Онтологічний підхід у дослідженні конфліктної поведінки

особистості було запропоновано М. І. Леоновим. Цей підхід розглядає співвіднесення зовнішнього й внутрішнього у процесі їх взаємодії. Л. А. Петровська, С. В. Ковальов, М. І. Леонов, Н. В. Гришина та ін одним з компонентів структури конфлікту вважають образи конфліктної ситуації. Вони є опосередкованою ланкою між характеристиками учасників конфлікту та умовами його протікання, з одного боку, і конфліктною поведінкою з іншого боку. Н. В. Гришина пропонує наступну послідовність явищ, що відбуваються: у результаті сприйняття відбувається побудова образу конфліктної ситуації, в ході його інтерпретації, на основі категоризації, відбувається визначення ситуації.

За допомогою процесів категоризації та інтерпретації людина тим чи іншим чином "визначає" ситуацію. Наслідком цього "визначення" ситуацій стає її поведінка, яку вона будує у відповідності зі своїм "визначенням"

Завдяки роботам К. Левіна, та інших представників когнітивного феноменологічного підходу, сьогодні в соціальній психології загальноприйнятим є уявлення про те, що поведінку визначає ситуація, як вона дана суб'єкту в його переживаннях, як вона існує для нього. З'ясувалося, що образи "людина - по-ситуації" не тільки виявляються більш повними, а й формуються набагато швидше, ніж ізольовані образи людини.

Відзначається, що образи соціальних ситуацій за своїм походженням є частиною образу світу, які визначають можливість пізнання та управління поведінкою. Образ конфліктної ситуації - це організована репрезентація конфліктної ситуації в системі знань суб'єкта, яка представлена у двох аспектах: структурному і динамічному. Структура образу конфліктної ситуації, що визначається самим суб'єктом, включає наступні складові: самого себе, іншу людину і концептуальність ситуації. Динамічний аспект характеризується цілісністю-незавершеністю, взаимосвязанностью-автономністю, статичністю-динамічністю, типовістю-індивідуальністю. На підставі цього, конфліктна поведінка розуміється як просторово-тимчасова організація активності суб'єкта, регуляція якого опосередкована конфліктною ситуацією.

Таким чином, людина не просто реагує на ту чи іншу ситуацію, він визначає її, одночасно "визначаючи себе в цій ситуації". Тим самим особистість фактично сама створює, конструює той соціальний світ, в якому він живе. Також на основі надходить із зовнішнього світу інформації формуються психологічні програми, які звільняють індивіда від роботи з реагування на стандартні ситуації. Саме ці внутрішні картини, а не реальність є детермінантою конфліктної поведінки. Вони визначають набір можливих дій, наявних в учасників конфлікту. Створюється образ результатів конфліктної ситуації, спираючись на який учасники будують свою поведінку. Необхідність аналізу образів конфліктної ситуації визначається двома важливими обставинами: по-перше, саме вони визначають конфліктну поведінку, а не реальність сама по собі, навіть якщо вона суперечлива, по-друге, вплив на учасників конфлікту та зміна їх образів ситуації можна розглядати як засіб попередження та розв'язання конфлікту. Саме картини конфлікту, а не сама реальність, визначають поведінку сторін. Як зазначає Н. В. Гришина, людина не просто реагує на ситуацію, але "визначає" її, одночасно "визначаючи" себе в цій ситуації, і, тим самим створює, "конструює" конфліктну ситуацію. Ступінь відповідності образу конфліктної ситуації реальності може бути різною. А. Я. Анцупов і А. І. Шипілов виділяють чотири варіанти: адекватно сприймається (конфліктна ситуація існує і адекватно сприймається учасниками); неадекватно сприймається (конфліктна ситуація існує, сторони сприймають її як конфлікт, але в їхньому уявленні він певною мірою відрізняється від реального);-Помилковий конфлікт (конфліктної ситуації немає, але, тим не менше, відносини сторін помилково сприймаються ними як конфліктні);конфлікту як факту немає (конфліктна ситуація учасниками не усвідомлюється, не сприймається, хоча об'єктивно існує).

Поиск по сайту: