АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

Головні соціальні функції моралі

Читайте также:
  1. Адміністративна відповідальність: поняття, мета, функції, принципи та ознаки.
  2. Аналіз графіків функції споживання та заощаджень.
  3. Апарат економіко-математичної обробки та аналізу даних в середовищі MS Excel: математичні, статистичні, фінансові функції.
  4. АПК , його функції та структура
  5. Асоціальні прояви особистості
  6. БАНКИ, ЇХ ВИДИ ТА ФУНКЦІЇ. НЕБАНКІВСЬКІ ФІНАНСОВІ УСТАНОВИ.
  7. Біологічні, соціальні та психологічні детермінанти відхилень у поведінці
  8. В період діяльності якої школи вперше було визначено функції мене-ту?
  9. Взяття шлункового вмісту для дослідження секреторної функції шлунка (пацієнт може допомагати медичному працівникові, поведінка адекватна)
  10. Визначення геш-функції. Побудова геш-функції, виходячи з блочного шифра.
  11. Вимоги до побудови комерційних служб та їх функції.
  12. Відносинах. Господарські суди, їх функції та

Сутність, специфіка моралі, її місце і призначення у су­спільстві визначаються її соціальними функціями. Головними серед них є такі: соціалізація індивідів (гуманізуюча), гармо­нізація суспільних відносин, регулятивна, оцінювальна, світо­глядна (ціннісно-орієнтаційна), пізнавальна, виховна тощо.

Функція моральної соціалізації (чи гуманізуюча функція моралі) передбачає, перш за все, олюднення індивідів через моральну практику: і стихійну, і свідомо організовану, спря­мовану. У цій функції відбивається моральна детермінація людського розвитку, що стає чинником, засадою свободи мо­рального вибору й відповідальності людини, єдності мораль­них цілей і засобів. У цьому вбачається гуманістична роль моралі. Мораль створює орієнтир людяності, повертає люди­ні цілісність, повнокровність існування. Ця функція тісно пов'язана з іншими, насамперед, світоглядною, виховною, піз­навальною.

Більшість дослідників вважає головною, ведучою функцією моралі саме регулятивну, оскільки вона дозволяє їй виступа­ти як особливий спосіб впливу на поведінку людини. Мораль регулює поведінку як окремої людини у всіх сферах її життє­діяльності (на відміну від права, політики, релігії тощо), так і різних соціальних суб'єктів, суспільства в цілому. Вона ста­вить перед людиною, іншими соціальними суб'єктами макси­мальні вимоги, що йдуть від морального ідеалу. Кожен будує свою позицію, орієнтуючись на моральні цінності. Моральні цінності виступають центром духовного світу людини, спіль­нот й здебільшого впливають на їх політичні, правові, релігій­ні, етичні погляди, оцінки, позиції. Це й спричинює само­регулювання соціальної поведінки, діяльності людей. Автономність моральної свідомості дозволяє людині обирати лінію поведінки, не посилаючись на авторитет або закон. У критичних, екстремальних ситуаціях моральність залишається єдиною опорою людини. Регулятивна функція моралі пов'язана із світоглядною, оцінювальною, іншими, спирається на них й забезпечує погодження поведінки індивідів й інших соціаль­них суб'єктів.

Світоглядна (або ціннісно-орієнтаційна) функція моралі визначає мораль як складову часину узагальнених та певним чином субординованих поглядів особистості, спільноти, су­спільства на зміст та характер моральних відносин. Мораль вміщує у собі життєво важливі для людини орієнтири. Вона не тільки є зведенням правил поведінки, а ще й обґрунтовує моральні вимоги. Моральна свідомість виводить людину на вищі моральні цінності, перш за все, на поняття сенсу життя. Це уявлення про призначення людини, мету життя, щастя, гідність тощо, що орієнтують на втілення цих цінностей у лі­нії поведінки, діяльності людини. Для цього моральна філосо­фія має з'ясувати і картину світу, і місце людини у ньому, і ставлення людини до світу і до себе. У моральній філософії (теоретичному рівні свідомості) світоглядні позиції базують­ся на етичних поняттях (добра, зла, справедливості тощо). Реалізуючи свої основні властивості (імперативність, норма­тивність, оцінювальність), мораль допомагає у формуванні суспільного ідеалу, вирішенні завдань суспільного життя, ро­зумінні процесів, що відбуваються. Таким чином, мораль іс­нує як певна і цілісна система моральності, що має власні за­соби впливу на суспільні процеси.



Оцінювальна функція моралі реалізується через мораль­ну оцінку (самооцінку), яка є виразом морального переко­нання особистості та громадської думки. Моральна оцінка здійснюється за допомогою понять моральної свідомості: доб­ро, зло, благо, справедливість, совість, гідність, честь тощо. У моральній свідомості реальне, суще зіставляється із належ­ним, ідеальним. Моральні оцінки носять універсальний ха­рактер, поширюються на всі дії, вчинки людини, соціальних суб'єктів. Мораль оцінює соціальні явища і процеси зі своїх критеріїв.

Пізнавальна функція. Моральна свідомість бачить світ через призму добра і зла, обов'язку та відповідальності. Це є осмислення сенсу явищ за допомогою критерію людиномір-ності. Людина завжди шукає свою дорогу (шлях) у житті. Пізнання життя, вибір свого шляху здійснюється з позицій моральних критеріїв власними зусиллями. Щоб зрозуміти мо­ральний сенс того, що існує і здійснюється у житті, необхідно до нього якось морально ставитись, для чого важливим є пізнання історичної й моральної необхідності. Зацікавлений погляд на світ, людей, самого себе дає можливість оцінити перспективи, отримати цілісне уявлення про сенс людського буття і власного. Так, за допомогою моралі людина пізнає світ морального життя, свій внутрішній світ, внутрішній світ ін­ших людей, власні та людські моральні якості. Пізнання здій­снюється з позицій загальнолюдських моральних цінностей, морального ідеалу, розуміння соціального та морального про­гресу. Моральні якості людини як складники її загальної куль­тури є важливою умовою будь-якого пізнання, у тому числі, наукового і художнього. У моральному пізнанні відіграють значну роль моральні почуття, інтуїція, а також віра. У про­цесі пізнавальної діяльності особистості формуються уявлення про зміст моральних відносин на почуттєвому та раціонально­му (теоретичному) рівнях, що дозволяє розуміти моральну сутність існуючого і прогнозувати розвиток подій. Зрозуміло, що пізнавальна функція моралі тісно взаємодіє із світогляд­ною, оцінювальною, виховною та є продовженням функції со­ціалізації.

‡агрузка...

Конкретизацією функції соціалізації індивідів або гумані­зуючої функції моралі є виховна, де простежується свідоме, цілеспрямоване виховання людини на загальнолюдських та конкретно-історичних моральних цінностях. Виховна функція моралі здійснюється через формування особистості, розвитку її самосвідомості, механізмів соціальної, зокрема, моральної саморегуляції, самовдосконалення. Без виховного процесу не­можливо передати моральні цінності, досвід одного покоління іншому, вистраждані народами світу загальнолюдські ціннос­ті, надбання сучасників. Неможливі й становлення та розви­ток моральної особистості. У центрі виховного процесу — моральне виховання, зусиллями якого й формується духовний стрижень особистості, механізми її саморозвитку, морального самовдосконалення. Мораль привчає людину дотримуватись правил поведінки, виховує здатність керуватися ідеалами доб­ра, істини, прекрасного, вічного, обирати відповідну лінію по­ведінки, самовдосконалюватися, тобто формує певний тип особистості з її загальною й моральною культурою. Моральні погляди на мету, сенс життя, розуміння людиною обов'язку, відповідальності перед іншими людьми, оволодіння мораль­ною культурою спілкування, почуттями гідності, честі форму­ються й викристалізовуються у процесі виховання та діяльнос­ті, тобто соціалізації. Разом із світоглядною та іншими виховна функція моралі (або мораль) допомагає виробити нормативний код, що спрямовує на певний алгоритм пове­дінки.

У суспільстві, тим паче диференційованому, сучасному у різних соціальних груп (спільнот демографічних, етнічних, професійних, територіальних тощо), політичних угруповань, різних громадських об'єднань, особистостей що до них нале­жать, існують власні інтереси, які не тільки не сходяться чи розходяться, а й нерідко бувають протилежними, непримири­мими, що призводить до суперечностей у соціальній практиці, аж до антагоністичних. Мораль разом з іншими формами ду­ховного життя і соціальними інститутами через свої цінності, механізми знаходить шляхи примирення, залагодження, знят­тя суперечностей заради єдності, цілісності суспільства відпо­відно до ідеалів добра, справедливості, гуманізму. Це і є функ­ція гармонізації людських і суспільних відносин. На наш погляд, функції соціалізації індивідів та гармонізації суспіль­них відносин є ведучими, а інші — похідними від них, хоч та­ка точка зору ще не панує серед філософів моралі.

Виокремлення соціальних функцій моралі є дещо умо­вним. У реальному житті вони злиті, нерозривні, взаємодо­повнюють одна одну, діють у єдності. Мораль одночасно і орієнтує, і регулює, і оцінює, і виховує людину. У цілісності функціонування виявляється унікальність її впливу на життя людини, спільноти, суспільства. За допомогою своїх функцій мораль здійснює об'єднання, гармонізацію суспільних, групо­вих та індивідуальних інтересів.

Структура моралі.

Мораль є складним полісистемним явищем. В етичній лі­тературі більшість дослідників умовно виділяє у моралі дві відносно самостійні, але тісно взаємопов'язані сфери: мораль­ну практику і моральну свідомість.

Моральна практика, це, перш за все моральна діяль­ність відносин особистостей і моральні відносини. Моральні відносини розглядаються як такі, що визначають собою і ді­яльність, і свідомість, і те, що безпосередньо відбивається у них — ставлення людини до інших людей, до суспільства, йо­го інституцій і спільнот, до самої себе. У моральній практиці реалізуються моральні почуття, уявлення, вона формує процес життєдіяльності суспільства й особистості.

Моральної діяльності у чистому виглядів не існує, оскільки мораль присутня, пронизує усі сфери життя, усі види діяль­ності людини. Тому варто і точніше говорити про моральні аспекти будь-якої діяльності (професійно-трудової, суспільно-політичної, науково-пізнавальної, сімейно-побутової, худож­ньої тощо). Будь-яка дія чи відсутність її — це вчинок, що вбирає у себе роботу свідомості (почуттєві, мисленні, вольові компоненти) й об'єктивацію її у результаті. Нерідко з мо­ральною діяльністю пов'язують філантропічні дії, гуманітарну допомогу, моральне просвітництво, моральне виховання то­що. Але моральний бік цих й інших видів діяльності, різних заходів може тільки зовні бути схожим на морально зацікав­лене, справедливе ставлення до людей, наповнене суспільним сенсом, чи видаватись за гуманістичне ставлення, а дійсні мо­тиви, внутрішні збуджувальні сили можуть бути позамораль-ними, а то й аморальними (користь, винагорода, страх пока­рання, бажання видавати себе за доброго та справедливого, тобто за іншого тощо). Діяльність, лінія поведінки людини складається з окремих вчинків, які характеризуються наявніс­тю мотивів і мети, заради яких вони здійснюються. Тому моральна складова (аспект) вчинку може бути зрозумілою при аналізі його структури, що має вигляд своєрідного ланцюжка: потреба—інтерес—ціннісна орієнтація—ідеал— мета—мотив—вибір засобів досягнення мети—реалізація мо­тиву, або дія (акт)—результат—оцінка результату—наслід­ки—оцінка наслідків і знову повторення ланцюжка у новому вчинку.

Залежно від потреб, інтересів формуються: ідеали — як бажаний досконалий зразок, еталон; мета — як практичне завдання; ціннісні орієнтації, що спрямовують діяльні акти; мотиви — як внутрішні збуджувальні до дій сили; вибір варі­антів, засоби виконання дій. Завершується це вольовим актом (дією), що дає бажаний чи протилежний результат, а потім громадська думка або (і) сама особистість оцінюють і моти­ви, і результат, а якщо бувають наслідки, спричинені такими діями, результатами, то дається оцінка й наслідків. Отже, мо­ральний аспект будь-якого вчинку визначається, виражається у системі мотивів і оцінок. Людина як істота оточуючого се­редовища (природного і соціального) без внутрішніх джерел життєзабезпечення не може не діяти, не здійснювати вчинків. Але ціннісне значення, сенс кожен вкладає свій, виходячи з власного досвіду, власного, групового чи суспільного інтересу, потреби. Вчинок, з такого погляду, є цілісним явищем, що містить у собі нерозривну єдність суб'єктивного (мотив) і об'єктивного (результат), а також зовнішні умови його здійс­нення. Отже, вчинок може визначатись як об'єктивно-реалі­зований мотив, або суб'єктивно-мотивований результат.

Сукупність вчинків, моральних аспектів діяльності соці­альних суб'єктів складає своєрідну тканину, сітку моральних відношень суспільства, спільнот. Моральні відносини є одним із видів суспільних відносин. їх специфіка у тому, що: 1) вони виникають і реалізуються не стихійно, а свідомо, цілеспрямо­вано, вільно стосовно вищих моральних цінностей; 2) у про­цесі моральних відносин реалізуються моральні цінності; 3) моральні відносини не існують у стерильному, чистому ви­гляді, вони пронизують економічні, політичні, етнічні, релігій­ні та інші відносини. Тому у них відбиваються особливості культури етносів, націй, релігій, політики держав. Стійкість, повторюваність окремих складових моральних відносин зна­ходить відображення у звичаях, традиціях, ритуалах тощо. Та­ким чином, моральні відносини — це ті зв'язки і залежності, у які включаються люди у процесі життєдіяльності на основі вироблених суспільством вимог і особистих переконань. Тому моральні відносини — це система цінностей, що реалізується у суспільстві. їх зміст визначається системою моральних норм, принципів, оціночних уявлень, що реально панують у відповідній сфері життєдіяльності чи суспільстві взагалі.

Як особливий тип суспільних відносин моральні відносини можна класифікувати за основними видами (сферами) жит­тєдіяльності людей: у економічній чи професійно-трудовій, суспільно-політичній, науково-пізнавальній, сімейно-побуто­вій та інших сферах. Моральні відносини можуть відрізнятися залежно від об'єкту: ставлення до дітей, жінок, людей похи­лого віку, до праці, до держави, її інституцій тощо. У мо­ральних відносинах людина є і суб'єктом їх, оскільки реалізує свої ціннісні орієнтації, цілі, вчинки, і об'єктом, тому що вони існують незалежно від неї, і накладають на неї певні обов'язки.

Отже, моральні аспекти діяльності і моральні відносини складають об'єктивовану, виражену у поведінці, соціальних зв'язках сторону моралі. Моральна практика закріплюється у суспільних норовах, звичаях, традиціях. Вона складає цінніс­ний каркас суспільних відносин у кожній сфері життєдіяль­ності зокрема, надаючи їм людського виміру.

Ідеальну сторону моралі становить моральна свідомість. Моральна практика і моральна свідомість завжди взаємоді­ють, взаємозумовлюють одна одну. Від практики до свідомос­ті, від свідомості до нової практики. Моральна практика від­бивається у моральній свідомості, а остання надає нормативний зразок поведінки (належне, ідеальне), стосун­ків. Разом з тим, співвідношення між практикою і свідомістю може мати різний ступінь відповідності. Критерієм їх відпо­відності чи невідповідності є дотримання норм моралі, які ви­ступають як момент істини. У єдності моральної практики і моральної свідомості й функціонує мораль як складне, супе­речливе соціальне явище.

 

 

Tema 5


1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 |


Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.008 сек.)