Національно-визвольний рух. Діяльність Індійського національного конгресу

Становлення індійської нації стало тим підґрунтям, на якому виник надзвичайно сильний визвольний рух. У 1885 р національно свідомі діячі об'єдналися в Індійський національний конгрес (ІНК). Його перший установчий з'їзд став символом єдності Індії; делегати представляли різні народи Індії, тому спілкувалися англійською мовою.

Англійці прихильно поставилися доІНК, але згодом ставлення до нього змінилося.

В ІНК передовим було ліберально помірковане крило, яке визначило такі цілі:

Ліве крило в ІНК очолював Б. Тілак (1856-1920), який походив із сім'ї брахмана. Він закінчив юридичний університет; виступав за повну ліквідацію англійського колоніального па нування, але мирними засобами; був категоричним противником соціальних реформ, закликав повернутися до національних джерел - індуїзму.

Б. Тілак

Тілак суворо дотримувався кастових законів, організовував релігійні свята. За свою діяльність 1897 р. був засуджений англійцями до каторжних робіт. Протести світової та індійської громадськості змусили колонізаторів звільнити Тілака.

▪ Початок XX ст. відзначився піднесенням національно-визвольного руху. Цьому сприяла низка чинників: організаційне оформлення руху; зміцнення національного капіталу; виступи робітничого класу як самостійної сили; посилення виступів селян проти феодальних порядків; політика колонізаторів, зокрема віце-короля Керзона. На початку XX ст. Керзон прийняв низку законів, які стали поштовхом до масових виступів населення: розпустив виборний муніципалітет у Калькутті; вдвічі збільшив плату за навчання у вищих навчальних закладах; прийняв закон про поділ Бенгалії на дві адміністративні одиниці. Це стало останньою краплею, яка переповнила чашу терпіння народу і сколихнула індійське суспільство.

Головними центрами масових рухів стали Бенгалія, Пенджаб і Бомбей. На пропозицію ІНК 16 жовтня 1905 р. в Бенгалії було проведено й підтримано всією країною національний траур (фактично - загальнонаціональний страйк) на знак протесту проти поділу Бенгалії.Розпочався рух "свадеші" - бойкот англійських товарів. В умовах загальнонаціонального піднесення ІНК висунув гасло "свараджа" - надання Індії самоуправління в межах Британської імперії.У 1907 р. рух "свадеші" почав переростати в рух "сварадж".Кульмінацією національно-визвольного руху став політичний страйк у Бомбеї в липні 1908 р.

▪ Для придушення масових виступів населення колоніальна влада вдалася до репресивних заходів. Ще 1907 р. було прийнято закон про заколотників, який забороняв мітинги й демонстрації, а 1908 р. - закон, за яким закривалися газети, що "підбурювали до заколоту". На підставі цього закону заарештували й Тілака, над яким було влаштовано політичний процес, що привернув до себе увагу всієї країни.

▪ Упередженість суддів І англійських присяжних обурили країну. У Бомбеї почався загальний політичний страйк: припинили роботу підприємства, магазини, навчальні заклади. Демонстрації та мітинги переростали в сутички з поліцією. Бомбейський страйк, піднесення національно-визвольного руху в країні змусили колоніальну владу піти на поступки: збільшилася кількість виборних осіб у раді при віце-королі, у законодавчих зборах провінцій було створено виборчу більшість. Водночас колонізатори намагалися внести релігійний і національний розкол в індійське суспільство. Так, вибори проводилися по куріях, утворюваних за релігійною та національною ознакою.У 1911 р. віце-король скасував закон про розділ Бенгалії та переніс свою столицю з Калькутти в Делі.

▪ Піднесення національно-визвольного руху поставило на порядок денний питання про вироблення програми руху.У м. Ланау 1916 р. відбулися з'їзди двох найбільших національних політичних організацій (ІНК та Мусульманської ліги), на яких було вироблено програму вимог національно - визвольного руху, зокрема таких: негайне надання Індії широкого самоврядування; призначення індійців на командні посади в армії; розширення митної автономії; встановлення індійського контролю над фінансами.

▪ У роки першої світової війни в індійському національно-визвольному русі помітною постаттю став Могандас Карамчанд Ганді (1869-1948). Люди називали його Магатмою - великою душею. Він прибув до Індії з Південної Африки, де набув досвіду в організації специфічної форми національно-визвольної боротьби - "ненасильницького неспівробітництва" з владою. Ця форма боротьби - "сатьяграха" (впертість в істині) була відпрацьована Ганді в Південній Африці під час боротьби проти расової дискримінації індійських іммігрантів.

М.Ганді

Основою для вчення Ганді стала теорія ненасильства Л. М. Толстого, ідеї мирних масових дій. Мислитель був противником насильства і збройної боротьби. Він усвідомлював, що Індії з ЇЇ кастовим, мовним, національним, релігійним поділом слід уникати крайнощів. Теорія "ненасильницького опору" (або громадської непокори), її досвід застосування в подальшому набули поширення у світі.

ВИСНОВОК

Національно-визвольний рух в Індії на початку XX ст. не досяг своєї мети. Для успіху боротьби ще не визріли необхідні умови: не сформувалася соціальна сила, яка повела б за собою всі соціальні верстви індійського суспільства. Не було забезпечено достатньої підтримки з боку населення.Незважаючи на поразку, національно-визвольний рух збагатився необхідним досвідом боротьби.

Поиск по сайту: