Соціальні служби для молоді

Поява у нашій державі системи соціальних служб для молоді зу­мовила необхідність створення умов для використання збереженого інтелектуального та фізичного потенціалу дітей та молоді, розробки і впровадження у практику соціальної допомоги нових форм і методів роботи з цією категорією дітей і молоді. При цьому специфіка діяльності ССМ розглядалася не як альтернативна існуючій системі спеціального навчання, виховання і соціального захисту, а така, що є допоміжною, з метою інтеграції дітей-інвалідів та молодих інвалідів у суспільство, створення для них рівних можливостей.

Протягом кількох років діяльність соціальних служб для молоді у напрямку соціальної підтримки дітей-інвалідів і молодих інвалідів здійснювалась у відповідності із положенням статті 6 "Закону про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні" і "Програмою організації діяльності ССМ щодо соціальної роботи з дітьми і молоддю з особливими потребами". Вона передбачала роз­робку, впровадження і реалізацію регіональних соціальних програм з питань соціальної реабілітації дітей-інвалідів, розробку комплексу взаємопов'язаних заходів з метою ефективної соціальної реабілітації дітей-інвалідів; визначення трьох основних напрямків діяльності соці­альних служб: соціальна профілактика, соціальне обслуговування, соціальна реабілітація.

Професійна та добровільна діяльність, що спрямована на гармо­нізацію особистості інваліда у суспільстві, здійснюється у загально­му контексті роботи соціальних служб. Специфіка соціальної роботи

-360-

реалізується на рівні індивідуальної роботи, коли враховуються особ­ливі потреби дитини або молодої людини, специфіка рівня життєді­яльності, психофізичних можливостей, розвитку духовної та інтелек­туальної сфер людини.

, Основу соціального обслуговування інвалідів в соціальних служ­бах для молоді становить мобілізація джерел психологічної, соціаль­но-педагогічної та правової соціальної допомоги інвалідам та членам їхніх сімей. Реалізація цього напрямку роботи здійснюється через проведення соціально-педагогічного патронажу сім'ї, яка виховує ди-тину-інваліда; соціальна допомога молодим інвалідам, які мають по­треби у лікуванні, догляді, фінансовій підтримці; соціальна допомога дітям-сиротам і дітям, які залишилися без піклування батьків. Так, зміст соціальної допомоги молодим інвалідам становить:

• надання соціальних послуг у нагляді і догляді за непрацездат­ними інвалідами молодого віку, забезпечення їх продуктами харчування, ліками, одягом, допомога у пересуванні, бібліотеч­не обслуговування із залученням добровільних помічників;

• надання інформаційно-консультативних послуг з правових пи­тань, організація культурно-дозвільневої діяльності, медична ре­абілітація, працевлаштування;

• допомога у вирішенні проблем соціальної адаптації та реадап­тації, відновлення соціального здоров'я, розв'язання проблем соціального неблагополуччя та соціальних відхилень, які є на­слідком інвалідності, через проведення індивідуального психо­логічного консультування, тренінгів особистісного росту, кон­сультацій з правових питань та інш.;

• стимулювання само- та взаємопідтримуючої діяльності шляхом створення груп взаємодопомоги.

Чимало молодих інвалідів не можуть забезпечити себе матеріаль­но через непрацездатність.Тому для них організовуються заняття художньою творчістю, плідна праця, клубна робота. З цією метою проводяться курси з плетіння ґерданів, мережива, виробів з бісеру, виготовлення іграшок і штучних квітів. Творчі заняття справляють психолого-педагогічний вплив на особистість, сприяють згуртуванню інвалідів, об'єднанню їх у неформальні групи. Для молоді, яка має функціональні обмеження та вади психічного розвитку, соціальні служ­би організовують центри праці, творчі лабораторії, реалізують про­екти із надомної праці. Такі форми роботи поліпшують соціальне самопочуття інвалідів, сприяють їх інтеграції у суспільстві. Недержавні організації та установи інвалідів (НДО) На думку експертів ООН, забезпечення участі людей у прийнятті рішень, які безпосередньо зачіпають їхні інтереси, — найважливіший

-361 -

принцип демократії. У цьому відношенні організації інвалідів є тими, що виражають потреби своїх членів. До країн з високоорганізова-ною політикою щодо інвалідів Україна відноситься за критерієм на­явності, активності та ролі у прийнятті рішень неурядових органі­зацій.

У нашій країні громадські організації мають багаторічну історію. Вони відіграють велику роль у наданні соціальної допомоги інвалі­дам. Діяльність неурядових організацій інвалідів є важливим факто­ром допомоги у розвитку культури, освіти, охорони здоров'я, вирі­шення їхніх проблем, їхньої соціалізації і залучення до активного суспільного життя. Тому органи виконавчої влади соціального захис­ту повинні бути зорієнтовані на найкращу взаємодію з громадськими організаціями інвалідів та різними благодійними організаціями.

Із загальної кількості громадських об'єднань, яких в українському суспільстві налічується близько 18 тисяч, понад 900 організацій зосе­реджують свою діяльність на проблемах інвалідів. Окрім можливос­тей вияву громадянської активності, ці неприбуткові об'єднання за­безпечують робочі місця для певного контингенту людей, надають соціально важливі послуги інвалідам, сприяючи таким чином створен­ню умов для забезпечення життєдіяльності осіб з обмеженими фізич­ними можливостями. Саме через ці організації здебільшого внутрішні бізнесові структури та міжнародні донори виділяють кошти для здійснення в Україні соціальних проектів.

Міністерством юстиції України з 1990 по 2002 роки зареєстровано 38 організацій, які об'єднують інвалідів. Органами юстиції на місцях здійснюється легалізація таких громадських організацій.

Найдовше в Україні діють Українське товариство сліпих та Украї­нське товариство глухих. Метою заснування їх у 1933 році було орга­нізаційне об'єднання громадян з вадами зору та слуху, надання їм всебічної допомоги у професійній, трудовій і соціальній реабілітації, підвищення їхнього загальноосвітнього та культурного рівня.

УТОГ та УТОС протягом всього періоду свого існування займа­ються практичним вирішенням питань реабілітації осіб з вадами зору та слуху, основними з яких є: організація навчання робітничим та іншим професіям, працевлаштування на підприємствах товариств і підприємствах інших форм власності; проведення реабілітаційної ро­боти; розв'язання проблем інформаційного забезпечення та інтег­рації інвалідів у навколишнє середовище; організація розроблення та виготовлення допоміжних технічних пристроїв.

Для всебічного обслуговування інвалідів УТОС, УТОГ створили розгалужену мережу навчально-виробничих підприємств і непромисло-вих організацій, які спеціально пристосовані для роботи з інвалідами.

-362-

Таблиця 5

МІЖНАРОДНІ ПРАВОВІ ДОКУМЕНТИ: Загальна декларація прав людини. Декларація про права інвалідів. Всесвітня програма дій щодо інвалідів Позитивне і повне включення інвалідів у всі сфери життя суспільства і керівна роль ООН у цьому процесі. Керівництво із забезпечення рівних можливостей для інвалідів. Стандартні правила забезпечення рівних можливостей для інвалідів. Мадридська декларація.

Поиск по сайту: