За відносним критерієм

За абсолютним критерієм

В Україні частка населення, чиє споживання є нижчим рівня фактичного прожиткового мінімуму, складає 23,5%», говорить Академік НАН України, директор Інституту демографії і соціальних досліджень Елла Лібанова. «За період з 2000 по 2008 рр., рівень бідності за цим критерієм стрімко зменшувався: якщо у 2000 році частка бідного населення за абсолютним виміром становила 71,2%, то у 2008 лише 19,9%. У 2009 році цей показник помітно зріс і становив 24,8%, а у 2010 році рівень бідності за цим критерієм трохи зменшився.

За відносним критерієм

За офіційними даними, протягом останнього року масштаби бідності в Україні скоротилися. Так, рівень бідності за відносним критерієм у 2010 році склав 24,1% (у 2009 році за межею бідності було 26,4% населення України). Національною межею бідності визначено 75%-ий поріг медіанного рівня сукупних еквівалентних витрат у розрахунку на умовного дорослого, що визначається за даними обстеження умов життя домогосподарств України. Протягом останніх десяти років за цим критерієм рівень бідності залишився відносно стабільним (на рівні 26-27%), хоча національна межа бідності зросла за цей час майже в п’ять разів (з 175 гривень у 2001 році до 944 гривень у 2010 році).

Актуальність бідності в Україні

Проблеми бідності - це дуже актуальна тема сучасності. Вона полягає в тому, що хоча б тому, що немає жодної країни - навіть найбагатшої та справедливої, - де б частина людей вимушено не жила значно гірше, ніж більшість населення. Бідність визначається як неможливість через брак коштів підтримувати спосіб життя, притаманний конкретному суспільству в конкретний період часу. До бідних верств суспільства належать ті, хто не з власної волі позбавлений необхідного: нормального житла, їжі, одягу, здоров'я, можливості здобувати освіту. Крім того, бідність - це ще й страх перед майбутнім, обумовлений непевністю людини у своїх можливостях уберегти себе та близьких від нестатків.

Низький рівень життя. Сьогодні населення України в цілому бідне. Про це говорять найрізноманітніші показники: низька якість раціону харчування, постійний відтік громадян за межі країни, низька народжуваність, висока захворюваність і смертність, незадоволеність широких верств суспільства загальноекономічною ситуацією та своїм матеріальним становищем.

Мені здається, що рішення має лежати насамперед у сфері виробництва як основи всього соціально-економічного розвитку. Необхідно переосмислити сформовану ситуацію і перейти від надання пільг населенню до переважно пільг у веденні бізнесу, особливо на його початкових етапах. Таким чином не тільки будуть створені умови для зайнятості і скорочення безробіття, а й виникнуть передумови для зростання виробництва, що особливо важливо.

Поточний стан бідності в Україні

Проблема бідності турбувала людей протягом віків. Економічною теорією встановлені різноманітні причини бідності - від неефективних схем соціального захисту до загальної несправедливості економічної і соціальної системи. Реформи соціального страхування, втручання держави в регулювання ринку праці, значні зміни форм економічної організації були направлені на зниження гостроти проблеми бідності.

Головним завданням дослідження бідності, як соціального феномену є всебічний аналіз проблеми бідності, основними аспектами якого має стати відповідь на наступні питання:

- що є домінантними причинами бідності

- за якими критеріями визначається категорія бідних

- яким є вплив бідності на тих, кого вона спіткала, в чому полягають її соціальні наслідки

- якими мають бути оптимальні механізми подолання цього явища

Водночас саме поняття бідності вимагає додаткового аналізу. Бідність – поняття відносне. Критерії бідності і багатства різні в різних країнах. Те, що для одних є злиденністю, за інших умов може розцінюватись як заможність. До того ж варто розрізняти бідність глобальну (всієї нації) і бідність мікроекономічну (окремих груп населення, сімей)

Уникнути бідності взагалі неможливо, як неможливо її подолати, тим більше у країні з перехідною економікою. Але це явище має бути контрольованим і регульованим, бо соціальною проблемою бідність стає тоді, коли виходить з-під державного контролю, набуває форм застійної і хронічної. Особливо загрозливу форму бідність набуває, коли вона стає не тільки „інтрагенераційною” (тобто індивід стає бідним внаслідок соціальних катаклізмів чи власних промахів упродовж свого трудового життя), а й „інтергенераційною”. Неприпустимо, щоб бідність успадковувалась і держава не надавала шансів дітям з бідних родин розірвати це замкнене коло.

Бідність в Україні зумовлена трансформаційними процесами. Перехід від збанкрутілої командно-адміністративної системи до ринкової економіки не міг не супроводжуватись падінням виробництва, яке в своїй основ було неконкурентним і неефективним. Відсутність практичного досвіду, теоретичного осмислення шляхів переходу економіки до ринкової, у багатьох випадках неадекватні рекомендації міжнародних фінансових інституцій та зарубіжних експертів, що не враховували специфіку нашої держави, кадровий голод на старті реформ привели до численних помилок та прорахунків у здійсненні управлінських рішень. Модель трансформації, що базувалася на рекомендованих ззовні спрощених принципах ринкової трансформації виявилась глибоко деструктивною. Реформи здійснювались ціною соціальних втрат, у багатьох випадках були зруйновані і ті соціальні цінності, які свого часу були запозичені західними країнами. За роки кризи (1990-1999) найбільш несприятливі наслідки виникли у соціальній сфері. Україна стала країною з найвищою бідністю в Європі. За свідченням істориків у 1996 р. рівень життя рядового громадянина України поступався рівню життя у Древньому Римі і Вавілонії, Індії і Греції, Геттії і Фінікії

Розбалансування економічних, соціальних та політичних чинників призвели до того, що виник цілий ряд працездатних людей які готові працювати, але не можуть заробити достатню кількість коштів для утримання сім’ї.

Таким чином, причини української бідності полягають насамперед у повільній адаптації національної економіки до ринкових умов, не конкурентоспроможності низки галузей і виробництв, превалюванні низькооплачуваних робочих місць.

Бідність також пов’язана з тим, що існує прошарок людей, які в силу віку та стану здоров’я не можуть заробляти. Ліквідувати таку бідність може держава, здійснюючи перерозподіл трансфертів на користь цього прошарку населення. З іншого боку бідність в цьому випадку є результатом неефективної соціальної політики. Соціальні стандарти і гарантії, що розробляються державою не є достатніми для простого відтворення населення.

Причиною бідності можуть стати також відсутність можливостей або несформованість самих потреб. Низькі соціальні стандарти, злиденні умови існування виробляють звичку жити у бідності, трансформують психологію людини, що призводить до так званої успадкованої бідності.

Для сучасної України бідність стала не тільки хронічним явищем, визначаючи спосіб життя більшої частини населення, але і фактором поляризації суспільства, його поділу на дуже заможних і дуже бідних при катастрофічному зменшенні середнього прошарку суспільства. За результатами досліджень співвідношення доходів багатих українців до найбідніших складає 30:1. Для прикладу, в Китаї – 7:1, в Японії – 4,3:1, в країнах ЄС – 5,7:1.

Підставою для збільшення диференціації між багатими і бідними є функціонування значного сектору тіньової економіки, фінансові результати діяльності якого не беруть участі у формуванні доходів державного та місцевих бюджетів, у наповненні фондів соціального страхування. Внаслідок цього держава має обмежені ресурси для підтримки соціально уразливих верств населення. Необхідно відмітити, що до найуразливіших груп населення відносяться: багатодітні сім’ї, одинокі пенсіонери, молоді люди, що зіштовхуються з ризиком безробіття, низькою заробітною платою. Основну частину бідних (73,8%) становлять сім’ї, в яких є діти до 18 років. Особливо у скрутному становищі перебувають багатодітні сім’ї. Загалом четверта частина сімей з дітьми (у складі яких немає пенсіонерів або інших непрацюючих дорослих) проживають за межею бідності. І хоча за десять останніх років ситуація змінилась на краще, соціальне самопочуття і рівень матеріального добробуту значної частини населення і досі викликає занепокоєння державних і громадських інституцій.

Бідність по-українські виражається, перш за все, у неухильному і загрозливому знищенні генофонду нації. За останні роки в Україні смертність стала перевищувати народжуваність. За розрахунками Держкомстату України відтворення населення може бути за умови народжуваності не менше 16 дітей на 1000 жителів та рівня смертності не більше 11 осіб на 1000 жителів. Фактичні дані говорять про те, що за січень-вересень 2006 року в Україні зафіксовано коефіцієнт народжуваності – 9,7 народжених на 1000 осіб проти 16,4 померлих, тобто для простого відтворення населення в країні потрібно 1,7 рази, тобто майже вдвоє збільшити народжуваність [17].

Бідність через опосередковані прояви (погіршення раціону харчування, медичного обслуговування, недоступність для широких верств населення значної частини ліків, відмову від занять спортом, хронічні психологічні та емоційні перевантаження, працю в несприятливих умовах тощо) позначилася і на погіршенні стану здоров\'я. Важливою ознакою впливу бідності на стан здоров\'я населення України є поширення інфекційних захворювань, збільшення чисельності хворих на туберкульоз та СНІД, велика кількість випадків штучного переривання вагітності.

Бідність - це не тільки нестаток продуктів харчування, одягу житла, відсутності доступу до якісного медичного обслуговування. Вона впливає на якість освіти. Більшість людей не може оплатити своє навчання, або отримати якісну освіту в тих місцях, де живуть. Сьогодні вже не для кого не секрет, що доступ до знань – це вагоме знаряддя боротьби з бідністю. Посилення значення освіти на сучасному етапі людського розвитку викликає зростання ролі людського капіталу. Базою його формування є стан здоров’я; природні здібності, виховання, професійна підготовка, кваліфікаційний рівень, здатність його постійно підвищувати, культурний рівень.

Бідність – це проблема села. У сільській місцевості 42% складають бідні. Середній рівень бідності сільських сімей з дітьми становить 44,7%, що вдвічі перевищує показник бідності серед молодих міських сімей і в 1,6 рази перевищує середній показник по Україні. Інтенсивність природного скорочення у сільській місцевості в 1,9 рази вища, ніж у міських поселеннях. Рівень смертності у сільській місцевості в 1,4 рази вище, ніж у міських поселеннях. Протягом останніх років кількість померлих перевищувала кількість народжених майже у 90% сіл, а в 11% - за цей час не народилось жодної дитини. Все це призводить до того, що наростають темпи обезлюднення сіл, що підсилюється великою неувагою до проблем села. 60% населених пунктів не мають доріг із твердим покриттям, 82% - водогонів, 98% - каналізації.

Бідність штовхає людей на пошуки кращого заробітку. Міграційний відтік є безпосередньою реакцією громадян на низький рівень життя. На тимчасові роботи з України за різними експертними оцінками виїхало за кордон від 5 до 7 млн. осіб. Як правило, це люди працездатного віку. Особливо це торкається таких областей як Тернопільська, Львівська, Івано-Франківська, Закарпатська, Чернівецька, тобто тих, де рівень життя населення є найнижчим.

Рахункова палата заявляє про підвищення рівня бідності в Україні в січні-вересні на 0,4 процентних пункти до 26,4%, або 12,5 млн. осіб.

Про це повідомляє агентство "Українські новини" із посиланням на висновок відомства з виконання державного бюджету на 2010 рік за 9 місяців.

"Всупереч намірам Програми (Державної програми економічного й соціального розвитку на 2010 рік (Антикризової програми)) рівень бідності підвищився на 0,4 проц. пункту і становив 26,4%, або 12,5 млн. осіб", - сказано у висновку палати.

При цьому, за даними палати, рівень безробіття, визначений за методологією Міжнародної організації праці, становив 8,5%, що перевищило показник (8,1%), передбачений антикризовою програмою.

Розмір прожиткового мінімуму за 9 місяців номінально збільшився лише на 2,2%, однак з урахуванням індексу споживчих цін реально знизився на 4,8%.

Водночас, як сказано у висновку Рахункової палати, за даними Міністерства праці й соціальної політики, прожитковий мінімум у цінах вересня 2010 року становив 952 гривні, що більше за законодавчо встановлений на цей місяць розмір (843 гривні) на 109 гривень.

Дотепер не переглянутий набір продуктів харчування, непродовольчих товарів і послуг для основних соціальних і демографічних груп населення відповідно до вимог закону "Про прожитковий мінімум", що передбачено антикризовою програмою.

Ці набори, на підставі яких визначається розмір прожиткового мінімуму, повинні переглядатися кожні 5 років, однак не мінялися із часу їх затвердження постановою Кабінету міністрів №656 від 14 квітня 2000 року.

При цьому в затверджених нормах узагалі не враховані окремі життєво необхідні видатки, зокрема на послуги охорони здоров'я, освіту, оздоровлення, зв'язок, що є переважно платними.

Рахункова палата зазначає, що вперше за останні 10 років держбюджет виконувався в умовах затвердженою Верховною радою антикризової програми.

При цьому виконання держбюджету-2010 за 9 місяців Рахункова палата оцінила як низьке.

Як повідомлялося, у жовтні президент Віктор Янукович закликав владу й бізнес активізувати боротьбу з бідністю в Україні.

Він назвав боротьбу із цим явищем, а також із соціальною ізольованістю одним із пріоритетних напрямків здійснення економічних реформ в Україні.

Поиск по сайту: