Самокерована групова робота

Це — метод соціальної роботи, спрямований на стимуляцію соці­альної активності особистості, реалізацію її потенційних можливос­тей шляхом впливу групової роботи, в основі якої — соціальна ак­тивність її членів. Самокерована діяльність заснована на колективній силі людей, організованих разом з метою досягнення суттєвих змін у поліпшенні становища особистостей. (Одрі Мюллендер, Дейв Уорд).

Самокерована групова робота спирається на п'ять практичних принципів.

1. Соціальні працівники повинні дотримуватися такої позиції щодо людей, з якими працюють, яка не тільки відкидає будь-які негативні "ярлики" стосовно людей, а й визнає, що всі люди володіють певни­ми навичками, вміннями, інтелектом та здібностями.

2. Люди мають право бути почутими і право контролю над своїм власним життям. Це також означає, що вони мають право самі виби­рати форму втручання у своє життя. Користувачам соціальних по­слуг повинно завжди надаватися право вирішувати самим ступінь їхньої участі в роботі самокерованої групи, визначати коло питань та діяти згідно з ними.

3. Проблеми користувачів соціальних послуг дуже складні і відповіді-реакції на них повинні це враховувати. Проблеми людей ніколи не будуть зрозумілими, якщо вони розглядатимуться тільки як резуль­тат особистої неповноцінності. Питання, пов'язані з такими явищами, як пригноблення, соціальна політика, довкілля та економіка, часто відігра­ють у житті користувачів соціальних послуг величезну роль.

4. Практика може бути ефективно побудованою на розумінні того, що люди, які діють разом, стають сильнішими. Люди, які не мають влади, можуть здобути її, працюючи у групах разом.

5. Практикуй те, що проповідуєш. Методи роботи мають відбива­ти неелітарні принципи: працівники не очолюють групу, а допомагають

- 164 —

її членам самостійно приймати рішення і контролювати їх результати, незважаючи на те, що використовуються спеціальні вміння і знання, _це не дає працівникам ніяких привілеїв; уся робота має бути спрямо­вана проти гноблення, націленого на расу, стать, вік, сексуальну орі­єнтацію, клас, інвалідність або будь-яку іншу форму соціальної ди­ференціації, на яких історично будувалися (і продовжують будувати­ся) фальшиві почуття переваги та неповноцінності.

Самокерована групова робота відрізняється від інших підходів у груповій роботі, які орієнтовані в основному на слабкі місця соціаль­ного становища особистості, її психологічного стану, емоційного са­мопочуття, тим, що має показати, якими сильними, здібними і мисля­чими є користувачі соціальних послуг, та чого вони можуть досягти для себе. Для клієнтів дуже важливим є "знайти" свій власний голос, відповіді на різноманітні питання, які допоможуть їм зрозуміти і усві­домити шляхи розв'язання особистих проблем, перейти на рівень суб'єкт-суб'єктних взаємовідносин, які основані на взаємодопомозі і взаємопідтримці.

Модель самокерованої групової роботи складається з кількох стадій.

Стадія А. Підготовка працівників. Ця стадія передує безпосе­реднім контактам з користувачами соціальних послуг, її метою є підготовка спеціалістів для самокерованої групової роботи, плану­вання групи. З цією метою відбувається ретельний добір команди співпрацівників, пошуки належної консультаційної підтримки, з'ясо­вують та узгоджують принципи імпаурменту (спосіб надання соціаль­них послуг чи допомоги; правильне усвідомлення особистості, її внут­рішнього світу, можливостей, потенціалу, адекватна інтерпретація поведінки тощо).

Стадія В. Створення груп. Працівники спільно з користувачами створюють групу, керуючись принципом "відкритого планування". Це стимулює стиль роботи, за якого користувачі соціальних послуг самі встановлюють групові норми, визначають та аналізують коло проблем, ухвалюють завдання та цілі.

Стадія С. Група готується до дій. На цій стадії група відповідає на запитання: Що? Чому? Яким чином? Як вирішуються та чи інша проблема, проблемна ситуація, які виходи з них? Працівники допо­магають групі виробити свій власний план — "порядок денний". Пи­тання — ЩО це за проблеми, які ми маємо вирішити? Працівники Допомагають групі з'ясувати причини виникнення цих проблем. Пи­тання — ЧОМУ існують ці проблеми? Працівники допомагають групі ^вирішити, яких заходів слід ужити, визначити головні цілі та встано­ви завдання: Питання — ЯКИМ ЧИНОМ ми можемо досягти змін?

- 165-

Стадія D. Дії групи. Учасники переходять від обговорення дій: діють згідно з ухваленим планом. Етапи визначення проблем і _д' згідно з ухваленим планом можуть повторюватись кілька разів, пери, ніж зросте впевненість учасників і група перейде до дій.

Стадія £ Група діє сам^^тійно. Група продовжує встановлюва­ти взаємозв'язки між запитаннями ЩО? ЧОМУ? ЯКИМ ЧИНОМ? Інщ_и_ ми словами, учасники приділяють увагу ширшим питанням та широ­комасштабним акціям. Тепер працівники відходять на задній план і можуть взагалі залишити групу. У процесі цієї стадії учасники вчать­ся контролювати власне життя, те, як їх сприймають інші, зростаюча самооцінка вказує їм, що вони мають на це право. На цій стадії група аналізує те, чого вона досягла; група визначає коло нових питань, які треба розглянути — з'являється нове формулювання "ЩО"? Група оцінює взаємозв'язки між різними, вже розглянутими питаннями — нове формулювання "ЧОМУ"? Група вирішує, яких за­ходів слід вживати надалі — нове формулювання "ЯКИМ ЧИНОМ"? Етапи цієї стадії повторюються впродовж усього існування групи.

Самокерована групова робота виявилася ефективним методом соціальної роботи з дітьми, молоддю, інвалідами, жінками, родича­ми клієнтів соціальних служб. Часто самокерована групова діяльність стимулювала її учасників до виходу на новий рівень взаємодопомо­ги — створення недержавної організації, об'єднання, асоціації, фон­ду з метою відстоювання своїх прав та інтересів в органах влади. В Україні метод самокерованої соціальної роботи використовується в рамках проекту Міжнародного дитячого фонду ЮНІСЕФ "Деінститу-алізація системи утримання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьків­ського піклування", "Молодь за здоровий спосіб життя" та інш.

Мобільна соціальна робота — інноваційний метод соціальної роботи, суть якого полягає в тому, що соціальні служби не очікують звернення клієнтів, а виходять зі своїми послугами на вулиці, які стали місцем перебування значної кількості людей, що потребують допомоги. Появу мобільної соціальної роботи пов'язують із загост­ренням в молодіжному середовищі таких соціальних проблем, як бездомність, безпритульність, наркоманія, правопорушення, прояви агресивності серед представників окремих субкультур. Зародившись в середовищі ентузіастів соціальної роботи в США, вона поширила­ся в Європі, зберігаючи при цьому англійське звучання в німецькій, французькій та інших мовах — "стрітворк" (streetwork). В українській мові можна також зустріти вживання прямої кальки з англ. — вулич­на соціальна робота. Перший досвід мобільної соціальної роботи в Україні отримано в рамках реалізації проекту ЮНІСЕФ "Діти вулиці"-Цей проект впроваджує соціальна служба для молоді Київської міської

^адміністрації серед безпритульних та бездоглядних дітей сто­ці Окремі її елементи використовують різні соціальні установи. До ^Я вд'ань мобільної соціальної роботи входить: створення довірливих ³ дносин з клієнтами, роздача їжі та одягу, перша медична допомо-^в' _к0Нсультування, надання >юрад, інформація про існуючі служби ^Г₀'_пОМоги. Критерієм ефективності мобільної соціальної роботи є добровільне повторне звертання клієнтів за допомогою, прихід у соціальні служби, повернення з вулиці додому.

У практиці соціальної роботи з'явилася нова спеціалізація — соці­ально-культурна анімація. Аніматор — спеціаліст, який організує соціальну роботу з дітьми і молоддю у вільний від навчання час _шляхом залучення до рекреаційної діяльності, організації дозвілля. Завдання аніматора — соціалізація дітей та молоді через естетичне виховання, знайомство з цінностями вітчизняної і світової культури, формування просоціальної поведінки в процесі участі в художній творчості, культурно-мистецьких заходах. Соцанімація орієнтована на групову і колективну (масову) форми соціальної роботи.

Соціальний працівник сприймається як член групи, який бере участь в її житті, а не спостерігає пасивно за її функціонуванням; відповідає за культурне і соціальне удосконалення групи. Мета його діяльності — створити умови, за яких діти виявляли б потяг до культури, пізнання культурних цінностей; допомогти встановити добросердечні взаємо­відносини в групі; стимулювати дітей до творчої діяльності. Соціальні аніматори працюють у сфері соціально-культурної анімації, у клубах, позашкільних закладах естетичного виховання і дозвілля для дітей та молоді, соціальних службах, реабілітаційних центрах та інш.

Питання і завдання до семінарського заняття:

1. У чому сутність командної соціальної роботи? Охаракте­ризуйте діяльність мультидисциплінарної і міждисциплінарної гру­пової роботи.

2. Які існують стратегії роботи з групою, принципи її діяль­ності?

3. Визначте поняття "волонтерство", охарактеризуйте мож­ливих кандидатів до добровільної допомоги.

4. Визначте основні етапи залучення кандидатів до волонтерсь-^коі діяльності.

5. Яку роль відіграє мотивація у залученні до волонтерської діяльності?

6. У чому сутність телефонного консультування і основних ^п'дходів до його проведення?

- 166 —

- 167

7. Визначте сутність соціальної роботи у громаді. Охаракте­ризуйте напрямки діяльності місцевих громад.

8. Порівняйте різні наукові та теоретичні підходи щодо визна­чення соціальної роботи в мікросоціумі.

9. Визначте поняття "фостерінг", основні напрямки його органі­зації.

10. Опишіть основні принципи і стадії самокерованої групової роботи.

11. Визначте інші методи соціальної роботи, їх суть і зна­чимість.

§Р Рекомендована література:

1. Коваль Л.Г., Звєрева І.Д., Хлєбік С.Р. Соціальна педагогіка./соціальна ро­бота. — К., 1997.

2. Моховиков А.Н. Телефонное консультирование. — М.: Смьісл, 2001. — 494 с.

3. Методичні рекомендації соціальним працівникам щодо соціального суп­роводу прийомних сімей.: К.— 1999. — 103 с.

4. Мюлендер О., Уорд Д. Самокерована групова робота./ Серія "Соціальна робота" — К., 1996. — 176 с.

5. Основьі социальной работьі: Учебник/Отв.ред П.Д. Павленок. — 2-е изд., испр. и доп. — М.: ИНФРА-М, 2002. — С.48-80.

6. Понятійно-термінологічний словник з соціальної роботи / За ред. І.В. Ко-зубовської, 1.1. Миговича. — Ужгород: Мистецька лінія, 2001. — 152 с.

7. Практика телефонного консультирования. Хрестоматия. /Ред.-сост. А.Н. Мо­ховиков. — М.: Смьісл, 2001. — 379 с.

8. Социальная работа /Под общей редакцией проф. В.И.Курбатова. — Ростов н\Дону: "Феникс", 2000. — 576 с.

9. Соціальна робота: Короткий енциклопедичний словник. // Соціальна ро­бота. Книга 4. — К.: ДЦССМ, 2002.

10. Соціальна робота: Хрестоматія // Соціальна робота. Книга 3. — К. ДЦССС, 2002 - С. 81-148

11. Мустаева Ф.А. Основьі социальной педагогики, М.: "Академический про­ект", 2001. — С.257-261.

12. Технология социальной работьі.: Учеб. пособие для студ. под ред. И.Г. Зай-ньішева. — М.: Гуманит изд. Центр ВЛАДОС, 2000. — 240 с.

13. Технологізація волонтерської роботи в сучасних умовах. /За ред. проф. АЙ. Капської. — К., 2001. — 140 с.

14. Фирсов М.В., Студенова Е.Г. Теория социальной работьі: Учеб. пособие для студ. вьісш. учеб. заведений. — М.: Гуманит. изд. центр ВЛАДОС, 2001. — С.402-426.

15. Фирсов М.В., Шапиро Б.Ю. Психология социальной работьі: Содержание и методьі психосоциальной практики: Учеб. пособие для студ. вьісш. учеб. заве­дений. — М.: Издательский центр "Академия", 2Q02. — 190 с.

16. Чейнен Г. Із тіней. /Серія "Соціальна робота". — К., 1997. — 172 с.

17. Знциклопедия социальной работьі. — Т. 1-3 /пер. с англ.. — М., 1993-1994.

Розділ НІ. СОЦІАЛЬНІ ТЕХНОЛОГІЇ І ТЕХНОЛОГІЇ СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ

3.1. Поняття технологій соціальної роботи

овим підходом до організації соціальної роботи і системи на дання соціальних послуг є соціальні технології і технології соці­альної роботи. В практиці соціальної роботи необхідно розрізняти поняття "соціальні технології" і "технології соціальної роботи", як відно­шення цілого і частини. У науковій літературі немає одностайного визна­чення цих понять, що спричинює певні термінологічні труднощі.

Термін "технологія" походить від двох давньогрецьких слів: " Тех-но" — "мистецтво, майстерність і "логос" — наука, знання, закон. У словниках і енциклопедіях технологія визначається як: 1) сукупність знань про способи обробки матеріалів і виробів та методи здійснен­ня будь-яких дій; 2) сукупність операцій, що здійснюються певним чином і у визначеній послідовності, з яких складається процес об­робки матеріалу чи виробу.

Технологія щодо соціальних процесів і явищ — це сукупність, система засобів організації й впорядкування доцільної практичної діяльності відповідно до мети, специфіки і навіть логіки процесу пе­ретворення і трансформації того чи іншого об'єкта.

Створення і використання технологій дає визначену гарантію оп-тимізації, раціоналізації, передбачуваності і змодельованості проце­су діяльності, гарантію одержання заданих властивостей і якостей, заради яких сама технологія в даному випадку і застосовується.

Соціальні технології — це специфічний соціальний інститут інно­вацій і соціальної творчості, організації і самоорганізації різних видів соціальної діяльності і соціальної взаємодії, прогнозування і діагнос­тики параметрів соціальних процесів.

Виділяють такі ознаки соціальних технологій:

• засоби практичного і прагматичного досягнення поставлених цілей, які є системою імперативів, що упорядковують практич­ну діяльність (вимог, команд, алгоритмів);

• характеристика діяльності людей у реалізації поставлених ними цілей, що здійснюються в конкретних соціальних умовах, за посередництвом специфічних соціальних інститутів і соціальних організацій;

• характеристика операційного соціального мислення і самопізнан­ня, що відображає соціальну рефлексію, пов'язану з практич­ним осмисленням технологічних законів.

- 168 —

- 169-

Соціальні технології тісно пов'язані з етикою соціальної роботи етичними принципами соціального захисту і підтримки.

Етапи соціальних технологій

Етап постановки мети Формулювання мети в термінах практичної і технологічної досяж­ності, необхідності є по суті визначальним. Постановка мети характери­зує досягнення певного результату, якщо виконані наступні вимоги:

• добре сформульована ціль визначається в позитивних намірах і позитивних характеристиках;

• сформульована мета практично досяжна;

• ціль є необхідною як така у своїх основних параметрах і всіх її наслідках;

• сформульована мета припускає процедуру перевірки;

• коректно сформульована ціль припускає розмаїтість засобів її досягнення.

По своїй суті етап постановки мети зв'язаний із залученням на бік соціального технолога (суб'єкта дій) тих об'єктів, заради яких відбу­вається оптимізація процесуальної упорядкованості соціальних про­цесів. Якщо для них досягнення мети дасть позитивний ефект, по­ліпшить становище справ, покаже, що застосовувані методи необхідні і результативні, то успіх гарантований.

Етап технологічної досяжності

Кваліфікація перевірки результатів, вироблення системи індика­торів, установлення відповідності отриманих результатів з тимчасо­вими параметрами. Даний етап містить у собі параметричні характе­ристики, зв'язані з відповідями на питання типу: "Що необхідно зас­тосувати?", "Коли це необхідно використати?", "У якій послідовності це необхідно застосувати?", "Які ознаки просторової і тимчасової упорядкованості застосовуваних засобів?".

Етап аналізу системи

Аналіз системи, структури, елементів, характеру їх взаємозв'яз­ку. Даний аналіз припускає порівняння, оцінку вибірки за різними критеріями, аналітичний прогноз і аналітичний розрахунок. Зазначе­ний аналіз повинен дати основні параметри трансформованої систе­ми як визначеного динамічного стану.

Етап оцінки

Утилізація фази аналізу в характеристиках того, що сприяє чи перешкоджає досягненню поставленої мети. Будь-яка оцінка, крім абсолютних критеріїв (досягнутий необхідний стан справ), містить У собі і релятивні показники типу: досягнутий результат справ відрізняєть­ся від попереднього в кращий бік за певними характеристиками.

Етап розробки технології

Планове і систематичне застосування наявної інформації для ство-_|ЄНня методики нововведень містить у собі етап експлікації мети, ррямованості нововведень, виявлення проблем, вибір джерел інфор­мації, збір даних, пошук альтернатив і добір альтернативних рішень, поєднання різних компонентів розробки, формулювання технологіч­них імперативів.

Етап формулювання системи технологічних розпоряджень

Містить у собі наступне:

• формування процесу;

• оптимізацію соціального розвитку;

• забезпечення стійкості соціального процесу;

• створення механізму саморегуляції;

• забезпечення сприятливих умов, що супроводжують зміни;

• створення системи соціального менеджменту — осмисленого і цілеспрямованого керування соціальними процесами.

Соціальні технології розглядаються також як особливий вид соці­альної теорії, що після осмислення питань про якісну і кількісну визначеність досліджуваного суспільного явища ставить і обґрунто­вує питання про те, як, яким чином і в якій послідовності можливі специфічні операції з результатами пізнавальної діяльності. У цьому аспекті соціальні технології досліджують процеси цілеспрямованого впливу на соціальні об'єкти, що розробляють і обґрунтовують ефек­тивні способи і прийоми такого впливу. Під соціальним об'єктом ро­зуміються соціальні стосунки, соціальна взаємодія, соціальна група, соціальний інститут, соціальна організація. Характер впливу, його тех­нологічність визначаються тією системою операцій цілеспрямованого впливу, що ґрунтується на соціальному і соціологічному знанні його

як об'єкта.

Соціальні технології присутні практично в усіх сторонах соціальної динаміки: індивідуальної взаємодії, групової і міжгрупової взаємодії. Тобто соціальні технології мають свої власні теоретичні підходи, слу­жать перехідним містком між реальною практикою і високою тео­рією.

Соціальні технології — це також процес цілеспрямованого впливу на соціальний об'єкт, зумовлений необхідністю і потребою одержан­ня заданого результату. В цьому плані технологічність впливу напов­нена такими поняттями, як етапність, процедурність. операційність. Виходячи з такого бачення, соціальні технології характеризують як визначену соціальну прагматику, яка вибудовує мету, засоби і ре­зультат соціальної діяльності. Координація і субординація мети, за­собів і результатів припускають варіативність, урахування безлічі

- 170 —

- 171 -

факторів, моделювання і проектування, систему критеріїв і оцінок соціальні версії і сценарії, ідентифікатори, методи діагностики тощо,

В теорії соціальних систем виділяють базові (основні) і спеціальні (похідні) соціальні технології.

До базових соціальних технологій відносять технології страте­гічного проектування соціального об'єкта чи групи об'єктів.

Спеціальні соціальні технології — різновид тактико-оператив-ного впливу на соціальний об'єкт: соціальне конструювання, практич­но-предметне врегулювання відносин і операцій, оптимізація соціаль­ної взаємодії на певному конкретному рівні.

Співвідношення базових і спеціальних соціальних технологій відоб­ражається як залежність між технологіями першого і другого рівнів. Технології першого рівня — глобальні соціальні дослідження, роз­робка фундаментальних дослідницьких програм, вироблення гене­ральних моделей, проведення системних соціальних експериментів. Технології другого рівня — вироблення конкретних методик, оцінок і методів.

На погляд В.І. Курбатова, сьогодні можна сформулювати дві ос­новні точки зору, які певною мірою символізують відому дихотомію між спеціальними і базовими соціальними технологіями, та між соці­альними технологіями першого і другого рівнів. Одна з них належить американському досліднику Едвіну Дж. Томасові, інша — російсь­кому досліднику Н.С. Данакіну.

Е. Томас зв'язує соціальні технології із соціальними напрямками. Згідно з його точкою зору, соціальні технології мають сенс, якщо вони тільки вводять соціальні інновації. Сюди відносяться соціальні дослідження, розробка дослідницьких програм, вироблення моде­лей, соціальний експеримент, еволюційні дослідження, дослідження в області створення нових методик, вироблення оцінок. У цьому плані примітним є визначення зазначених технологічних етапів. Еволюційне дослідження складається з аналізу сформованого стану справ, роз­робки, розвитку й оцінки соціальних нововведень. Ці нововведення містять у собі спеціальні засоби, що дає змогу зробити їх реальні­стю.

Існує багато різновидів соціальних технологій. Найбільш загальни­ми з них є методи експертного оцінювання, наукового спостережен­ня, втручання. Необхідною умовою реалізації соціальних технологій стає створення організаційних структур і систем і навіть вироблення політики соціального впливу.

Наступним технологічним етапом служить розробка моделі ево­люційного дослідження. Фазам розробки має передувати аналіз сис­теми. А саме: за фазою розвитку повинна випливати фаза оцінки,

потім — фаза поширення і впровадження. Перші чотири фази, що включають аналіз, розробку, розвиток і оцінку, і визначаються як еволюційне дослідження.

З іншого боку, наявність тієї чи іншої соціальної проблеми ще не означає її технологічного розв'язання. Ресурси соціальних техно­логій черпаються з багатьох областей. Так, технологічний розвиток є наслідком фундаментальних і прикладних досліджень, наукових і промислових технологій, соціально-політичної сфери.

У розробці і впровадженні соціальних технологій застосовуються різноманітні методики: схеми потоків, матричні методи, таблиці рішень j зіставлень, евристичні методи. Застосування соціальних технологій у подібній інтерпретації досить широке, однак це не єдиний спосіб цілеспрямованого впливу на соціальний об'єкт.

Необхідність використання соціальних технологій зумовлена до­сить очевидними факторами. Насамперед, це означає, що макет, модель, проект, а значить думка, передують практичній дії, раціона­лізують послідовність дій. Суть соціальних технологій не в тому, що робити, а в тому, у якій послідовності здійснювати роботу. Важли­вим є необхідність проектувати і прогнозувати наслідок дій, що відоб­ражає шлях соціального проектування.

Проблеми, а відповідно й етапи цього шляху, згідно з Н.С. Данакі-ним, можуть бути представлені таким чином. Насамперед, це онто­логічне обґрунтування соціальних технологій. В основі їх завжди зна­ходиться один чи кілька соціальних процесів. Соціальні технології як послідовність операцій — це соціальний процес. Відповідно до цьо­го, головним критерієм застосування соціальної технології є мож­ливість її кореспонденції як процесу стосовно соціального процесу, що виступає об'єктом її застосування. Процесуальність — головний критерій онтологічного обґрунтування соціальної технології. Уявлен­ня про сумісність двох соціальних процесів є недостатньою. По­трібно критично оцінювати їх з погляду повноти, достатності, адек­ватності. Для цього процес аналізується з точки зору його виду, типу, характерологічних ознак, внутрішнього механізму супутніх умов, інтенсивності, спрямованості. Таким чином формується вичерпний "реєстр" соціальних процесів.

При аналізі виявляються їх носії, суб'єкти, а у зв'язку з цим— ^іХ суб'єктивні й об'єктивні передумови. Важливим є визначення по­зитивних і негативних факторів впровадження соціальних технологій. Серед негативних виділяють перекручування, деформації еволюцій­них форм соціальних процесів. Вирішення зазначених питань ставить проблему відносно того, що необхідно проектувати. Будь-яка соці-^альна технологія, що має своєю метою проектування і впроваджен-

- 172 —

- 173-

ня, орієнтована на технологізацію відповідного процесу. При цьоц^ зміст технологізації полягає, як правило, у наступному: формуванн' процесу, наданні йому цільової спрямованості, оптимізації, забезпе­ченні стійкості, створенні механізму саморегуляції, забезпеченні спри­ятливих супутніх умов.

Автор зазначеного підходу пропонує використовувати також і по­няття прикладних соціальних технологій: технології соціальної адап­тації, соціальної корекції, вирішення соціальних конфліктів і т.п. Ок­ремо виділяються: ділові відносини, технології інституту влади, техно­логії комунікацій і т.п. Ці соціальні технології не протистоять загальній соціальній технології. Сферою їх компетенції є з'ясування загальних принципів і напрямків соціальних процесів, їхнього змісту, форм, зас-тосованості технологізації як способу їх оптимізації і раціоналізації, обґрунтування меж, діапазонів, масштабу. Загальна соціальна техно­логія досліджує закономірність процесів впливу, їх інваріантні струк­тури і компоненти, розробляє методи ефективної соціальної дії.

Отже, соціальна технологія — це, насамперед, розробка ме­тодів і методик результативного, раціонального і цілеспрямованого соціального впливу. Однак цей вплив не зводиться до сукупності механічного набору операцій. У технологічній послідовності ці опе­рації скоординовані і субординовані, упорядковані і регламентовані.

Автори підручника "Технология социальной работьі" під загаль­ною редакцією І.Г. Зайнишева вважають, що наявність численних соці­альних технологій викликає необхідність їх класифікації і типізації. Типологія як науковий метод, основою якого є розчленовування сис­тем об'єктів і їх угруповання за допомогою узагальненої моделі чи типу, виконує важливу методологічну функцію. Основні логічні фор­ми — тип, класифікація, систематика.

Типологія в соціальній роботі: а) виступає формою наукового об­ґрунтування і програмування соціальних технологій; б) виконує про­гностичну функцію (на основі творчої переробки інструментарію, який використовується на практиці, надає можливість прогнозувати ре­зультат застосування тих чи інших технологій в різних умовах); в) ви­конує орієнтовану функцію. В основі класифікації і типізації соціаль­них технологій лежать ті ж принципи, що використовуються у будь-якій іншій практичній діяльності.

Для класифікації соціальних технологій, найбільш важливими є їхня систематизація, заснована на пізнанні істотних зв'язків між окремими видами технологій.

Приступаючи до розгляду класифікації соціальних технологій, слід зазначити, що навіть найпростіші з них мають складну зовнішню і внутрішню структури (мікро- і макрорівні і т.д.), в результаті чого

- 174 —

будь-яка їх класифікація не може бути однолінійною і являє собою складне розгалуження.

Основою типології соціальних технологій можуть стати наступні

ознаки:

• ступінь асоційованості об'єкту впливу (особистість, суспільство, соціальні групи, трудовий колектив);

• масштаби та ієрархія впливу (глобальні, континентальні, регіо­нальні і т.д.);

• сфера соціалізації і життєдіяльності людей (виробнича, політич­на, соціальна, духовна сфери);

• ступінь зрілості соціальних об'єктів;

• інструментарій, способи і засоби впливу, що використовуються для розв'язання поставлених завдань;

• галузь громадського життя: економіка, творчість, охорона здо­ров'я, наукова діяльність;

• рівень розробки соціальних технологій (теоретичний, конкрет­но-прикладний);

• ціль, реалізована в результаті застосування даної технології.

Питання про класифікацію соціальних технологій є складним і дис­кусійним. Як до розробки, так і до типізації соціальних технологій існують різні підходи. Вони диктуються не тільки різними поглядами вчених, що займаються дослідженнями в даній області, але і різними критеріями, що обираються як підстава класифікації.

Наприклад, російські автори В.В. Богдан і В.І. Іванов пропонують наступну класифікацію соціальних технологій: технології пошуку стра­тегії керування; технології соціального моделювання і прогнозування; інформаційні технології; навчальні інноваційні технології, технології ми­нулого досвіду.

Академік МАІ В.И. Банерушев, приймаючи за основу класифікації рівень соціального простору, на якому застосовуються технології, пропонує наступну класифікацію: глобальні технології; демографічні; економічні; військові; технології продовольчих криз, конфліктів, ка­тастроф.

Виділяють також технології: соціально-економічні; соціально-полі­тичні; соціальні; духовні. Технологія соціальної роботи як форма особ­ливого освоєння соціальної дійсності тісно взаємодіє не тільки із суміжними теоретичними системами, але і з практичним досвідом, традиціями, ритуалами, звичаями, соціально-психологічними явищами ' Фактами.

Соціальні технології у соціальній роботі — це сукупність спо­собів професійного впливу на соціальний об'єкт із метою його по­ліпшення, забезпечення оптимізації функціонування при можливому

175-

тиражуванні даної системи впливу. Соціальні технології в соціальній роботі — певні соціальні інститути суспільства, які забезпечують необхідний рівень соціального, економічного достатку і благополуч­чя громадян. До них доцільно віднести соціальне забезпечення, соц­іальне страхування, соціальну опіку і піклування.

Технологія соціальної роботи як вид професійної діяльності — це сукупність способів дій, спрямованих на відновлення, збереження чи поліпшення соціального функціонування об'єкта, а також на попе­редження негативних соціальних процесів, при можливому повторенні (тиражуванні) даної системи дій. (Социальная работа /под общей редакцией проф. В.И. Курбатова).

Виділяють технології соціальної роботи з точки зору практичної соціономії. Залежно від цього визначають і технології практичної со­ціономії. У першому випадку технології соціальної роботи націлені на всі прошарки населення, на широкий спектр соціальної сфери, на створення умов, що дають змогу підвищити життєвий рівень народу, зменшити чисельність населення, що потребує соціальної допомоги. Цей напрям носить стратегічний характер. В іншому випадку йдеться про технології соціальної роботи з нужденними прошарками населен­ня. Це технології тактичного характеру, що у даний час є визна­чальними в системі соціальної роботи. Через складності в еко­номіці не вистачає засобів для належного забезпечення функціо­нування стратегічних технологій, що випереджають технології со­ціальної роботи.

Таким чином, для успішного здійснення практичної соціальної ро­боти необхідно поєднати технології стратегічного характеру, що поки що є випереджаючими, з технологіями тактичної спрямованості. На­приклад, для послаблення проблеми дитячої безпритульності недо­статньо виробити і реалізувати приватні технології надання конкрет­ної допомоги бездомним дітям. Важливо розробити і здійснити тех­нології, спрямовані на зняття причин, що призводять до бездомності, на профілактику безпритульності.

Серед технологій соціальної роботи виділяють: загальні технології соціальної роботи і спеціальні (прикладні) технології соціальної роботи.

Загальні технології соціальної роботи: діагностика, профілакти­ка, адаптація, реабілітація, корекція, соціальна терапія, соціальна екс­пертиза, прогнозування, проектування, посередництво, консультування. Окремі наукові видання до загальних технологій соціальної роботи відносять соціальне забезпечення, соціальне страхування, опіку і піклу­вання.

Спеціальні (прикладні) технології соціальної роботи у своїй ос-

нові становлять визначені технологічні процедури надання допомоги конкретним категоріям і соціальним прошаркам, що потребують підтримки. Масив прикладних технологій утворить наступні технологічні процедури: соціальна робота в сфері зайнятості населення з безробіт­ними громадянами; з особами девіантного поводження; з родинами; з особами, що страждають психічними розладами і схильними до суїциду; з інвалідами, громадянами літнього віку; фемінологічні тех­нології соціальної роботи; соціальна робота з дітьми і підлітками; з молоддю; з малозабезпеченими прошарками населення; вирішення соціально-етнічних проблем; соціальна робота з бездомними і без­притульними; з мігрантами, біженцями і змушеними переселенцями; прикладні технології соціальної роботи в армії і пенітенціарних устано­вах; соціальна робота на виробництві, за місцем проживання та інш.

Найважливішим завданням соціальних працівників, фахівців із соці­альної роботи є впровадження на практиці традиційних технологій, які добре зарекомендували себе, і апробація, застосування іннова­ційних технологічних процедур. Невід'ємним елементом інноваційних технологій соціальної роботи повинна стати їх орієнтація на оволодіння клієнтом здібностей соціального самозабезпечення, соціального са­мозахисту.

При розробці, апробації і впровадженні соціальних технологій у практичній соціономії доцільно виходити не тільки з потреб вузької професійної спрямованості соціальної роботи як дії з надання допо­моги нужденним, а також з погляду стратегічного перспективного соціального завдання встановлення взаємовигідного паритету між окремими громадянами і суспільством у цілому. Метою цього пари­тетного стану повинне бути поліпшення рівня життя.

Автори підручника "Технологии социальной работьі" за редак­цією професора І.Г. Зайнишева розглядають технологію соціальної роботи — як алгоритм діяльності, в результаті якої досягається визначена соціальна мета і перетворюється об'єкт впливу. Ця діяльність не зводиться до одноразового акту впливу, а являє собою процес, що характеризується зміною змісту, форм, методів, які цик­лічно повторюються при вирішенні кожного нового завдання в соці­альній роботі. У сукупності зміст такого циклу від виникнення завдан­ня до його повного вирішення становить технологічний процес.

Поиск по сайту: