Джерела права ЄС: поняття й класифікація

При визначенні поняття «джерело права ЄС» доцільно використовувати формально-юридичний підхід. Так, джерелом права ЄС є офіційно встановлена зовнішня форма виразу його правових норм.

Система джерел права ЄС суттєво відрізняється від національного та міжнародного права. Зокрема, в міжнародному праві відсутні вичерпний перелік джерел та їх ієрархія; це право слабо структуроване. Натомість праву ЄС притаманні відносна вичерпність переліку джерел, ієрархічність джерел, тому, як наслідок, це право є добре організованим, систематизованим і внутрішньо узгодженим.

Особлива правова природа ЄС не могла не позначитися на специфіці його джерел. На відміну від внутрішнього права традиційної міжнародної організації, основним призначенням якого є регулювання внутрішнього функціонування цієї організації, право ЄС покликано забезпечувати насамперед розвиток інтеграційних процесів між окремими державами, що входять до його складу. Своєрідний порядок нормотворчості, в якому активна роль належить судам ЄС, також значно відрізняє ЄС від інших сучасних міжнародних організацій.

Джерела права ЄС можна класифікувати за багатьма критеріями:

1) за способом утворення:

- первинні (основні);

- вторинні (похідні).

Первинні джерела охоплюють акти, укладені державами, Співтовариствами (нині – ЄС) та Європейським Союзом (установчі договори ЄС, договори, що вносять зміни до них, договори про приєднання нових держав тощо). Вторинні джерела приймаються на підставі первинних і, відповідно, повинні їм відповідати. Ними є акти інституцій ЄС, прийняті в рамках їхньої компетенції (регламенти, директиви, рішення, висновки, рекомендації тощо).

Поділ джерел на первинні та вторинні є досить умовним, оскільки може бути прийнятним лише до тих джерел, які охоплюються поняттям «законодавство ЄС». Зокрема, інші джерела (загальні принципи права ЄС, прецеденти судових органів ЄС) одночасно можуть відноситися як до первинних джерел, так і до вторинних. Крім того, таке важливе джерело, як загальні принципи права (взагалі, а не лише права ЄС) не належать до первинного права, особливо коли виходити з позицій природного права. Відповідь полягає в тому, що первинне право створюється установчою владою – державами-членами, тоді як загальні принципи виникають незалежно від держав-членів, вони запроваджуються у правопорядок ЄС його судовими органами. При цьому питання про ієрархічне підпорядкування первинного права та загальних принципів вирішується нетипово. З одного боку, за своєю природою загальні принципи права є вищими за первинне право, але з іншого боку первинне право встановлює (конституює) сам правопорядок, а тому повинно мати вищу юридичну силу щодо будь-яких інших норм. Тому практика пішла таким шляхом: положення права ЄС, в т.ч. первинного права, тлумачаться таким чином, щоб вони відповідали загальним принципам права. Включені у правопорядок ЄС, вони перетворюються на загальні принципи права ЄС.

Поняття «законодавство» в ЄС дещо відрізняється від українського еквівалента. Зокрема, залежно від суб’єктів (інституцій), що ухвалюють акт, юридичної сили акту, процедури прийняття, правові акти Союзу поділяються на дві категорії: законодавчі та незаконодавчі акти. Так, акт є законодавчим, якщо:

а) за юридичною формою ухвалений як регламент, директива або рішення, що має юридично обов’язкову силу (рекомендації та висновки юридично обов’язкової сили не мають, відтак не є законодавчими актами);

б) прийнятий відповідними суб’єктами (інституціями): Європейським парламентом або Радою (якщо, приміром, акт ухвалено під назвою «регламент» іншою інституцією, то він не буде вважатися законодавчим актом);

в) прийнятий з дотриманням законодавчої процедури (звичайної або спеціальної) (ст. 289 ДФЄС).

2) за юридичною силою у порядку ієрархічності:

- імперативні норми міжнародного права (jus cogens), загальні принципи права;

- установчі договори ЄС, договори про внесення змін до цих договорів та договори про приєднання нових держав-членів;

- загальні принципи права ЄС та прецеденти судів ЄС;

- міжнародні договори ЄС (як виняток міжнародні договори держав-членів);

- нормативно-правові акти, ухвалені інституціями ЄС (регламенти, директиви, рішення тощо).

3) за формою зовнішнього виразу:

- писані (установчі договори ЄС, договори про внесення змін до цих договорів та договори про приєднання нових держав-членів; міжнародні договори ЄС; нормативно-правові акти, ухвалені інституціями ЄС);

- неписані (основні принципи права ЄС та прецеденти судових органів ЄС);

4) за сферою дії:

- внутрішні – ті що діють в межах правопорядку ЄС (установчі договори, акти інституцій ЄС, прецеденти судових органів ЄС);

- зовнішні – ті що діють як у межах правопорядку ЄС, так і поза ним (міжнародні договори ЄС, змішані угоди, як виняток договори держав-членів ЄС, інші норми міжнародного права).

Зупинимося більш детально на основних джерелах права ЄС.

Поиск по сайту: