Частина І. Рік перший початку війни Хмельницького проти поляків. Розділ І

«Вивід про гетьмана Хмельницького, хто він був і звідки…»

Хто був Б. Хмельницький? («Ходив тоді при Потоцькому тими валами і конюший його Хмельницький»)

Як автор характеризує конюха польського пана? («А що був від природи старатливий, моторний і вчений»)

Чому Богдан Хмельницький вимушений був утекти від Потоцького? («Ясновельможний добродію, що рука людська зробить, те й зруйнувати може». «Звісно, що сказав він правду, але бродський фундатор пан Потоцький такою відповіддю був дуже вражений. …Найближчі панські слуги, з якими він був у добрих і приятельських стосунках, застерегли його, що він має того ж дня згубити від панського меча голову»)

Як зреагував пан на звістку про те, що Хмельницький зі своєю челяддю втік від нього?

За що запорожці поважали Богдана? («…Ходив із запорозькими козаками на бусурманські поселення і не затуляв у боях перед ворогом свого обличчя»)

Яку шану отримав Хмельницький від короля Жигмунда? («…Надані йому і стверджені вічним королівським привілеєм певні ґрунти й землі в Суботові Чигиринського повіту»)

Як склалися стосунки Тиміша з мачухою Чаплинською?

Що відомо про життя молодшого сина Хмельницького Юрія і дочки Єлени?

Чому чого ляхи почали чинити утиски Русі і козакам? («…Заздрісники добра і волі людської — поляки, не вподобавши, що козаки живуть вільно й незалежно»)

Чому польські королі з великим задоволенням запрошували до себе на службу козаків, заохочували їх?

Що зумовило ляхів, які оселилися на руських землях, знищити привілеї для малоросіян і чинити над ними гніт? («Бо хоч і мали в себе на той час (тобто на 1648 рік) козаки й малоросіяни стародавні й нові права та привілеї, дані їм на певні їхні вольності та свободи, одначе високодумна й вельми гонориста шляхта вважала їх за ніщо, не хотіла й слухати про них, не те щоб виконувати»)

Хто такий Барабаш? Які привілеї він отримав від польського короля?

Яким чином Б. Хмельницький намагався захистити простий люд від утисків панів польських?

Як С. Величко характеризує Барабаша? («…Через своє себелюбство та владолюбство нітрохи не слухав порад тих ображених людей і не бажав знати їхнього горя — він ховав і втаював ті привілеї без жодної козакам і народові малоросійському користі»)

Яких знущань завдав Чаплинський Хмельницькому?

До яких хитрощів удався Богдан, аби отримати в Барабаша привілеї для народу?

Коли і за яких обставин козаки проголосили Хмельницького гетьманом?

Як Барабаш зреагував на відсутність у себе королівського указу про привілеї?

3.3.11.2. «Напад на Січ».

Чого прагнули турецькі загарбники? («…Всезлобивий намір вигубити низове Запорозьке Військо»)

Яким чином Кримська Орда здійснила свій підступний намір щодо нападу на козаків?

Через що виникли труднощі у татар, коли вони потрапили до козацького табору через потаємний хід?

Як дід Шевчик запобіг винищенню ворогом козаків?

Яким чином запорожці ліквідували загарбників у своєму таборі?

Що було вирішено на козацькій раді щодо знищення татарських трупів на території Січі?

3.3.11.3. «Про Сіркову війну на Крим».

За що намагався помститися Сірко татарському ханству, звернувшись із закликом до низового Запорозького Війська? («…За минулорічне своє й низового війська турбування, зневагу та шкоди, коли хан з турецькими яничарами, прийшовши вночі і по-злодійському втиснувшись у Запорізьку Січ, хотів її зруйнувати і вигубити та забрати в полон усе низове військо, що в ній було»)

Як удалося Сіркові і його прибічникам непоміченими потрапити в середину Криму?

Яким був бій з татарами, коли запорожці повертали додому?

Чим збагатилося козацьке військо, здійснюючи зворотниймшлях через долини Чорної і Качкарів?

Чому не всі звільнені від татарської неволі християни погодилися вернутися на Русь? («Вони відповіли, що мають ужемв Криму свої осідлиська й господарства і через це краще таммбажають жити, ніж у Русі, нічого свого не маючи»)

Через що Сірко виявив жорстокість, надавши наказ козакам, щоб вони знищили всіх християн, які поверталися до Криму? («Простіть нас, брати, а самі спіте тут до страшного Господнього суду, ніж би мали розмножуватись в Криму поміж бусурманами на наші християнські молодецькі голови, а на свою відвічну без хрещення погибель»)

Який наказ дав козацький отаман полоненим татарам?

Що виклав Сірко в листі до кримського хана? Як зреагува на нього татарський вельможа?

3.3.12. Значення літопису Самійла Величка.

Літопис — нова для тогочасного українського письменства літературна форма, в якій поєдналися ознаки твору публіцистичного, історичного, художнього з вишуканими містифікаціями, автентичними документами і вмілою стилізацією під документи. Історію свого народу літописець висвітлює у зв’язках з найголовнішими подіями в навколишніх землях — Польщі, Білорусії, Росії, Угорщині, Молдавії, Туреччині, Криму, а також Швеції, Австрії, Данії і Франції. Він прагне тлумачити її в контексті світової історії.

Історія русів».

3.4.1. Історія написання твору.

Історично достовірні факти тут переплітаються з художнім домислюванням, допущено чимало неточностей і помилкових тверджень. Це пояснюється тим, що автор широко використав розповіді учасників визвольної війни, народні перекази, легенди, історичні пісні, думи, не перевіряючи достовірності викладених фактів.

«Історія русів» уперше опублікована в 1846 р. Створення літопису є спробою всеосяжного огляду історії українського народу у національному і патріотичному ключі від найдавніших часів до подій 1769 р.

3.4.2. Авторство літопису.

Існує багато припущень щодо автора твору. Повна назва його — «Історія Русовъ, или малой Росіи, сочиненіе Георгія Конискаго Архієпископа Белорускаго». Згодом дослідники зійшлися на думці, що книга не належить його перу. Існувала версія, що це написав Григорій Полетика — виходець з української шляхти, палкий патріот, який обіймав значну посаду у правлячих колах тогочасної Росії. Інші дослідники твердять, що це праця Григорія та Василя Полетик, про що свідчить їхні листи, у яких згадується про роботу батька і сина над якоюсь історією. Вірогідно, що автором «Історії» був Олександр Безбородько, адже твір знайдено в його маєтку, та й у листах є згадка про історичну працю, якою він займається, але він був високим сановником Російської держави (канцлером).

У передмові до «Історії Русів» В. Шевчук висловлює думку про авторство Архипа Худорби, адже існують свідчення про те, що в його маєтку була якась історія «супроти уряду написана». Це припущення є одним із найвірогідніших.

Таким чином, автор жив у 2-й пол. ХVІІІ ст., навчався у Київській академії, належав до старшини, жив на Чернігівщині, відзначався вільнодумством, патріотизмом, мав широкий політичний світогляд, негативно ставився до російського самодержавства. О. Пушкін так висловився про автора літопису: «Шляхетне серце у нього в грудях під чернечою рясою».

3.4.3. Тема: розповідь про історичний розвиток України від давнини до другої половини ХVІІІ ст., зображення центральної події твору — національно-визвольної війни 1648–1654 рр.

3.4.4. Ідея: засудження польської шляхти, що чинила постійні утиски, нещадно грабувала український народ; колонізаторської політики російського самодержавства, сваволі царських чиновників, посилення кріпацтва.

3.4.5. Основна думка: історія південно-східних слов’ян починається від часів Яфета (сина біблійного Ноя), родоначальника цих племен, а Київська Русь — першодержава тільки українського народу.

3.4.6. Жанр: твір написаний у традиціях козацьких літописів.

Цей зразок історико-мемуарної прози, який балансує на межі белетристичної оповіді й історичного літопису. Припускають, що «Історія Русів» — політичний памфлет, політичний трактат, промова. Але безперечним є те, що цей історичний твір має могутній художній потенціал, тому вивчається і на уроках історії, і на уроках літератури.

3.4.7. Сюжет твору (оглядово).

Дуже ретельно в літописі розглядається питання походження східних слов’ян, спростовується «норманська теорія», зате стверджується спорідненість слов’ян зі скіфами, варягами, хозарами. Але головним рушієм прогресивного руху і становлення українців як нації є козацтво. Козаки — головні хранителі й захисники політичних, релігійних та культурних прав і свобод українців. Перемоги Визвольної війни 1648–1654 рр. справедливо вважаються найбільшим здобутком і досягненням козацтва. Оспівано в літописі й рішення Б. Хмельницького про об’єднання з Росією на Переяславській Раді. Мудрий полководець і політик розраховує укласти угоду на рівних правах рівних народів. Осуду піддаються дії порушників з обох боків: українських політиків І. Мазепи й І. Виговського та російських воєвод, що з жорстокістю ставилися до українців.

Історія розвитку української нації для автора — це історія боротьби за свободу. Різко засуджено також релігійну нетерпимість уряду Речі Посполитої до православ’я, бо диктат і тиранія завжди породжують народний опір. Із суворим осудом у творі зазначено про порушення людських свобод у Російській імперії. Це цілком відповідає тим побоюванням, що виказувала щодо росіян козацька старшина (листи І. Богуна). Навпаки, у творі з похвалою зображено подвиги видатних козацьких полководців І. Богуна, С. Наливайка, І. Підкови, Т. Трясила, Б. Хмельницького.

Актуальні тогочасні політичні проблеми України уважно обмірковуються: це й утрата незалежності й тиранічна політика Петра І, осуд якої обережно вкладено в уста Павла Полуботка: «Замість вдячності й відплати, повертають нас у негідне рабство, велять платити данини великі і невиносимі, заставляють рити лінії й канали, висушувати непрохідні болота та загачувати їх тілами наших козаків. Повертати народи в рабство є ділом азійського тирана, нехристиянського монарха. Я знаю, що нас чекають кайдани й понура в’язниця, де заморять нас голодом по московському звичаю. Та поки я ще живий, говорю тобі правду, царю, що ти даси відповідь… перед всемогучим Богом за погибель нашу та всього народу».

Ставлення автора твору до Російського імперіалізму і монархії відповідає духу поміркованого просвітництва. Автор схвалює абсолютну монархію, але освічену. Зате ворожо ставиться до тиранії, тому дії Петра І та його помічника О. Меншикова викликають деякий осуд. Усе ж весь тягар вини за катування і вбивства українців лягає на плечі О. Меншикова.

3.4.8. Ідейно-художній аналіз уривку літопису. Бесіда за питаннями:

Якою була остання порада Б. Хмельницького перед смертю? («…Не підупадати на силах при потребі в мужності і подвигах ратних, триматися завжди одностайної згоди і братської дружби, без чого ніяке царство і ніяке суспільство стояти не може»)

У чому виявилася «остання ласка» гетьмана? («…Виберіть собі гетьмана за мого життя, якому б я міг розкрити необхідні таємниці і дати цінні поради щодо управління»)

Через що Б. Хмельницький не дав згоди на обрання народом його сина Георгія гетьманом? («…Він ще молодий і до підняття такої великої посади і в такий критичний час ще не надійний»)

Яким бачить козацький вождь свого спадкоємця? («А на посаду гетьмана обирати слід людину змужнілу і в усіх якостях і здібностях досвідом випробувану»)

Що заповідав Б. Хмельницький своєму синові? («…Впродовж усього життя служити вітчизні вірно й ревно берегти її, як зіницю ока, і пролити за неї всю кров свою, коли вона буде їй корисна й спасенна»)

Як запорожці сприйняли смерть гетьмана? («Плач і голосіння розтинали повітря, і туга тривала повсюдна й невимовна. Всі оплакували його, як рідного батька свого…»)

Яким чином автор характеризує Б. Хмельницького? («Він, маючи видатний розум, був досить добродушний і справедливий, у справах національних абсолютний досконалий політик, а у війні безстрашний і винахідливий вождь. Хоробрість його рівна була з байдужістю. Перемоги не робили його марнославним, а від невдач зовсім не втрачав він бадьорості. Терпіння його і в найтяжчих трудах і подвигах ніколи не зраджувало його. Голод і спрагу, холод і спеку зносив він з цілковитим спокоєм. Вітчизну свою і народ так любив, що спочинком своїм, здоров’ям і самим життям завжди жертвував без най- меншого нарікання. Словом, був неперевершений у народі верховний начальник, а в війську досконалий вождь»)

У чому, на думку деяких письменників, полягала причина смерті гетьмана? («…Довготривале отруєння, завдане йому одним значним поляком, що сватався до його дочки, а потім щез»)

Як вороги познущалися над прахом народного ватажка? («…Розорили його дощенту, і кості Хмельницького, виривш із могили, спалили разом із церквою й монастирем тамошнім і тим завершили варварську свою й підлу мертвому помсту»)

Яких страждань зазнали роменці?

У чому виявилося приниження шведським королем царя Москви? Як зреагував на це російський государ?

Що спонукало шведського короля продовжити військові походи проти Росії, хоча армія його значно ослабла?

Чому битва під Полтавою для короля Швеції була невдалою?

Чим пояснити той факт, що цар надав волю колишньому гетьману Семену Палію і доручив йому обороняти кордон Росії?

У чому полягала заслуга С. Палія в боротьбі зі шведами? («Та начальник козацький Палій, з козаками своїми напавши на шведів з тилу і з флангів їхніх фронтів і прорвавшись в інтервали, завдав їм великої поразки, колючи їх списами й стріляючи по них з рушниць, від чого ті, змішавшись, втекли до своїх шанців і втратили генерала свого Шліпенбаха, взятого в полон»)

У чому виявилася послуга І. Мазепи до шведів? («…Був для шведів єдиним поводирем, зробивши їм одну лише цю послугу між силою-силенною бід…»)

За що шведський монарх дорікав І. Мазепі? («Ох, Мазепо! Ти ж бо мене й армію мою занапастив своїми запевняннями»)

Поиск по сайту: