ГЛАВА 1. СОЦІАЛЬНА РОБОТА ЯК ПРАКТИЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ

/. Взаємозв 'язок соціальної політики і соціальної роботи

Соціальна робота є прямим відображенням суті соціальної політики, яка охоплює численні і різноманітні аспекти життя. Безперечно, що соц­іальна політика, як наукова галузь і навчальна дисципліна, є передумо­вою розгортання соціальної роботи, оскільки науковці вбачають у соц­іальній політиці перш за все, регулятор соціальних процесів, перетво­рень. Проте, щоб соціальна робота, як практичний прояв соціальної пол­ітики, стала конкретною проблемою і набула соціально значущої та дер­жавної ваги, в державі потрібне соціальне замовлення.

Різні науковці по-різному тлумачать поняття "соціальна політика" як базове поняття стосовно соціальної роботи. Так, скажімо, А. Райкевич зазначає, що соціальна політика — це цілеспрямована діяльність держа­ви та інших суб'єктів у галузі формування умов життя населення та міжособистісних відносин [1,7]. По-іншому розуміє соціальну політику Я. Роснер, який вбачає серед завдань соціальної політики і таку, як "перебудову соціальної структури суспільства". Водночас він наголошує на тому, що метою соціальної політики має бути задоволення потреб особистості, і цьому повинні підпорядковуватись усі інші заходи соц­іальної політики [1,17].

Російські вчені (В.Афанасьєв, Ю.Волков, С.Шаталіи) вважали, що до сфери соціальної політики варто відносити такі питання, як забезпе­чення матеріального добробуту народу, підвищення його культури, гро­мадської свідомості й активності, поглиблення демократії та прогресив­ний розвиток соціальної структури суспільства [2, 396].

Український соціолог О.Якуба також пов'язує можливість вирішен­ня соціальних проблем із зміною статифікаційної структури українського суспільства, оскільки це дозволяє уточнити чимало позицій, які відобра­жають зміст соціальної політики [3, 145].

Виходячи з висловлених міркувань, можна стверджувати, що соц­іальна політика як регулятор має такі складові: суб'єкти, які розробля­ють і впроваджують соціальні програми; об'єкти, які підлягають регулю­ванню, корекції; канали, засоби впливу суб'єктів па об'єкти [4, 12].

Глибоке наукове вивчення результатів соціальної роботи дозволяє говорити про позитивні чи негативні тенденції соціальної політики, її "больові точки" і розробляються оптимальні шляхи їх усунення. При цьому однією із умов успішної реалізації соціальної політики є функціо­нування її структурно-функціональної моделі, яка включає кілька важ­ливих компонентів:

— об'єкт соціальної політики і соціального управління (соціальна
сфера і соціальні процеси);

— функції управління;

— методи управління;

— ресурси на соціальні потреби;

— суб'єкти управління;

— системи інформаційно-аналітичного забезпечення.

Безумовно, для грамотного вирішення завдань соціального характе­ру па різних рівнях необхідне чітке визначення об'єктів і суб'єктів соц­іальної політики, а інтегрована якість соціальної сфери полягає у забез­печенні сприятливих умов для розвитку особистості, її соціального само­почуття в різних організаціях, достатньо повної реалізації творчих мож­ливостей і здібностей, які в кіпечпому результаті справляють позитив­ний вилив па ефективність інших видів діяльності особистості.

Досягненні збалансованості у соціальній сфері, зняття соціальної де­формації і своєчасне розв'язання соціальних конфліктів — це і є змістом соціальної політики як па рівні держави, так і на рівні регіонів. Тому в її організації органи управління різних рівнів повинні мати вплив па хід соціальних процесів згідно з окресленими цілями. Звичайно, у праців­ників, котрі працюють у соціальній сфері, може з'явитися запитання: які умови необхідні для отримання оптимального результату, досягнення соціальної стабільності, збалансованості всіх елементів соціальної сфе­ри, а отже, забезпечення гідного життя громадян у різних регіонах. Таких складових є кілька:

Соціальна робота

Теоретичні основи соціальної роботи

1) наявність ресурсів на соціальні потреби;

2) надійність концепції соціального захисту і підтримки населення,
соціального управління (системи соціального управління);

3) налагодженість інформаційно-аналітичної системи управління соц­
іальними процесами, коли функція соціального управління фіксується,
уточнення в результаті соціальної діагностики, виявлення "больових то­
чок" і застосовується вся сукупність методів самоуправління (прогнос­
тичних, соціальпо-технологічних, адміиістративпо-нравових, соціологіч­
них тощо);

4) всі суб'єкти соціального управління рівномірно розподіляють
функції управління між відповідальними органами; адекватно реагують
на соціальні процеси за допомогою сукупності методів управління; го­
ловні управління координують роботу відповідно до досягнень соціаль­
них цілей.

Побудова моделі і визначення "білих плям" у соціальній політиці, базується на системі показників, які слід класифікувати за сферами жит­тєдіяльності об'єкта соціальної роботи.

Перша сфера — виробничо-технологічна:

— надійність технологічних систем (суб'єктивні показники);

— надійність технологічних рішень (суб'єктивні показники);

— надійність економічного становища підприємства, установи, соц­
іального інституту (суб'єктивні показники);

— надійність управління відповідною структурою (суб'єктивні по­
казники);

Друга сфера — професійно-трудова:

— професійна надійність (кваліфікація, стаж роботи за спеціаліза­
цією, виступають як суб'єктивні показники);

— задоволення працею (суб'єктивні показники).
Третя сфера — соціально-побутова:

— соціально-иобутове влаштування (здоров'я, соціальний захист,
пільги тощо — це об'єктивні показники);

— задоволення соціально-побутовим аспектом життя (суб'єктивні по­
казники).

Четверта сфера — соціально-політична:

— державна підтримка підприємства, установ тощо (об'єктивний по­
казник);

— можливість колективу приймати рішення (суб'єктивний показник);

— громадська думка з приводу стану і перспектив розвитку органі­
зації (суб'єктивний показник).

П'ята сфера — культурно-духовна:

— культурпо-освітпіп рівень (суб'єктивний показник).
Шоста сфера — морально-психологічна:

— виявлепість, надійність на майбутнє (суб'єктивний показник);

— високий професіоналізм і готовність викопувати технологічні ви­
моги у будь-яких ситуаціях;

— психологічна стійкість особистості до різних соціальних аномалій.
Сьома сфера — соціальна:

— єдність колективу, згуртованість;

— чисельність мікрогруп;

— співпадання нормативної і реальної соціальних структур у мікро-
соціумі.

Сьогодні, як стверджують соціологи, створює собі дорогу теорія "природного права" па розвиток і реалізацію людиною своїх здібностей до творчого мислення і творчої діяльності. Безперечно, кожна людина реалізує те, що в ній закладено природою, і не більше, а якщо закладено більше, то це стає не лише її особистим надбанням, але і благом для всіх у процесі досить різноманітного й універсального в умовах інформацій­ної цивілізації людського спілкування [5].

Щоб вести мову про соціальну роботу, її зміст і функції, доцільно сказати, що сьогодні ми маємо перевернути піраміду захисту і індивіду­альної і соціальної суб'єктивності людини, де особистість і соціальне середовище, яке їх оточує, — є єдиним цілим. При цьому не особистість функціонує заради середовища, а останнє повинне засобами своєї орган­ізації створювати умови для розвитку життєвих сил людини. Таку пірам­іду прогнозує С.Григор'єв, в якій соціальне середовище й особистість перебувають у діалектичному взаємозв'язку [6].

Поиск по сайту: