ЕСТЕТИЧНЕ ПОЧУТТЯ

Естетична діяльність суспільного суб'єкта, що розви­вався протягом значного історичного періоду, створює певний комплекс почуттів, уявлень, поглядів, ідей, які ми називаємо естетичною свідомістю. Ця своєрідна абстрак­ція є насамперед особливим духовним утворенням, яке характеризує естетичне ставлення людини або суспільства до дійсності. Естетична свідомість — продукт значного історичного розвитку суспільства, вона існує як форма суспільної свідомості, що відтворює рівень естетичного освоєння світу. Існує вона також і як особиста, індивіду­альна характеристика окремої людини.

Естетична свідомість суспільства, як і окремої особис­тості, формується тільки на основі естетичної практики в її різноманітних формах, про які йшла мова у попе­редньому розділі. Багатогранність естетичної практики суспільства або особи породжує і відповідну багатогран­ність естетичної свідомості, структура якої досить склад­на. Певною мірою вона є дітищем, а отже, подобою головних історичних чинників її творення. Розглянемо найсуттєвіші елементи естетичної свідомості, а саме: есте­тичне почуття, естетичний смак, естетичний ідеал та есте­тичну теорію. Що ж до мистецтва, яке існує і як форма естетичної діяльності, і як форма естетичної свідомості, то про нього йтиметься в окремому розділі. Отже, зупинимо­ся на послідовній характеристиці елементів естетичної свідомості.

Почуття та емоції, які переживає людина ' в процесі свого існування в світі, численні і різноманітні за характе­ром, структурою та психологічним механізмом їхнього протікання. Одні з них — голод, холод, страх, осторога — близькі до тваринних, інші вважаються специфічно люд­ськими і детермінуються відповідно суспільними і культур­ними причинами. Естетичне почуття належить якраз до останніх і є одним з найскладніших видів духовного переживання, найблагороднішим із почуттів людини. Слід, проте, зазначити, що воно не є вродженим, прита­манним людині з перших днів життя. Як показують науко­ві досліди, естетичне почуття зароджується у дитини досить пізно або не зароджується зовсім, якщо дитина за якихось обставин росте поза людським оточенням.

Естетичне почуття, як почуття духовне й ідеальне, з'являється за умов відносної свободи людини від прак­тичних потреб. І це зрозуміло. Адже здібності естетичного сприймання збільшуються у зв'язку із розвитком загаль­них здібностей і можливостей людини, які, в свою чергу, залежать від загального соціально-економічного та духов­ного рівня розвитку суспільства і людства в цілому. При цьому естетичне почуття, як багатство людської чуттєвості і духовності, виникає і розвивається під впливом різноманітних форм практичної діяльності, в яких людина стверджує себе не тільки як істота, що потребує певних матеріальних умов для існування, а й як істота, що вільна і здатна творити поза такими потребами. Тобто сфера почуттів формується у людини як сфера не лише практич­ного, а й духовного зв'язку з навколишнім світом.

Зір, як відомо, властивий майже всім видам вищих тварин, але оком, що вміє насолоджуватися красою пред­метів, володіє лише людина. Орган слуху також власти­вий багатьом тваринам, однак музичний слух є тільки у людини. Утворення зовнішніх почуттів, які забезпечують пристосування живих істот до навколишнього середови­ща,— це наслідок довготривалої біологічної еволюції сві­ту, а виникнення і розвиток естетичних духовних почут­тів — результат усієї соціальної історії людства. Відпові­дно до різноманітних форм діяльності та спілкування народжуються і розвиваються у людини музично чутливе вухо, сприйнятливе до краси око — тобто почуття-здіб­ності до людської насолоди світом. Активне сприймання довколишнього світу через форми людської чуттєвості не є здатністю, що закладена в нас природою (на відміну від самих органів чуття), а е продуктом культурно-історич­ним. Форми споглядання і уявлення аж ніяк не задаються анатомо-фізіологічними особливостями органів сприйман­ня. Вони виникають і розвиваються залежно від форм діяльності людини та розмаїтості їх. Слід при цьому пам'ятати, що органи чуття функціонують у тісному зв'яз­ку між собою, всією нервовою системою та мозком. Отже, хоч естетичне почуття і не опосередковується раціональ­ним мисленням, проте воно теж є інтелектуальним проце­сом, що здійснюється людиною як цілісним суб'єктом. Це дає право назвати людські почуття теоретичними, інтелек­туальними на відміну від почуттів тварини, які діють як рефлекторні—у відповідь на зовнішнє подразнення. Роз­виток людського почуття тісно пов'язаний з розвитком інтелекту людини як у філогенезі, так і у онтогенезі.

Оскільки людські почуття опосередковували не тільки взаємодію людини з явищами природи, а й трудовий процес, то це, у свою чергу, спонукало вдосконалення інтелектуальних здібностей, розвиток мозку. Відомий фі­лософ Е. Ільєнков так описує цей процес: «Власна фор­ма» (фізіологічна форма) органів сприймання людини подібна до «форми воску» саме в тому відношенні, що в ній структурно-фізіологічно не «закодована» заздалегідь (апріорі) жодна з форм їхнього діяльного функціонуван­ня. Структурно вони пристосовані еволюцією саме до то­го, аби сприймати форму будь-якого предмета погоджу­вати свою діяльність з будь-якою предметною формою. «Форми споглядання», як і «форми мислення»,— пише він далі,— ні в якому разі не наслідуються фізіологічне, тобто разом з анатомією органів мислення і сприйняття. Вони щоразу відтворюються в індивідуумі шляхом вправ цих органів і наслідуються особливим шляхом —через форми тих предметів, які створені людиною для людини, через форми й організацію предметно-людського світу. Культу­ра, створена працею людини, є матеріальним носієм форм мислення і форм споглядання, через що вони передаються від одного покоління до другого» '.

Культура, її предметні окреслення, духовний зміст, а також людська спільнота — то є носії форм відчуття світу і форм мислення. Окрема людина оволодіває такими формами індивідуально — через різні способи діяльності І спілкування, через гру та навчання. Поза світом культу­ри та людської спільності ці родові властивості людини не розвиваються. Інакше кажучи, спосіб передачі родових властивостей є соціокультурним, а не біологічним, гене­тичним, як у тварин. Біологічними та. генетичними у лю­дини є лише передумови для соціальної форми життєді­яльності, для відповідних форм споглядання і мислення. Вони формуються у ранньому дитинстві і перетворюються у справжні психічні механізми, а далі діють як «природні» здібності людини. Тому вони і здаються такими ж природ­ними особливостями людської істоти, як і анатомічний склад її тіла. Ці здібності властиві усім людям, різняться лише мірою їхнього розвитку та культурно-етнічними особливостями прояву. Ось чому складається враження, що форми мислення та форми споглядання і чутливості успадковуються так само, як колір очей і форма носа.

Індивід, що тільки-но входить у життя, має готовим не лише соціально-економічний устрій, а й певну культуру суспільства, матеріальні і духовні цінності. Для нього вони стають умовами його дійсного буття. Тільки вже у процесі практичного привласнення індивідом соціально­го досвіду, що виступає як світ його дійсного буття, починають олюднюватися його первісні біологічні вимоги та почуття, формуються суто людські духовні потреби

і здібності. До таких належать естетична потреба, а також естетичне ставлення як здатність задовольняти її.

Естетична потреба виникає лише при наявності есте­тичного почуття — цієї підвалини духовного ставлення до світу. Іншими словами: естетичне почуття є тим духовним утворенням, яке визначає ступінь соціалізації індивіда, рівень піднесення його потреб до суто людських. Слід при цьому зауважити, що людина не може задовольнити якусь окрему потребу, не задовольняючись цілком як особистість. Наприклад, у звичайних умовах людина не буде пити з калюжі, навіть якщо її мучить спрага. Треба, іцоб вона опинилася в таких обставинах, коли відсутність не умов, а самої питної води поставила її перед вибо­ром: пити з калюжі або вмерти від спраги. А от за звичайних умов (при всій різноманітності їх) естетичне почуття людини, її ціннісна орієнтація обумовлюють фор­му і характер задоволення поряд з практичними'потреб естетичних і є важливою соціальною характеристикою особистості. Відповідна структура культурних та худож­ніх цінностей певної епохи має по відношенню до індивіда нормативний характер. Засвоєні індивідом в процесі соціальної взаємодії і духовного виховання естетичні цін­ності, що панують у суспільстві, є для нього орієнтиром в його естетичному ставленні до дійсності, слугують ета­лонами формування особистого духовного світу, внут­рішньої структури особи.

Опосередкованість естетичного надбання попереднім, зафіксованим у культурі досвідом людства, є однією з причин спільності естетичного почуття людей. Щоправда, міра такої спільності різна. Характер світосприйманню може бути загальним для цілої історичної епохи. Найви"-разніше це відчувається в мистецтві. Саме тому романтич­не світосприймання легко відрізнити від реалістичного або натуралістичного під час спілкування з відповідними тво­рами мистецтва. Не виключена можливість також знайти схожість естетичного почуття в національно-етнічній спі­льності людей. Залежить це передусім від соціально-куль­турного розмаїття людської спільності: чим складніша соціальна, культурна, етнічна, демографічна структура суспільства, тим різноманітнішими є естетичні почуття людей.

Форми естетичного світосприймання, що панують у суспільстві, виступають по відношенню до окремого інди­віда не у вигляді норм, які нав'язують певне ставлення людини до дійсності,— вони скоріше набувають значення

моделей, на основі яких людина будує власну систему світосприймання. Від того, який комплекс соціокультур-них факторів найбільше вплине на індивідуальний розви­ток особи, залежить якість індивідуального естетичного почуття. Ступінь його розвитку також індивідуальний і значною мірою залежить від зусиль самої особи, її здатності оволодіти багатством естетичної культури. Сту­пінь розвиненості естетичного почуття є водночас і мірою соціалізації особистості. Низький рівень його свідчить про низьку духовність людини, про нездатність її піднятися до справді суспільної форми будь-якого акту життєдіяльнос­ті. Бездуховність, ницість, грубий утилітаризм потреб і бажань особистості свідчать про нерозвиненість естетич­ного почуття.

Звичайно, не можна не враховувати об'єктивні соці­альні умови, які можуть бути несприятливими для есте­тичного розвитку як окремої особи, так і переважної більшості населення. Тому доступність багатств есте­тичної культури, тобто рівні права всіх людей на освіту, на володіння інформацією, на використання бібліотек, музеїв та інших закладів культури є важливою умовою соціальної справедливості і рівності.

Ступінь розвиненості естетичного почуття суттєво впливає на характер і якість суспільної діяльності люди­ни.- Найвиразніше це відчувається у потягу до краси, довершеності, гармонії. Саме як сутнісна характеристика особи естетичне почуття накладає відбиток на будь-який прояв діяльності та духовного переживання людини. Воно не тільки забезпечує гармонізацію зовнішнього світу через діяльність, а й збагачує, робить багатоманітними внутріш­ній світ людини, її духовні устремління.

Безсумнівно, що особливий вплив на розвиток естетич­ного почуття здійснює мистецтво. Саме художньо-мис­тецькі надбання розвивають здібність чуттєво сприймати світ по-людськи, тобто у формах культурно розвиненого споглядання. В цьому і полягає спеціальна місія художни­ка та його твору в розвитку всієї цивілізації. Мистецтво розвиває вищі, найбільш рафіновані форми людського споглядання та спеціально кул-ьтивує здібність інтелекту­ального уявлення, яка в нижчих формах свого розвитку виникає значно раніше і незалежно в.ід мистецтва, але потім стає тим підґрунтям, на якому виникають особлива, художня творчість, інтуїція, фантазія, творче уявлення. Певною мірою мистецтво є досвідом світосприймання, воно забезпечує збереження не тільки культури почуттів,

а й сфери їхнього розвитку і збагачення. З допомогою мистецтва ми розвиваємо і збагачуємо особистий, індиві­дуальний досвід світосприймання, розширюємо вміння осягти внутрішній світ іншої людини, бачити і відчувати світ чужими очима. А отже, ми розвиваємо в собі здат­ність співчувати іншому, відчувати чужу радість і біду.

Естетичні почуття, таким чином, є підвалинами есте­тичної свідомості, на яких можуть формуватися складніші елементи її структури, що забезпечують естетичний роз­виток і вдосконалення особи та суспільства. Мається на увазі естетичний смак, естетичний ідеал, естетичні погля­ди і теорії.

Поиск по сайту: