Договір банківського рахунка

Тема: «Правове регулювання банківських операцій по прийому вкладів та відкриття банківських рахунків»

Мета: визначити правову природу договору банківського рахунку та банківського вкладу, розрізняти види банківських рахунків, знати порядок відкриття банківського вкладу.

План.

1 Правову природу договору банківського рахунку.

2.Правову природу договору банківського вкладу.

3.Порядок відкриття банківського рахунку

Література.

1. Закон України „Про банки і банківську діяльність” від 07.12.2000 р.,

2. Закон України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» від 23.09.94 р. № 185/94-ВР

3. Інструкція про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затверджена постановою Правління НБУ від 12.11.2003 № 492,

4. Банківське право України: Навч. пос. Кол. авт. Жуков А.М., Іоффе А.Ю. та інші. /За ред А.О.Селіванова. -К.:Видавничий Дім “Ін Юре”, 2000 р.

5. Гетьманцев Д., Шукліна Н. Банківське право України. – К.: Центр учбової літератури, 2007 р

6. Костюченко О.А. Банківське право: Підручник. – К.: Атіка, 2008 р.

7. Орлюк О.П. Банківське право: Навч. пос. – К.: Юрінком Інтер. – 2005. – 376 с.

Питання для самостійного вивчення.

1..Види банківських рахунків.

Договір банківського рахунка

Договір банківського рахунка — це банківський договір, за яким одна сторона (банк або інша фінансова установа) зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком (ст. 1066 ЦК).

Правове регулювання цього договору здійснюється главою 72 ЦК.

Договір належить до договорів про надання фінансових послуг, це зобов'язання щодо касового обслуговування, ведення розрахунків, а також зберігання й облік грошових коштів у безготівковій формі. Договір банківського рахунка слід розглядати як самостійний вид цивільно-правового договору, оскільки він має свою предметну визначеність (безготівкові кошти), суб'єктний склад (обов'язкова участь банку як послугонадавача), зумовлене цими факторами спеціальне коло обов'язків банку (приймати і зараховувати на рахунок кошти, виконувати розпорядження клієнта про перерахування та видачу відповідних сум та проведення інших операцій за рахунком).

Проведення різноманітних банківських операцій вимагає відкриття банківського рахунка, що є передумовою їх здійснення. Згідно з Законом «Про банки і банківську діяльність» під банківським рахунком розуміють рахунки, на яких обліковуються власні кошти, вимоги, зобов’язання банку стосовно його клієнтів і контрагентів та які дають можливість здійснювати переказ коштів за допомогою платіжних інструментів. Статтею 7 Закону «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні» рахунком визнається поточний рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання грошей і здійснення розрахунково-касових операцій за допомогою платіжних інструментів відповідно до умов договору та вимог законодавства України.

Отже, цивільно-правове регулювання відносин з приводу банківського рахунка може бути охарактеризоване наступним чином.

По-перше, воно являє собою сукупність правових норм, які регулюють відносини, що виникають у зв’язку з банківським рахунком, у тому числі особливості суб’єктного складу, права та обов’язки сторін договору, регламентують його правову природу. Комплексність інституту банківського рахунка ґрунтується на визначенні ЦК як загального закону, а банківського законодавства - як спеціального. Необхідно також звернути увагу ще й на те, що кожен банк може самостійно розробляти у межах, передбачених законодавством, умови відкриття та порядку ведення окремих видів рахунків. Тому складається суттєвий прошарок локального правового регулювання банківського рахунка.

По-друге, в ЦК регулюванню банківського рахунка присвячена гл. 72, в якій договір банківського рахунка врегульовується окремо від інших суміжних і схожих з ним договорів. Цим вирішено тривалий спір щодо наявності чи відсутності змішаного характеру договору банківського рахунка, який включає в себе елементи договорів позики, комісії, доручення, зберігання.

Відповідно до Закону «Про банки і банківську діяльність», якщо інше не встановлено законом, клієнту надане право відкривати необмежену кількість рахунків. У тому числі депозитних, розрахункових, поточних, валютних та інших у різних банках.

Залежно від кола операцій із грошовими коштами розрізняють декілька видів рахунків:

1) кореспондентський рахунок - рахунок, який відкривається банку (філії) для обліку коштів та проведення розрахунків, що їх виконує один банк за дорученням і на кошти іншого банку на підставі укладеного договору. Відкриваються згідно з Інструкцією про міжбанківські розрахунки в Україні;

2) строковий (депозитний) рахунок;

3) безстроковий (поточний) рахунок, який у свою чергу поділяється на: бюджетний поточний рахунок; на поточний рахунок фізичних та юридичних осіб; рахунки зі спеціальними режимами їх використання, які відкриваються у випадках, передбачених законодавством України; карткові рахунки.

Порядок відкриття банківських рахунків міститься в Інструкції НБУ «Про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах» від 12 листопада 2003 p. № 492. Інструкція регулює правовідносини, що виникають під час відкриття банками, їх відокремленими структурними підрозділами, які здійснюють банківську діяльність від імені банку, поточних і вкладних (депозитних) рахунків у національній та іноземних валютах юридичним та фізичним особам, іноземним представництвам, нерезидентам-інвесторам, виборчим блокам політичних партій.

Зазначеною Інструкцією встановлюється перелік документів, які необхідно подати до банку для відкриття поточних рахунків із врахуванням тих чи інших особливостей правового статусу особи, яка намагається відкрити рахунок, та діяльності, яку вона здійснює. Так, додаткові дані надаються суб’єктом підприємницької діяльності при використанні ним найманої праці; відокремленим підрозділом, який не має в банку рахунків; професійними спілками або їх об’єднаннями; військовими частинами, установами й організаціями Збройних Сил України, Служби безпеки України та інших центральних органів виконавчої влади, які мають у своєму підпорядкуванні військові формування.

На підставі зазначених вище документів уповноважений працівник банку здійснює ідентифікацію клієнта та осіб, уповноважених розпоряджатися поточним рахунком. Що стосується рахунків юридичних осіб, то ідентифікації підлягають всі особи, які внесені до картки із зразками підписів. Згідно зі ст. 64 Закону «Про банки і банківську діяльність» в Інструкції зафіксовано вичерпний перелік документів, які використовуються для ідентифікації осіб при відкритті та проведенні операцій з рахунком. Банк не має права витребовувати від клієнта інші документи і відомості, необхідні для з’ясування його особи, суті діяльності, фінансового стану, ніж передбачені п. 2 Інструкції.

Важливим також є подання особою документів або відомостей, які вимагає банк на виконання вимог законодавства, що регулює відносини у сфері запобігання легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом. При невиконанні особою цих умов або умисного надання нею неправдивих відомостей про себе рахунок банком не відкривається.

Необхідно звернути увагу на те, що ЦК не відносить договір банківського рахунка до публічних договорів, хоча й встановлює обов’язок банку укласти такий договір з кожною особою, яка внесла пропозицію відкрити рахунок, згідно з вимогами про відкриття рахунків даного виду, запропонованими банком відповідно до закону та банківських правил. При цьому, банк не має права відмовити у відкритті рахунка, вчиненні відповідних операцій, передбачених законом, установчими документами банку та наданою йому ліцензією, крім випадків, коли банк не має можливості прийняти особу на банківське обслуговування або якщо така відмова допускається законом чи іншими нормативно-правовими актами, зокрема, процедурою ідентифікації. У разі необґрунтованого ухилення банку від укладення договору банківського рахунка, клієнт має право звернутися до суду з вимогою про примусове укладення договору з банком та про відшкодування збитків. Обов’язок банку укласти договір є проявом спеціального характеру його діяльності, головною метою якої є надання особам можливості виконати покладений на них законом обов’язок провадити розрахунки в безготівковій формі, за винятком ситуацій, передбачених законодавством (ст. 1087 ЦК).

Договір банківського рахунка є консенсуальним, оскільки він вважається укладеним в момент, коли сторонами досягнуто згоди з усіх істотних його умов, а не в момент внесення (зарахування) грошових коштів на рахунок. Отже, клієнту рахунок відкривається незалежно під того, чи вносить він кошти у момент його відкриття.

Цей договір є оплатним. Плату сплачує як клієнт за користування комплексом послуг банку по розрахунково-касовому обслуговуванню, так і банк за користування коштами, що знаходяться на рахунку клієнта. Розмір процентів, які виплачуються банком клієнту, передбачається договором банківського рахунка або законом.

Відносини за банківським рахунком вважаються безстроковими.

Договір банківського рахунка є двостороннім. Сторонами його є: банк чи інша фінансова установа, яка має ліцензію на право здійснення банківських операцій згідно зі ст. 19 Закону «Про банки і банківську діяльність» і Положенням про порядок видачі ліцензії на здійснення окремих банківських операцій небанківським установам від 16 серпня 2001 р. № 334^[1], та клієнт (володілець рахунка).

Банком визнається кредитна установа, яка має виключне право на підставі ліцензії Національного банку України здійснювати у сукупності такі операції: залучення у вклади грошових коштів фізичних і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, відкриття і ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб (ст. 2 Закону). Що стосується інших фінансових установ, то згідно із ст. 1 Закону «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» фінансовою установою є юридична особа, яка надає одну чи декілька фінансових послуг та внесена до відповідного реєстру в порядку, встановленому законом. До фінансових установ належать банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг. Таким чином, в договорі банківського рахунка з однієї сторони виступає спеціальний суб’єкт.

В якості клієнта можуть виступати як фізичні, так і юридичні особи.

Договір банківського рахунка може укладатися на користь третьої особи (ч. 1 ст. 1067 ЦК). Фізичні особи мають право укласти такий договір не тільки на користь іншої фізичної особи, а й на користь майбутньої юридичної особи, що поширене при відкритті тимчасових рахунків засновниками юридичних осіб.

Предмет договору банківського рахунка в сучасній науці цивільного права визначається по-різному: й як грошові кошти, що знаходяться на банківському рахунку клієнта та з якими здійснюються обумовлені договором операції; й як надання послуг по відкриттю рахунка, здійснення розрахунково-касового обслуговування та інших пов’язаних з цими операціями.

Отже, юридичним об’єктом договору банківського рахунка як зобов’язання будуть дії, а матеріальним - грошові кошти. Цей договір передбачає зобов’язання банку перед клієнтом по зарахуванню, перерахуванню й отриманню з рахунка клієнта грошових коштів згідно з його розпорядженням та проведення інших операцій за рахунком. При цьому об’єктом дій, які у більшості випадків здійснюються за цим договором, є безготівкові грошові кошти. Банк не зберігає ці кошти в прямому розумінні слова. Його правом є використовувати грошові кошти, які знаходяться на рахунку клієнта, для особистих цілей, гарантуючи при цьому право клієнта безперешкодно розпоряджатися цими коштами (ч. 2 ст. 1066 ЦК). До обов’язків банку входить надання клієнту можливості безперешкодного розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку. Інтересам клієнтів відповідає також передбачена ч. З ст. 1066 ЦК заборона на визначення та контроль з боку банку напрямів використання клієнтами грошових коштів, а також на встановлення не передбачених законом або договором банківського рахунка обмежень по розпоряджанню клієнтом за своїм розсудом грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку. Єдиним випадком, коли банк не виконує розпоряджень клієнта, передбаченим ст. 59 Закону «Про банки і банківську діяльність», є арешт, стягнення та зупинення операцій по рахунках, тобто неможливість проведення витратних операцій на рахунку. Арешт накладається виключно за санкціонованою прокурором постановою слідчого, за постановою державного виконавця у випадках, передбачених законами України, або за рішенням суду. Операції по рахунках можуть бути відновлені органом, який прийняв рішення про їх зупинення, або за рішенням суду.

Як списання коштів з рахунка клієнта, так і зарахування на нього коштів охоплюються поняттям операцій за рахунком. З юридичної точки зору всі ці дії є формою виконання договору банківського рахунка. Закон встановлює обов’язок банку здійснювати для клієнта всі види банківських операцій, що передбачені для тих чи інших рахунків положеннями закону, встановленими відповідно до цих законів банківськими правилами та звичаями ділового обороту, які застосовуються в банківській практиці, а також умовами договору. Банк не може відмовити клієнту в здійсненні будь-яких операцій за рахунком, якщо тільки така умова не була зафіксована в договорі. Даний випадок, стосується тієї ситуації, коли у конкретного банку відсутні кореспондентські відносини з іншими, наприклад, закордонними банками, що в свою чергу виключає можливість здійснювати ті чи інші операції. Банк повинен при укладанні договору банківського рахунка (відкритті рахунка) враховувати цю умову, оскільки в іншому випадку клієнту надане право вимагати від банку відшкодування всіх збитків, яки сталися у зв’язку з відмовою у здійсненні конкретної операції.

Умовами договору банківського рахунка може бути передбачений обов’язок банку робити у встановлених межах платежі за розпорядженням клієнта й у тих випадках, коли відсутні кошти на його рахунку. У цьому випадку оплата рахунків клієнта здійснюється за рахунок коштів банку, тобто має місце кредитування банком клієнта. Такий різновид кредитування в діловому обороті має назву овердрафт. Ним може бути як окремий договір, так і договір банківського рахунка може містити умови овердрафту, тобто бути змішаним договором (ч. 2 ст. 628 ЦК). За умовами договору овердрафту банк зобов’язується надавати клієнту грошові кошти в кредит шляхом оплати з поточного рахунка клієнта розрахункових документів на суму, яка перевищує залишок власних коштів на рахунку клієнта, але у межах, встановлених кредитним договором. До договору банківського рахунка повинні бути включені умови про розмір процентної ставки за користування клієнтом коштами банку, зазначено термін кредитування і кількість разів, коли банк зобов’язаний оплачувати борги клієнта зі своїх грошей за визначений період часу. Кредитування рахунка відбувається за правилами кредитного договору і договору позики, якщо договором банківського рахунка чи законом не передбачене інше (ч. 2 ст. 1069 ЦК). За загальним правилом, інше може бути встановлено договором банківського рахунка.

Оскільки договір банківського рахунка є оплатним, то обов’язком банку є сплата клієнтові відсотків за користування залишком коштів на його рахунку, а обов’язком клієнта - оплата банку за розрахунково-касове обслуговування. Як правило, банк щокварталу, якщо інший порядок не встановлений договором, у безакцептному порядку списує з рахунка клієнта винагороду за проведення операцій з коштами клієнта. Відповідно, щокварталу, якщо інше не передбачено договором банківського рахунка, банк зараховує суму обговорених процентів за користування коштами клієнта (ст. 1070 ЦК). При відсутності в договорі відповідних умов нараховуються проценти в розмірі, що сплачується банком за вкладом на вимогу.

Одним з істотних обов’язків банку є обов’язок зберігати таємницю, тобто відомості про банківський рахунок, про операції за ним і про клієнта (ст. 1076 ЦК). Глава 10 Закону «Про банки і банківську діяльність» присвячена банківський таємниці та конфіденційній інформації. Під банківською таємницею ст. 60 вказаного Закону розуміє інформацію щодо діяльності та фінансового стану клієнта, яка стала відомою банку в процесі обслуговування клієнта та взаємовідносин з ним чи третім особам при наданні послуг банку і розголошення якої може завдати матеріальної чи моральної шкоди клієнту. Така інформація може бути надана за правилами, встановленими зазначеним Законом, зокрема, на письмовий запит або з письмового дозволу власника такої інформації; на письмову вимогу суду або за рішенням суду; органам прокуратури України, Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України стосовно операцій за рахунками конкретної юридичної або фізичної особи - суб’єкта підприємницької діяльності за конкретний проміжок часу; органам Державної податкової служби України на їх письмову вимогу з питань оподаткування або валютного контролю стосовно операцій за рахунками конкретної юридичної або фізичної особи - суб’єкта підприємницької діяльності за конкретний проміжок часу; спеціально уповноваженому органу виконавчої влади з питань фінансового моніторингу на його письмову вимогу щодо здійснення фінансових операцій, які підлягають фінансовому моніторингу згідно з законодавством про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом; органам державної виконавчої служби на їх письмову вимогу з питань виконання рішень судів стосовно стану рахунків конкретної юридичної особи або фізичної особи - суб’єкта підприємницької діяльності (ст. 62). Необхідне також оформлення такої вимоги та підстави для отримання цієї інформації з зазначенням посилання на норми закону, відповідно до яких той чи інший державний орган має право на отримання даної інформації.

У випадку смерті клієнта довідки по рахунках (вкладах) видаються особам, зазначеним власником рахунка (вкладу) в заповідальному розпорядженні банку, нотаріусам, іноземним консульським установам.

За розголошення банківської таємниці винні особи можуть бути притягнуті до відповідальності і будуть зобов’язані відшкодувати клієнту, чиї інтереси порушені, заподіяні збитки.

Банк не має права надавати інформацію також про клієнтів іншого банку, навіть якщо їх імена зазначені у документах, правочинах та операціях клієнта, але при цьому банку надане право видавати загальну інформацію, що становить банківську таємницю, іншим банкам, в обсягах, необхідних при наданні кредитів, банківських гарантій. Обмеження стосуються отримання інформації, яка містить банківську таємницю і не поширюється на службовців Національного банку України або уповноважених ним осіб, які у межах повноважень, наданих Законом «Про Національний банк України», здійснюють функції банківського нагляду або валютного контролю.

Списання коштів з рахунка клієнта за загальним правилом здійснюється за його прямим розпорядженням (ч. 1 ст. 1071 ЦК). Розрахункові документи про перерахування і видачу коштів з рахунка юридичної особи повинні бути підписані керівником і головним бухгалтером, зразки підписів яких мають місце на банківських картках. В інших випадках права осіб, які здійснюють від імені клієнта розпорядження його рахунком, повинні бути посвідчені безпосередньо клієнтом, який несе пов’язаний з цим ризик. Банк, в свою чергу, зобов’язаний перевірити правильність оформлення вказаних прав.

Банк виконує розрахунки по документах відповідно до черговості їх надходження та виключно в межах залишку грошових коштів на рахунку клієнта, якщо інше не встановлено договором між банком і клієнтом, (ч. 1 ст. 1072 ЦК). Тобто, важливим є те, що ЦК встановлює черговість списання грошових коштів з рахунка клієнта. За наявності на останньому коштів у кількості, достатній для задоволення всіх вимог, списання їх за загальним правилом здійснюється в порядку надходження документів у банк платника, якщо інше не передбачено законом. У тому випадку, коли коштів не вистачає для задоволення усіх вимог, списання їх здійснюється в порядку, встановленому в ч. 2 ст. 1072 ЦК.

Законодавчо наданий пріоритет списанню грошових коштів з рахунка клієнта на підставі рішення суду. Однак, якщо буде декілька рішень суду, то перевага надаватиметься для задоволення вимог про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю, а також вимог про стягнення аліментів. В другу чергу на підставі рішень суду списанню підлягають грошові кошти, що необхідні для виплати вихідної допомоги та оплати праці особам, які працюють за трудовим договором (контрактом), а також виплат за авторським договором. І після цього або у відсутність перших двох рішень суду списуються грошові кошти на підставі інших рішень суду.

Зазначений порядок списання коштів не застосовується у випадку визнання клієнта неплатоспроможним (банкрутом). У разі ліквідації банку передусім повинні бути задоволені вимоги громадян, які є кредиторами даного банку.

Статтею 1073 ЦК встановлюється, що у разі несвоєчасного (пізніше наступного дня після надходження розрахункового документа) замахування на рахунок клієнта грошових коштів, що надійшли, або безпідставного списання банком коштів з рахунка, а також невиконання вимог клієнта про перерахування коштів з його рахунка банк зобов’язаний негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити клієнту проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом. Проценти, нараховані за неналежне здійснення операцій по рахунку, являють собою цивільно-правову відповідальність.

Обидві сторони договору мають право на його розірвання. При цьому слід враховувати, що ст. 1075 ЦК, якою встановлюються підмиви для одностороннього розірвання договору банківського рахунка, є спеціальною в порівнянні зі ст. 615 ЦК. Отже, застосовуються нелегальні правила про одностороннє розірвання договору, а спеціальні правила з урахуванням специфіки договору банківського рахунка.

Клієнт має право в односторонньому порядку розірвати договір Банківського рахунка в будь-який час на підставі заяви (ч. 1 ст. 1075 ЦК).

До можливості для банку за його вимогою розірвати договір банківського рахунка законодавець ставиться більш жорстко. Згідно з •і. 2 ст. 1075 ЦК це можливо в наступних випадках:

· якщо протягом місяця після попередження клієнта сума грошових коштів, що зберігається на рахунку, виявиться меншою від мінімального розміру, передбаченого банківськими правилами або договором;

· при відсутності операцій за рахунком протягом року, якщо інший строк не встановлений договором;

· в інших випадках, встановлених договором або законом.

У випадку розірвання договору банк зобов’язаний видати залишок і ротових коштів клієнту або перевести їх на інший рахунок за його вказівкою. Ці операції банк робить в строки і порядку, встановлені і банківськими правилами. Після повернення чи перерахування залишку коштів клієнта на рахунку, банк вправі закрити його рахунок.

Поиск по сайту: