ЕСТЕТИЧНИЙ СМАК

Категорія естетичного смаку з'явилася в європейській науці у XVII ст. як результат розвитку нових течій мистецтва XV —початку XVII ст., що ламали старі кано­ни і породжували потребу в універсальних критеріях їх оцінки. З іншого боку, розвиток індивідуальності, започат­кований епохою Відродження, ставив питання про можли­вість суб'єктивної, самостійної оцінки художнього твору, яка ґрунтується на почутті естетичного задоволення або смаку. Але ж як тоді бути з розумінням всезагальності смаку, якщо оцінка має абсолютно суб'єктивний харак­тер? Таке питання було досить непростим для науки XVII—XVIII ст. І особливий внесок у розв'язання його вніс видатний німецький філософ І. Кант. Попередники Канта вже зробили крок до переоцінки чуттєвого та ірраціонального, що становило основу нового уявлення про людину. Вони визначали смак як здібність інтуїтивно відчувати прекрасне, як почуття, що вільне від будь-яких утилітарних міркувань та незалежне від суджень розуму.

Кант вважав, що суттєвим естетичним фактором сма­ку є почуття задоволення, яке супроводжує споглядання прекрасного. Незаінтересований характер, що властивий цьому почуттю і який відрізняє його від утилітарного та морального почуттів, визначається Кантом так, як і його попередниками. Почуття прекрасного лежить у підґрунті смаку. Саме від нього залежить судження останнього. Проте, якщо ці судження, незважаючи на їхнє індивіду­альне джерело, містять у собі принципи всезагальності, що надає їм безмежну достовірність, то цей принцип всезагальності має бути притаманним самому естетичному почуттю. Кант вважав, що почуття задоволення виклика­

ється всезагальною доцільністю, яка існує суб'єктивно як форма апріорного принципу свідомості та об'єктивно — як чиста форма предмета. Таким чином, естетичне почут­тя або почуття задоволення е усвідомленням доцільності предмета.

Однак остаточне вирішення цього питання ще й донині носить дискусійний характер. Усупереч відомому латинсь­кому прислів'ю — «про смаки не сперечаються» скажемо:

сперечались і досить жваво сперечаються.

У чому ж причина такого протиріччя? Визнання права особи на індивідуальний смак, з одного боку, і незгоди прийняти чужу естетичну оцінку, з другого? Відразу обмо­вимося: в житті є сфера, де про смаки справді не спереча­ються, бо сперечатися було б нерозумно. Але це сфера чисто фізіологічного відчуття — що смачно, а що несмач­но. Це скоріше не смак» а уподобання, якому надається перевага: солодкому чи солоному, гіркому чи кислому, холодному чи гарячому тощо. Такі характеристики пред­метів не мають суспільного змісту, а тому і не торкаються інтересів іншої людини.

Зовсім інше — смак естетичний. Він також глибоко індивідуальний, однак належить зовсім до іншої сфери — сфери суспільної, соціальної. Естетичний смак не є при­родженою властивістю людини і його не можна зводити до психофізіологічних реакцій. Це соціальна, духовна якість людини, що формується, як і багато інших соціаль­них якостей, в процесі виховання та навчання людини.

Естетичний смак е однією з найважливіших характе­ристик особистого становлення, що відбиває рівень само­визначення кожної окремої людини. Тобто естетичний смак не зводиться до здатності естетичної оцінки, оскіль­ки не зупиняється на самій оцінці, а завершується присво­єнням або запереченням культурної естетичної цінності. Тому вірніше буде визначити естетичний смак як здат­ність особистості до індивідуального відбору естетичних цінностей, а тим самим до саморозвитку і самовиховання.

Справді, людина, якій властиве почуття естетичного смаку, вирізняється з-поміж інших певною завершеністю, цілісністю, тобто е не тільки людським індивідом, а й особистістю. Різниця полягає в тому, що поза індивіду­альними ознаками — стать, вік, зріст, колір волосся й очей, тип психіки —особистість володіє також індивіду­альним внутрішнім духовним світом, який визначається певними соціальними цінностями та уподобаннями. Становлення особистості — процес тривалий, який,

власне, не завершується до останніх днів життя людини. Проте є вікова межа — від 13 до 20 років, коли формую­ться основні соціальні характеристики особистості, в тому числі й естетичний смак. Цінність кожної особистості і полягає саме в її неповторності, своєрідності. Значною мірою це досягається тим, що в процесі формування на особистість впливає неповторний комплекс культурних цінностей і духовних орієнтацій. Отже, створюється уні­кальність умов формування кожної людини. І естетичний смак при цьому стає не тільки інструментом творення такої унікальності, а й засобом її об'єктивації, суспільно­го самоствердження.

Якщо говорити про відсутність естетичного смаку, то це передусім прояв всеядності, тобто прийняття людиною будь-яких загальновизнаних естетичних і культурних цін­ностей. Всеядність якраз характеризує недостатність осо­бистого ставлення до світу, нездатність відібрати з ба­гатств культури ті цінності, які найбільшою мірою розви­вають, доповнюють, шліфують природні нахили, сприяють культурному, моральному, професійному вдосконаленню особистості.

Естетичний смак є своєрідним почуттям міри, вмінням знаходити необхідну достатність в особистому ставленні до світу культури і цінностей. Наявність естетичного смаку проявляється як відповідність внутрішнього і зовні­шнього, гармонія духу і соціальної поведінки, соціальної реалізації особистості.

Часто естетичний смак зводять лише до зовнішніх форм його прояву. Наприклад, розглядають смак як здіб­ність людини дотримуватись моди як у вузькому, так І в найширшому розумінні. Тобто смак зводять до уміння модно вдягатися, відвідувати модні виставки та спектаклі, знати про останні літературні публікації. Звичайно, все це не суперечить формам об'єктивації смаку, проте естетич­ний смак справді високого рівня— не тільки, більше того, не стільки зовнішні прояви, скільки глибока гармонічна сполука духовного багатства особи з відповідністю її соціального прояву. Адже особистість, що володіє есте­тичним смаком, сліпо не додержується моди, а у випадку, коли модний одяг нейтралізує, деформує її індивідуальні особливості, вона сміливо може стати старомодною або нейтральною до моди. В цьому і проявляється її естетич­ний смак. Ще більшою мірою вибірковим він може бути щодо форм поведінки і спілкування. Особливості спілку­вання е, мабуть, головними характеристиками особистос­

ті. Саме тому створити правдиве уявлення про людину можна лише за умов спілкування або спільної праці. Вміння людини послідовно та цілеспрямовано розвивати і культивувати особисті соціокультурні властивості через відбір та засвоєння певних' культурних цінностей і є індивідуальним естетичним смаком.

Естетичний смак має також і особливу модифікацію — художній смак. Розвивається він на основі естетичного і взаємно впливає на нього. Художній смак формується тільки через спілкування зі світом мистецтва і значною мірою визначається художньою освітою людини, тобто знанням нею історії мистецтв, законів формотворення рїзних видів мистецтва, знайомством з літературно-ху­дожньою критикою. Але оскільки змістом мистецтва є та ж сама система суспільних цінностей (щоправда, пред­ставлена у даному разі в художній формі), то і художній смак стає предметом суперечок, в усякому разі відтоді, як виникло саме поняття «смак».

Ці суперечки є не тільки можливими, вони стали необхідними, тому що стосуються цінностей, які станов­лять саму духовну структуру людської особистості і є ' визначальними як для характеру особистої самосвідомос­ті, так і для характеру індивідуальної життєдіяльності. Отже, особистість як суспільна істота зацікавлена в су­спільному визнанні тих цінностей, які визначають систему її духовності, її орієнтири та потреби щодо сенсу життя.

Такою ж мірою, як і по відношенню до особистості, естетичний та художній смаки можуть характеризувати уподобання, симпатії та антипатії соціального прошарку або класу. Естетичний смак, обумовлений усім комплек­сом суспільних обставин, і в класовому стратифікованому суспільстві завжди несе на собі відбиток класових уподо­бань, цілей та цінностей. Єдиних естетичних смаків та уподобань, які були б притаманні всім народам усіх часів, усім суспільним групам, не існує. Щодо цього М. Черни-шевський, наприклад, переконливо показав, наскільки відрізняються еталони жіночої краси залежно від різних умов життя, а отже, від соціального розшарування на­роду.

Слід, звичайно, розуміти, що індивідуальний смак не завжди може претендувати на загальнозначущість, хоч і не суперечить суспільним цінностям. Тому необхідно бути тактовним і терплячим у ставленні до міркувань інших людей, визнаючи за ними рівне право на власний

пошук і самостійний погляд. Тобто про хороші смаки не сперечаються.

Інша річ, коли йдеться про смаки, що претендують на загальнозначущість. Це стосується передусім творів мис­тецтва. Художник, як відомо, виступає не від свого осо­бистого імені, він використовує мистецтво, щоб через свою творчу обдарованість і професіоналізм виразити суспільні потреби, цінності, уподобання. Саме тому твори мистецтва найчастіше стають предметом суперечок і дискусій. Ху­дожник, як правило, першим виносить на суспільне обго­ворення нові явища життя або здійснює переоцінку ста­лих уявлень і цінностей. При цьому цей процес пов'язаний з пошуком нових зображувально-виражальних засобів, художньої мови, які несуть провідне смислове наван­таження.

Все це робить оцінку художнього твору справою складною і відповідальною. Якась порівняно спільна дум­ка виробляється лише протягом тривалих художньо-кри­тичних дискусій. Саме тому слід покладатися не тільки на свій естетичний смак, а й знайомитися з літературно-кри­тичним обговоренням художнього твору, обмінюватись думками з іншими глядачами або читачами. Естетичні та художні смаки не лишаються незмінними протягом усього життя людини. Вік, життєвий шлях, багатство художньо­го досвіду людини шліфують і відточують її смак, а нерідко вони здатні надовго консервувати уподобання або, навпаки, робити людину терплячою і багатогранною.

Хотілося б при цьому зауважити, що не тільки несмак, всеядність є антиподами доброго смаку. Ще більшою мірою сюди можна віднести спотворений смак. Йдеться саме про смак, оскільки мається на увазі усвідомлене уподобання і пристрасть. Спотворена обраність щодо антицінностей детермінується соціальними обставинами і виражає антисуспільну, антигуманну спрямованість ді­яльності індивіда або соціальної групи.

Виникає питання, як розрізняти добрий і поганий смаки? Чи існують об'єктивні критерії смаку? Питання вирішується по-різному. Частина вчених вважають су­дження смаку суб'єктивними і на цій підставі відкидають необхідність пошуку об'єктивного критерію якості смаку. Проте більшість дослідників вважають, що ні релятивізм щодо смаку, який визнає всі смаки правомірними, ні догматизм, який вимагає чітких правил і нормативів доброго смаку, не здатні вирішити це складне питання. Адже добрий смак є таким же багатоваріантним, як

і поганий, тобто смаки різноманітні та мінливі, вони можуть існувати в численних варіантах. Та все ж їх можна відрізняти один від одного, оскільки існують об'єк­тивні критерії смаку.

Судження естетичного смаку, як уже підкреслювало­ся,— це оцінка дійсності у відповідності з естетичними почуттями, потребами, інтересами та світоглядом людини. Отже, естетичний смак є єдністю об'єктивного і суб'єктив­ного, тобто в судженні смаку знаходять відображення не тільки якості предмета, що сприймається, а й якості суб'єкта, що сприймає. В ньому відбивається своєрідність почуттів, інтелекту, культури суб'єкта, його освіченість, соціальний стан.

Судження смаку спирається на своєрідний інтелекту­альний механізм — естетичну інтуїцію, яка ґрунтується на творчій уяві, що дає змогу сприймати образ «цілого» (предмета, явища, процесу), не піддаючи його логічному розчленуванню, аналітичному опрацюванню розумом. Тобто механізм естетичного судження, або судження сма­ку, то є специфічна форма пізнання, що дає змогу через розвинуте естетичне почуття пізнавати явища дійсності, які ще не пізнані наукою, не формалізовані, тобто не виражені в понятті, формулі, категорії. Іншими словами:

естетична інтуїція (творча уява) є особливим інтелекту­альним процесом, який грунтується на розвиненій люд­ській чуттєвості і дає змогу їй правильно, об'єктивно (щодо людських потреб) сприймати навколишній світ.

Об'єктивною основою суперечки щодо смаків є не просто анархія, свавілля особистих, групових або інших уподобань. В основі цих суперечок — істинне або неістин-не в суспільному житті, істинні або хибні цінності. Вирі­шується це питання усім життям суспільства, всією його історією. Отже, суперечки щодо смаків є лише моментом у всезагальному процесі розвитку суспільства та його самопізнання, визначення сенсу життя і особистого життє­вого шляху, що й повинна вирішити для себе кожна окрема людина. А все це не обходиться без помилок, омани, хибних пошуків і кроків, уявних вірувань.

Поиск по сайту: