Будинки-інтернати

Будинок-інтернат системи соціального захисту — стаціонарна соці­ально-медична установа для постійного проживання громадян похи­лого віку, ветеранів війни і праці, інвалідів, які потребують сторон­нього догляду, побутового і медичного обслуговування.

Завданнями будинку-інтернату є. матеріально-побутове забезпе­чення громадян похилого віку та інвалідів, створення для них сприятли­вих умов життя, наближених до домашніх, організація догляду, надан­ня їм медичної допомоги, здійснення заходів, спрямованих на соціаль­но-трудову реабілітацію, організація раціонального і дієтичного харчу­вання з урахуванням їхнього віку і стану здоров'я, забезпечення інвалідів і старих, які того потребують, протезуванням і немоторними засобами пересування, проведення культурно-масової роботи.

-334-

До будинків-інтернатів приймають на повне державне забезпечен­ня громадян похилого віку (жінок з 55 років, чоловіків з 60 років) та інвалідів І і II груп, старших 18 років.

Пенсіонерів у будинках-інтернатах забезпечують одягом, взуттям,. м'яким інвентарем, чотириразовим харчуванням. В усіх будинках-інтер­натах є медпункти, ізолятори, карантинні кімнати, які обладнані необ­хідною медичною апаратурою та інструментарієм. Медичну допомогу особам похилого віку та інвалідам надають 350 лікарів і 2150 медсес­тер.

З метою соціальної адаптації і трудової реабілітації людей похило­го віку при стаціонарних установах створено 252 лікувально-вироб­ничі майстерні. Для організації трудової реабілітації громадян похи­лого віку та інвалідів та для поліпшення харчування літніх людей при будинках-інтернатах системи функціонують 233 підсобних сільських господарств, які за рахунок власного виробництва забезпечують від 60 до 100 відсотків потреби інтернатних установ в основних продук­тах харчування — м'ясі, молоці, овочах, картоплі.

Територіальні центри обслуговування пенсіонерів та самотніх непрацездатних громадян і відділення соціальної допомоги вдома

Практично в кожному місті і районі функціонують територіальні центри соціального обслуговування, які опікуються непрацездатними громадянами (порівняно з 1997 роком їх кількість у 2002 році збільши­лася з 530 до 753). Вони обслуговують понад 402 тис. осіб, у тому числі 36 тис. інвалідів війни. Органи праці і соціального захисту насе­лення обслуговують близько 260 тис. одиноких інвалідів, з них майже 137 тисяч отримують послуги в територіальних центрах.

Територіальний центр соціального обслуговування є спеціальною установою, яка надає громадянам похилого віку та самотнім непра­цездатним громадянам послуги, спрямовані на підтримання їхньої жит­тєдіяльності і соціальної активності.

Територіальні центри мають у своїй структурі: відділення соціаль­ної допомоги вдома, відділення соціально-побутової реабілітації; відділення гуманітарної та благодійної допомоги; відділення органі­зації харчування; відділення денного перебування; лікувально-оздо­ровчий комплекс; відділення медично-соціальної реабілітації; стаціо­нарне відділення для постійного або тимчасового проживання; спеці­альні житлові будинки для самотніх непрацездатних громадян; ліку­вально-виробничі майстерні, спеціальні цехи, дільниці, підсобні сільські господарства, в тому числі на госпрозрахунковій основі; дієтичні їдальні.

Територіальний центр утримують за рахунок коштів, виділених

-335 —

з місцевого бюджету на соціальний захист населення, інших надход­жень, в тому числі у вигляді прибутку від діяльності підсобню сільських господарств, спеціальних цехів і дільниць центру, а також?: коштів благодійних фондів, пожертвувань тощо.

Напрямки роботи територіального центру: якісне надання різни^ видів (до 40) побутових, медично-соціальних послуг громадянам по*| хилого віку відповідно до висновків лікарів про ступінь втрати здат*** ності до самообслуговування; придбання та доставка товарів з мг газину або ринку за рахунок обслуговуваних громадян, приготуван ня їжі, доставка гарячих обідів, годування, в тому числі у пункта харчування, їдальнях тощо; виклик лікаря, придбання та доставк медикаментів, відвідування хворих в закладах охорони здоров' здійснення лікувально-оздоровчих, профілактичних заходів та с ціально-психологічної реабілітації, госпіталізація, консультування лікарів та інших спеціалістів; створення умов для посильної праці, тому числі навчання і трудової перекваліфікації громадян похило" віку; надання платних послуг через пункти побуту (хімчистка, пранн білизни, ремонт одягу, взуття і побутової техніки, перукарські пс слуги тощо); оплата платежів; читання вголос преси; обробіток пр* садибних ділянок; оформлення документів на санаторно-курортн лікування, влаштування до будинку-інтернату, будинку для ветеранів" тощо; організація надання різних видів протезно-ортопедичної д*" помоги; оформлення замовлень та організація контролю за своєчг ним і якісним обслуговуванням підприємствами торгівлі, громадські го харчування, побуту, зв'язку, службами житлово-комунального ге подарства, закладами культури, колективними сільськогосподарс кими підприємствами тощо; встановлення і підтримання зв'язків підприємствами, установами та організаціями, де колись працювал підопічні, для надання їм допомоги.

Соціальна робота з людьми похилого віку в Україні прирівнює^-ся до соціальної роботи на рівні помічника соціального працівника-соціальних службах розвинених країн світу. За своїм характере вона є малопрестижною і низькооплачуваною. Робота з людьми пізнь го віку дорослості завжди вважалась і вважається, на думку спец алістів соціальної сфери і науковців, однією із найтяжчих як у фіз ному, так і в психологічному плані. В сучасних умовах більшісі співробітників соціальної сфери (лікарі, медичні сестри, адміністі: ція, керівний і обслуговуючий персонал) вимушені працювати із ста* рими людьми через певні життєві обставини, а не внаслідок справж* нього професійного покликання. В той час, коли за кордоном ство* рюються вищі навчальні заклади для людей похилого віку, існує роз* галужена система рекреаційних і реабілітаційних закладів для ціє"

-336-

категорії населення, в нашій державі основна увага приділяється підтримці нормального життєвого рівня громадян похилого віку на рівні виживання.

Питання і завдання до семінарського заняття:

1. Які Вам відомі соціальні і соціально-психологічні проблеми старості?

2. Яким чином процес старіння позначається на самопочутті і самосприйнятті особистості?

3. Проаналізуйте найбільш поширені проблеми осіб літнього віку.

4. Яким чином здійснюється соціальна робота з людьми похи­лого віку в різних закладах соціальної сфери?

5. Дайте психологічну характеристику процесу старіння.

6. Обговоріть різні форми і методи соціальної роботи з людь­ми похилого віку.

Завдання для практичного заняття

Робота у мікрогрупах.

Складіть заходи щодо покращення соціального становища людей похилого віку, подолання самотності.

§р Рекомендована література:

1. Крайг Г. Психология развития. — СПб: Издательство "Питер", 2000. — (Серия "Мастера психологии") — С. 826-897.

2. Технология социальной работы.: Учеб. пособие для студ. высш. учеб. за­ведений / Под ред. И.Г.Зайнышева. — М.: Гуманит. изд. центр ВЛАДОС, 2000. — С. 145-158.

3. Яцемирская Р.С., Беленькая И.Г. Социальная геронтология: Учеб. посо­бие для студ. высш. учеб. заведений. — М.: Гуманит. изд. центр ВЛАДОС, 1999.— С. 202-218.

4. Основы социальной работы: Учебник /отв. ред. П.Д. Павленок. — 2-е изд., испр. и доп. — М.: ИНФРА-М, 2002. — (Серия "Высшее образование"). — С. 214-226.

-337-

4„Э.

Поиск по сайту: