Вимоги до емоційно-вольової сфери

Емоції та почуття мають дуже велике значення в практичній професійній діяльності соціального працівника. Вони збагачують відоб­раження об'єктивної дійсності і стають у зв'язку з потребами, схиль­ностями та інтересами важливими спонуканнями до діяльності, регу­ляторами її активності.

Емоційна стійкість — робота з різними за віком, інтересами, рівнем культури чи вихованості людьми викликає необхідність по­м'якшення чи маскування деяких рис власного характеру, обумовле­них певним типом темпераменту. Таке регулювання характеру потре­бує твердої волі, зусилля над собою. А це передбачає наявність в структурі характеру таких рис, як уміння володіти собою, велико­душність, стриманість, підтягнутість.

Почуття є важливим виявом сутності і свідомості фахівця. Від того, як соціальний працівник ставиться до тих чи інших об'єктів, до інших людей, до своєї справи, залежить успіх професійної діяльності. Характерною рисою емоційних почуттів є їх полярність. Кожне з них має явно виражений позитивний чи негативний відтінок, породжений ставленням соціального працівника до об'єкта, його потреб, прагнень (приємне—неприємне, задоволення—незадоволення, радість—горе, симпатія—антипатія, любов—ненависть). Звичайно, протилежні по­чуття є несумісними в один і той же момент. Тому важливе значення У професійній діяльності соціального працівника мають вольові якості: рішучість, витримка, прийняття своєчасного рішення, уміння володіти собою і керувати іншими людьми. Свої переживання, ставлення, ста­ни працівник проявляє у формі почуттів, які зовнішньо виражаються ^в його словах, інтонації, тембрі голосу, а також у міміці, жестах, пантоміміці. Тому уміння керувати собою реалізується, насамперед, У виразі обличчя, жестикуляції, мові.

Без сильної волі неможлива творча діяльність. Прагнення і рішен­ня завжди нерозривно пов'язані з практичною діяльністю і лише ра­зом з нею утворюють єдиний вольовий акт. Вольові акти завжди

-63-

Наукова розробка моделі спеціаліста соціальної сфери здійснюєтьі ся у таких напрямках:

1. Кваліфікаційні вимоги до спеціаліста (знання, уміння, навички' функції).

2. Психолого-педагогічна готовність до оволодіння професією (знані ня про специфіку професії, її сутність, певний рівень мотивації, на­явність соціальних талантів).

3. Особистісні якості, що зумовлюють професійне призначенні спеціаліста (позитивна життєва спрямованість, дотримання етичних норм, цінностей, установок).

4. Професійні цінності соціального працівника, що базуються на етичних принципах ставлення до користувачів соціальних послуг і к«лег по справі.

5. Професійний профіль або професійний портрет соціального npaJ цівника (сильні і слабкі сторони, духовний досвід, професійні труд­нощі і ризики, професійна безпека, позитивний життєвий досвід* збереженні цілісності власної сім'ї).

6. Професійні ролі соціального працівника.

7. Активна життєва і професійна позиція у створенні позитивний умов для допомоги і соціальної підтримки особистості, яка знахо­диться у складній життєвій ситуації.

8. Контроль соціальних впливів на особистість, її оточення, власна життя.

9. Супервізія, наставництво.

Погляди вчених є об'єктивним чи суб'єктивним відображенням їхнього ставлення до дійсності і до професійної діяльності. Поняття моделі як образу розглядається в психологічній і педагогічній літера­турі, працях вітчизняних і зарубіжних авторів. Так, В.М. Сафронова визначає модель як аналог оригіналу. (В.М. Сафронова. Прогнози-рование и моделирование в социальной работе. — М.: ACADEMIA, 2002. — С.42-45.) Модель повинна мати схожість з оригіналом, але не повторювати його. Неприпустимим є вільне моделювання; у цьому випадку воно не дає необхідного уявлення про оригінал і також не виконує своєї функції. Модель є одночасно і засобом, і об'єктом дослідження, який замінює оригінал.

Т. Томашевськи в дисертаційній роботі пояснює поняття образу,¹ виходячи з того, як він створюється і який у нього зв'язок із спосте­реженням. Суттєву роль у його створенні відіграють знання, які че­рез різні канали засвоюються особистістю, перетворюючись у стабі­лізаційні знання. Автор підкреслює, що деякі з них (які розуміються як інформація певного змісту) пронизують особистість у формі "сиг­налів" чи "повідомлень", і вони сприймаються суб'єктом у певний час

-66-

_пои певних обставинах, інші, в свою чергу, міцно закріплюються в
пам'яті людини.. „.

Одночасно, інформація, яка постійно поступає і асимілюється відпо-ідно до існуючого образу, — основа змін у ньому.

У першому випадку ми говоримо про процеси, які спостерігають-

(чи перцепції дійсності), в іншому — про її внутрішню репрезента­цію про її внутрішнє зображення, взірець чи модель, яку ми найчас­тіше називаємо "внутрішнім образом" дійсності. (У міжнародній літе­ратурі досить поширений термін "image". Говориться також про "пізна­вальну мережу", "думки", "забобони" тощо).

Спостереження (перцепція) поєднуються з оцінкою навколишньої дійсності. Це результат впливу багатьох внутрішніх функцій і про­цесів. Це не пряме відображення перцептивних органів, тому що при­водить у дію додаткові процеси, завдяки яким людина осягає шлях: об'єктів і подій, що спостерігає.

Особистість не тільки спостерігає, вона також усвідомлює те, ще» спостерігає.

Спостереження слід розглядати, враховуючи функціонування орга­нізму в цілому, і у зв'язку із суспільним середовищем.

Поняття спостереження є близьким до сфери поняття репрезентації.

Розуміння образу як внутрішньої репрезентації бере свій початок, з пізнавальних теорій, які зумовлюють те, що людина протягом свого-життя накопичує інформацію, яка приходить з різних джерел суспіль­ного оточення (сім'ї, школи, засобів масової комунікації, а також з особистого досвіду).

Т. Томашевськи свідчить, що "деякі включають її (модель) в сво'Г міркування і ставлять питання про її "правильність" чи наближають­ся, часто самі не усвідомлюючи марксистського розуміння свідо­мості як "суб'єктивного відображення об'єктивної дійсності"; інші, у свою чергу, певно йдуть у зворотному напрямі чи схильні замикати людину в її суб'єктивному образі світу, чи шукати її об'єктивність в узгодженості з чужим образом".

Образ невід'ємно пов'язаний із спостереженням. Обидва ці термі­ни вживаються у двох значеннях — більш вузькому і більш широко­му- У більш вузькому значенні він відповідає процесам смислового спостереження світу. У цьому значенні образом є все те, що людина спостерігає за допомогою різних рецепторів. У формі образів ми сприймаємо те, що діє безпосередньо на наші органи — кольори, запахи, звуки, предмети, люди, що оточуючть нас, і їхні вчинки, яви­ща природи, події, свідками яких ми є, твори мистецтва тощо. Тому °вориться про картину (образ) природи, історичний образ ходу подій, ^п°ведінки тощо.

-67-

у оільш широкому значенні образ являє собою внутрішню репре­зентацію дійсності. Елементи його відтворюються в думках, спогадах, мріях, знаннях, поглядах, віруваннях тощо.

Якщо зміст внутрішньої репрезентації охоплює широкий діапазон явищ, законів природи і суспільства, то такий образ ми називаємо світосприйняттям чи поглядом на світ.

Особистість протягом свого життя узагальнює певну інформацію, яка поступає до неї, створюючи для себе певну модель, взірець, образ дійсності, пізнавальні структури (перцептивні схеми). Пізна­вальні структури характеризуються високим ступенем абстрактності, що робить можливим створення образів інших осіб.

Образ ототожнюється з пізнавальною репрезентацією. Остання є — суб'єктивним відображенням особливих рис іншої людини, що доз­воляє зберегти її самобутність, незважаючи на деяку змінність її вчинків. Пізнавальна репрезентація іншої людини створюється шля­хом суспільних контактів і особистої активності.

Таку ж репрезентацію трактує і М. Джеллі, який стверджує, що вона не є відображенням об'єкта, а виявленням складних відносин суб'єкта і об'єкта.

Серед прихильників когнітивної течії в психології спостерігається близькість образів (пізнавальної репрезентації) в онтогенезі.

Перші вияви репрезентації беруть свій початок у розмовах про поведінку найближчого оточення. Спочатку дитина створює для себе образ інших людей за співучасті батьків. В результаті впливу рідних створюється також досить рано репрезентація (образ) вчителя.

Психологи когнітивної течії відрізняються один від одного в оцінці того, що повинен являти собою внутрішній образ.

В психології особистості вживається термін "образ власного я", який часто замінюється такими визначеннями, як поняття "власного я", "самосвідомість", "знання про себе", "структура я".

У широкому значенні термін "образ" вживається також в соці­альній психології, коли йдеться про суспільне спостереження, спос­тереження людей чи образ інших людей. Цей процес є селективним. Особистість відмічає передусім ті особливі риси інших людей, які мають значення для суб'єкта.

Соціальна психологія показує формування образу. Образ інших людей формується за допомогою повторюваних суспільних зв'язків. Дитина, розширюючи зв'язки, розширює діапазон свого досвіду з іншими людьми, розкриває нові, невідомі їй досі риси іншої людини. Діапазон досвіду розширюється шляхом її (дитини) дій, активності, в яку вона включається.

Образ інших людей, який виникає в результаті спостереження,

-68-

ппямований на середовище і залежить від культурних, особистісних j _ситуативних факторів.

т_ак він виконує досить складну функцію регуляції поведінки учнів. Образ — основа оцінки дійсності. Оцінюючий процес постає у по-півнянні дійсності чи її елементів, тобто інформації, яка отримується із середовища, що є сформованою раніше чи закріпленою структур­ними знаннями про дійсність.

Свідомість відтворює існуючі образи і створює нові, реальні.

Образ — це знайдена структура внутрішнього зображення дійсності, процесів мислення чи сприйняття. Це не точна копія дійсності, її відображення, але продукт мисленнєвих процесів і результат взає­модії багатьох внутрішніх функцій, емоцій, почуттів, орієнтацій, пове­дінки, очікувань тощо.

На думку Т. Томашевськи, образ — це також зовнішня форма внутрішнього образу.

Образ — це також явище, яке пов'язане з розвитком. По мірі розвитку особистості, набуття нового досвіду він стає більш конк­ретним, тісним і визначеним.

Образ спеціаліста соціальної сфери, точніше соціального праців­ника формується на основі сукупності соціально-економічних, соці­ально-політичних, соціально-культурних чинників і явищ. Основу нау­кових підходів складають соціальні установки, аттитюди про ідеаль­ного педагога, психолога, працівника сфери соціального захисту на­селення як активну, творчу особистість. Так, розробка наукової моделі творчого потенціалу особистості педагога розглядається у працях С. Корчинськи, зокрема, в дисертації, яка присвячена цій пробле­матиці.

Модель творчого потенціалу спеціаліста.

1. Структура творчого потенціалу характеризується внутрішньою енергією, що виражається педагогічною спрямованістю, психо­логічною готовністю і здатністю до самостійної творчої діяль­ності в галузях навчання, виховання і соціального розвитку осо­бистості.

Аспекти.

1.1. Вищий рівень загального розвитку: освіченість, вихованість, глибокі знання, загальна і політична культура, громадянсь­ка зрілість, соціальна активність; високі моральні якості: колективізм, працелюбство, добросердечність; почуття обо­в'язку, відповідальності, гуманізму, оптимізму; високий рівень індивідуальної свідомості, впевненість, світогляд, моральність.

1.2. Професійне призначення: знання цілей, завдань і сутності

-69-

педагогічної діяльності як творчого процесу, любов до дітей молоді, особистості людини, потреба у спілкуванні; потр$! ба в отриманні знань, у формуванні в себе умінь і навичок соціально-педагогічної і соціально-психологічної діяльносИ 1.3. Професійно важливі якості: високий рівень інтелекту, сгл мостійність суджень, витримка і самовладання; педагогічна психологічні здібності та вміння швидко орієнтуватися Я педагогічній ситуації і впливати на розум, почуття і волю особистості; інтерперсональні, комунікативні якості.

2. Умови реалізації і розвитку творчого потенціалу спеціаліста.

2.1. Педагогічна праця: розв'язання конкретних практичних заві дань із соціалізації особистості, її розвитку і саморозитки

2.2. Педагогічне спілкування: обмін знаннями, ідеями, задумам з колегами і з користувачами соціальних послуг.

2.3. Безперервна освіта: самостійне вдосконалення знань, уміни формування навичок соціально-педагогічної і соціально-пс«хологічної діяльності.

3. Інтеграція і генералізація практичного досвіду — досвіду вирі-І
шення завдань із соціалізації особистості, розвитку емоційне
сфери і сфери, що спрямована на задоволення потреб як джеі
рела творчої активності і самостійності у двох аспектах: за!
гальнолюдському і професійному.

3.1. Усвідомлення соціального і особистісного життєвого сенсу] праці спеціаліста, усвідомлення себе як особистості і ял суб'єкта педагогічної діяльності, як діяча науково-технічної го прогресу.

3.2. Професіоналізм, підвищення майстерності; розвиток функ-І ціонально-динамічних систем розумових дій і операцій, які забезпечують високу ефективність і якість соціально-педа­гогічної і соціально-психологічної діяльності.

Ю.В. Василькова, спираючись на педагогічну спадщину А.С. Ма-1 каренка, виділяє три основи професіоналізму соціального педаго­га — майстерність, знання виховного процесу, уміння. {Ю.В. Василь­кова. Лекции по социальной педагогике (на материалах отечествен-ного образования). — М., 1998. — С. 68-71). Для Ю. Василькової майстерність — це певна педагогічна техніка, вироблені навички, що означає: психологію спілкування і психологію взаємовідносин; мов­леннєві уміння; володіння навичками самоконтролю, самоспостере­ження, самоаналізу. Важливим для соціального педагога є наявність педагогічного такту. Звертаючись до роботи Є. Синиці "Педагогічний такт", автор наголошує, що "педагогічний такт — це професійна якість вчителя, за допомогою якого він у кожному конкретному випадку

-70-

тосовує д₀ y_4Hj_B найбільш ефективний спосіб виховання. Педаго-;_цний такт є наслідком творчості вчителя, показником гнучкості його

зуму. Педагогічний такт вчителя не буває стереотипним".

При формуванні моделі спеціаліста в соціальній роботі і соціальній педагогіці окремі автори зазначають необхідність брати до уваги таке поняття, як імідж спеціаліста. Формування іміджу може бути спрямо­ваним на підкріплення позитивних якостей і можливостей фахівця: рівня професійних і особистісних якостей. Імідж також виступає як суспільне визнання і оціночне відношення.

Так, Р.В. Овчарова виділяє основні мотиви самопрезентації (Р В Овчарова. Справочная книга социального педагога. — М., Творч. Центр. - 2001. - С. 25-50):

— потяг до розвитку відносин з людьми;

— самоствердження особистості;

— необхідність професійної діяльності.

Основні мотиваційні моделі самопрезентації — це самопосилення, самозахист і самоствердження. Для самопосилення характерними є звеличування своєї особистості, свого "Я", високий ступінь самооці­нки. Людина охоче приписує собі соціально схвалені якості, йде на ризик для того, щоб справити враження, рекламує свій майбутній успіх, приховує невдачі, намагається виділитись серед інших. Для самозахисту характерна низька самооцінка, спроби захистити своє "Я" від тяжкого психологічного досвіду, можливого приниження і невдач. Домінує мотив свідомого самоприниження, спроби прихова­ти своє власне "Я". Самоствердження і самореалізація можливі на основі адекватної самооцінки, відкритої поведінки, прояву не тільки соціально схвалених, але й унікальних рис особистості, позитивного сприйняття інших людей.

На стиль самопрезентації впливають когнітивні фактори (образ 'Я", цінності, ідеали), культурні чинники (традиційні заохочення і по­карання) і особистісні — унікальний набір прийомів самопрезентації і соціально-психологічної адаптації.

Р.В. Овчарова пропонує схему (модель) імідж-складових:

— візуальне сприйняття людини: ступінь фізичної привабливості, виразності манер, одяг, аксесуари як відображення особистої незви­чайності, елегантності;

— інтелектуальне сприйняття людини: вражаючі особистісні якості, якості, що відображають професійний портрет соціального працівника;

— статусне сприйняття людини: оцінка стратифікаційного статуса (становища в суспільстві), професія, посада;

— соціальний фон, який впливає на сприйняття конкретної люди­ни: особистісні характеристики оточення, знайомі, колеги, стратифі-

-71 -

каційні характеристики оточення (до якої соціальної групи відносить ся, ступінь престижу, становища цієї групи);

— вплив інтер'єру на сприйняття людини: якість, стиль, кольоров оформлення, просторові характеристики.

Узагальнюючи головні характеристики професійного обрису соці ального педагога, Р.В. Овчарова представляє його як професійни; імідж, який будується на певних принципах, по-різному виявляєтьс статусно щодо дітей і дорослих, справляє формуючий вплив на про фесіонала. Компонентами приблизної моделі діяльності соціальног педагога є: професійні знання, професійні уміння, професійно важ ливі якості. Для успіху іміджу необхідно враховувати його яскравість можливість бути упізнаним, відповідність очікуванням соціальног середовища. Пріоритетними характеристиками для імідж-складови соціального педагога є: людська привабливість, особистісна чарівність, інтелігентність, враження здорової і щасливої людини, позитивна мо дальність настрою, інтерес до людей та їхніх проблем, упевненість у собі, оптимізм, активність, індивідуальний стиль діяльності і поведін­ки. Разом із культурою, ерудованістю і професіоналізмом, які по­винні бути присутніми у професійному іміджі будь-якого спеціаліста, за свідченням Р. Овчарової, існують такі якості, як соціабельність, аффіліціація, емпатія, соціально-педагогічна активність, диплома­тичність, рефлексивність, відповідальність. Бездоганний імідж — це набуток моральних людей, які не відступають від морального, корпо­ративного і правового кодексів поведінки. У цілому успішність його визначається єдністю стратегії і тактики спеціаліста (особистісної і професійної).

Однак, необхідно зазначити, що імідж не завжди відповідає сут-і ності і змісту роботи фахівця, тому що іноді спрямовується на само­рекламу, самопрезентацію. В умовах певної конкуренції на здобуття власного місця у сфері надання соціальних послуг створення власно­го іміджу часто не відповідає меті, завданням і принципам соціальної роботи. Будучи за своїм змістом явищем поверховим, мисленнєвим, він може сприяти створенню позитивного образу соціального праців­ника у суспільстві і, одночасно — виникненню невиправданої конку­ренції. Так, Є.С. Яхонтова, вивчаючи імідж соціального педагога, вва­жає, що імідж — це свого роду камуфляж, який створює у оточення те враження, якого потребує його носій. Імідж професіонала — це вибіркове поняття, обличчя, форма життєвиявлення людини, завдяки якій "на люди" виставляються сильнодіючі особистісно-ділові якості.

Безперечним є той факт, що соціальний працівник має справляти добре враження як зовнішнім виглядом, так і створенням умов для поліпшення самопочуття інших людей завдяки своїм особистісним

писам і професійним якостям. Однак необхідно пам'ятати, що через специфіку своєї професії він вступає у взаємовідносини і взаємосто­сунки з представниками різних прошарків населення і соціальних груп. З одного боку, соціальний працівник повинен справляти позитивне враження і одночасно бути зрозумілим. Адже кожен клієнт упевне­ний в тому, що його краще зрозуміє та людина, яка має певний життєвий, а не тільки професійний досвід.

Діяльність соціальних працівників передбачає широкий спектр сер­вісних послуг, які надаються клієнтам для їхнього інформування, кон­сультування, обслуговування, стимулювання тощо. Надаючи певну послугу, соціальний працівник може одночасно виконувати одну або декілька ролей. У численних статтях Енциклопедії соціальної робо­ти — настільної книги соціальних працівників США — виділяється, згідно з різними авторськими поглядами, від п'яти до двадцяти ро­лей. В Україні професійні ролі реалізуються соціальними працівника­ми на діяльнісному, практичному рівні соціальної роботи і не підкріплені адміністративним управлінням, тобто посаду, яку займає соціальний працівник, не завжди можна ототожнювати із професійною роллю, яку він виконує. Узагальнюючи різні наукові і практичні тенденції щодо рольового репертуару соціальних працівників у різних країнах, украї­нський дослідник В. Сидоров пропонує власну класифікацію. (Сидо­ров В.Н. Деятельность социального работника: роли.функции и уме-ния. - М.: СТИ МГУС, 2000. - 90 с.)

Група практичних ролей: учитель соціальних умінь, консультант-клініцист, агент з питань соціальних змін, аніматор, помічник клієнта, менеджер, вуличний працівник.

Група посередницьких ролей: брокер соціальних послуг, керую­чий справами клієнта захисник прав та інтересів клієнта.

Група керівних ролей: керівник робочого навантаження, лідер ко­манди, керівник персоналу, адміністратор.

Група дослідницьких ролей: експерт, аналітик, дослідник.

Група сервісних ролей: викладач, керівник польової практики, су­первізор.

Група латентних ролей: захисник панівного порядку, підривач дер­жавного устрою, брокер у сірих тонах, цап-відбувайло, донор, по­тенційний гнобитель, всезнайко.

Професійні ролі, які виконує соціальний працівник, демонструють його уміння бути гнучким, мобільним, будувати певні сценарії про­фесійних ситуацій, артистичним, що вимагає певної професійної підго­товки і наявності відповідних рис характеру.

Інформаційний опис професії соціального працівника, вимоги до °собистісних якостей спеціаліста соціальної сфери представлено в

-73 -

працях Тюпті Л.Т. і Тюпті О.В. ("Інформаційний матеріал опису прав фесії "Фахівець із соціальної роботи". /Навчально-методичний паї сібник для державної служби зайнятості", "До питання про o«o_CTj фахізця соціальної роботи" /Матеріали Міжнародної конференції^ Автори акцентують, що різноманітність та розгалуження проблем обсяг знань і вмінь, необхідних фахівцеві із соціальної роботи, май­же безмежні. В соціальній роботі існує багато суперечностей. Одна з них та, що здійснюється підготовка соціальних працівників загаль­ного профілю, які знають "нічого, але про все" і фахівців із соціаль­ної роботи, які знають "все, але про ніщо". Професія соціального працівника спрямована на соціальну сферу, тому необхідною умо­вою для вибору цієї професії є соціальна спрямованість особис­тості, наявність відповідних соціальних якостей: гуманізму, добро-' зичливості, справедливості, відповідальності, терпеливості, врівно­важеності, готовності стати на захист клієнта, прийти на допомогу, підтримати. Основою професійної діяльності соціального працівника є компетентність і професіоналізм. Основою компетентності і про­фесіоналізму є вимоги професії до фахівця: необхідний рівень за-¹ гальноосвітніх знань, медичні вимоги, вимоги до схильностей та інте­ресів, психофізіологічні вимоги, вимоги до інтелектуальної, до емо­ційно-вольової сфери, до морально-ділових якостей.

Важливою ознакою, що відображає професіоналізм соціального] працівника і сприяє формуванню образу професії, є позиція "повно­важного партнерства", яка примушує соціального працівника "володіти ситуацією", бачити різницю між ролями "підтримки і турботи" та "регулювання і контролю" і відповідно до цього визначати і виявляти активну лінію своєї поведінки. (М.В. Фирсов, Е.Г. Студенова. Тео-рия социальной работьі. — М.: "Гуманитарньїй издательский центр ВЛАДОС", "Московский государственньїй социальньїй университет", 2001. — С. 252-271). Посилаючись на Н.Б. Шмєльову, М.В. Фірсов і Є.Г. Студьонова вважають, що професіоналом є соціальний праців­ник, який:

• відповідає вимогам професії (особистісний і професійний по­тенціали), робить певний внесок в соціальну політику і соціаль­ну практику, здійснюючи свою діяльність із соціальної адап­тації, допомоги, корекції, реабілітації окремої людини і різних категорій населення;

• особистісно налаштований на професію, має особистісно-мо-тиваційну готовність, професійно необхідні якості, компетентністі а також позитивне ставлення до себе як до професіонала, як спрямований на результативність своєї праці;

-74-

досягає бажаних для суспільства результатів із соціальної до­помоги, підтримки, адаптації і реабілітації людей; ф використовує сучасні, оптимально ефективні методи, прийоми, технології з метою соціального захисту людини;

• виконує норми, стандарти, еталони професії, усвідомлює її зна­
чимість у суспільстві;

_• привносить у професійну діяльність індивідуально-творчий, но­
ваторський компонент, усвідомлено розвиваючи свою особис-
тісну і професійну індивідуальність;

• усвідомлює перспективу і зону своєї найближчої професійної освіти, підвищення кваліфікації, самоосвіти, вивчення вітчизня­ного і зарубіжного досвіду;

• має необхідний рівень професійних і особистісних якостей, знань і умінь;

• є соціально активним у суспільстві, ставить і обговорює питан­ня про практику, ставлення до професії, її статусу, шукає ре­зерви розв'язання професійних, соціальних проблем.

Важливим елементом моделі спеціаліста соціальної сфери є су-первізорство. У теорії і практиці соціальної роботи в Україні термін "супервізія" вживається як професійний неологізм. Його буквальний переклад з англійської мови — "нагляд" — не відповідає його пов­ному змісту. В українській мові найближчими у змістовному плані є поняття "наставництво", "наставник" ("той, хто дає поради, навчає; порадник, учитель; наглядач"), "наставляти" ("даючи поради, навча­ти чогось; наводити; направляти, націлювати тощо у потрібному на­прямку; скеровувати, спрямовувати"). У професійній лексиці вжи­вається також термін "куратор". Проте його тлумачення, як особи, якій доручено наглядати за якоюсь роботою, породжує думки про владний критичний нагляд, виправлення помилок та контроль. Тому вважається, що найбільш вдалими є терміни — "наставництво" та наставник". Супервізія здійснюється щодо студентів спеціальності Соціальна робота" і на більш високому рівні до колег — соціальних працівників. У цілому супервізію розглядають як складову технології організації соціальної роботи, яка включає підготовку соціального працівника, турботу про професійне зростання працівників, профі­лактику професійних ризиків. В організаційній системі соціальної ро­боти зарубіжних країн передбачена наявність у штатному розкладі соціальних служб професіонального спеціаліста-супервізора, який пройшов спеціальну підготовку у вищому навчальному закладі і має відповідні здібності. Ще з самого початку навчання, під час проход­ження практики, соціальні працівники потрапляють до системи про­фесійного наставництва. Наставник (супервізор) є ключовою фігу-

-75-

рою в процесі практичної підготовки майбутніх соціальних праці_в„ ників. Студенти навчаються інтегрувати теорію і практику, аналізує^, ти, критично оцінювати і перевіряти на практиці знання, набуті в ака­демічних курсах. Функції супервізора залежать від виду практики і можуть включати: загальне ознайомлення студентів із соціальним зак­ладом, його формальною і неформальною структурою, провідними спеціалістами, внутрішніми правилами та інструкціями; створення про. дуктивних робочих відносин із практикантом; надання емоційної підтримки, заохочення самостійності; управління діяльністю студентів через організацію безпосереднього спостереження за роботою, об­говорення, ведення записів, рольові ігри; допомога у виробленні про­фесійних умінь і комунікативних, інструментальних, аналітичних нави­чок; виявлення навчальних проблем, труднощів та налагодження кон­тактів для їх подолання; допомога у виробленні адекватних устано­вок щодо клієнтів, до самих себе й до професії у цілому, контроль і оцінка діяльності студентів на всіх етапах практики. На етапі профе­сійного зростання супервізія виходить з того, що будь-якому соці­альному працівнику — від новачка до людини з великим стажем роботи — потрібні порада, підтримка, допомога у поліпшенні діяль­ності і підвищенні гнучкості реагування на запити клієнта. У цьому випадку супервізія передбачає як спостереження і контроль, так і пораду, підтримку, спрямовування і націлювання. Адміністративні функції спостереження і контролю виконуються через добір і роз­становку кадрів; планування соціальної роботи; підбір "команд"; роз­поділ обов'язків між членами команди; моніторинг, контроль і оцінку якості роботи; координацію роботи між командами; організацію "зов­нішнього" зв'язку команд з іншими організаціями або органами влади і управління; співробітництво з іншими супервізорами; виконання ролі "адміністративного буфера" (улагодження конфліктів між клієнтом і соціальним працівником); захист професійних інтересів працівників (супервізор виконує роль посередника між соціальними працівника­ми і керівництвом органів соціального обслуговування). У вітчизняних соціальних службах за відсутності інституту супервізорства ці функції виконують переважно керівники різних рівнів. Важливим напрямком роботи для супервізії, яка ще не набула розвитку в Україні, є профі­лактика професійних ризиків. Особлива увага до неї пояснюється тим, що для соціального працівника, крім компетентності і професіо­налізму, необхідні фізичне і психічне здоров'я. Соціальна робота на­лежить до важких у фізичному і психологічному плані професій. Пра­цівники мають справу зі складними і сумними сторонами людського життя — старістю, самотністю, сирітством, інвалідністю, жорстокі­стю, девіантністю та ін. Таку роботу супроводжує надмірна витрата

-76-

Психічної енергії, що призводить до психосамотичної втоми й емоційного виснаження. Цей стан називається «емоційним вигоранням». Допомога при «емоційному вигрянні2 передбачає навчання психологічним прийомам самозахисту в ситуаціях «негативного спілкування», облаштування кімнат релаксації, психологічного розвантаження, проведення індивідуальної і групової психотерапії, занять фізкультурою тощо. Важливою є також можливість звернення до наставника як до довіренної особи, з якою можна розділити відповідальність за прийняття рішення, отримати кваліфіковану допомогу при розв’язанні конкретної ситуації і, таким чином, попередти розвиток стресу. (Соціальна робота: Короткий енциклопедичний словник. – К.: ДЦССМ, 2002. – с. 461-462).

Тому для соціального працівника дуже важливі певна психологопедагогісна готовність до професійної діяльності, високий рівень мотивації, наявність власного етичного кодексу, цінностей і соціальних установок.

Таким чином, поняття «модель спеціаліста» є більш широке і глибоке, ніж академічні кваліфікаційні вимоги до підготовки спеціаліста, тому що охоплює не тільки високий рівень знань з теорії і практики соціальної роботи, але й професійні цінності, особистісні якості, професійні ролі, які визначппють надзвичайно важливу сутність соціальної роботи для сьогодення. Актуальним є питання забезпечення престижності професії на основі підняття її соціального статусу у суспільстві, створення необхідної економіної основи діяльності соціальних служб.

Питання і завдання до семінарського заняття.

1. Проаналізуйте кваліфікаційні вимоги до підготовки спеціаліста соціальної сфери, уміння і навички соціального працівника.

2. Визначте поняття «модель фахівця», «модель фахівця соціальної сфери».

3. У чому відмінності в поглядах науковців щодо моделі спеціаліста? Порівняйте.

4. Охарактеризуйте такі аспекти моделі спеціаліста, як професійна майстерність, педагогічний такт, імідж спеціаліста, ціннісні орієнтації спеціаліста, професійні ролі.

5. Опишить модель творчого потенціалу спеціаліста.

6. Проаналізуйте погляди вчених щодо розуміння професіоналізму в соціальній роботі.

7. У чому виявляється активна життєва і професійна позиція соціального працівника?

8. Чому для соціального працівника є важливим контроль соці

альних впливів на особистість, її оточення, власне життя, висо­кий рівень мотивації до професії, наявність соціальних талантів?

9. Охарактеризуйте професійні ролі соціальних працівників.

10. Визначте суть супервізії і професійного наставництва
соціальній роботі для підвищення професіоналізму спеціалістів со-
ціальної сфери.

Рекомендована література:

1. Звєрєва І.Д., Коваль Л.Г. Соціальна педагогіка як основа соціальної робо­ти // Довіра і надія: Інформаційно-методичний бюлетень, № 5, 1994.

2. Барьішникова Л.П. Моделирование системьі информационной поддержки управлення учебньїм процессом в вьісших учебньїх заведеннях. — Диссерт. канд. зкон.н.

3. Василькова Ю.В.. Лекции по социальной педагогике (на материалах оте-чественного образования). — М., 1998. — С.68-71.

4. Бо/іьшаков А.С. Моделирование в менеджменте. Уч. Пособие для студен-тов вузов. — М.: "Филинь", 2000.

5. Коваль Л.Г., Звєрєва І.Д., Хлєбік С.Р. Соціальна педагогіка\соціальна ро­бота. — К., 1997.

6. Корчински С. Моделирование структурьі образа идеального и реального учителя на уровне совокупньїх представлений у различньїх субьктов педагоги-ческого взаимодействия. — Диссертация д-ра пед.н.

7. Овчарова Р.В.. Справочная книга социального педагога. — М., Творч. Центр. -2001. -С.25-50.

8. Петренко В.Л., Денисов В.И. Концепция и моделирование адаптивной системьі управления проектами. — Донецк, 1997.

9. Сидоров В.Н. Деятельность социального работника: роли,функции и уме-ния. — М.: СТИ МГУС, 2000. — 90 с.

10. Соціальна робота / соціальна педагогіка: понятійно-термінологічний слов­ник / За заг.ред. І.Д.Звєрєвої. — К.: Етносфера, 1994. — 85 с.

11. Соціальна робота: Короткий енциклопедичний словник. — К.: ДЦССМ, 2002.—С.461-462.

12. Технология социальной работьі.: Учеб. пособие для студ. Под ред И.Г. Зай-ньішева. — М.: Гуманит изд. Центр ВЛАДОС, 2000. — 240 с.

13. Тюптя Л.Т. і Тюптя О.В. "Інформаційний матеріал опису професії "Фахі­вець із соціальної роботи". /Навчально-методичний посібник для державної служ­би зайнятості. — К., 2002. — 38 с.

14. Фирсов М.В., Студенова Е.Г. Теория социальной работьі. — М.: Тумани-тарньїй издательский центр ВЛАДОС", "Московский государственньїй социальньїй университет", 2001. — С.252-305.

15. Шестерников Е.Е. Моделирование креативной образовательной средьі в муниципальной системе образования. — М.: Лилия, 2000.

16. Знциклопедия социальной работьі. — Т. 1-3 /пер. с англ.. — М., 1993-1994.

-78-

Поиск по сайту: