Соціальне консультування

У вимогах до підготовки соціальних працівників Британської цент­ральної ради з підготовки соціальних працівників зазначається: соці­альні працівники, серед усього іншого, повинні знати і розуміти цілі, методи і теорії для подальших видів практики: консультування, за­хист прав та інтересів клієнта, ведення переговорів, втручання в си­туаціях кризи, сімейна терапія, соціальна освіта.

У науковій літературі соціальне консультування пояснюється у пси­хологічній і соціальній парадигмах як особливий вид допомоги клієнту ¹ соціальним групам. Скаллі і Хопсон виділяють шість видів допомага- 'очих стратегій:

1. Надання порад: пропонування людині своєї точки зору на най­кращий спосіб дій в ситуації, що склалася;

2. Надання інформації: надання людині інформації, якої вона по-^бує в ситуації, що склалася;

3. Безпосередні дії: робити будь-що від імені іншої особи чи нада-~*^т* необхідні послуги (доставляти продукти, надавати позику, здійсню-

™ втручання в кризовій ситуації);

-253-

4. Навчання: допомога в оволодінні фактами, знаннями і навички ми, які сприяють поліпшенню ситуації;

5. Системні зміни: вплив на системи, які викликають у людей тру нощі, з метою вдосконалення цих систем, тобто робота з організації ного розвитку;

6. Консультування: допомога в аналізі проблеми, проясненні к фліктних зон, знаходження альтернативних шляхів виходу і прийня рішення, тобто підтримка людей в плані допомоги самим собі.

Психосоціальний підхід до консультування спрямований на ження рівня стресової ситуації і усунення внутрішнього чи зовніш го конфлікту в рамках проблемної ситуації шляхом довготри підтримуючих і навчаючих відносин. В якості інструментарію вик. стовуються дві основні процедури — підтримка і модифікація

Процедури підтримки:

1. Вентилювання, прояснення (таке полегшення почуттів і дуі яке дозволяє пригніченому клієнту сконцентруватись на виріш; проблеми).

2. Реалістичне заспокоювання (підтримувати контакт людини %■■ альністю; не обіцяти того, що не може бути виконано; тримати у фокусі оцінку зовнішніх факторів — все це посилює здатності клієнта до орієнтації у світі реалій).

3. Сприйняття у взаємовідносинах (клієнт не повинен захищатися проти "поганих" почуттів, підвищувати рівень критицизму щодо себе, відчувати перевтому, регідність, сором з приводу наявності проблеми).

4. Логічна дискусія (дає змогу соціальному працівнику ОЦщН здібність клієнта розмірковувати і протистояти реальності без втечі у фантазію, симптоми фізичної хвороби, песимізм тощо). .Я

5. Демонстративна поведінка (можна застосовувати в якості при­кладу стійкості до фрустрації, встановлення обмежень, бачення^^И спектив, роздумів — все це посилює силу "Я" клієнта, котриц_г1|^И ці взірці скопіювати і з часом інтерналізувати).. _:-J|

6. Надання інформації з метою підвищення мотивації клієнта на вирішення проблеми, оскільки це розділяє факти на ті, що "всере­дині" особистості, і ті, що "ззовні", і попередження магічних очіку­вань.

7. Надання порад і опіки (сприяє розширенню розуміння, підіримує власні сили клієнта зі збереження контролю, зменшує сумніви УяШм перед невідомим, надихає надію і сприяє можливостям для рефлекси адаптації і готовності до того, щоб справитись із ситуацією). Я

8. Середовищні впливи (допомога з житлом, коштами, захист прав, таким чином соціальний працівник показує додаткові вирішення проблеми).

Поиск по сайту: