Правовий аспект соціального захисту жінок

Правовий аспект соціального захисту жінок досліджується в kjjj тексті базових міжнародних документів і актів, таких, як Декларш ція про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок' і "Кош венція про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінрк^

Конвенція була прийнята ООН у 1979 році з метою забезпечен повної рівності між чоловіками і жінками у різних сферах життя,] основі встановлення нового міжнародного економічного порядку,,, заснований на рівності і справедливості.

В Конвенції визначається поняття "дискримінація щодо жіноїЩ Це будь-які розбіжності, винятки чи обмеження за ознаками сщ які спрямовані на послаблення чи зводять нанівець визнання, кор| тування чи здійснення жінками, незалежно від їх сімейного станрв ща, на основі рівноправ'я чоловіків і жінок, прав людини і основ нШ свобод в політичній, економічній, соціальній, культурній, громадській чи будь-якій іншій галузях. У статті 3 зазначається, що держави-члени 00Н вживають у всіх галузях, тобто, в політичній, соціальній, економічній і культурній, всі відповідні заходи, включаючи законо­давчі, для забезпечення всебічного розвитку і прогресу жінок ДЯ того, щоб гарантувати їм здійснення і користування правами людини і основними свободами на основі рівності з чоловіками.

Конвенція складається з ЗО статей, в яких визначаються pj можливості жінок у сфері освіти, політичному і суспільному жит сферах зайнятості, охорони здоров'я, економічному, соціальну житті, перед законом, в шлюбі і сімейному житті та інші.

Контроль над дотриманням прав жінок (IWRAW) був організм ний ще у 1985 році на Міжнародній конференції із жіночих пита м. Найробі (Кенія). Із прийняттям Конвенції країни, які ратифік) її, беруть на себе обов'язки вживати всіх необхідних заходів поліпшення життєвого становища жінок, зокрема змінювати підв ни і закони, які є перешкодою на шляху соціального руху жіно| грудень 1993 р. Конвенція була ратифікована 130 країнами світ

IWRAW як загальне формування являє собою мережу of зацій, активістів, учених, яка спрямована на відновлення прав Щ

Керівництво здійснюється Центром зв'язку і ресурсів, який розміще­ний в Інституті Хампфрі із Громадських питань при Університеті шта­ту Міннесоти (США).

Перша конференція жінок відбулась під егідою ООН. На ній була прийнята декларація Генера/іоної Асамблеї ООН, в якій 1975-1985 роки були проголошені Десятиріччям жінок. II конференція відбу­лась у 1980 році у Копенгагені і прийняла Програму дій на другу половину Десятиріччя жінки. Третя конференція в Найробі у 1985 році затвердила стратегію подальшого розв'язання жіночих проблем. Розроблена стратегія окреслює програму дій на національному, регіо­нальному, міжнародному рівнях для сприяння більшій рівності і за­безпеченні рівних можливостей для жінок: рівність, розвиток, мир. Платформа дій, яка рекомендує конкретні кроки, спрямована на при­скорення процесу втілення Стратегії подальшого розв'язання жіно­чих проблем в реальність.

IV-a Всесвітня Конференція жінок пройшла з 4 по 15 вересня 1995 року в м. Пекіні. Скликана ООН, конференція прийняла Платформу дій, яка сконцентрована на ключових питаннях, які торкаються більшості жінок: бідність; доступ до освіти, медичного обслугову­вання, інших послуг; насилля над жінками; вплив на жінок воєнних та інших видів конфліктів у суспільстві; жінки, економічні структури і політика (жінки, робота, сім'я); нерівність жінок в питаннях влади і в прийнятті рішень, які пов'язані із службовим і соціальним просуван­ням жінок; законні права жінок; засоби масової інформації і жінки; жінки і навколишнє середовище.

На IV-й Всесвітній Конференції були поставлені такі загальні зав­дання:

• оцінити роботу, яку проведено, стратегію розв'язання жіночих проблем, яку вироблено Конференцією 1985 року в Найробі;

• звернути особливу увагу на ключові проблеми, які стосуються більшості жінок: участь у прийнятті важливих рішень, бідність, низький життєвий рівень, охорона здоров'я, освіта, права жінок тощо;

• створити соціальні умови для особистісного зростання жінок, які готові сміливо вирішувати питання політичного, економічно­го і наукового розвитку, які стоять перед людством XXI сто­ліття.

Конференція прийняла конкретний план дій, який спрямований на Ефективну і чітку діяльність у галузях жіночого рівноправ'я, розвитку

І Миру.

Комісія з питань статусу жінок (CSW) визначила наступні цілі: рівноп­рав'я влади; повний доступ жінок до всіх засобів існування; подолан-

-271 -

ня бідності; сприяння справі миру і захисту прав жінок; залучення нового покоління жінок і чоловіків до спільної діяльності у боротьбі за рівноправ'я.

В Україні на виконання "Конвенції про ліквідацію всіх форм диск­римінації щодо жінок" у загальному і спеціальному (галузевому) за­конодавстві гарантуються права жінок у різних сферах життя. В Ко­дексі про шлюб та сім'ю в статті 5 держава гарантує захист мате-, ринства і дитинства. Наголошується, що материнство в Україні ото­чене всенародною пошаною і повагою, охороняється і заохочується державою. Охорона інтересів матері і дитини забезпечується спе^ ціальними заходами з охорони праці і здоров'я жінок, створення*!, умов, які дають жінкам можливість поєднувати працю з материну ством; правовим захистом, матеріальною і моральною підтримкою^ материнства та дитинства.

В Законі України "і'ро державну допомогу сім'ям з дітьми' розділі V-A визначається порядок соціальної допомоги на дітей од«й ноким матерям. Так, право на допомогу мають одинокі матері, оди­нокі усиновителі (які не перебувають у шлюбі), якщо у свідоцтві щ народження дитини відсутній запис про батька дитини або запис щ батька проведено в установленому порядку за вказівкою матей| вдови та вдівці з дітьми, які не одержують на них пенсію в втрати годувальника або соціальну пенсію. Якщо одинока мати (вдЙ ва, вдівець) уклала шлюб, то за нею зберігається право на отримали допомоги на дітей, які народилися до шлюбу, за умови якщо ці діти не були усиновлені чоловіком (дружиною). Жінка, яка має дітей.яИ особи, з якою вона не перебувала і не перебуває в зареєстрованої^ шлюбі, але з якою вона веде спільне господарство, разом проживає і виховує дітей, права на одержання допомоги, встановленої на одиноким матерям, не має. При реєстрації цією жінкою шлюбуї особою, від якої вона має дітей, допомога на дітей, народжениХфі цієї особи, не призначається.

Допомога на дітей одиноким матерям призначається за наявні довідки органів запису актів громадянського стану про підстави сення до книги записів народжень відомостей про батька ди"п| призначається незалежно від одержання на дітей інших видів ді моги, передбачених Законом, і надається у розмірі: 10 відсотків житкового мінімуму для дитини відповідного віку — одиноким рям, одиноким усиновителям (вдовам, вдівцям), які мають дітей до 16 років (учнів — до 18 років).

У ситуаційному аналізі "Становище дітей та жінок в Україні" nU люється, що на реалізацію взятих Україною зобов'язань у сфер»^ рони материнства та дитинства та національних нормативних ан

цій сфері спрямовані державні програми, що затверджуються Прези­дентом України та Кабінетом Міністрів. Крім того, органи виконавчої влади затверджують Переліки заходів, Плани дій, які конкретизують названі Програми.

Основними документами у цій сфері є:

• Довгострокова програма поліпшення становища жінок, сім'ї, охорони материнства і дитинства, затверджена Постановою КМУ від 28.07.92 № 431;

• Програма запобігання торгівлі жінками та дітьми, яка затверд­жена Постановою КМУ від 25.09.1999 № 1768;

• Національний план дій щодо поліпшення становища жінок та сприяння впровадженню тендерної рівності у суспільстві на 2001-2005 роки, яку затверджено Постановою КМУ від 06.05.2001 № 479.

"Довгострокова програма поліпшення становища жінок, сім'ї, охорони материнства і дитинства" була прийнята ще в період ство­рення української державності, коли економічні негаразди негативно позначились на соціальному, економічному, політичному становищі дітей і сім'ї". На той час у суспільному виробництві України працювало понад 12 млн. жінок, що становило майже половину всіх працюючих. Із загальної кількості зайнятих у виробництві 3,3 млн. трудівниць ви­конували роботу вручну, близько 410 тис. працювали у багатозмінно­му режимі. На роботах з шкідливими умовами праці, які дають право на додаткову відпустку і скорочений робочий день, було зайнято понад 2,6 млн. жінок. У сільському господарстві, особливо в рільництві, овочівництві, садівництві, на тих ділянках, де переважає ручна праця, в основному трудилися жінки (90 процентів загальної кількості пра­цюючих).

На фоні високої зайнятості у виробництві і за значної переваги (61,1 процента) спеціалістів з вищою і середньою спеціальною осві­тою жінки обіймали в основному нижчі посади. Питання підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації трудівниць вирішувались недостатньо на усіх рівнях управління.

Подвійне навантаження на жінок (виробництво і домашнє госпо­дарство), недоліки в організації їхньої праці, охорони здоров'я і соціально-побутового обслуговування значно ускладнювали життя жінок, що позначилось на їхньому здоров'ї, благополуччі сім'ї, на вихованні дітей.

Демографічна ситуація в Україні характеризувалась низькою на­роджуваністю і відносно високим рівнем загальної та дитячої смерт­ності, невеликою тривалістю активного періоду життя людини, поши­ренням бездітності. Високим залишався рівень мертвонароджуваних

-273-

_v „су псе—* "^{РИПаВаЛ}° *£

методом реї^у „остатнього рівня _поСідала перші ^

'через склад)"»а«Р' _гі„_ейдао *ит™ "^ow*"»"*"•„» ■. база аку^рсьі«=-^п,,^°^Л™аснй_М»»^мога" ' "S°oro і»ло«Я

^^гїдаЬй^ "^{я орган}

Жінки "^epe6S„oi V* ^У J ™vчасу трубний». «/Яма. _Іривалістю "P°f "^еному Р°^ХчУдА "Р^І⁰™ зЯІ _в^Рддала «Р^/Хті «ano"*^P₀t°b лише 0,8 °%»$£М

розширення пільг Щ

Забезпечення соціально-економічних і правових гарантій щодо соціальної захищеності жінки можливе лише на основі значного роз­витку продуктивних сил суспільства, підвищення ефективності еко­номіки, сприяння адаптації жінки в умовах нової економічної ситуації.

З метою формування раціональної зайнятості жінок, удоскона­лення мережі їх професійної підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації та поліпшення умов праці в Довгостроковій програмі визнали актуальні для того періоду розвитку держави напрямки соціального захисту жінок, багато з яких не втратили своєї значу­щості і на початку XXI століття. Зокрема такі з них, як:

• розробка і реалізація програми "Зайнятість жінок", в якій пе­редбачається комплекс заходів щодо створення та раціональ­ного розміщення технічно оснащених робочих місць, цехів (дільниць) для використання на них переважно праці вивільню­ваних у ході змін в організації виробництва жінок, одиноких і багатодітних жінок, осіб молодше 18 років, розширення діючих дільниць і цехів надомної праці;

• підготовка пропозицій щодо запровадження економічного сти­мулювання і пільг для підприємств і організацій, що приймають на роботу жінок, які мають неповнолітніх дітей, на умовах не­повного робочого дня та гнучкого графіку роботи;

• забезпечення через центри зайнятості першочергового влашту­вання на вільні робочі місця та вакантні посади одиноких жінок, удів, багатодітних жінок і тих, які виховують дітей-інвалідів, жінок, які звільняються з місць позбавлення волі;

• створення умов для підвищення кваліфікації і перепідготовки жінок, вивільнюваних у ході змін в організації виробництва, та професійної адаптації жінок, які повертаються на робочі місця після відпустки по догляду за дітьми;

• перегляд з урахуванням заявок підприємств, організацій, уста­нов переліку професій, за якими здійснюється підготовка про­фесійно-технічними училищами з метою розширення навчання дівчат за професіями, пов'язаними із обслуговуванням сучас­ної техніки і технології на виробництві, в сфері послуг і сільському господарстві;

• визначення підприємств і окремих виробництв, де нічна праця жінок не викликана особливою необхідністю, установлення умов, порядку і строків виведення з нічних змін жінок, передусім тих, які мають дітей віком до 14 років і дітей-інвалідів;

• сприяння адаптації жінок в умовах нової економічної ситуації, створення курсів навчання жінок основ бізнесу та надання до-

-275-

помоги організаціям і окремим особам, які відкривають цен навчання жінок новим професіям;

• заснування телерадіопрограм для навчання жінок основ бі су і підприємництва та з питань правового захисту жіноя умовах ринку,

• визначення переліку завершених науково-технічних роз технологій, спрямованих на вивільнення жінок з виробниц важкими і шкідливими умовами праці, запропонування їх підщ мствам для впровадження;

• проведення науково-практичних робіт для: вивчення стану ров'я жінок і підлітків з урахуванням соціальних і медик логічних факторів, що впливають на формування загальї професійно зумовлених і професійних захворювань, для оЯ грунтування профілактичних заходів; опрацювання психофіщИ логічних критеріїв оцінки вікостатевої працездатності підлгни з урахуванням стану здоров'я;

• розробка списку виробництв, професій і робіт з важкими та шкідливими умовами праці, на яких забороняється застосуван­ня праці жінок і осіб молодше вісімнадцяти років;

• розробка норм гранично допустимих навантажень для жінок і осіб молодше вісімнадцяти років при підніманні та перемі важких речей вручну;

• підготовка проекту Закону про скорочення тривалості р го часу для жінок, встановлення неповного робочого дня неповного робочого тижня жінкам на їх прохання незал-від наявності дітей і їхнього віку;

• запровадження статистичної звітності про становище жінок, дітей та створення загальнодержавного банку даних з цих; тань; забезпечення публікацій з відповідних статистичних мі ріалів і даних соціологічних обстежень;

• розвиток системи обміну з міжнародними організаціями, довими й неурядовими структурами статистичною, соціо. ною інформацією щодо проблем жінок, сім'ї, дітей.

Наступним важливим кроком щодо поліпшення становища була "Програма запобігання торгівлі жінками та дітьми. її няття було викликано появою таких соціальних явищ, як незаю вивіз за кордон дітей-сиріт і дітей, які залишилися без піклуї батьків, розвиток секс-бізнесу в країні. Завдання, які визнач» цим документом, увійшли до програм соціальної роботи у сої них службах і спеціалізованих організаціях і установах по р< жінками, державних органів влади;

• провести аналіз відповідності законодавства України з п

захисту прав та інтересів жінок і дітей нормам міжнародного права, за результатами подати Кабінетові Міністрів України відповідні пропозиції;

• визначити додаткові заходи щодо запобігання зростанню без­робіття серед жінок, випускників шкіл та інших навчальних зак­ладів у рамках реалізації Програми зайнятості населення на 1997-2000 роки, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 31 грудня 1996 р. № 1591 (1591-96-п);

• вивчити та узагальнити Міжнародний досвід запобігання і бо­ротьби з торгівлею жінками та дітьми, надання допомоги жерт­вам таких дій і подати Кабінетові Міністрів України відповідні пропозиції. Видати збірник матеріалів з цих питань;

• організовувати здобуття безробітними жінками професій, що користуються попитом на ринку праці. Продовжувати прове­дення регіональних семінарів для жінок "Моя власна справа";

• запровадити статистичну звітність про злочини, передбачені стат­тями 124-1 та 115-2 Кримінального кодексу України (2001-05), скоєних стосовно жінок та дітей;

• створити банк даних стосовно фізичних та юридичних осіб, які внаслідок проведення оперативно-розшукових заходів, попе­реднього розслідування, судового розгляду чи перевірки інфор­мації, що надійшла каналами Інтерполу з інших країн, потрапи­ли в поле зору правоохоронних органів як причетні до торгівлі жінками та дітьми і до поширення проституції;

• вивчити можливість запровадження страховими компаніями обо­в'язкового страхування життя і здоров'я осіб, які наймаються (направляються) на роботу за кордон, за рахунок підприємств та організацій, що забезпечують їх працевлаштування. Запро­вадити реєстрацію таких осіб у Державному реєстрі фізичних осіб — платників податків та інших обов'язкових платежів;

• підготувати пропозиції щодо підвищення відповідальності підприємств, установ, організацій усіх форм власності, що орга­нізують виїзд та працевлаштування громадян за кордоном, у зв'язку з нещасними випадками, у тому числі тими, що призве­ли до смерті зазначених громадян під час виконання ними обо­в'язків за укладеними контрактами (договорами) на працев­лаштування, а також у період слідування цих громадян до місця працевлаштування, визначеного роботодавцем;

• розробити та запровадити в установленому порядку облік гро­мадян України, які, перебуваючи за кордоном, опинились у полі зору або були затримані правоохоронними чи іншими орга­нами країн перебування за заняття проституцією з використан-

-277-

ням ідентифікаційного номера з Державного реєстру фізичі осіб — платників податків та інших обов'язкових платежів; розробити методики розслідування злочинів, пов'язаних з ті гівлею людьми, у тому числі жінками та дітьми, а також з конними діями щодо усиновлення. Вивчити питання про сті рення у складі правоохоронних органів спеціальних служб б займалися боротьбою з такими злочинами, організацією модії з правоохоронними органами інших країн; посилити вимоги та контроль за діяльністю юридичних осіб, мають ліцензії на посередництво у працевлаштуванні на рі за кордоном, здійснити перевірки відповідності цієї діяльні виданим ліцензіям;

вжити заходів до подальшого спрощення вирішення питань вернення в Україну громадян, які стали жертвами злочинЯ пов'язаних з торгівлею людьми, сексуальною та іншою експлу­атацією, а також фінансування консульських установ на ці цілі; проаналізувати практику дотримання Порядку передачі дітей, які є громадянами України, на усиновлення громадянам Украї­ни та іноземним громадянам і здійснення контролю за умовами їх проживання у сім'ях усиновителів, затвердженого постано­вою Кабінету Міністрів України від 20 липня 1996 р. №*И1 (775-96-п), та Положення про порядок організації направл дітей на оздоровлення за кордоном, затвердженого псх вою Кабінету Міністрів України від 2 березня 1998 р. Мв (263-98-п);

вжити заходів до залучення позабюджетних коштів для к| тування малого бізнесу і підтримки підприємницької діяли жінок;

сприяти створенню реабілітаційно-кризових центрів і при для жінок та дітей, які потерпіли від насильства чи стали вами торгівлі людьми. Надавати цим закладам організаі методичну та матеріальну допомогу; забезпечити створення на базі центрів соціальних служб] молоді постійно діючих "гарячих ліній" зв'язку, "телефоні віри", соціально-правових консультацій для жінок та діті потерпіли від насильства чи стали жертвами торгівлі люді запровадити проведення щорічних нарад-семінарів з меті ординації зусиль органів виконавчої влади, органів місі самоврядування, громадських організацій, благодійних і визначення заходів із запобігання торгівлі жінками та ді проводити разом з ЮНІСЕФ, українськими громадськими нізаціями та центрами соціальних служб для молоді цикл

ональних семінарів для працівників "гарячих ліній" і "телефонів довіри", волонтерів, які працюють з безпритульними дітьми, неповнолітніми, молоддю та жінками потенційної групи ризику, надавати їм постійну методичну, інформаційну та практичну допомогу з питань запобігання насильству, торгівлі жінками та дітьми;

• розробити і запровадити систему підготовки та перепідготовки спеціалістів органів та закладів освіти, соціального захисту, со­ціальних служб для молоді з питань запобігання насильству над жінками та дітьми і торгівлі ними;

• провести семінари з питань запобігання насильству над жінка­ми та дітьми і торгівлі ними, із розроблення механізмів допомо­ги жертвам цих злочинів: з працівниками дипломатичних пред­ставництв та консульських установ; з працівниками відділів реє­страції актів громадянського стану, нотаріусами; з працівника­ми центральних органів виконавчої влади та громадських орга­нізацій; з працівниками правоохоронних органів, міграційних та прикордонних служб; з працівниками системи освіти, соціаль­ного захисту та охорони здоров'я;

• підготувати та видати для загальноосвітніх навчальних закладів програми, інформаційні матеріали з правового виховання, за­хисту інтересів жінок та дітей;

• забезпечити у загальноосвітніх навчальних закладах професій­ну орієнтацію дівчат з подальшим працевлаштуванням за обра­ною спеціальністю, запровадити в практику роботи цих зак­ладів розповсюдження матеріалів наукового, правового та інформаційного характеру з питань захисту прав жінок, запо­бігання торгівлі ними;

• розробити програми та запровадити у вищих навчальних зак­ладах викладання спецкурсів, проведення навчально-практич­них семінарів, роз'яснювальної роботи з питань запобігання насильству над жінками та дітьми і торгівлі ними;

• започаткувати проведення інформаційно-просвітницької кампанії запобігання торгівлі жінками та дітьми. Створити спеціальний цикл телерадіопередач, окремих рубрик у друкованих засобах масової інформації з метою висвітлення питань запобігання на­сильству щодо жінок та дітей і торгівлі ними;

• забезпечувати систематичне проведення консультативної та ро­з'яснювальної роботи серед дівчат і жінок потенційної групи ризику;

• забезпечити випуск та розповсюдження спеціальних видань (інформаційні бюлетені, брошури, пам'ятки тощо), спрямованих

-279-

проти насильства і торгівлі жінками та дітьми. Заснувати у кованих засобах масової інформації державної форми носії рубрики "Права жінок" та "Права дітей"; організувати створення документальних, публіцистичних І' дожніх фільмів, телерадіопередач з питань правового захі жінок та дітей;

відпрацювати механізм взаємодії з неурядовими організаі зарубіжних країн, метою яких є надання допомоги жерті торгівлі жінками та дітьми;

продовжити співробітництво з відповідними державними нами та неурядовими організаціями Сполучених Штатів ки у проведенні інформаційно-роз'яснювальної кампанії населення України з питань запобігання торгівлі жінкаї дітьми, виконання програми соціально-економічної підт,| жінок України;

підготувати і провести спільний українсько-американський нар з питань запобігання та боротьби з торгівлею жінкаї дітьми, надання допомоги жертвам таких злочинів; розробити та подати Кабінетові Міністрів України проп щодо співробітництва правоохоронних органів України з відпо відними органами тих держав, де торгівля жінками та дітьми набула найбільших масштабів, вивчити питання щодо підготов­ки та укладення угоди між Україною і цими державами про запобігання торгівлі людьми;

продовжувати співробітництво з Міжнародною організаціє міграції у проведенні інформаційно-роз'яснювальної кам серед населення України з питань запобігання торгівлі лю, організації допомоги особам, які стали жертвами таких чинів;

скоординувати дії та системи підготовки працівників прав ронних органів, міграційних і прикордонних служб країн -*| стачальників "живого товару" з метою застосування спілі методів та засобів запобігання торгівлі людьми; ініціювати забезпечення регулярного обміну інформацією» відповідними правоохоронними органами різних країн методів та процедур розслідування і розкриття злочинів, заних з торгівлею людьми, виявлення міжнародних злоч' угруповань, надання статистичних даних та їх узагальнені взяти участь у розробленні проекту Конвенції 00Н проти TJ національної організованої злочинності з урахуванням м< вості включення до неї положень про боротьбу з торги людьми;

280-

• забезпечувати участь у розробленні та реалізації міжнародни>
програм, заходів, спрямованих на посилення боротьби з торгі­
влею жінками та дітьми, захист і надання допомоги особам, як
стали жертвами таких протиправних дій.

Ще одним важливим кроком держави у напрямку покращення становища жінок є "Національний план дій щодо поліпшення ста­новища жінок та сприяння впровадженню тендерної рівності у суспільстві на 2001-2005 роки", який прийнято з метою підвищення ролі жінок у суспільстві та здійснення пріоритетних і першочергових заходів щодо виконання заключних документів Спеціальної сесії Ге­неральної Асамблеї ООН "Жінки у 2000 році: рівність між чоловіками та жінками, розвиток та мир у ХХІ столітті". У цьому документі визначаються напрямки роботи і завдання державних інституцій, орга­нізацій, установ, сектору НДО у сфері суспільного життя, соціально­го захисту, економічної і правової захищеності жінок, такі як:

• підготовка шостої періодичної доповіді про виконання в Ук­раїні Конвенції ООН про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок;

• перепідготовка і підвищення кваліфікації жінок, які повертають­ся з відпустки по догляду за дитиною, посилення організацій­них і правових гарантій для реалізації жінками права на працю;

• широке залучення жінок до активної участі в усіх сферах жит­тя суспільства, сприяння розкриттю їх інтелектуальних і твор­чих можливостей;

• підготовка інформаційно-аналітичних матеріалів про становище жінок на ринку праці;

• зниження рівня і тривалості безробіття серед жінок;

• здійснення контролю за безпекою праці жінок, ефективного розв'язання соціальних проблем працівниць, які виховують дітей, для включення їх до проектів угод між Кабінетом Міністрів України, Конфедерацією роботодавців, всеукраїнськими проф­спілками і профспілковими об'єднаннями;

• розробка заходів щодо поліпшення становища жінок, які про­живають у Донецькій, Луганській областях та у м. Славутичі, з урахуванням місцевих соціально-економічних умов та екологіч­ної ситуації;

• організація та проведення просвітницьких заходів і розробка інформаційно-методичних матеріалів з питань збереження та зміцнення здоров'я жінок і дітей;

• проведення щорічних всеукраїнських, регіональних та територі­альних фізкультурно-спортивних змагань "Спортивна сім'я";

-281 -

сприяння розвиткові мережі фізкультурно-оздоровчих і епос них жіночих, дитячих і сімейних клубів; розробка комплексу заходів щодо фізичної та психологічні реабілітації інвалідів;

організація і проведення для жінок-ін валі дів культурно-епс них фестивалів "Жінка з особливими потребами"; розробка програми підтримки молодих учених з метою печення реалізації рівних можливостей жінок і чоловіків у а ковій діяльності;

започаткування проведення щорічного конкурсу на кращую кову працю жінки-науковця;

сприяння діяльності закладів, центрів та служб, що на медико-психологічну та соціальну допомогу жінкам і дітя стали жертвами насильства (у тому числі сімейного) або і лись у скрутній життєвій ситуації;

проведення соціологічного дослідження "Торгівля жінками як
соціальна проблема сучасного суспільства"; -Щ

вивчення, узагальнення та поширення міжнародного досвіду у справі запобігання торгівлі жінками і дітьми, проведення семі­нарів, робочих зустрічей, "круглих столів" з цих питань: • ЩШ включення до навчальних програм загальноосвітніх і вищих на­вчальних закладів I-IV рівня акредитації тем з питань запобіган­ня насильству та торгівлі людьми;

організація навчання працівників, які в процесі своєї діяль проводять роботу з жінками та дітьми, що зазнали наситицн проведення інформаційної та роз'яснювальної роботи серед населення з питань запобігання торгівлі жінками; забезпеччІ^Н випуску та розповсюдження спеціальних видань (бюлетені, шури, рекомендації, пам'ятки тощо);

утворення у м. Києві центру реабілітації для дітей та жінок|| постраждали від торгівлі людьми;

розробка та реалізація міжнародних програм і протоколів і запобігання торгівлі жінками;

приведення системи показників тендерного розвитку у відпе ність з вимогами ООН щодо підготовки Національних ста тичних доповідей про становище жінок та чоловіків; проведення науково-практичної конференції "Жінки в і столітті: проблеми, перспективи, шляхи розвитку"; проведення другого Всеукраїнського конгресу жінок "Пекі» за підсумками реалізації в Україні заключних документів світньої конференції із становища жінок (Пекін, 1995 рік Спеціальної сесії Генеральної Асамблеї ООН "Жінки в 20001

рівність між чоловіками та жінками, розвиток і мир в XXI столітті" з метою вироблення стратегії дій, спрямованих на створення рівних для жінок і чоловіків можливостей брати участь у полі­тичному, соціальному і культурному житті та залучення жінок до прийняття рішень на всіх рівнях влади;

• вивчення досвіду Київського національного університету імені Тараса Шевченка щодо підготовки і впровадження курсу лекцій про рівні права та можливості жінок і чоловіків (гендерні питан­ня). У разі визнання цього досвіду позитивним сприяти його поширенню в інших вищих навчальних закладах 1-ІV рівня акре­дитації;

• організація і проведення благодійних культурно-просвітницьких акцій "Сільська жінка", "Жінки малих міст";

• збалансоване за статтями представництво жінок і чоловіків в органах державної влади, ефективне формування резерву кадрів для органів виконавчої влади;

• проведення експертизи законодавчих актів України стосовно забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків (тен­дерна експертиза) з метою приведення законодавства у відповідність з міжнародними актами і договорами та за ре­зультатами цієї експертизи подати пропозиції Кабінетові Міністрів України;

• проведення науково-практичної конференції "Будинок сімей­ного типу та прийомна сім'я: вчора, сьогодні, завтра (реальність, проблеми, перспективи у сучасній Україні)";

• організація та проведення за участю країн-членів Міжнародної ради жінок Європейського регіону Міжнародний семінар з про­блем тендерної рівності;

• сприяння діяльності громадських жіночих організацій з метою залучення жінок до активної участі в усіх сферах життєдіяль­ності суспільства;

• здійснення заходів щодо відзначення Міжнародного жіночого дня 8 Березня, Дня Матері, відродження національних свят, пропаганди кращих духовних надбань українського народу з метою розвитку і підтримки традицій, спрямованих на вшану­вання жінки-матері, підвищення ролі жінок у суспільстві, фор­мування демократичного світогляду, самосвідомості та націо­нальної гідності громадян України;

• проведення культурно-просвітницької роботи ("Дорога до хра­му"), спрямованої на духовний розвиток сім'ї, жінок, дітей та їх батьків, відродження і збереження народних традицій та об­рядів;

-283-

• проведення наукових досліджень з питань розв язання соці них проблем осіб з функціональними обмеженнями з ураху ням передового міжнародного досвіду та багатодітних, не них, соціально-неблагополучних сімей;

• забезпечення об'єктивного висвітлення у засобах масової ін мації стану виконання в Україні положень Конвенції 00Н ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок, Декларації щодо викорінення насильства у ставленні до жінок та ді заключних документів Спеціальної сесії Генеральної Асам ООН "Жінки у 2000 році: рівність між чоловіками та жінк розвиток і мир у XXI столітті", конвенцій та рекомендацій Мі родної організації праці, а також Плану дій;

• надання Кабінетові Міністрів України інформації про поліпа ня становища жінок, сприяння впровадженню тендерної рів:! у суспільстві та стан виконання Плану дій.

Таким чином визначаються основні напрямки соціальної р: ти і соціального захисту жінок:

1. Розробка законодавчих і нормативно-правових актів відп но до міжнародних документів ООН і Ради Європи.

2. Профорієнтація, працевлаштування і професійна перепідго ка.

3. Створення спеціальних закладів, установ, реалізація фо методів соціальної і соціально-психологічної реабілітації жінок. <

4. Створення навчальних матеріалів, видань, інформаційної л* ратури щодо захисту прав жінок, діяльність ЗМІ у сфері висвітле* тендерних питань.

5. Культурно-просвітницька робота, спортивно-оздоро.
діяльність, поліпшення фінансового становища.

6. Проведення наукових досліджень.

7. Проведення семінарів, курсів, тренінгів з питань захисту и жінок.

8. Співпраця державних і недержаних організацій і установ.
В Україні для реалізації державної політики щодо жінок ефо

валась система державних інституцій, які здійснюють повнов' ня у сфері охорони дитинства і материнства:

• місцеві державні адміністрації (загальне керівництво, визна: ня та реалізація місцевих програм): управління соціального хисту, управління охорони здоров'я, управління освіти, сл у справах неповнолітніх, центри соціальних служб для мо

• медичні заклади (центри медико-соціальної реабілітації не нолітніх, будинки дитини, центр планування сім'ї, Центри ров'я жінок);

-284-

• заклади догляду, освіти та виховання (притулки неповнолітні загальноосвітні школи та професійні училища соціальної реаб літації, загальноосвітні школи та інші заклади середньої освіти дитячі будинки);

• соціальні служби для молоді (спеціалізовані соціальні служби заклади соціального спрямування, групи добровільних помічникі у соціальній роботі);

• місцеві органи та заклади, які не підпорядковуються місцевиі* державним адміністраціям: правоохоронні органи та закладі-корекції (кримінальна міліція у справах неповнолітніх, виховно трудові колонії, приймальники-розподільники для неповнолітніх) судові органи (суди, судові вихователі).

Для вивчення сучасного стану українських жінок проводяться різно­манітні соціологічні дослідження, які виявляють найбільш гострі проб­леми їхнього суспільного становища: матеріальне становище, стано­вище сільської жінки, охорона здоров'я матері і дитини, соціально-психологічний стан жінок, насильство над жінками, наслідки контра­банди жінок з України; становище жінок, які потерпіли від стихійного лиха, жінок-інвалідів, жінок — жертв різних форм дискримінації.

У соціологічному дослідженні "Становище сільської жінки" відмічається складний економічний стан українського села, який по­значається на житті жінок. Третина безробітних жінок на селі не можуть знайти роботу, незважаючи на високий професійний рівень. Це свідчить про недостатній рівень розвитку на селі виробничої та соціальної сфер, а незабезпеченість жінок працею — про незадо­вільний стан жіноцтва.

Серед безробітних жінок 82,0% шукали роботу і готові приступи­ти до неї, 1,1% намагалися відкрити власну справу, 1,9% знайшли роботу і приступають до неї, 4,0% — знайшли, але чекають відповіді, 11,0% зареєстровані в службі зайнятості та навчаються за її направ­ленням. Крім цього, важким є матеріальний стан жінок, які прожива­ють у сільській місцевості. Так, у 1994 році їхній заробіток становив 70% від заробітної платні чоловіків. У 1995 році — зберігається незначне збільшення — до 73,4%, але в 1997 році це співвідношення скоротилося в середньому по всіх галузях економіки до 72,5%. За Даними Держкомстату України, 1997 р. більшість населення, що меш­кає у сільській місцевості, зокрема жінки (85,3%), зайняті у сільсько­му господарстві, мають чи не найнижчу зарплатню у народному гос­подарстві. Якщо в цілому середня заробітна плата жінок становила 131,8 гривні (в промисловості — 130,6, на транспорті —153,3, на будівництві — 142.4), то в сільському господарстві — лише 95,6 ^гРивні, тобто 72,5% середньогалузевого рівня.

-285-

Гострим соціальним явищем є розповсюдження секс-бізнесу в|
Україні. За даними дослідження, яке проводилось завдяки проекту!
"Створення мережі неурядових організацій, які працюють із жінкам»!
секс-бізнесу в Україні", який реалізувався Українським інститутом ]
соціальних досліджень спільно із UNAIDS за фінансової підтримки
Уряду ФРН в 11 містах України протягом 1999-2000 pp., доступі*
інформація дає змогу зробити висновки, що знижується вікова ме>і
залучення до секс-послуг, зростає загальна кількість жінок, які вд
ються до такого заробітку, збільшується питома вага тих, хто вжив
наркотики, в тому числі ін'єкційним шляхом, підвищується рівень
ширення інфекцій, що передаються статевим шляхом. Вони такс
групою підвищеного ризику інфікування на ВІЛ. Більшість
"дівчат" не мають адекватного доступу до медичних послуг, щ
матичним є отримання правової підтримки. Значна частина
особливо молодих, ніколи не мали досвіду іншої роботи, не ма
трудових книжок, професійної підготовки. Серед жінок секс-біз
багато мігранток, котрі приїзджають до обласних центрів з малень­
ких міст та сільської місцевості. їм бракує життєвого досвіду, жжгла,
моральної та психологічної підтримки. Вони не мають до кого звер­
нутися, розміри державної соціальної допомоги не забезпечують
можливості прожиття. Суспільство нетолерантне до проституції^ не­
гативна громадська думка ускладнює становище цих жінок, сщ&ияє
закритості їхнього середовища та його криміналізації. <;щ|

У дослідженні зазначається, що сучасний стан розгалуженостівиН бізнесу та нагромадження соціальних та соціально-медичних проблем в середовищі секс-бізнесу на тлі поширення епідемії В1Л-інфекції в Україні вимагає від суспільства "розплющити очі" та визнати наявність проблем, що пов'язані із теперішнім статусом проституції. На увагу заслуговують три аспекти. По-перше, вдосконалення юридичної» яка б відповідала міжнародним вимогам та стандартам прав ли забезпечувала реалізацію прав кожної жінки та контроль за Ь риманням. По-друге, підвищення значущості виховання як ск процесу соціалізації, оскільки проституція являє собою резу/і тільки збігу несприятливих обставин, а й слідування певним поведінки. По-третє, потрібна співпраця державних та недери структур, ЗМІ, міжнародних організацій у розвитку та впров профілактичних заходів в середовищі комерційного сексу.

Секс-бізнес як соціальне явище потребує сьогодні вирішен рокого кола питань у таких сферах, як правове регулювання»' на здоров'я, соціальний захист матеріально незабезпечениЖ| медико-санітарна освіта населення, виховання та культура, контексті зростає важливість розвитку "третього сектору",Я

державної підтримки діяльності конкретних громадських організацій які частково вирішують окремі питання, а частково полегшують со­ціальне становище учасниць комерційного сексу.

Означені соціальні проблеми визначають основних об'єктів со­ціального захисту і соціальної роботи: матері-одиначки; жінки із бага­тодітних і неповних сімей; жінки сфери секс-бізнесу; жінки, які потер­піли від насильства; жінки, жертви контрабанди з України; жінки, які потерпіли від стихійного лиха; жінки-інваліди; жінки, жертви різних форм дискримінації.

Поиск по сайту: