ІІІ. ХАРАКТЕРИСТИКА БУХАРІВСЬКОЇ СІЛЬСЬКОЇ РАДИ

Історична довідка

Перші письмові згадки про село Бухарів належать до 1570 року. В другій половині ХVІ ст. село Бухарів відносилось до володінь князя Костянтина Острозького. Назва села походить від імені колишнього землевласника, російського поміщика Бухарова (взято із опису актової книги Київського центрального архіву, к., 1869-1891 рр.).

Село Завизів вперше згадується в скарзі від 19 червня 1566 року королівського дворянина Григорія Букоємського про його образу і нанесення ран слугам пана Льва Вельгорського і пані Катерини Войневичевої. Коли і ким засноване село, доки що невідомо. 24 червня 1579 року село згадується у заповіті Богуша Федоровича Корецького, воєводи землі Волинської, старости Луцького Брацлавського і Вінницького. В ньому вказується, що село Завезов було куплене ним у дворянки Настасії Богданівни Джчусянки-Горяйнової-Тесівської і її чоловіка Олександра Джчуса за 618 коп і 10 Литовських грошей. Таким чином можна стверджувати, що село входило до володінь дворянки Настасії Джчусянки, яка в селі Тесів мала свій маєток. Після смерті Богуша Корецького село переходить у власність до двоюрідного брата і вірного службовця пана Семена Хребтовича Богуринського. Кому належало село в XVII ст. поки-що невідомо, але вже на початку ХVІІІ ст. воно належало Яну Станіславу Линицькому, спадкоємці якого володіли селом до початку XIX ст., коли ним заволоділи Ленкевичі. В 1881 році село було куплене у спадкоємців полковником Павлом Григоровичем Григор'євим, що володів ним до 1917 року. Маєток Ленкевичів і полковника Григор'єва знаходився між селами Бухарів і Завизів "над кручею" біля річки Горинь. Будинок двоповерховий, дерев'яний, господарські будівлі кам'яні, проіснували до середини 40-х років. Біля будинку був великий фруктовий сад, а біля дороги ріс осокор в 5 обхватів. Коли і ким посаджений - невідомо (зрізаний в 50-х роках). Під час польської окупації краю маєтком володіли Подільський і Висоцький (у вересні 1939 року виїхав у Гощу). На кінець ХІХ ст. в селі нараховувалось 50 дворів (родин), де проживало 409 православних, 30 римокатоликів та 30 євреїв.

На території села в 1709 році побудована церква імені Пресвятої Богородиці (Покрови).

На початку 30-х років минулого століття було запроваджене хуторське землеволодіння. З’явились хутори – Помірки, Підсимановщина, Лисоха, які були ліквідовані радянською владою в 70-х роках.

В 30-х роках в селі діяв осередок "Просвіти" зі своєю бібліотекою.

Перша згадка про село Михалківці задокументована в 1544 році у скарзі, де Григорій Хоткевич звинувачує Костянтина Острозького за самовільне привласнення ряду земель, які утримували "Михалковци".

Назва села, за переказами жителів, походить від першого поселенця – Михалка.

В центрі села знаходиться пам’ятник споруджений 1855 року паном Броніславом Лобачевським на честь перемоги російських військ над турецькими військами під Ізмаїлом. На пагорбі розташований Свято-Троїцький храм, побудований в 1740 році.

В Михалківцях зберігся вітряний млин, побудований в другій половині ХІХ ст.

На початку ХІХ ст. в селі проживав видатний український письменник, громадський діяч – Дмитро Васильович Маркович. До цих пір зберігся двоповерховий будинок Маркевичів, де нині знаходиться Михалківська ЗОШ.

Поиск по сайту: