АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

в 8. ЕСТЕТИЧНИЙ ІДЕАЛ

Читайте также:
  1. В чому полягає проблема етичного співвідношення ідеального і реального(крізь призму поділу на належне і суще)?Чому небезпечний абсолютизований ідеалізм і які його наслідки?
  2. ГУМАНІСТИЧНИЙ ІДЕАЛ ВІДРОДЖЕННЯ
  3. Добро і зло - центр. поняття та ідеалектич. взаємозвязок
  4. ЕСТЕТИЧНИЙ СМАК
  5. Моральний ідеал — мета діяльності
  6. У чому полягає різниця між «моральним ідеалізмом» і «меркантилізмом»?
  7. Шлях досягнення ідеалу Сатьяграха

Естетична практика в своїх різноманітних формах на основі продуктивної творчої уяви формує особливе духов­не утворення, в якому ідеально співвідносяться цілісність, творчість, досконалість. Це — естетичний ідеал. У повно-


му змісті естетичний ідеал можна визначити і як духовну мету естетичної практики.

Слово ідеал грецького походження (від «ідея», «понят­тя», «образ», «уявлення»). Як поняття використовується в ширшому розумінні, має відношення і до деяких інших сфер людської діяльності, наприклад: ідеал моральний, політичний або суспільний. Але в такому випадку частіше йдеться про певний принцип, сформульований в поняттях, таких як рівність, братерство, свобода тощо. Що стосуєть­ся естетичного ідеалу, то він має духовно-практичну фор­му, оскільки звернений до емоційної, чуттєвої сфери лю­дини або, як кажуть, постає в конкретно-чуттєвому об­разі.

Своє самостійне значення поняття ідеалу вперше здо­було в естетиці класицизму, де воно тісно пов'язане з вченням про наслідування. Естетика класицизму модер­нізувала античне вчення про наслідування таким чином, що наслідування природи було доповнене наслідуванням ідеалу. Мистецтво повинно було не тільки відтворювати природу, а й покращувати, виправляти, ідеалізувати її. Відповідно до цієї концепції розширювались межі мис­тецтва. Адже при такій умові художник може створювати такі образи, які не мають реального прототипу в природі. Особливої актуальності набуло це в умовах орієнтації мистецва Європи на античне як на ідеал. І. Кант вважав, що ідеал носить нормативний характер, стаючи нормою і зразком для наслідування: «Як ідея дає правила, а ідеал служить у такому випадку прообразом для повного визна­чення своїх копій; і в нас нема іншого мірила для наших вчинків, окрім поведінки цієї божественної людини в нас, з якою ми порівнюємо себе і завдяки цьому виправляє­мось, ніколи, однак, не будучи в змозі зрівнятися з нею» 2. Разом з тим, на думку Канта, ідеал повинен бути в кожному випадку не тільки «загальним», а й «індивіду­альним», тобто представлятися не через абстрактне понят­тя, а безпосередньо у формі чуттєвого зображення.

В естетиці Г.-В.-Ф. Гегеля поняття ідеал стає централь­ною естетичною категорією, за допомогою якої він визна­чає природу і зміст мистецтва як духовну діяльність людини. Для Гегеля мистецтво є однією з форм пізнання абсолютної ідеї. Специфіка мистецтва полягає в тому, що воно дає нам чуттєво-споглядальне відтворення ідеї в образах, у той час як філософія пізнає її в поняттях,


а релігія — в уявленнях. За Гегелем: «Ідея як художньо прекрасне не є ідеєю як такою, абсолютною ідеєю, як Її має розуміти метафізична логіка, а ідеєю, що перейшла до розгортання у дійсності і вступила з нею в безпосередню єдність» 3. І далі: «Зрозуміла таким чином ідея як дій­сність, що дістала відповідну своєму поняттю форму, є ідеал» 4.

Ідеал у Гегеля постає як вираження позитивного став­лення до дійсності, як стверджуючий пафос творчості по відношенню до суттєвих, головних її тенденцій. Він висту­пає як оновлюючі сили історичного часу, як втілення значного конкретно-історичного змісту, що включає в себе вищі громадянські, політичні, моральні інтереси суспіль­ства.

Естетичний ідеал постає як одна із форм естетичного відображення дійсності. Причому відображення не пасив­ного, а творчого, активного, здатного відкинути випадко­ве, несуттєве і проникнути в сутність предмета. Тобто естетичний ідеал є відображенням сутності предмета, яви­ща, процесу, до того ж сутності найвищого порядку, яка містить у собі вищу форму розвитку реальності. Такою формою є суспільство, а носієм її — суспільна людина як сукупність усіх суспільних відносин. Естетичним ідеалом певного конкретного суспільства, тобто «чуттєвим ідеа­лом», і є прояв через окрему людину головних визначаль­них суспільних відносин.

Отже, естетичний ідеал є діалектичною єдністю об'­єктивної і суб'єктивної сторін дійсності. Об'єктивна сторо­на — це реально існуюча дійсність, в якій зароджуються і діють тенденції суспільного розвитку незалежно від того, усвідомлюють їх люди чи не усвідомлюють. Вони виявля­ються в житті з більшою чи меншою повнотою, що залежить від конкретно-історичних умов. Що ж стосуєть­ся суб'єктивної сторони, то тут ідеали є нічим іншим, як сукупністю цілей, ідей, носіями яких виступають передові суспільні сили. Справді, естетичний ідеал повинен спочат­ку, хоч у зародку, виникнути в самому житті, перш ніж він буде потім усвідомлений у формі різних естетичних уяв­лень і знайде відображення в мистецтві.

Суспільні й естетичні ідеали фіксують перспективу розвитку, відображають інтереси і потреби прогресивного розвитку суспільства та людини. Дійсність не «підтягуєть-


ся» до ідеалу, як нерідко стверджують, а розвивається в ідеал. Це, звичайно, не означає, що суспільство може згодом досягти ідеального стану. Адже рух до доскона­лості породжує нові протиріччя, які позбавляють можли­вості зафіксувати у стані суспільства момент рівноваги. Іншими словами: суспільство, не досягнувши попередньо­го ідеалу, вже створює протиріччя, які вимагають пошуку ідеалу нового.

Тому зовсім не випадково дослідники навивають есте­тичний ідеал синтезом сьогодні і завтра або наочним належним. Естетичний ідеал тісно пов'язаний із суспіль­ним і моральним. Так само, як і останні, відповідно до розвитку матеріального і культурного життя суспільства, розвитку естетичної діяльності та мистецтва, історично міняв свій зміст і естетичний ідеал. Наприклад, для антич­ності естетичним ідеалом слугував образ довершеної, ідеальної людини, в якій гармонійно поєднувалися пре­красний внутрішній зміст і чудова зовнішність, гармонія душі і тіла. В епоху Середньовіччя естетичний ідеал загубив свій зв'язок з дійсністю. Панування релігійного світогляду привело до того, що земна чуттєва сторона життя людини постійно принижувалася та обезцінюва-лась. У цих умовах естетичним ідеалом виступала божест­венна сутність, Бог як носій чистої духовності. Він наді­лявся абсолютною довершеністю, тобто всеблагістю, все­могутністю, премудрістю і т. ін. Людина ж могла наблизи­тися до ідеалу лише тою мірою, наскільки вона могла відмовитися від мирських потреб та гріховних почуттів, прийти в своїй діяльності до святості. Як сказано у Новому Завіті, «ибо, если живете по плоти, то умрете, а если же духом умерщвляете дела плотские, то живн будете».

В історії розвитку людства естетичний ідеал нерідко був зверненим у минуле. Це відбувалося, коли певні суспільні групи, не знаходячи вирішення життєвих про­блем, починали звеличувати минуле. Так, античні пись­менники вбачали «золотий вік людства» в доісторичному стані. Європейські просвітителі орієнтувалися в своїх уявах про суспільну досконалість на Римську республіку.

При всій різноманітності тлумачень естетичного ідеалу як вираження мети естетичної діяльності людини в них можна угледіти дещо загальне, що обумовлюється основ­ними функціями ідеалу.

Ідеал мобілізує людську енергію, почуття і волю, вка­зуючи напрям діяльності. Чому? Тому що ідеали здатні


випереджати дійсність, виявляти тенденції майбутнього. Ідеал виступає як певний орієнтир, камертон, а в деяких випадках і в значенні зразка, моделі поведінки або систе­ми цінностей. Деяка нормативність ідеалів обумовлена їхнім значним евристичним потенціалом та сутнісним змістом.

Ідеал слугує вищим об'єктивним критерієм оцінки всього того, з чим людина стикається в довколишньому світі, що потрапляє в сферу її інтересів. У своїй діяльності ми підсвідоме, а іноді і свідомо співвідносимо реальне з ідеалом: а якою ж мірою реальне відповідає ідеалові? Естетичне якраз і уявляє цю діалектику реального й ідеального, бо тільки у відношенні до ідеалу дійсність набуває для людини естетичної цінності.

Всяка дійсність містить в собі нові можливості. І в цьому розумінні вона недостатня, тому діяльність людини спрямована на майбутнє. В ході цієї діяльності вона спирається на досвід, науку, які дають змогу їй будувати як прогноз, так і план наступної конкретної дії. Мистецт­во ж, фіксуючи протиріччя реального життя як протиріччя між ідеалом ї дійсністю, намагається вирішити їх шляхом перетворення цього процесу на предмет особового, суб'єк­тивного переживання суспільне важливих проблем. Особ­ливість цих переживань полягає в тому, що вони носять катарсичний характер і відбуваються в формі переживань прекрасного або потворного, піднесеного або низького, трагічного або комічного, тобто у розвинених формах естетичного переживання, вироблених людством. Естетич­ний ідеал при цьому виступає духовним орієнтиром, який опосередковує естетичне ставлення до світу.


1 | 2 | 3 |

Поиск по сайту:



Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.003 сек.)