АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

Індивідуальне страхування від нещасних випадків

Читайте также:
  1. Відповідальність у сфері загальнообов'язкового державного пенсійного страхування
  2. Вопрос Договір страхування та його характерні риси.
  3. Грошовий ринок, кредитно-банківська система та страхування
  4. Економічна природа і сутність страхування. Функції і принципи страхування.
  5. Єдиний внесок на загальнообов’язкове державне соціальне страхування
  6. Загальнообов'язкове державне пенсійне страхування
  7. ІНДИВІДУАЛЬНЕ ЗАВДАННЯ
  8. ІНДИВІДУАЛЬНЕ НАВЧАЛЬНО-ДОСЛІДНЕ ЗАВДАННЯ
  9. Індивідуальне навчально-дослідне завдання
  10. ІНДИВІДУАЛЬНЕ НАВЧАЛЬНО-ДОСЛІДНІ ЗАВДАННЯ
  11. Майнове страхування: зміст об’єкти, предмети, види.

Страхування від нещасного випадку передбачає виплату компен­сації при отриманні інвалідності, тимчасовій втраті працездатності або в разі смерті застрахованого внаслідок нещасного випадку.

На страхування не приймаються непрацюючі інваліди І, II, III груп. Якщо страхуються діти чи школярі від нещасних випадків, то страху­вальниками виступають батьки та інші родичі незалежно від їхнього віку, а застрахованими є діти та школярі.

За правилами страхування від нещасного випадку можуть бути застраховані громадяни віком від 1 до 75 років. Страхова сума визначається за згодою сторін і може бути встановлена або як одна сума за страхування всіх ризиків, або окремо за кожним ризиком. Страховий внесок обчислюється, виходячи з розмірів страхової суми і тарифної ставки.

Страхова сума підлягає виплаті, якщо в результаті нещасного випадку, який трапився із застрахованим впродовж терміну страху­вання, наступить втрата здоров'я, тимчасова втрата працездатності, інвалідність І, II, III груп або смерть застрахованого. Страхова сума у зв'язку зі смертю сплачується, якщо вона сталася протягом одного року з дня настання випадку.

За наслідками нещасного випадку сплачується такий відсоток від страхової суми, на скільки застрахований втратив здоров'я. При цьому всі виплати обмежуються розміром однієї страхової суми, на яку "Уло укладено договір страхування.


 


 

 

-209-


 
 

Добровільне медичне страхування Страховик несе відповідальність за оплату дичної допомоги, наданої за програмою добро­вільного медичного страхування в медичних закла дах. Страхувальниками визнаються юридичні дієздатні фізичні особи, які уклали із страховиком договори страхування. Застрахованими можуть бути громадяни віком від 16 до 60 років, за винятком інвалідів І, II, III груп та осіб, визнаних недієздат­ними.

Страховим випадком є звернення застрахованої особи до медичного закладу. Договір страхування може бути укладений на таких умовах: • гарантоване надання повного обсягу медичної допомоги;

• гарантоване надання медичних послуг при амбулаторному ліку­ванні;

• гарантоване надання медичних послуг при стаціонарному ліку­ванні.

Страхова сума може бути різною для кожної програми або одна-звою для всіх обраних програм.

В залежності від результатів попереднього медичного огляду за­рахованому встановлюється відповідна група здоров'я — І, II, III.

Страхування відповідальності.

Страхування відповідальності — це галузь страхування, де його б'єктом виступає відповідальність перед третіми (фізичними та юри-ичними) особами, яким може бути завданий збиток (шкода) внаслі-ок будь-якої дії або бездіяльності страхувальника. Метою страхо­ві' відповідальності є страховий захист економічних інтересів стра-увальників, здатних заподіяти шкоду третім особам.

Страхування відповідальності передбачає можливість завдання ікоди як здоров'ю, так і майну третіх осіб, яким завдяки закону чи а рішенням суду здійснюються відповідні виплати, які компенсують аподіяну шкоду. Характерним для цієї галузі страхування є те, що оряд із страховиком і страхувальником третьою стороною відно-ин можуть виступати будь-які, невизначені раніше, треті особи. При дійсненні страхувальником страхового платежу не встановлюється соба застрахованого, тобто фізична чи юридична особа, якій по-инно сплачуватися відшкодування. Це з'ясовується тільки при вста-овленні страхового випадку.

Страховим ризиком визнається факт настання відповідальності трахувальника. Особливістю страхування відповідальності є поря-

 


д0К визначення в договорі страхової суми — ліміту відповідаль­ності. Сторони встановлюють у договорі ліміт відповідальності стра­хувальника, який бере на себе страховик, що може виникнути при спричиненні страхувальником шкоди (збитків) третім особам.

Соціальне страхування є важливою соціальною технологією, яка зна­ходиться в основі систем соціальної роботи у зарубіжних країнах світу.

Питання і завдання до семінарського заняття:

/. Чому соціальне страхування відносять до соціальних тех­нологій?

2. Охарактеризуйте зміст соціального страхування в Україні, основні його напрямки.

3. Яка роль і місце соціального працівника системи соціальної політики і праці у забезпеченні соціального страхування?

4. Порівняйте системи страхування у практиці соціальної ро­боти в інших країнах світу.

Завдання для практичного заняття

Опрацюйте різні підходи до соціального страхування на основі законодавчих і нормативно-правових документів.

Щ Рекомендована література:

1. Добірка документів з питань соціального страхування. — К., 2002.

2. Закон України "Про страхування" від 7 березня 1996 р.

3. Кашенко О.Л, Борисова В.А.. Соціально-економічні основи страхування. Навчальний посібник. — Суми, 1999. — С.4-8, 10-14, 52-58, 61-65, 68-72.

4. Методичні рекомендації по соціальному страхуванню. — Чернівці. — Прут,

5- Надточій Б. Соціальне страхування У контексті історії. // Соціальний захист. № 2, 2003 р. — С.20-24.

 

— 211 —


3.5. Соціальна діагностика, експертиза, профілактика

С

оціальна діагностика — комплекс способів, які визначають рівень соціального благополуччя /неблагополуччя і соціаль­ного здоров'я певного соціального середовища (мікросоціуму). Вона здійснюється на основі міждисциплінарних зв'язків соціальної робо­ти із соціологією, педагогікою, психологією, економікою та іншими

сферами наукового знання.

Соціальна діагностика відрізняється від психологічної діагностики більш широким спектром об'єктів вивчення чи дослідження, застосу­вання методів накопичення, аналізу і обробки інформації. Соціальна діагностика розглядається відносно психологічної діагностики як тех­нологія соціальної роботи і метод соціальної роботи чи її психологічне забезпечення. Соціальна діагностика спрямована на об'єкти соціаль­ної роботи клієнтів, споживачів соціальних послуг, різних груп насе­лення. Вона проводиться, як правило, на мезо- і макрорівнях со­ціальної роботи.

Як технологія соціальної роботи соціальна діагностика викорис­товує такі методи накопичення і збору інформації: соціологічний;

педагогічний; психологічний.

Соціологічні методи. Аналіз соціуму проводиться за такими по­казниками:

• економічний стан особистості, соціальної групи, спільноти, об­щини;

• соціально-побутові умови життя громадян;

• соціальні взаємозв'язки, їх адекватність, відповідність соціаль­ному статусу, рівню освіти особистості, її запитів, потреб, соці­ального оточення;

 

• наявність/відсутність соціальних хвороб (алкоголізм, наркома­нія, бідність, бездомність, соціальна ізольованість, маргіналіза-ція тощо) з точки зору соціального порядку, соціальних відно­син, соціальних змін, способу життя, суспільних станів, міжосо-бистісних стосунків;

• духовна сфера;

 

• соціальні інтереси, потреби, запити особистості;

• регіональні особливості, їх вплив на соціальне самопочуття осо­бистості;

• наявність соціальної інфраструктури.
Основні підходи формуються на провідних напрямках соціологи:

вікової, соціології відхилень, громадської думки, вільного часу, куль­тури, інвайронментальній, масових комунікацій, медицини, науки, м°'

— 212 —


лоді, міста, організацій, освіти, повсякденного життя, політики, праці, розуміння, релігії, сім'ї, театру, спорту, управління.

Методи збору і накопичення інформації: соціологічні досліджен­ня з вивчення громадської думки; опитування з різних соціальних проблем окремих цільових груп і категорій громадян; фокус-групи; інтерв'ювання; соціометрія; спостереження; метод документалістики; статистичні дані.

Педагогічні методи. Вивчення, дослідження рівня ціннісних орієн­тацій, ідеалів, еталонів поведінки, соціалізації (соціальної адаптації, індивідуалізації, інтеграції).

Методи педагогічного дослідження.

1. Педагогічне спостереження.

2. Анкетування з метою виявлення ціннісних орієнтацій, духовних запитів і потреб, рівня освіченості і культури.

3. Соціально-педагогічний експеримент.

Психологічні методи. Вивчення психологічного самопочуття, пси­хологічного мікроклімату, психологічної сумісності в мікросоціумі, рівня психологічної культури.

Методи психологічної діагностики.

1. Психологічне спостереження.

2. Анкетування.

3. Інтерв'ювання.

Експертна оцінка спрямована на суб'єктів соціальної роботи, проводиться висококваліфікованими спеціалістами з метою виявлен­ня рівня надання соціальних послуг. Метою експертної є оцінки вив­чення стану окремої сфери системи соціального захисту населення (духовної, соціальної, політичної), її сфер призначення (освіти, праці і соціальної політики, охорони здоров'я, соціальних служб для мо­лоді, культури та інш.), її компонентів (соціальний захист пенсіонерів, інвалідів, дітей, жінок, молоді та інш.).

Методичні підходи і вимоги.

1. Оцінка ситуації.

• Фактори, які зумовлюють незадовільний стан.

• Напрямки, тенденції, найбільш характерні для даного стану ситуації.

• Особливості, специфіка розвитку найбільш важливих скла­дових "частин" (галузі, структури, служби).

• Найбільш характерні форми роботи, засоби, за допомогою яких здійснюється діяльність.

2. Аналіз діяльності організацій, служб, які здійснюють цю
Діяльність. Відносно соціальної роботи це можуть бути такі органі­
зації:

-213-


державні служби;

• громадські фонди і організації;

• спеціальні заклади;

• благодійництво, спонсорство, приватні ініціативи.

Зцінка їх діяльності спрямована на виявлення тенденцій в їх роз-<у, їх рейтингу в суспільній думці.

Експертну оцінку проводять спеціальні центри, експертизи, нау-і інформаційно-аналітичні центри, лабораторії експертів, незалежні пертні групи і окремі експерти. Останнім часом їх діяльність акту-зується, оскільки нестабільність у суспільстві, а також у соціальній ері породжує необхідність в науковому аналізі визначення виходу <ризової ситуації. Експертні організації створюються при держав-< закладах і службах, а також на громадських засадах, в комер-іних структурах, навчальних центрах.

Залежно від рівня професіоналізму і можливості охопити експерт-м аналізом різні за обсягом роботи організацій і розрізняється іст діяльності, характер підсумкових результатів експертизи.

Методика експертної роботи включає в себе ряд етапів.

1. У кожному окремому випадку для проведення експертної оцін-і визначається коло експертів (з можливим конкурсом серед них).

2. Виявляються проблеми.

3. Намічаються план і час дій.

 

4. Розробляються критерії для експертних оцінок.

5. Визначаються форми і способи, в яких будуть виражені ре-/льтати експертизи (це може бути аналітична записка, матеріали для ивчення, "круглий стіл", конференція, виступи експертів, публікації).

Головні проблеми будь-якого експертного методу можна Мдобразити у вигляді вимог.

1. Інтерпретація результатів.

А) рівень компетентності експертів із соціальних професій­них проблем: економічних (ефективність), соціальних, по­літичних, психолого-педагогічних, духовно-моральних, еко­логічних.

Б) рейтинг експертів: відповідно до взаємної оцінки, громадсь­кої думки, посадового принципу тощо,

В) коефіцієнт компетентності експертів при визначенні основної думки, оцінки.

2. Створення обстановки вільного обговорення.

 

3. Заключна дискусія.

4. Вироблення рекомендацій із проблеми, яка досліджується, вис­новки про доцільність тих чи інших пропозицій, а також з їх впровадження.

 

 

214
Соціальна профілактика — технологія соціальної роботи, що являє собою комплекс взаємопов'язаних заходів, спрямованих на попередження соціальних проблем, соціальної дисгармонії, соціаль­них наслідків тиску на особистість складних умов життя, негативних умов соціалізації.

Соціальна профілактика здійснюється на різних рівнях соціальної роботи і різних рівнях соціальної системи суспільства.

Мікрорівень.

Напрямки і методи.

1. Соціальна робота з дітьми і молоддю із формування просоці-
альної поведінки, попередження відхилень у поведінці, формування
здорового способу життя, формування і розвитку життєвої компе­
тентності, розвитку соціальної культури, розвитку і підтримки со­
ціальних талантів, сприяння самореалізації і самоактуалізації.

Форми і методи роботи: просвітницькі курси, інформаційні видан­ня, тренінги і семінари, телевізійні передачі, фестивалі, конкурси тощо.

2. Соціальна робота з дітьми і молоддю "груп ризику" з метою
попередження соціальних і психологічних наслідків антиправних вчинків,
саморуйнуючого поводження, негативної соціалізації і адаптації.

Форми і методи роботи: створення реабілітаційного середовища, формування цінностей, орієнтацій, норм, еталонів, корекція психоло­гічного стану шляхом проведення групової тренінгової соціальної ро­боти, просвітницької, інформаційної, залучення до волонтерської допомоги.

3. Соціальна робота із малозабезпеченими сім'ями і громадянами,
самотніми, непрацездатними з метою попередження негативних со­
ціально-психологічних наслідків бідності, соціальної ізоляції, інвалід­
ності та інших соціальних проблем.

Форми і методи роботи: своєчасне виявлення громадян "груп ризику", формування на них банку даних, надання пенсій, пільг, до­помог, проведення соціально-психологічної підтримки (консультації, тренінги, групи взаємодопомоги), соціально-педагогічна робота (орга­нізація дозвілля і рекреаційної діяльності, клубної роботи, соціаль­но-культурної діяльності тощо).

Мезорівень.

Напрямки і методи.

1. Нормативно-правові документи, які регулюють правові ос­нови соціального захисту окремих категорій громадян.

2. Соціальні програми, спрямовані на поліпшення соціального за­безпечення бідних, малозабезпечених громадян.

3. Заклади, соціальні служби для соціальної роботи з клієнтами "групи ризику".

-215-


4. Працевлаштування, центри зайнятості для безробітних.

5. Просвітницька соціальна робота в мікросоціумі.

6. Посередницька соціальна робота в общині. Макрорівень.

Напрямки.

1. Законодавство, яке регулює правові основи соціального захис-

у населення.

2. Державні програми і проекти із попередження негативних явищ

; дитячому і молодіжному середовищах.

3. Державні програми і проекти із соціальної підтримки окремих

категорій громадян.

4. Благодійництво, меценатство.

Залежно від того, на якому етапі розвитку проблеми та її впливу на ту чи іншу соціальну групу проводяться профілактичні заходи, зиділяють такі види профілактики:

• первинна — діяльність, яка спрямована на попередження ви­никнення проблеми;

• вторинна — діяльність, спрямована на попередження загост­рення проблеми та її наслідків серед осіб, які відчули на собі її

вплив;

• третинна — робота, яка проводиться з особами, які постраж­
дали від проблеми; спрямована на попередження її рецидивів.

Профілактика будь-якої соціальної проблеми повинна бути спря­мована як на соціальне середовище, в якій вона виникає, так і на особистість, яка від цієї проблеми страждає.

На основі аналізу соціальних і особистісних факторів проблеми визначаються завдання соціальної профілактики:

• дослідити причини і фактори проблеми чи негативного соціаль­ного явища;

• встановити ресурси, які є необхідними для подолання пробле­ми, чи виявити ті, що існують;

• подолати негативний вплив середовища;

• розширити можливості для задоволення потреб, подолання проб­лем, повноцінної життєдіяльності (підвищити соціальні ресурси);

• подолати особистісні фактори, які сприяють виникненню чи за­гостренню проблем чи заважають її вирішенню;

- 216 -

• підвищити особистісні ресурси, здатність особистості адекват­но реагувати на проблеми, подолати їх і задовольнити потреби;

• організувати взаємодію суб'єктів у подоланні проблеми, органі­зувати діяльність, спрямовану на попередження і подолання проблем.


1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 | 26 | 27 | 28 | 29 | 30 | 31 | 32 | 33 | 34 | 35 | 36 | 37 | 38 | 39 | 40 | 41 | 42 | 43 | 44 | 45 | 46 | 47 | 48 | 49 | 50 | 51 | 52 | 53 | 54 | 55 | 56 | 57 | 58 | 59 | 60 | 61 | 62 | 63 | 64 | 65 | 66 | 67 | 68 | 69 | 70 | 71 |

Поиск по сайту:



Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.013 сек.)