Соціальна робота з людьми похилого віку

оціальна робота з лк дьми пізньої дорослості і людьми похи­лого віку займає пріоритетне місце в системі соціального за-" хисту населення.

Пізня дорослість по праву займає важливе місце в житті людини^ На думку американських дослідників, якщо вважати, що цей період починається після 60 років, то для декого він може продовжуватись ще 40 років. В окремих суспільствах люди в роки своєї пізньої дсй рослості займають офіційний стан "старійшин". У різних суспільства^ старі люди часто сприймаються крізь призму стереотипів. За р&- зультатами опитувань населення в різних країнах світу виявилось що існують як позитивні, так і негативні уявлення про старих людейЦ що впливає на ставлення до них суспільства. Ці стереотипи заважай ють сприймати людей похилого віку диференційовано, як індивід^ умів, які дійсно мають між собою певні розбіжності і можуть сприяти виникненню соціальних установок і дій, які відбивають у них бажанн<| брати активну участь у повсякденній праці і проведенні дозвілля.

Негативні стереотипи:

• більшість старих людей бідні;

• більшість старих людей не можуть звести кінці з кінцями череі інфляцію;

• у більшості старих людей є житлові проблеми;

• старі люди, як правило, слабкі і хворі;

• старі люди не є політичною силою і потребують захисту;

• більшість старих людей погано справляється з роботою; npaf цездатність, продуктивність, мотивація, здатність сприймати не визну, творча активність у них нижчі, ніж у молодих праціе ників. вірогідність нещасних випадків у людей похилого ві» вища, ніж в інших;

• у старих людей знижуються інтелектуальні здібності, погіршуєть| ся пам'ять, у них нижча здатність до навчання;

• старі люди часто інтелектуально регідні і догматичні, більшіс з них закостеніли у своїх звичках і не здатні їх змінювати;

• більшість старих людей живуть в соціальній ізоляції і стра ють від самотності, утримуються в будинках для престарілих^

Позитивні стереотипи.

• старі люди відносяться до досить заможної частини населення!
працюючі члени суспільства щедро забезпечують їх пенсіями.д
допомогами.

-326-

• старі люди є потенційною політичною силою, вони голосують і беруть участь у політичному житті, вони єдині і їх багато.

• старі легко сходяться з іншими людьми, вони добрі і привітні.

• більшість з них відрізняється зрілістю, життєвим досвідом і мудрістю, вони цікаві люди.

• більшість старих людей вміють слухати і особливо терплячі відносно дітей.

• більшість старих людей відрізняються добротою і щирістю щодо своїх дітей і онуків.

Науковий інтерес до проблем старості з'явився у зарубіжних дос­лідженнях в 60-х роках минулого століття. Для позначення байдужої установки щодо старих людей використовується термін "ейджизм". Ейджизм — соціальна установка, що постає у невиправдано високій оцінці молодості і дискримінації старих людей.

Ряд досліджень показали, що установки щодо старих людей не­рідко амбівалентні, внутрішньо протилежні. їх часто вважають і муд­рими, і не сповна розуму; добродушними та буркотунами, завжди чимось невдоволеними; такими, що виявляють турботу про оточен­ня, і водночас байдужими, некомунікабельними.

В різних культурах і спільнотах протягом історії формувалося шанобливе ставлення до людей похилого віку. Як краще виявляти турботу про слабких і старих членів суспільства — питання, яке хви­лює всіх: самих старих людей, членів їхніх родин, політиків. Турбота про престарілих — частина політики суспільства. За останнє десяти­річчя в ряді країн (наприклад, у Великобританії, Швеції, Данії, Нідер­ландах, Австралії) у цій сфері відбулися великі зрушення — як в мисленні, так і в реальному житті. З одного боку, вони були викликані тиском престарілих людей і членів їхніх родин, з іншого — це резуль­тат дій політиків, які бажають знизити швидко підвищені витрати плат­ників податків на догляд за людьми похилого віку, по-третє — підвищи­ти ефективність і рентабельність усіх видів турботи про престарілих.

Тиск з боку осіб, які отримують догляд, тобто престарілих, особ­ливо сильний у країнах, де існує організоване лобі престарілих лю­дей. У Швеції, наприклад, 30% людей похилого віку входять до асоціації пенсіонерів, які відстоюють свої права та інтереси в орга­нах місцевого і центрального управління. Навіть в країнах, де таких організованих груп мало, урядові чиновники зрозуміли, що до ба­жань людей похилого віку та їхніх сімей необхідно прислухатись і що слід враховувати їхні потреби. В цілому, політики, вислухавши своїх виборців, визначили три основні цілі діяльності, які повинні змінити характер турботи про людей похилого віку.

Перша мета — досягти максимально можливої інтеграції старих

-327-

людей у суспільство, одночасно намагаючись поліпшити умови їхнього життя і якість догляду за ними. Вона зумовлює підвищену турботу про тих, хто проживає в будинках для престарілих та інших закладах такого типу. Крім того, вона зумовлює пом'якшення режиму в існую­чих будинках для престарілих і, по можливості, переведення старих людей із цих закладів додому чи в денний стаціонар.

Друга мета — визнання навантаження турбот і стресів, які ляга­ють на тих, хто здійснює такий догляд, і розробка програми допо­моги цим людям для того, щоб попередити ефект "вигоряння". Сьо­годні в різних країнах політики починають визнавати роль членів родини у догляді за людьми похилого віку і вважати таких осіб пра­цюючими, а іноді навіть клієнтами (поряд з тими, за ким вони догля­дають), такими, що мають право на допомогу від держави. Політики Великобританії у своїх заявах підкреслюють, що особам, які здійсню? ють догляд за престарілими, у першу чергу потрібна практична підтримка. У Швеції, відповідно до діючого законодавства, органи місцевого управління повинні прислуховуватись до вимог осіб, які забезпечують догляд за людьми похилого віку, і надавати їм підтримку* З 1989 року вона виявляється, зокрема, в наданні оплачуваної відпуст* ки протягом ЗО днів, причому ці гроші вважаються страховими вип­латами по хворобі. У Великобританії і Австралії питання відпочинку для людей, які протягом тривалого часу доглядали за престарілими, виносилося на загальнонаціональне обговорення.

Третя мета — стримування цих витрат, підвищення ефективності і рентабельності програми з догляду за престарілими. На витратах» головним чином, фокусують увагу ті країни, які намагаються скоро­тити обсяг соціального забезпечення для всіх вікових груп. Тим не менше, це завдання входить до порядку денного і тих країн, які надають великого значення соціальному забезпеченню. У Нідерлан*| дах, наприклад, перед комітетом з фінансування охорони здоров'я,; було поставлене завдання розробки стратегії підвищення обсягу,; допомоги і зниження витрат за умов старіючого населення. Так само нова австралійська стратегія догляду за престарілими зводиться до;, ефективного і виправданого використання громадських коштів.

У більшості країн для того, щоб задовольнити потреби людей похи» лого віку, які невпинно підвищуються, і осіб, які за ними доглядають^ ведеться робота зі зміни культурних традицій, які глибоко вкоренилися, включаючи суспільну свідомість, моделі поведінки і звичаї. Крім тоіщ\ вважається, що необхідно подолати опір, яким населення зустрічає спроби передачі на потреби людей похилого віку мізерні кошти, які відведені на фінансування інших соціальних програм.

Період старості тісно пов'язаний із зміною соціального статусу

-328-

людини. Соціологи називають зміну ролі і ^нтийт й:'--²²'^" статусу, яка проходить через усе життя. ЩеТІЗІЙчїЯЙ^ готують людину до вирішення завдань ранньої f^S^&SSHS^' кові ролі і обов'язки ранньої дорослості — до втьтнтттти^ завдань середньої дорослості. Однак зміни статусу, ^ „рйам*"!""* пізній дорослості, можуть мати ряд суттєвих розбіжиоетвй^^вхід до життя пенсіонера чи вдівця (вдови), так само як і пристосування до погіршення здоров'я, часто служило сигналом втрати влади/івідйо-відальності і автономії. З іншого боку, вихід на пенсію може означа­ти появу вільного часу, який людина вправі присвячувати своїм за­хопленням, а поява правнука — можливість частіше бачитися з рідни­ми. Смисл, який вкладається в події-маркери — чи зміна статусу, — часто є не менш (а іноді і більш) важливим, ніж самі ці події.

Таким чином, вплив на життя людини багатьох подій, які відбува­ються в пізній дорослості, залежить великою мірою від того смислу, який вона вкладає в ці події. Наприклад, хтось може вважати вихід на пенсію сигналом кінця своєї корисності як продуктивного праців­ника чи безповоротної втрати головної частини власної ідентичності — як водія вантажівки, дантиста, танцівниці чи керівника корпорації. Але для людини, яка ненавидить свою роботу на заводі чи фабриці протягом останніх тридцяти років, пенсія може означати і дещо інше. Для такої людини вихід на пенсію може бути звільненням від стомли­вої і нудної роботи і необхідності підкорятися начальству. (Одним із факторів адаптації виходу на пенсію є ненависть до своєї роботи).

Задоволеність життям і успішність пристосування до неї у пізній дорослості залежать від багатьох факторів. Але така задоволеність незначною мірою залежить від віку. Найважливішим фактором вва­жається здоров'я. Гроші, соціальне і сімейне становище, житлові умови, рівень спілкування з оточенням і навіть можливість безоплат­но користуватися транспортними засобами також є важливими фак­торами, від яких залежить, чи задоволена людина похилого віку жит­тям чи ні. Перспективи людини на майбутнє в ранні періоди дорос­лості також впливають на задоволеність життям у період пізньої дорослості. Більшість учених схильні вважати, що розвиток людини продовжується все життя, і тому розглядають пристосування до ста­ріння як розвиток більш ранніх стилів життя особистості.

Людина краще пристосовується до життя пенсіонера, якщо вона підготовлена до виходу на пенсію. Виділяють три частини підготовки до виходу на пенсію.

"Скидання обертів". З віком люди починають звільнятися від ряду трудових обов'язків чи звужувати сферу відповідальності, щоб уник­нути різкого спаду активності при виході на пенсію.

-329-

Планування. Люди ретельно планують своє майбутнє життя; на пенсії.

Життя в очікуванні пенсії. Людьми оволодівають турботи про завершення роботи і оформлення пенсії, і вони намагаються уявити -і собі, якою буде їхнє "вільне" життя.

Для більшості людей батьківські обов'язки — якщо, звичайно вони у них були — припиняються у пізній дорослості. Здебільшого, старі подружні пари повідомляють про більшу задоволеність шлю­бом після того, як їхні дорослі діти починають жити окремо. Спочат­ку можуть виникати певні труднощі, тому що, коли не відволікають ні діти, ні робота, людям необхідно заново вчитися жити удвох. Але більшість пар, які виростили дітей і зберегли шлюб, стверджують, що відчувають меншу напругу і більше почуття задоволеності і гар­монії.

Онуки часто є однією із найбільших радостей у цей період. Ряд і досліджень продемонстрував, що у багатьох дідусів і бабусь вини­кають міцні стосунки з онуками. Вони є результатом регулярних контактів, в основі яких — близькість, любов.

Поиск по сайту: