ПОХОДЖЕННЯ СЛОВА ЧУМАК

Запропоновано етимологію укр. чумак — це тюрк. çumaq / çumyaq "той, що занурю-

ється; пірнальник" від тюркського дієслова çummaq "пірнати, занурюватися". У процесі адаптації тюркізма чумак могла відбутися контамінація слів чумак та тумак / тума ‹ тюрк. tиmаq / tuma "людина-метис".Ключові слова: епонім, власна назва, епонімічні терміни, термінологія Сутність інституту чумацтва в українських істориків завжди викликала велике зацікавлення, що й стимулювало досить активне й плідне дослідження цього стічно-соціального руху, особливо у XIX ст. Неодноразово на з'їздах сходознавців порушували й питання походження терміна чумак, але завжди воно відлунювало тим самим висновком: «етимологію слова визначити важко, але ясно, що то орієн-талізм». Одначе скрупульозного дослідження етимології слова з боку науковців тюркського світу не було з однієї причини: і саме слово, й поняття, означуване ним, для тюрків було чуже десь за межами їхнього світу. Це й справді так, чумацтво — явище, можна сказати, винятково українське, як і козаччина та гайдамацький рух. Усі ці три етнічно-соціальні рухи зароджувалися в тюркському суспільстві, де хутко й згасали, і лише в Україні набрали потуги на міцному економічному й політичному підґрунті. Етимологізувати слово чумак на ґрунті слов'янських мов не вдається. Небагато матеріалу віднайде дослідник, удавшися й до тюркських мов, але ж у подібному стані опинилися були науковці, коли заходилися пояснювати походження слова козак.Отже, яку джерельну базу має у своєму розпорядженні тюрколог, щоб поставити крапку на проблемі походження терміна чумак? По-перше, його структура дозволяє змоделювати тюркський етнонім — це çumyaq. де çum — корінь, а -yaq- — суфікс, той самий, що й у слові qazyaq > укр. козак. Те, що у пізнішій формі çumaq, як і в qazaq, увулярний -у- зник, свідчить: тюрк, çumaq в українську мову було запозичене не раніше XIII ст., принаймні у словнику половецької мови XIII ст. “Codex Cumanicus” слово cossaq „козак чатовий, охоронець“ засвідчується вже без приголосного -у-.Тюркський мовний матеріал дозволяє віднайти дієслово, семантичне значення якого більш чи менш точно дозволяє реконст руювати тюркський іменник, що його можна зіставити з укр. чумак „візник і торговець, який перевозив на волах хліб, сіль, рибу та інші товари для продажу“ [1 XI: 382] — це çommaq, засвідчене вже в пам‘ятках ХІІ ст. мовах тюркських народів Сибіру, Далекого Сходу, а також кримсько-татарській, караїмській та турецькій мовах з тим самим значенням: „ занурюватися, пірнати, плавати“, також nop. çomaq „занурення“; çomuç, çomyç „ківш, ополоник“ > рос. „чумычка“; çomyuq > çomuq „пташка чомга (очевидно, пірнає у воду, щоб знайти поживу)“ Слово знайшло відображення в українських пам'ятках як гідронім — йдеться про назву річки Чумгак / Чугмак, притоку Оржиці: ще одне красномовне свідчення на користь «водного» походження слова чумак. А в документі 1888 р., що його опублікував Д. Яворницький, засвідчується тюркський (ногайський) антропонім Чумак: «Джамбуйлуцкого народа авула Акыр Хаджи Чюмак называемого татарина» [6: 25].Отже, укр. чумак < тюрк, çomaq „пірнальник: той, що занурюється (у воду)» < çom- „занурюватися, пірнати“ + афікс -aq < -yaq. У наведеному вище (СУМ) визначенні українського терміна чумакнаголос робиться на значеннях «візник і торговець», насправді ж нівелюється важлива ланка процесу добування солі та вилову риби, невід’ємного від занурювання та пірнання у море чи річку. Очевидно, діяла певна корпорація людей, які добували сіль, ловили рибу, серед них могли бути й українці, наприклад, з колишніх невільників чи так звані туми «особи, в котрих один з батьків турок чи татарин, а другий українець» [7 IV: 294]. Наледве чи українські чумаки не брали участі в таких процесах. У зв’язку з цим доцільно порушити ще й таку проблему: наскільки безпечна була робота чумака, коли потрібно було перейти чималі терени (недарма ж Чумацький Шлях!), де кочували, вдаючись до здобишництва, грабунку, а вряди-годи й убивства представники етносів, що лишилися в українськім степу з доби Золотої Орди. Певна річ, якимось чином чумаки мали пільгові умови для безпечного пересування, мабуть, котрась частина з них володіла тюркською мовою, отже, було розуміння взаємної вигоди. У зв’язку з цим необхідно звернутися до етимології слова тумак/тума. У своєму «Літописі» Самійло Величко описує епізод визволення з татарської неволі семи тисяч українців: «...а до християн, яких було чоловічої й жіночої статі сім тисяч, випробовуючи, сам Сірко сказав таке слово: «Хто хочете, ідіть з нами на Русь, а хто не хоче, вертайтеся до Криму». Коли християни й туми з християн, що народились у Криму, почулице, то дехто з них, а саме три тисячі, зволили краще повернутися до Криму... [Сірко] запитав їх, чого б то вони квапилися до Криму? Вони відповіли, що мають уже в Криму свої осідлиська й господарства і через це краще там бажають жити, ніж у Русі, нічого свого не маючи [8: 191]. Виникає питання: а чи не оті туми, працюючи на соляних промислах, ставали чумакам у нагоді як постачальники солі й тараньки, та, що особливо важливо, були основною ланкою у взаєминах з мусульманським населенням Криму, коли йшлося про безпеку пересування. Врешті не можна заперечувати й факту, бодай часткового, формування чумацьких ватаг з цього двомовного контингенту.Слово тума і тумак відоме й за межами України, та саме в український мові йому притаманна варіативність форм і значень: тума «помісь порідної вівці з простою»: «особа, в котрої один з батьків турок чи татарин, а другий — українець [7 IV: 294]: тум “так говорять про домашніх тварин покращеної породи: се не простий, а тум — тобто кращої породи” [9: 358]; тумак “помісь зайця сірого (русака) та зайцябіляка”; тума “похмура, мовчазна людина” [1 Х: 316]; діал. (Прилуччина) товмак “недорозвинена людина”; рос. (півд.) тума «метис, помісь з татарином», (донськ.) тума «не корінний козак; приблуда метис»; тумак «так у Забайкаллі з кпином говорять про мешканців Нерчинська»; «телепень» [10 IV: 119]; кабард. tume „нечистокровний, помісь“

[11: 50].Зіставмо ці факти з тюркською лексикою, пор. каз. tuma „родич“; tumuş “кінь, що народився від казахської кобили та аргамака”; крм. чаг. (ст.-узб.) toymа «дитя», «дитина раба, кріпака», «раб» (вживається, щоб уникнути образливого слова кул «раб»: тат. tuma “нащадок”, “приплід”, тат. діал. tumaq «байстрюк», «самосійна культурна рослина», туркм. doyma “син, хлопчик”; караїм, tuw „недоношена дитина“; куманд. (Сибір) tumya „молодший брат чи сестра“; крм. doyma „притаманне від народження“ < toymaq/towmaq “народжувати”, “народжуватися” [12: 47].Отже, досить чимала кількість двомовного населення Криму й теренів, тимчасово підвладних Туреччині й Ханату, т. зв. туми/тумаки, очевидно, мали тісні контакти з чумаками, і в певному середовищі термін чумак міг сприйматися вже не тільки зі своїм прямим значенням “людина, що пов’язана з процесом видобутку солі”, а й “особаметис, що поєднана з корпорацією українців, які довозять з Криму сіль, рибу тощо”. У цьому разі варто навести приклади, коли тюрк, çommaq «занурюватися, пірнати, плавати» в декотрих тюркських мовах чи діалектах відповідають форми з початковим t-/d-: cx.-тюрк. tummaq “спускатися річкою”; тур. діал. dummaq “занурюватися у воду; тонути” [13: 294]. Отже, взаємозамінність тюрк. ç > t, а t > ç спорадично притаманна тюркським мовам. Не зайве буде звернути увагу ще й на загадкове д.-тюрк. çomaq «мусульманин (у вустах іновірців» [2: 153], яке дуже нагадує ситуацію в міжетнічних взаєминах українців та мусульманського населення Кримського ханства.

Поиск по сайту: