АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

Природа, призначення, структура і властивості систем

Читайте также:
  1. B. Взаимодействие с бензодиазепиновыми рецепторами, вызывающее активацию ГАМК – ергической системы
  2. C. Обладать незначительной системной биодоступностью
  3. CRM системы и их возможности
  4. D) по 20 бальной системе
  5. I ступень – объектив- центрическая система из 4-10 линз для непосредственного рассмотрения объекта и формирования промежуточного изображения, расположенного перед окуляром.
  6. II. Освоение техники микроскопии с иммерсионной системой.
  7. II. Світовий освітній простір і система освіти в Україні.
  8. II. СТРУКТУРА отчетА по Практике по профилю специальности
  9. III. СТРУКТУРА КУРСА
  10. III. Структура курсовой и ВКР
  11. III. Физиология специфических сенсорных систем
  12. IV Структура и стратегия фирмы, внутриотраслевая конкуренция

1. Природа і сутність систем: природні, закриті, абстрактні (по­няття), статичні (незмінність властивостей у часі), без провідного орга­ну, сумативні (упорядкованість, послідовність), штучні, відкриті, кон­кретні, динамічні (зміни властивостей у часі), централізовані, діяльнісні (взаємодія кількох компонентів).

2. Призначення систем: ціль і цілеспрямований характер (до чого прагне), завдання, які вирішуються (що долає, усуває), функції (для чого призначена), функціонування, розвиток і саморозвиток (як по­винна функціонувати і змінюватись)

3. Структура (організація) систем: об'єкти (суб'єкти), частини і компоненти, атрибути (властивості об'єктів, які її складають), відно­сини і взаємовідносини (об'єднують систему у ціле), наявність двох чи більше видів зв'язку (прямий чи зворотний зв'язок), наявність Р'внів ієрархії та їх ієрархія.

4. Властивості (якості, основні характеристики) систем: цілісність


 


- 132-


- 133-


(сумативність плюс взаємообумовленість), спільність чи неспільніг з іншими системами, стабільність (стійкість зворотнього зв'язку), ада Ь тація (пристосування до навколишнього середовища, реакція на ньп" го та її вплив), навчання, здатність до самовдосконалення, еволюці" (змінність у часі).

Будь-який управлінський вплив є підсумком певного управлінсь кого рішення, що прийнято менеджером певного рівня управління При цьому управлінське рішення повинно задовольняти цілому рЯДу вимог. Аналіз теорії менеджменту і вивчення практики показують, щ0 рішення повинно бути:

• цілеспрямованим;

• обумовленим і адресним (хто буде втілювати у життя і нести відповідальність за його ефективну реалізацію, рішення повин­но бути правомочним);

• прийняте рішення не повинно входити у протиріччя, тобто відоб­ражати єдність і узгодженість даного рішення із загальною си­стемою управлінських рішень;

• прийняте рішення повинно відповідати умові конкретності за часом його реалізації і зумовлювати критерії ефективності його реалізації з урахуванням оптимізації зусиль, засобів, часу;

• рішення повинно відповідати умові актуальності і сучасності, а також бути повним, коротким, чітко викладеним.

Існують різні точки зору (як у термінологічному, так і в змістовно­му аспектах) і стосовно адміністративного керування і менеджменту. Наприклад, американські фахівці вважають, що адміністративне ке­рування і менеджмент — одне ціле. У Західній Європі, навпаки, ме­неджмент використовується як основне поняття, а адміністративне керування відноситься до внутрішніх завдань організації.

У цілому західні соціологи, роблячи висновок про необхідність професіоналізації менеджменту, стверджують, що на зміну власниць­кому менеджменту, метою якого було забезпечення максимального прибутку для підприємця, у бізнес XX століття прийшов професійний менеджмент, що несе визначену соціальну відповідальність перед суспільством.

Розвиток професійного менеджменту привів до зміни специфіки діяльності менеджера. Вона полягає в тому, що менеджер — це не стільки посада, скільки професія, що вимагає комплексу професій­них, управлінських, психологічних, економічних і, звичайно, твор­чих якостей особистості.

Управлінська діяльність за своєю суттю технологічна, вона має визначені стандарти, закономірності, які повинні знати всі керівники, незалежно від сфери своєї діяльності. Для керівника, який працює в

- 134 —


льНій сфері, необхідні і специфічні знання, тому що в першу

rv він вирішує проблеми особистості, сприяє реалізації її життє-Мих інтересів і потреб.

Керування в рамках окремої організації являє собою сукупність наступних процесів:

і формулювання соціальної політики і ранжирування її у вигляді оперативних цілей;

• розробка програми і керівництво її реалізацією;

Ф організація фінансування і забезпечення матеріальними і кад­ровими ресурсами;

• керівництво діяльністю з налагодження взаємодії між іншими організаціями (по вертикалі і по горизонталі);

• організація і контроль за роботою кадрів;

• виконання представницьких функцій, зв'язок із громадськістю;

• освіта, навчання і виховання;

• оцінка і впровадження інновацій з метою підвищення ефектив­ності роботи.

Теорія соціального керування використовує загальнонаукові, кон­кретно-наукові методи пізнання, специфічні методи збору, аналізу й узагальнення інформації про взаємодію інтересів суб'єкта й об'єкта керування. Ці методи включають спеціалізовані способи анкетування, інтерв'ювання, аналізу статистичних даних, одержання експертних оцінок, дослідження змісту управлінських функцій, структур керуван­ня, управлінських груп і соціальної обумовленості їхньої діяльності. Виділяють два поняття керування: методологічне (змістовне) і процесуальне (технологічне). Перше з них показує місце керування в життєдіяльності суспільства, його можливості (обумовлені природно-історичними закономірностями, відносинами і механізмами керуван­ня) і характер суспільних інтересів. Друге поняття характеризується технологічно — у вигляді набору функцій і процедур. Ще на початку XX століття А.А. Богданов (Богданов А. Загальна організаційна на-Ука (тектологія). Л., 1920. — С. 126) виступив з ідеєю створення

загальної організаційної науки" — тектології. її особливість (як за­гальної організаційно-технологічної науки) полягала в тому, що вона Давала загальний опис найрізноманітніших процесів виникнення і роз-£аДУ організацій. Ідеї А.А. Богданова згодом вплинули на розвиток

агатьох досліджень цього напрямку. Організаційні методи керування визначаються як способи, прийо-

и> за допомогою яких створюються різноманітні соціальні системи, ^забезпечують визначений рівень (якість) їх організованості, і

Д'иснюється організаційний вплив як на систему в цілому, так і на її стини й елементи для досягнення поставлених цілей.

- 135-


Менеджмент як система знань розвивався за кількома на. прямками.

Перший напрямок — розвиток теорії організаційного керування — одержало назву "класичної", чи "традиційної" школи. Багато ком­понентів цього напрямку грають і зараз важливу роль. Однак визна­чена недооцінка людського фактору, спрощене уявлення про мотиви людського поводження, що мали місце в "традиційній" школі, викли­кали до життя інший напрямок у теорії керування.

Другий напрямок — це школа "людських відносин", чи "людсь­кого поводження". Особлива увага в цій технології керування при­діляється психологічним мотивам поводження людей у процесі ви­робництва, розглядаються такі категорії, як "групові відносини", "гру­пові норми", "проблеми конфлікту і співробітництва", "комунікаційні бар'єри", "неформальна організація" і ін. Таким чином, у теорію ке­рування були введені соціально-поведінкові елементи в інтегровано­му вигляді.

Третій напрямок — це так звана "емпірична" школа. Вона по­єднує дослідників, що визначають керування насамперед як вивчен­ня практичного досвіду з метою його узагальнення, тиражування і передачі практикам, навчання студентів і т.д. Представники цієї шко­ли прагнуть синтезувати основні ідеї двох перших шкіл "класичної" і "людських відносин".

Четвертий напрямок теорії організації керування — "соціальних систем" розробляє системний підхід до питань організації керування, звертає переважну увагу на взаємодію частин системи з цілим. Пред­ставники цієї школи займаються дослідженнями організації цілого, моделюючи організаційні процеси і їхні сполучення один з одним, сприятливі для досягнення цілей, що стоять перед організацією.

П'ятий напрямок — нова школа "науки керування". її представ­ники вважають найважливішою метою дослідження процесів прийнят­тя рішень із застосуванням новітніх математичних методів і засобів. Ця школа ставить перед собою завдання підвищити раціональність рішень, до неї також можна віднести велике число дослідників, що беруть участь у розробці різних керуючих і прогнозуючих систем.

Цей короткий і далеко не повний перелік основних теорій керу­вання показує міждисциплінарний характер знань, на основі яких мо­жуть бути розвинуті принципи адміністративної практики. Разом з тим ці теорії не завжди можуть бути адаптовані до вітчизняної систе­ми керування, тому що тут необхідно враховувати рівень життя, тра­диції, пріоритети і можливості в розвитку системи соціального захис­ту і т.д.


Керування в суспільстві — це вплив на соціальне поводження, на уд0ву (соціальну) діяльність не тільки окремої людини, колективу люДеи> але ' на суспільство в цілому. Керування соціальними проце­сами в суспільстві завжди цілеспрямоване і припускає досягнення усвідомлених цілей і завдань за допомогою відповідних засобів і методів, визначена сукупність яких і може бути названа технологія­ми. Цивілізованість суспільства багато в чому визначається рівнем культури керування, що містить у собі наукові знання про його ха­рактер і принципи, практичний досвід організації людей, координацію їхніх дій з метою підвищення їх ефективності. XXI сторіччя буде сто­літтям "свідомої технології", коли люди будуть використовувати тех­нології для того, щоб зміцнити власне тіло і стимулювати розумові здібності, і коли технології будуть усе більше приймати людські якості. [Симонов П.Ф. Наукові методи організації промисловості праці. М.-Л., 1925. С. 22)


1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 | 26 | 27 | 28 | 29 | 30 | 31 | 32 | 33 | 34 | 35 | 36 | 37 | 38 | 39 | 40 | 41 | 42 | 43 | 44 | 45 | 46 | 47 | 48 | 49 | 50 | 51 | 52 | 53 | 54 | 55 | 56 | 57 | 58 | 59 | 60 | 61 | 62 | 63 | 64 | 65 | 66 | 67 | 68 | 69 | 70 | 71 |

Поиск по сайту:



Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.004 сек.)