходитися при владі досить тривалий час.

4. Монархічні авторитарні режими. Існують у Йорданії, Марокко, Саудівській Аравії й ін.

5. Неоавторитарні режими відрізняються допущенням масових партій (наприклад, у Мексиці), існуванням опозиції, виборів. Однак результати виборів фальсифікуються.

Поиск по сайту: