Наслідки зміни кримінально-правової кваліфікації

Види наслідків:

1) за змістом:

- позитивні;

- негативні.

2) за суб’єктом, якого стосуються зміни:

- особа, дії якої кваліфікуються;

- потерпілий;

- інші учасники процесу;

- держава та її органи;

3) кримінально-процесуальні:

- підслідність;

- підсудність;

4) матеріально-правові:

- покарання;

- звільнення від кримінальної відповідальності;

- амністія;

- звільнення від покарання;

- призначення покарання.

Чинне кримінально-процесуальне законодавство передбачає різні форми провадження на досудових стадіях кримінального процесу:

1) досудове слідство, яке є типовою формою провадження і здійснюється в переважній більшості кримінальних справ;

2) протокольна форма досудової підготовки матеріалів - передбачена щодо справ про 22 види злочинів, вичерпний перелік яких наведений в ст.425 КПК України;

3) притягнення до кримінальної відповідальності не інакше, як за скаргою потерпілого - здійснюється щодо 3 видів злочинів, вказаних у ч.1 ст.27 КПК України. В таких випадках дізнання і досудове слідство не проводяться, справа так званого приватного звинувачення порушується судом.

Таким чином, форма провадження на досудових стадіях процесу прямо обумовлена кваліфікацією скоєного. В ході провадження на досудових стадіях кримінального процесу буде виявлено необхідність зміни кваліфікації на статтю Особливої частини КК, справи про які мають іншу форму провадження. В таких випадках провадження в існуючій формі має бути припинене й прийняте процесуальне рішення про початок провадження у формі, яка передбачена законом для даної категорії справ. Наприклад, розглядаючи скаргу про нанесення побоїв в порядку приватного звинувачення, суддя може прийти до висновку про те, що скоєне хуліганство. В такому випадку він повинен не виносячи рішення по суті скарги, винести постанову про направлення матеріалів до органів досудового слідства для вирішення питання про порушення кримінальної справи за статтею про злочин публічного звинувачення і проведення досудового слідства чи провадження за протокольною формою досудової підготовки.

Проведення досудового слідства в свою чергу пов’язане з визначенням підслідності - того, слідчий апарат якого органу повинен провадити досудове слідство. Як передбачене ст.112 КПК України, в основі визначення підслідності справ слідчим прокуратури, органів внутрішніх справ, податкової міліції, органів Служби безпеки України також перебуває кваліфікація діяння за статтею Особливої частини КК.

Чинне кримінально-процесуальне законодавство прямо не регламентує, як мають вирішуватися питання підслідності у випадках, коли в ході розслідування виявиться необхідність зміни раніше проведеної кваліфікації. В ч.5 ст.112 КПК України лише передбачено, що при встановленні в ході досудового слідства (у справах, які розслідуються слідчими податкової міліції) 18 видів інших злочинів, пов’язаних зі злочинами, вчиненими особою, щодо якої ведеться слідство, вони розслідуються слідчими податкової міліції. Ще одна частина цієї статті (ч.7) передбачає повноваження прокурора визначити підслідність у випадках, коли в ході розслідування буде встановлено інші злочини, не підслідні органу, який здійснює у справі досудове слідство, і матеріали про які не можна виділити в окреме провадження.

Очевидно, що в таких випадках прокурор не вправі залишити розслідування органу, до підслідності якого не віднесено відповідний злочин, а зобов’язаний передати всю справу тому органу, який компетентний його розслідувати.

При вчиненні однією особою кількох злочинів, які підслідні різним органам, або об’єднанні у одній кримінальній справі поєднаних між собою злочинів різних осіб (наприклад, ухилення від оподаткування і сприяння діяльності терористичної групи), виникають колізії щодо підслідності, які мають вирішуватися шляхом передачі справи слідчому прокуратури - органу, який має універсальну підслідність.

Кримінально-процесуальне законодавство вирішення питань підсудності пов’язує з:

- місцем вчинення злочину (територіальна підсудність);

- кваліфікацією діяння за статтею (статями) Особливої частини КК (родова підсудність).

В зв’язку з відповідною кваліфікацією діяння апеляційні суди як суди першої інстанції розглядають справи про злочини, передбачені 16 статтями Особливої частини КК (злочини, передбачений ст.112 КК підпадає під цю категорію водночас за двома підставами):

Таблиця: Справи про злочини, які розглядають апеляційні суди

Апеляційні суди розглядають справи осіб, якщо хоча б один із злочинів, які інкримінуються, кваліфікований за вказаними статтями Особливої частини КК. Вказаним судам підсудні і справи про всі інші злочини, якщо вони включені до однієї і тієї ж справи. В той же час місцеві суди не вправі розглядати справи про злочини, які підсудні лише апеляційним судам.

При цьому підсудність визначається на момент направлення прокурором справи до суду (ст.232 КПК) та попереднього розгляду справи (п.1 ч.1 ст.237 КПК).

З викладеного випливає, що будь-які зміни в кваліфікації, які мають місце при розгляді справи апеляційним судом, на підсудність не впливають. В той же час встановлення того, що справа не підсудна місцевому суду тягне за собою рішення, передбачене п.4 ст.244 КПК України - про направлення справи за підсудністю.

В ході досудового слідства питання про зміну кваліфікації постає неодноразово. Звичайно це пов’язано зі встановленням нових фактичних обставин справи чи новою оцінкою вже відомих доказів. Оскільки внаслідок цього змінюється фактична підстава кримінально-правової кваліфікації, то й сама юридична оцінка скоєного може зазнати змін.

На початкових стадіях кримінального процесу зміна кваліфікації майже нічим не обмежена. Не становить особливих складнощів і процесуальний порядок прийняття такого рішення.

Кваліфікацію може змінити сам працівник органу дізнання або слідчий, який кваліфікував це ж діяння раніше. Процесуальні дії, які вчиняються при цьому, залежать від того, в чому полягає зміна кваліфікації:

- якщо скоєне і далі оцінюється як злочин, то слід заново пред’явити звинувачення - за статтею, яка передбачає діяння, яке інкримінується. Причому це слід робити як тоді, коли змінюється кваліфікація на статтю про більш тяжкий злочин, так і за умови перекваліфікації “в напрямку пом’якшення”;

- коли діяння оцінюється як таке, що не становить собою злочину, то виноситься постанова про закриття кримінальної справи чи направлення матеріалів для прийняття відповідного рішення до суду. Вид процесуального рішення та документи, які при цьому складаються, залежать від підстав закриття кримінальної справи - реабілітуючи (коли справа закривається постановою слідчого) чи нереабілітуючих (з таких підстав кримінальні справи закриваються судом).

Зміна кваліфікації в ході досудового слідства може бути здійснена і з ініціативи осіб, які контролюють хід досудового слідства - прокурора та начальника слідчого відділення. Відомо, що рішення з питань кримінально-правової кваліфікації слідчий приймає самостійно, він не повинен погоджувати її з прокурором чи іншим органом. Разом із тим, закон передбачає:

- здійснення прокурорського нагляду за проведенням досудового слідства, який включає в себе і нагляд за правильністю правової оцінки скоєного;

- контроль начальника слідчого відділу за проведенням досудового слідства, зокрема за кваліфікацією злочину.

Прокурор і начальник слідчого відділу наділені повноваженнями давати слідчому вказівки про кваліфікацію злочину (ч.2 ст.114, ч.2 ст.114¹, п.3 ч.1 ст.227 КПК України). Виконання таких вказівок якраз і передбачає внесення змін до кваліфікації, раніше проведеної самим слідчим. В ході виконання отриманих вказівок слідчий виносить нові постанови, зокрема, про пред’явлення звинувачення.

Зміна кваліфікації в ході досудового слідства може бути проведена і самим прокурором. Відповідно до повноважень, визначених ст.227 КПК України, прокурор:

- скасовує незаконні та необґрунтовані постанови слідчих та осіб, які проводять дізнання - включаючи і постанови з питань кримінально-правової кваліфікації;

- бере участь у провадженні дізнання і досудового слідства і в необхідних випадках особисто проводить окремі слідчі дії або розслідування в повному обсязі по будь-якій справі. Це означає, що прокурор може “підмінити” слідчого і замість нього самому пред’явити звинувачення, відповідно кваліфікувавши скоєне.

Разом із тим, вивчення практики показує, що прокурори, як правило, своїх повноважень по особистій участі у розслідуванні не використовують. Вони дають вказівки слідчим, до того ж, далеко не завжди у передбаченій КПК України письмовій формі.

Закінчення досудового слідства відповідно до ст.212 КПК України можливе у трьох формах, які визначаються результатом кримінально-правової кваліфікації:

1) складання обвинувального висновку, що означає кваліфікацію скоєного як злочину. При цьому кримінальна справа має отримати подальший рух - бути переданою до суду для прийняття рішення по суті пред’явленого звинувачення;

2) закриття кримінальної справи. Воно пов’язане, зокрема, з тим, що діяння кваліфікується як не злочинне (малозначне, вчинене при обставинах, які виключають злочинність, вчинене при відсутності всіх ознак складу злочину тощо);

3) направлення справи до суду для вирішення питання про застосування примусових заходів медичного характеру.

При цьому складання обвинувального висновку передбачає, що в ньому дається така ж кваліфікація, як і при проведенні досудового слідства. В обвинувальному висновку слідчий не вправі змінювати кваліфікацію порівняно з тією, яка була дана при пред’явленні обвинувачення. Тобто, зміна кваліфікації при закінченні досудового слідства у формі складання обвинувального висновку не відбувається. Якщо ж під час складання обвинувального висновку слідчий дійде до висновку про необхідність зміни кваліфікації, він повинен виконати дії, передбачені ст.141 КПК України - заново пред’явити обвинувачення, закрити справу в частині обвинувачення.

Закінчення досудового слідства із закриттям кримінальної справи, в ряді випадків, навпаки, передбачає зміну кримінально-правової кваліфікації, порівняно з тією, яка мала місце в ході слідства. Якщо тоді скоєне кваліфікувалося як злочин, то закриття кримінальної справи можливе тому, що діяння оцінюється як не злочинне. При цьому попередні рішення з питань кваліфікації втрачають своє юридичне значення. Оскільки має місце не часткова, а повна відмова від обвинувачення, то не вимагається виконання того, що передбачене ч.2 ст.141 КПК України. Сама ж зміна кримінально-правової кваліфікації внаслідок закриття кримінальної справи, як вже відзначалося, здійснюється або слідчим, або судом.

Нагляд прокурора за досудовим слідством включає в себе перевірку справи з обвинувальним висновком. В ст.228 КПК України окремо виділено обов’язок прокурора перевірити при цьому чи правильно кваліфіковано дії обвинуваченого за статтями кримінального закону (п.6 цієї статті).

При незгоді прокурора з кримінально-правовою оцінкою скоєного, запропонованою слідчим, і висновку про необхідність внесення змін до неї він приймає рішення, зміст якого визначається “напрямком” зміни кваліфікації:

- складає новий обвинувальний висновок, в якому викладає свою (більш м’яку) кваліфікацію скоєного;

- складає постанову, в якій зазначає зміни, що вносяться до обвинувального висновку - якщо зміна початкового обвинувачення не тягне за собою застосування статті кримінального закону з більш тяжкою санкцією і не зв’язана з істотною зміною обвинувачення за фактичними обставинами (ч.2 ст.231 КПК України). Як видно, законодавець за основу внесення таких змін покладає можливе покарання. Тому, видається, що зміна обвинувального висновку прокурором може стосуватися також визначення стадії вчинення злочину, форми і виду співучасті, кваліфікації скоєного за сукупністю чи навпаки тощо;

- повертає справу слідчому або органу дізнання з своїми письмовими вказівками щодо відповідної зміни кваліфікації.

Порядок зміни кваліфікації в суді залежить від того, на якому етапі судового розгляду справи це відбувається - в ході судового слідства чи після його закінчення.

До закінчення судового слідства зміну кваліфікації може зініціювати прокурор. При цьому:

1) якщо пропонована зміна означає, що будуть порушені правила про підсудність чи обов'язковість проведення досудового слідства, то прокурор заявляє клопотання про повернення справи на додаткове розслідування, (ч.2 ст.277 КПК України) Вказане положення КПК стосується, очевидно, лише випадків:

- розгляду справ місцевим судом, оскільки зміна кваліфікації при розгляді справи по 1-й інстанції апеляційним судом не може привести до порушення правил про підсудність;

- справ, провадження в яких здійснювалося за протокольною формою досудової підготовки матеріалів.

Очевидно, що клопотання про направлення справи на додаткове розслідування має заявлятися і тоді, коли прокурор прийде до висновку про необхідність змінити кваліфікацію і інкримінувати статтю кримінального закону про більш тяжкий злочин.

2) якщо ставиться питання про застосування кримінального закону, який передбачає відповідальність за менш тяжкий злочин - прокурор виносить постанову, в якій формулює нове обвинувачення та викладає мотиви прийнятого рішення (ч.3 ст.277 КПК України).

Після закінчення судового слідства змінити кваліфікацію може лише сам суд (суддя) при постановленні вироку. При цьому зміна кваліфікації допускається лише в напрямку покращення становища підсудного.

Розгляд справи в апеляційному та касаційному порядку також може привести до висновку про необхідність зміни кваліфікації, яка була в раніше постановленому вироку чи постанові. Вирішення питань про зміну кваліфікації на цих стадіях кримінального процесу відбувається з врахуванням процесуального принципу “недопустимості повороту гіршого”. Тобто, сам суд апеляційної або касаційної інстанції може змінити кваліфікацію лише тоді, коли це пов’язане із застосуванням кримінального закону про менш тяжкий злочин. В іншому разі він повинен повернути справу на додатвоке розслідування чи на новий судовий розгляд.

Слід звернути увагу на те, що скасовуючи вирок (постанову) з поверненням справи на новий судовий розгляд, апеляційний суд не має права вирішувати наперед питання про застосування судом першої інстанції того чи іншого кримінального закону (ч.3 ст.374 КПК України). Тобто, він не дає суду вказівки, як кваліфікувати скоєне, хоча однією з підстав скасування попереднього вироку (постанови) саме і є неправильна кваліфікація діяння. Враховуючи, що в цій обмежувальній нормі йдеться лише про суд першої інстанції, можна зробити висновок, що апеляційний суд вправі дати відповідні вказівки прокурору чи слідчому.

Водночас, як випливає зі ст.399 КПК України, суд касаційної інстанції не пов’язаний обмеженнями у вказівках щодо кваліфікації скоєного - він може їх давати не лише органу дізнання чи попереднього слідства, але й суду першої чи апеляційної інстанції, якщо вони будуть повторно розглядати справу. Розглядаючи ж справу повторно, суд може застосувати закон про більш тяжкий злочини лише тоді, коли:

-вирок був скасований в зв’язку з відповідним поданням прокурора або скаргою потерпілого чи його представника;

- при новому розслідування справи буде встановлено, що обвинувачений вчинив більш тяжкий злочин, або коли збільшився обсяг обвинувачення.

Важливо також визначити юридичне значення раніше винесених процесуальних актів, якими давалася кваліфікація, що згодом визнається неправильною. Відповідних питань кримінально-процесуальне законодавство прямо не регламентує. В ч.2 ст.141 КПК України лише передбачений обов’язок слідчого своєю постановою закрити справу в частині обвинувачення, яке не знайшло свого підтвердження. Очевидно, тут мається на увазі відсутність доказів, які підтверджують вину особи в інкримінованих діяннях.

На практиці ж існують позиції, відповідно з якими:

1) раніше прийняті акти не потребують формального скасування, вони втрачають юридичну силу в зв’язку з прийняттям нового акта з того ж питання;

2) раніше прийняті акти потрібно визнавати нечинними шляхом прийняття спеціальних постанов;

3) нечинність попередніх актів слід встановлювати шляхом окремих вказівок в нових актах з цього ж питання.

Аналізуючи вказані підходи слід зазначити таке. Наявність у кримінальній справі кількох постанов слідчого, які по-різному вирішують одне і те ж питання, робить справу суперечливою. Пізніше прийнята з того ж питання постанова в матеріалах справи може знаходитися значно далі, інколи, в наступних томах, а це утруднює встановлення того, яке ж рішення є чинним. Спеціальні постанови про визнання нечинними раніше прийнятих, загромаджують кримінальну справу. До того ж, вони не містять рішення по суті відповідних питань. Тому оптимальним видається те, що при зміні і доповнення обвинувачення, слідчий у своїй постанові вказує, які обвинувачення пред’являлися раніше (у вчиненні яких злочинів і якими постановами) і таким чином констатує нечинність попередніх постанов про пред’явлення обвинувачення. Всі ж інші процесуальні акти, в яких містилися вказівки щодо того, як кваліфікувалося скоєне (постанови про призначення експертиз, протоколи допитів та очних ставок тощо) не потребують формальних змін чи доповнень в зв’язку з пред’явленням нового обвинувачення. Адже в таких актах вказівка про кваліфікацію відіграє допоміжну, інформативну роль, вони не спрямовані на визначення кваліфікації. Крім того, значна частина слідчих дій після зміни чи доповнення обвинувачення має бути проведена заново, в силу цього попередні процесуальні документи змінюють свою роль - лише інформують про хід кримінальної справи.

Таким чином, процесуальні документи, винесені до зміни кваліфікації, переважно не потребують формального скасування. Ті ж із них, які прямо стосуються кримінально-правової кваліфікації скоєного, закріплювали її результати, втрачають чинність в силу спеціальних вказівок про це в актах, якими кваліфікація змінена.

Зміну кваліфікації чинне кримінально-процесуальне законодавство пов'язує із застосуванням нормативно-правових актів, які передбачають діяння, піддане оцінці. При цьому такі акти по різному іменуються - “кримінальний закон”, “стаття Кримінального кодексу”, “стаття кримінального закону”, “закон про...злочин”; неоднаково визначається і їх зміст - в одних випадках йдеться про більш чи менш тяжку санкцію, в інших - про відповідний злочин (діяння - якщо мається на увазі застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру):

Крім того, процесуальний закон містить поняття “погіршення становища” засудженого чи виправданого (ч.2 ст.358 КПК України), “рішення на користь осіб, щодо яких апеляції не надійшли” (ч.2 ст.365 КПК України).

Аналіз наведених вище термінів, опублікованої правозастосовної практики приводить до висновку, що поняття закону про більш чи менш тяжкий злочин у КПК України пов’язується лише з можливим покаранням, тобто з санкцією статті Особливої частини КК, за якою кваліфіковане діяння. Тобто, за основу приймаються види основних покарань, які передбачені відповідними санкціями, максимальні і мінімальні розміри таких покарань; наявність додаткових покарань, які застосуються як обов’язкові.

В той же час, при визначенні того, передбачає зміна кваліфікації застосування закону про більш чи менш тяжкий злочин не враховується:

- ступінь тяжкості злочинів, яка визначається відповідно до ст.12 КК;

- стадія вчиненого злочину;

- форма співучасті та вид співучасника;

- наявність множинності злочинів.

[1] Кудрявцев В.Н. Общая теория квалификации пре ступлений. - М.: Юристъ, 1999. - С.274.

[2] Там же

Поиск по сайту: