II. Методична робота

І. Навчальна робота

1. Кількісні результати педагогічної практики.

а) кількість відвіданих уроків вчителів - 3

б) кількість відвіданих уроків студентів-практикантів - 3

в) кількість проведених уроків художньої культури - 3

2. Початковий етап педагогічної практики. Педагогічна практика почалась з 05.09.2011 року.

05.09.2011 року –взяла участь у бесіді з методистом, познайомилась з керівництвом школи та з учнями 9 класу.

06.09.2011 року –познайомився з учнями 10 класу та ознайомилась з планом вчителя художньої культури та з конспектами її уроків, а також з методичною базою школи.

07.09.2011 року –познайомилась з учнями 11 класу, склала та затвердила індивідуальний план роботи. Тематичний план уроків на період педагогічної практики був складений на основі календарного плану вчителя художньої культури.

12.09.11 року - проводила урок у 9 класі.

13.09.11 року – проводила урок у 10 класі.

14. 09.11 року – проводила урок у 11 класі.

На початку наступного тижня я почала самостійно викладати уроки в 9, 10 та 11 класах з художньої культури. Протягом практики я відвідувала уроки інших студенів-практикантів, аналізувала їх помилки, які були допущені при викладанні уроків, і щоб не допускати їх в своїй роботі. Після уроків ми активно обговорювали допущені помилки і намагались їх аналізувати. Тематика уроків, які я провела під час педагогічної практики:

1. Види та мова мистецтва.

2. Образотворче мистецтво на теренах України від найдавніших часів до 16 століття.

3. Архітектурні силі Європи.

Викладаючи я перейняла специфічні елементи методики викладання для 9, 10, 11 класів 27 школи. Так, через високе навантаження учнів основна робота з предмету художньої культури виконується на уроці, в той час як на домашнє завдання виділяється не так багато уваги. В своїй роботі з учнями я заохочували їх до висловлювання своїх думок, направляла їхній дискурс у правильне русло, водночас ведучи розмову і являючись переважно активним слухачем. На уроках художньої культури здійснювала міжпредметні зв’язки. Пов’язувала матеріал з історією України, світу та з містом Львовом. Безпосередньо виховувала повагу до наших предків, героїчного минулого нашого народу. Під час проведення уроків використовувала різні засоби зацікавлення учнів. Давала не лише сухий програмний матеріал, а додавала цікаві факти, які відносились до теми.

II. Методична робота.

Методична база школи є задовільною для підготовки до уроків, вистачає підручників, додаткової методичної літератури та ілюстративного матеріалу. Проте бібліотека забезпечена підручниками не повністю, учні 9 класу повністю забезпечені підручниками, 10 класу на половину, в 11 класі є один примірник у вчителя. При підготовці до уроків я використовувала шкільні підручники, методички, лекції вчителя а також свої книжки та мережу інтернет, для кращого засвоєння вивченого матеріалу виготовляла ілюстративний матеріал для уроків.

При підготовці до уроків художньої культури у школі вчитель має освоїти шкільний підручник, методичні посібники та додаткову літературу по темі, а також виготовити ілюстративний матеріал для кращого запам’ятовування учнями пройденої теми.

III. Висновки

Педагогічна практика відіграє велику роль у підготовці майбутніх студентів до роботи у навчальних закладах.

Практика у школі допомогла виробити багато практичних умінь і навичок. Я навчилася:

1) проводити уроки різних типів з художньої культури;

2) планувати роботу вчителя художньої культури;

3) працювати над наочністю у класі, виготовляти дидактичний матеріал для уроків.

При проведенні уроків художньої культури та у подачі нового матеріалу, в його закріпленні труднощів не було.

Тексти уроків

Урок 1. (для 9 класу)

Тема: Види і мова мистецтва

План уроку

1. Поняття мистецтво

2. Види мистецтва (часові, просторові, просторово - часові)

3. Мова мистецтва

4. Ознаки мистецтва

5. Взаємозв’язок мистецтва з іншими складниками культури

6. Сучасна система розповсюдження мистецтва

Мистецтво є однією з найважливіших сфер людської діяльності, адже людина здавна прагнула оточити себе мистецькими речима, прикрасити своє житло, одяг, побут. Поступово відбувалось становлення системи образів, пов’язаних з етнічними особливостями, які згодом визначили особливості національної культури того чи іншого народу. Яка ж роль художніх цінностей у житті людини та суспільства?

Мистецтво виникло завдяки одвічному прагненню людини до краси і гармонії у всьому, до творчості, естетичного самовдосконалення. У чому сила краси? Як досягти гармонії? Чи можливо розшифрувати загадки шедеврів і осягнути їх зміст? Щоб про це дізнатись, треба прочитати чимало книжок, та водночас знайти повні відповіді на поставлені запитання можні, безпосередньо сприймаючи твори мистецтва, звернені як відомо, і до серця, і до розуму одночасно.

Поняття «мистецтво» об’єднує всі види художньої творчості та водночас відокремлює їх від інших видів людської діяльності. У сучасному тлумачному словнику української мови слово мистецтво по трактовано так:

1)творче відображення дійсності в художніх образах, творча художня діяльність; 2) досконале вміння в якійсь галузі; майстерність.

Термін мистецтво не відразу набув сучасного значення. У Стародавній Греції, наприклад, і мистецтво, і техніку виконання, тобто майстерність, позначали одним словом «техне».

Нині ми вживаємо слово мистецтво, коли говоримо про музику, літературу, живопис графіку, скульптуру, архітектуру, театр, кіно тощо. Залежить від способу відображення дійсності розрізняють часові та просторові види мистецтво.

Часові види мистецтва – музика, література – сприймаються а слух. Просторові (їх ще називають пластичними, візуальними) ми сприймаємо зорово; вони перебувають у реальному просторі і н змінюються в часі, тобто естетичними а не динамічними. Ці види мистецтва мають предметний характер, створюються в процесі обробки певного матеріалу. Існує умовний поділ просторових видів мистецтва на зображувальні (живопис, графіка, скульптура) і такі, що не зображають конкретних предметів (декоративне мистецтво, архітектура, дизайн).

Деякі види мистецтва поєднують у собі часові та просторові риси. Тому їх називають просторово часовими або синтетичними, адже вони синтезують різні художні засоби (звук, слово, зображення).

До синтетичних мистецтв належать видовищно – ігрові театр, естрада, цирк, кіно) і технічні (художня фотографія, кольоромузика, дизайн, комп’ютерна графіка та анімація).

Перше, до чого вдається людина, прагнучи пізнати певну місцевість чи країну, - вивчає мову її народу. Так само і в мистецтві. Щоб повноцінно насолоджуватись скарбами художньої культури, треба знати мистецьку мову. Музиці властива інтонаційно – образна мова, де основним елементом емоційного вираження є про інтонований звук, навколо якого кристалізуються всі інші художні засоби (ритм, темп, мелодія, гармонія, тембр). У зображувальних мистецтвах переважають різні елементи художньої мови: у графіці лінія, у живописі – колір. Кінематограф має складну художню мову, оскільки поєднує засоби різних видів мистецтва – літератури, музики, образотворчого мистецтва, театру - з власними художньо – технічними досягненнями, насамперед мистецтвом монтажу.

Попри всі відмінності, різновиди мистецтва об’єднані спільною властивістю – здатністю відтворювати світ у художніх образах і виражати власне естетичне ставлення митця до зображуваного. Образне сприйняття світу притаманне людині як частині природи. Індивідуально – неповторне бачення навколишнього митці втілюють в художніх образах. Вони шукають для цього різноманітні засоби художньої виразності, що сприяє постійному вдосконаленню мистецьких тарниці, новаторським відкриттям в царині формотворення та технологій. Художній образ називають «живою клітиною» мистецтва, а мистецтво – мислення в образах. Учені намагаються розгадати таємничу силу впливу мистецтва на людину, осягнути сутність художнього образу, наголошуючи на єдності в ньому раціонального та емоційного об’єктивного і суб’єктивного, типового та індивідуального. До істотних ознак мистецтва належать: «відображення дійсності», «вираження почуттів», «потреба в карасі та досконалості», «засіб і спосіб самовираження», «гра пізнавальних і творчих сил» тощо. Не сухою мовою науки, а щирим образним словом про це влучно говорили і самі митці. Так, французький письменник Еміль Золя вважав, що художній твір є «шматком природи, відфільтрованим крізь темперамент митця». Думка німецького художника Альбрехта Дюрера щодо сутності і покликання мистецтва дещо інша: «Для того і служать мистецтва, щоб уможливити пізнання добра і зла». Виразним є відмий вислів композитора Людвіга ван Бетховена, який прагнув, щоб його музика «викрешувала вогонь у душах людей». Справді, мистецтво здатне викликати катарсис – своєрідне духовно – емоційне очищення, переживання художньої реальності як не зрівняної і з чим естетичної насолоди. Відтворюючи світ за допомогою художніх образів, людина також виявляє властиві творчі здібності. Вища культурна місія митця – пробуджувати у кожному здатність до естетичного освоєння життєвого простору, стимулювати творчу уяву. Цьому виявляється глибинна єдність усіх видів мистецтва як форм культури.

Мистецтво взаємодіє з іншими складниками культури - релігією, наукою, мораллю. У стародавньому Китаї, приміром, всі митців – художників, поетів, музикантів – називали мудрецями. Давні греки, синтезуючи естетичні і етичні ідеали, ввели окреме поняття «калокагатія» - єдність краси і добра. У давнину мистецтво було невіддільне від релігійних вірувань, сприяло усвідомленню релігійних істин. Християнська ікона була для неписьменних насамперед заміною Святого Писання, ніби відтвореного у візуальних образах, посередником між людиною і Всевишнім, і лише потім сприймалась як твір мистецтва.

Мистецтво – ядро художньої культури, що включає сфери діяльності, пов’язані з творенням, побутуванням, поширенням і збереженням художніх цінностей. Тому до художньої культури належать не лише твори мистецтва, які зберігаються в музеях і галереях або в запису (на платівках, електронних та інших носіях)а й театри та концертні зали, такі види художньої діяльності, як виконавство та художня критика.

Музично – виконавська інтерпретація, як і акторська гра, діяльність диригента, балетмейстерів і танцівників, пов’язана із відтворенням художнього задуму автора, вони потребують таланту та майстерності. Щоб краще зрозуміти сутність виконавства, можна порівняти такі види мистецтва, як музика і живопис. Творець картини є водночас і автором і виконавцем. А створення і виконання музичної п’єси – окремі процеси, хоча інколи композитор виступає виконавцем своєї музики, як, наприклад, Сергій Рахманінов.

Художнє життя суспільства важко уявити без сучасної системи розповсюдження мистецтва. Спочатку картини збирали багато колекціонери, потім з’явились перші музеї, картинні галереї. Виникнення друкарства збагатило можливості тиражування творів мистецтва у вигляді репродукцій у журналах, завдяки чому набагато більше людей ознайомились зі світовими шедеврами. Тиражування нот зробило музичні твори доступними для виконання не лише вузькому колу фахівців, а й численним аматорам.

Нові горизонти залучення д світу мистецтва відкрила царина засобів масової інформації. За допомогою Інтернету людина може миттю перенестись до будь – якої країни чи епохи, дістає можливість поринути в художню культуру різних історичних періодів, народів, здобуваючи знання і досвіду, не завжди доступних в реальному житті. Мистецтво позбулось часових і просторових меж, мовних і культурних кордонів, воно дедалі більше розширює суто людську здатність здійснювати «фантазії безмежної польоти». І це велике щастя – відкривати секрети мистецьких шедеврів, а через них – проникати в таїну життя.

Опитування наприкінці уроку:

1. Що таке мистецтво?

2. Назвіть часові просторові та просторово часові види мистецтва?

3. Як ви розумієте поняття художній образ?

Домашнє завдання:

1. Користуючись літературними а Інтернет джерелами, знайдіть різні визначення поняття мистецтво та запишіть їх. Започаткуйте ведення словника та занотовуйте свої перші самостійні знахідки.

2. Прочитайте ст. 6 – 12 у підручниках з художньої культури автор Масол Л.М.

Урок 2 (для 10 класу)

Тема: Образотворче мистецтво України від найдавніших часів до 16 століття.

План уроку:

1. Мистецтво палеоліту (Мізинська стоянка)

2. Мистецтво неоліту (Кам’яна могила, Трипілля)

3. Скіфський звіриний стиль

4. Античне мистецтво Північного Причорномор’я

5. Раньослов’янське мистецтво (Збруцький ідол)

6. Мистецтво Київської Русі (архітектура, фрески, ікони, книжкова мініатюра)

7. Мистецтво литовсько – польської доби (Львів, архітектура, іконопис, книгодрукування, книжкові мініатюри

Археологічні знахідки на території сучасної України свідчить про дуже давнє зародження мистецтва. Людина завжди прагнула прикрашати себе та своє довкілля: одяг, житло, предмети побуту, зброю. З цією метою вона відкривала естетичні можливості природного середовища – зверталась до таких засобів як глина, дерево, камінь, фарби. Так ще за часів палеоліту виникло декоративно - ужиткове мистецтво, архітектура, скульптура, живопис, графіка.

На Мізинській стоянці археологами знайдено зразки декоративно - ужиткового мистецтва – знаряддя праці статуетки, музичні інструменти, прикрашені геометричними візерунками (ромби, хвилясті лінії, трикутники). З поміж графічної орнаментики привертає увагу найдавніший в Європі меандр – орнамент який набув особливої популярності у мистецтві Стародавньої Греції. Жіночі статуетки з кістки мамонта, каменю, так звані пишнотілі «венери», виконували функцію своєрідних тотемів, символізуючи родючість. У цих берегинях, предметах поклоніння, які широко представлені в палеолітичному мистецтві Наддніпрянщини, вчені вбачають зародки мистецтва скульптури.

Неолітичні «революція» стимулювала виникнення стилізації в образотворчому мистецтві, коли відбувся перехід від простого копіювання природи до схематичного її відображення. У Кам’яній могилі поблизу Мелітополя збереглись петрогліфи – пам’ятки наскального мистецтва кам’яного віку і пізнішого віку бронзи з образами тварин (бики, коні, риби), човників, колісниць, солярних знаків тощо. Зображення тварин утворюють схематичні композиції з певним задумом. Про присутність людини на рисунку свідчать зображення взутих або босих стоп. Тобто перед нами не сама людини, а її знак.

До духовних вершин неоліту належить уславлена трипільська культура (назва походить від першого місця виявлення – с. Трипілля поблизу Києва) Високих художній рівень притаманний керамічним виробам трипільських майстрів. Трипільська кераміка виразна за формою, зокрема є оригінальні біноклеподібні посудини, цікаві за колоритом, у якому переважають відтінки жовтого інколи червоного кольорів. Посуд прикрашали складними за символікою рослинним і геометричним орнаментом, подекуди – реалістичним зображенням тварин та людей. У мистецтві трипільців поширена також пластика. З глини ліпили скульптурні скульптурні фігурки биків, кіз, собак, а також жіночі статуетки, які символізували покровительку роду та землеробства (всередині фігурок вкладали пшеничні зерна, що начебто мало підвищити родючість землі).

У мистецтві скіфів, що виникло на перехресті Заходу та Сходу, сформувався так званий «звіриний стиль», у якому домінували анімалістичні жанри – зображення реальних і фантастичних тварин: оленів, пантер, коней, грифонів. Вироби з коштовних металів, на яких нерідко зображено сцени з життя скіфів (побут, ритуали, полювання, бій) свідчать про вишуканий смак давніх майстрів. До всесвітньо відомих шедеврів скіфського золотарства, виконаних із віртуозною майстерністю, належить знаменита золота пектораль у формі місячного серпа з кургану Товста Могила, золотий гребінь з кургану Солоха, позолочена срібна амфора з кургану Чортомлик.

На культуру скіфів істотно впливали традиції античного мистецтва Північного Причорномор’я – однієї з найцікавіших сторінок стародавньої культури на теренах сучасної України. Засновані греками міста колонії знані як відомі торговельні та культурні осередки. Громадські і житлові споруди міст прикрашались скульптурами богів та героїв, розписами з міфологічними сюжетами й сценами з реального життя. Наприклад, на стіні пантікапейського склепу збереглись зображення обличчя богині Деметри. До наших днів дійшли залишки архітектурних споруд в Херсонесі, керамічні вази, характерні для античного мистецтва, прикраси, фрагменти мармурових статуй і рельєфів, теракотові статуетки з Ольвії.

Слов’янське мистецтво репрезентоване декоративно – ужитковими виробами (гончарство, ткацтво, вишивка, прикраси), оздоблені орнаментами, які служили нашим пращурам за обереги. На місці культових центрів (капищ) слов’яни встановлювали деревяні статуї богів («ідолів», кумирів»). Після запровадження християнства ці зразки язичницької скульптури були майже повністю знищені. З тих, що збереглися, найвідомішим є так званий Збруцький ідол (Святовид) 9 ст., знайдено неподалік річки Збруч на Тернопільщині. У ньому втілено релігійно – світоглядні уявлення язичників. Статуя має вигляд чотиригранного стовпа заввишки бл. 3 м), на гранях якого викарбувані символічні зображення. Стовп розділений на три яруси, що символізують уявлення про три світи: вищий – небесний, середній – земний, нижній – підземний. На верхньому зображено язичницьких богів (зокрема Перуна в образі воїна з шаблею), на середньому – фігурки чоловіків і жінок у ритуальному хороводі, на нижньому - бога, який стоїть навколішки і тримає землю (ймовірно, Велеса).

Унікальний досвід своєрідного калейдоскопа археологічних культур – вагомий здобуток першого дохристиянського періоду в розвитку художньої культури України.

Наступний період знаменний об’єднанням східнослов’янських племен і утворенням могутньої й високо розвинутої Київської держави. Мистецтво Київської Русі – одне з найвеличніших культурних явищ минулого, на художніх досягненнях якого зростала вся українська культура. Запровадження християнства долучило культуру Київської Русі до цінностей західної цивілізації. Разом з новим релігійним світоглядом русичі запозичили з Візантії й мистецькі традиції: особливості храмової архітектури, монументального і станкового живопису (фрески, мозаїки, ікони), книжкові мініатюри. Поступово образотворче мистецтво та архітектура набувають своєрідних рис.

Головними різновидами сакральної (культової) архітектури стали православні церкви та собори. Християнський храм був не лише архітектурною спорудою культового призначення, він мав глибокий символічний зміст, уособлював специфічну модель Всесвіту, де панують порядок і чітка ієрархія духовних сил, зосереджених навколо головної – Творця всього сущого. Згідно з візантійськими канонами споруда в плану утворювала хрест, а її центральна частина увінчувалась куполом, навколо якого зазвичай розташовувались інші – менші за розмірами. У центральній апсиді містився вівтар – місце для богослужіння.

Небагато пам’яток мурованої архітектури та образотворчого мистецтва княжої доби збереглося в українських містах Києві, Чернігові, Переяславі, Володимирі – Волинському, Галичі. Найстаріші давньоруські архітектура і пам’ятки - величний п’ятиглавий Спасо – Преображенський собор у Чернігові (1036 р.), храм Спаса на Берестові (поч. 12 ст.).

До наших днів у спорудах княжої доби дійшов фресковий живопис – найпоширеніший вид монументального мистецтв Київської Русі. Найбільшу цінність становлять фрески Кирилівської церкви (12ст.) в Києві. Центральні частини храмів прикрашали вишукані мозаїки. Поєднання в одному ансамблі мозаїк і фресок - самобутнє явище художньої культури Київської Русі, невідоме Візантії. У створенні мозаїк Успенського собору Києво – Печерської лаври брав участь видатний іконописець Алмпій (Аліпій), який також уславився як іконописець.

Як свідчить літопис, перші ікони – зразки станкового живопису – привезли до Києва з Корсуня (Херсонеса Кримського) для Десятинної церкви, збудованої за часів Володимира Великого (989 – 996). Пізніше ікони надходили переважно з Візантії. Проте ікон княжої доби, істинних шедеврів сакрального мистецтва, вціліло дуже мало. Більшість із них, на жаль, перебуває поза межами України в музеях Москви та Санкт – Петербурга. Найвідомішу – Володимирську ікону Божої Матері пензля візантійського майстра – було вивезено з резиденції київських князів у Вишгороді Андрієм Боголюбським під час одного з його варварських набігів на Київ.

Копіювання візантійських зразків дало змогу місцевим живописцям швидко засвоїти канони малювання ікон і на їх основі створити власну оригінальну школу іконопису. Ікони, виконані в київському стилі нагадують мозаїки та фрески: мають вишуканий колорит зі складною символікою кольорів. У центрі - прекрасні, сповнені високої духовності образи Ісуса Христа, Богоматері, святих. Видовжені фігури на золотому тлі (символ царства небесного), лики з глибоким поглядом великих очей, німб навколо голови – все це мало викликати враження нереального, т невагомого, неземного.

Київський князь Ярослав Мудрий заснував при Софійському соборі бібліотеку. Це сприяло розвитку мистецтва книжкової мініатюри – невід’ємної складової художнього оформлення рукописної книги. Мініатюрність як визначальна ознака твору вимагала філігранного виконання. Найдавніша рукописна книга Київської Русі – Остромирове Євангеліє (1056 – 1057 рр.). Три мініатюри із зображенням євангелістів Іоана, Марка, Луки виконані майстром Григорієм.

Радзивіллівський літопис, який містить 618 кольорових мініатюр з ілюстраціями подій за часів Київської Русі, є цінним джерелом інформації про відомі архітектурні споруди того часу, а також одяг, побутові речі, зброю.

Здобутки мистецтва книжкової мініатюри Київської Русі, як і досягнення в царині інших видів образотворчого мистецтва й архітектури княжої доби, стали плідною основою для розвитку художньої культури наступних епох.

Нашестя Золотої Орди завдало нищівного удару й спустошило київські землі. Центр культури і мистецтва у 14 – 16 ст. перемістився до Галицько – Волинського князівства. На особливостях розвитку мистецтва польсько – литовської доби позначилась близькість до країн Центральної Європи. На архітектуру вплинули європейські художній стилі, насамперед Ренесанс. Розгортається оборонне будівництво, споруджуються неприступні замки і укріплені монастирі, навіть церкви будуються як фортеці.

Найстарішим зразком архітектури цієї доби в Україні є замок у Луцьку (середина 14 ст.), від якого до нашого часу збереглася величезна кам’яна вежа. Справжніми архітектурними перлинами є замки у Кам’янці – Подільському, Хотині, Олеську, Мукачеві. Їх добудовували й перебудовували протягом століть.

Провідну роль у розвитку мистецтва польсько – литовської доби відіграв Львів – місто, де місцеві архітектори, скульптори, живописці творили поряд із митцями з різних європейських країн, переосмислюючи ренесансні впливи на національному гру ниті. На архітектурі багатьох споруд позначилась католицька культура з її готичними ознаками.

Із найприкметніших пам’яток міської архітектури Львова –триповерховий будинок заможного купця К. Корнякта, найбільша львівська кам’яниця, споруджена на площі Ринок (арх. П. Барбон). Чарівний і затишний внутрішній дворик цього будинку з розкішною триярусною аркадою нагадує італійські палаци епохи Відродження.

На замовлення православного Львівського братства в традиціях української народної деревяної архітектури зведено величний архітектурний ансамбль Успенської церкви (1591 – 1630 рр), який складався з церкви Успення Богородиці (арх. П. Римлянин, В. Капинос, А. Прихильний), вежі дзвіниці Корнякта (арх. П. Барбон) і каплиці Трьох Святителів (арх. П. Красовський)

В оздобленні багатьох споруд Львова значну роль відіграла декоративні скульптура. Під впливом мистецтва Відродження у 16 ст. виникає скульптурний портрет. Він набув поширення в надгробних пам’ятниках, які замовлялись для уславлених померлих заможних людей, і нерідко досить реалістично відтворювали їхні риси та характер.

Західноєвропейські художні впливи відчувались і в монументальному живописі, вони збагачували давньоруські традиції. Ренесансні імпульси помітні в унікальних фресках церкви ротонди із с. Горяни на Закарпатті (1360 – 1370 рр.), присвячених зображенню сюжетів з життя Ісуса Христа.

У Галицько – Волинському князівстві інтенсивно розвиваються національні традиції іконопису. Популярності набули теми Страшного суду, Різдва Богородиці та особливо образ середньовічного лицаря – визволителя Юрія Змієборця.

Одночасно з розвитком іконопису у світському малярстві виникає жанр портрету. Портретним образам, створених тогочасними живописцями, притаманні реалістичні засоби відтворення зовнішності людини. Прикладом львівського малярства є портрет воєводи Івана Даниловича.

На західноукраїнських землях поширилось книгодрукування, розвивалось мистецтво книжкової графіки. Рукописні книги прикрашали мініатюрами, заставками, кінцівками, буквицями. Тут створено знамените Пересопницьке Євангеліє – перший переклад тексту Святого Письма із староболгарської мови тогочасною українською. Разом із книгодрукуванням набуло популярності мистецтво гравюри (різновид графіки). Іван Федоров видав у Львів «Граматику» (1574 р.) і «Апостол», в Острозі – Біблію».

Отже, у 14 – 16 ст. мистецькі традиції Київської Русі розвинулись і збагатились здобутками європейської ренесансної культури.

Таким чином, тривала еволюція художньої культури України від дохристиянської доби до завершення польсько – литовського періоду з мистецько – культурною кульмінацією в період розквіту Київської Держави зумовила її самобутній розвиток як складової європейського мистецтва.

Запитання наприкінці уроку:

1. Назвіть найдавніші археологічні пам’ятки України пов’язані з мистецтвом

2. Охарактеризуйте здобутки трипільської культури

3. Поясніть як ви розумієте поняття «звіриний стиль»

4. Назвіть пам’ятки художньої культури Київської Русі

Домашнє завдання:

1. На основі літературних та Інтернет джерел дослідіть одну з пам’яток стародавньої української рукописної або друкованої книги

2. Прочитайте ст. 8 – 26 у підручниках з художньої культури автор Масол Л.М

Урок 3 (для 11 класу)

Тема: Архітектурні стилі Європи

1. Поняття мистецтво

2. Види мистецтва (часові, просторові, просторово – часові)

3. Поняття архітектура

4. Романський стиль

5. Стиль готики

6. Стиль бароко

Мистецтво є однією з найважливіших сфер людської діяльності, адже людина здавна прагнула оточити себе мистецькими речима, прикрасити своє житло, одяг, побут. Поступово відбувалось становлення системи образів, пов’язаних з етнічними особливостями, які згодом визначили особливості національної культури того чи іншого народу. Яка ж роль художніх цінностей у житті людини та суспільства?

Мистецтво виникло завдяки одвічному прагненню людини до краси і гармонії у всьому, до творчості, естетичного самовдосконалення. У чому сила краси? Як досягти гармонії? Чи можливо розшифрувати загадки шедеврів і осягнути їх зміст? Щоб про це дізнатись, треба прочитати чимало книжок, та водночас знайти повні відповіді на поставлені запитання можні, безпосередньо сприймаючи твори мистецтва, звернені як відомо, і до серця, і до розуму одночасно.

Поняття «мистецтво» об’єднує всі види художньої творчості та водночас відокремлює їх від інших видів людської діяльності. У сучасному тлумачному словнику української мови слово мистецтво по трактовано так:

1)творче відображення дійсності в художніх образах, творча художня діяльність; 2) досконале вміння в якійсь галузі; майстерність.

Термін мистецтво не відразу набув сучасного значення. У Стародавній Греції, наприклад, і мистецтво, і техніку виконання, тобто майстерність, позначали одним словом «техне».

Нині ми вживаємо слово мистецтво, коли говоримо про музику, літературу, живопис графіку, скульптуру, архітектуру, театр, кіно тощо. Залежить від способу відображення дійсності розрізняють часові та просторові види мистецтво.

Часові види мистецтва – музика, література – сприймаються а слух. Просторові (їх ще називають пластичними, візуальними) ми сприймаємо зорово; вони перебувають у реальному просторі і н змінюються в часі, тобто естетичними а не динамічними. Ці види мистецтва мають предметний характер, створюються в процесі обробки певного матеріалу. Існує умовний поділ просторових видів мистецтва на зображувальні (живопис, графіка, скульптура) і такі, що не зображають конкретних предметів (декоративне мистецтво, архітектура, дизайн).

Деякі види мистецтва поєднують у собі часові та просторові риси. Тому їх називають просторово часовими або синтетичними, адже вони синтезують різні художні засоби (звук, слово, зображення).

До синтетичних мистецтв належать видовищно – ігрові театр, естрада, цирк, кіно) і технічні (художня фотографія, кольоромузика, дизайн, комп’ютерна графіка та анімація).

У більшості європейських країн у 11 – 12 ст. панівним стилем був романський, який найповніше втілювався передусім в архітектурі. Храми, монастирі, замки, ратуші характеризувались різноманітністю конструктивних особливостей і декору. Конструкції в наслідок недостатнього рівня техніки були надто важкими. Внутрішній простір храмів, що композиційно розвивали форму базиліки (основного типу християнської культової споруди), поділявся на окремі частини. Базиліки часто оздоблювались рельєфами. У 12 ст. виникають перші кам’яні ратуші.

Архітектуру романського стилю, так би мовити, формували війни, адже істотною ознакою часів Середньовіччя була збройна боротьба за владу між феодалами. Найбільший феодал – церква – активно втручалась у війни, хрестом і мечем захищаючи свої права. Тому не дивно, що майже всі романські споруди нагадують фортеці з неприступними міцними стінами, численними вежами, вузькими бійницями. Їх часто зводили на високих скелях, крутих пагорбах, перехрестях доріг, щоб у такий спосіб контролювати прилеглу місцевість. У цивільному будівництві романський стиль представлений феодальним замком – фортецею з донжоном – круглою вежею, яка, наче невтомний вартовий, охороняла замок.

Собори романського стилю вражають своєю величчю. Храмові фасади і вівтарі щедро оздоблені скульптурою, центральний неф (поздовжна частина) значно вищий від бокових. В основу архітектурної композиції такої споруди покладено видовжений хрест.

В Україні романський стиль трапляється у спорудах на всій території, проте найбільше – в Галичі та Чернігові. Романські форми галицької церкви Св. Пантелеймона (1200 р.) увиразнюються порталом з колонами, внутрішніми різьбленими фризами, близькими до подібних пам’яток Заходу. Будівлі Чернігова (Успенський собор Єлицького монастиря) своєю монументальною простотою і масивними деталями також свідчать про романський вплив, хоча в основі мають усі типові риси староукраїнської традиції. Романські риси притаманні і церквам ротондам Волині та Закарпаття, що можна пояснити впливом сусідніх країн – Польщі, Угорщини, Чехії. Водночас цей вплив передавався далі на схід (Володимиро – Суздальські церкви).

Середньовічний храм – своєрідний архітектурний літопис часу. Багатокупольні храми Київської Русі, що втілювали ідею об’єднання земель навколо центру (Софійський собор в Києві), у період феодальної роздробленості змінились на одноверхі, більш «мужні і суворі» (П’ятницька церква в Чернігові, Успенський собор у Володимирі – Волинському). Середньовічний храм – джерело розвитку театру (літургія, пізніше – міракль) і музичного мистецтва (хоровий спів).

Готичний стиль. Розвиток готики пов’язаний з життям міста – нового центру середньовічної культури (13 – 14 ст.). Готичні риси спостерігаються переважно в архітектурі й скульптурі міських соборів, що відображали релігійний світогляд, основу якого становила християнська мораль. Собор – головна споруда західноєвропейського міста: тут сходяться всі вулиці, а поблизу відбуваються найважливіші події. Розмір собору намагались розрахувати так, щоб у разі потреби він міг вмістити все доросле населення міста.

Готична архітектура, на противагу романській, вивищувала і без того гігантські за розміром споруди. Зведення соборів було тривалим процесом, іноді на це йшло життя кількох поколінь будівельників. Траплялось будівництво зупинялось через війну або нестачу коштів.

Характерні риси храмів готичного стилю: стрільчасті арки, високі стрімкі вежі обабіч фасаду, замість центрального купола – тонкий шпиль. Раньоготичні споруди досить громіздкого вигляду (Нотр Дам у Парижі) пізніше змінились високими, стрімкими і легкими конструкціями, які ніби ринуть в небо. Стільчасті вікна видовжуються в стрімкі загострені арки, простінки між вікнами тоншають, рештою, майже зовсім зникають, залишаючи один каркас. Тендітні напіварки, що оточують споруду, справляють враження вигадливого кам’яного мережива.

Практично позбавлені стін готичні храми всередині не мають а ні настінних мозаїк, ані фресок. Їх заміняють вітражі - картинки з різнокольорового скла. Просвічуючи крізь скло, сонце забарвлює храмовий простір у фантастичні кольори. Палітра вітражів вражає багатством барв, найпоширеніші серед яких – різноманітні відтінки червонго та яскраво – синій (тому загальна гама звичайно червоно – фіолетова).

Масивну стіну в готичному храмі зберіг лише головний фасад. Там, як правило, міститься єдине вікно. У готичних спорудах франції воно має круглу форму і носить поетичну назву роза, тоді як у соборів Німеччини – найчастіше стрільчасте. Фасади і портали готичних храмів пишно декоровані скульптурними зображеннями святих і королів, алегоричних істот. Провідною залишається тема гріхопадіння і спокути, демонструючи індивідуалізацію образів і драматичних ситуацій. Нового трактування набули теми материнства, жертовної стійкості людини. Скульптура в піднебесній експресивності постатей символізувала устремління людського дужу до Бога.

Архітектуру пізньої готики (15 ст.) називають пломеніючою через характерні для неї химерні візерунки, що нагадують язики полум’я (Міланський собор, церква Сен – Марку в Руані).

Стиль барок сформувався в Італії, де митці були тісніше пов’язані з центрами духовної та світської влади, яка активно цікавилась мистецтвом, адже воно могло служити ореолом її могутності. Цим пояснюється урочистість і піднесеність італійського бароко – виразника спротиву релігійним перетворенням, руху за відновлення культу католицької церкви. У перекладі з італійської бароко означає «примхливий», «вибагливий», «дивний». Мистецтво бароко втілювало уявлення про вічну мінливість Всесвіту.

Архітектура бароко запозичивши елементи античного класицизму – трикутні фронтони, арки, колони, стає асиметричною. З’являються вигнуті лінії й овали, фасади потопають в декоративних деталях, за якими інколи годі розвидитись саму конструкцію. Значну роль в зовнішньому оформленні архітектурних творів відіграюь скульптури, пластичний орнамент і монументальний живопис. Хвилясті лінії, вигини поверхонь, надмірний декор в архітектурі породжували ілюзію просторового руху, неспокійного динамізму. Пишно оздоблені екстер’єри та інтер’єри будівель, сади з каскадами фонтанів – усе це підкреслювало вибагливу розкіш палаців і храмів.

В Італії найяскравішим зразком епохи бароко є собор Св. Петра – він є найбільшим в християнському світі. Найвідомішим зразком бароко в Росії – є Зимовий палац, збудований у Санкт – Петербурзі італійцем Бартоломео Растреллі. Цей же архітектор є автором проекту Маріїнського палацу в Києві.

Українські козацькі барокові храми 17 – 18 ст. з розкішними інтер’єрами – Миколаївський собор в Ніжині, Катеринська церква в Чернігові, Преображенський собор в Великих Сорочинцях, Юріївська церква Видубицького монастиря в Києві – уособлювали велич безмежного простору. В Україні культура бароко особлива своїм поєднанням із православною традицією, завдяки чому утворився неповторний синтез, у якому втілено духовні устремління бурхливої та звитяжної козацької доби. Дивовижні образи в зіставленні земного з небесним, помірні орнаменти, спрощені форми характерні для світлого українського бароко.

Запитання наприкінці уроку:

1. Що таке мистецтво

2. Назвіть часові, просторові та просторово – часові види мистецтва

3. Що таке архітектура

4. Назвіть основні риси романського, готичного та стилю бароко.

5. Назвіть пам’ятки романського, готичного та барокового стилю в Україні та світі.

Домашнє завдання:

1. Прочитати в мережі інтернет про кожен зі стилів (романський, готика, бароко).

2. Виберіть із запропонованих пам’яток архітектури одну і напишіть реферат.

Поиск по сайту: