Соціальний захист інвалідів всіх вікових груп

Основним законом України із соціального захисту інвалідів є за­кон "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" від 12 березня 1991 р. № 875-12. Цей Закон визначає основи соціальної захищеності інвалідів в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соці­альній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які да­ють можливість інвалідам вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними здібностями та інтересами.

В законі зазначається, що інваліди в Україні володіють усією пой внотою соціально-економічних, політичних, особистих прав і свобод, закріплених Конституцією України та іншими законодавчими актами.

В законі визначаються цільові області створення умов для нор­мальної життєдіяльності інвалідів, такі, як: діяльність державних органів влади, освіта, профорієнтація і працевлаштування, участь інвалідів у, прийнятті рішень, матеріальне і соціальне оточення, фінансування соці­альних проектів і програм із соціального захисту інвалідів. На вико-' нання Закону були прийняті ряд підзаконних і правових актів, націо-' нальні програми, які регулюють механізм його реалізації.

У статті 2 закону визначається поняття інвалід.

Інвалідом є особа зі стійким розладом функцій організму, зумов­леним захворюванням, наслідком травм або з уродженими дефекта­ми, що призводить до обмеження життєдіяльності, до необхідності Щ соціальній допомозі і захисті.

В законі зазначається, що дискримінація інвалідів забороняється ' переслідується за законом.

Соціальний захист інвалідів з боку держави полягає у надан грошової допомоги, засобів пересування, протезування, орієнтації сприйняття інформації, пристосованого житла, у встановленні опір або стороннього догляду, а також пристосуванні забудови насел них пунктів, громадського транспорту, засобів комунікацій і зв'язк до особливостей інвалідів.

Порядок та умови визначення потреб у зв'язку з інвалідністю вста\ новлюються на підставі висновку медико-соціальної експертизи та урахуванням здібностей до професійної і побутової діяльності інвал; да. Види і обсяги необхідного соціального захисту інваліда надають ся у вигляді індивідуальної програми медичної, соціально-трудово: реабілітації і адаптації.

Для проведення реабілітаційних заходів медичними закладами роз­робляється індивідуальна програма реабілітації, яка є обов'язком

-348-

вою для виконання державними органами, підприємствами (об'єднан­нями), установами і організаціями. Захист прав, свобод і законних інтересів інвалідів забезпечується в судовому або іншому порядку, встановленому законом.

Державне управління в галузі забезпечення соціальної захище­ності інвалідів здійснюється Міністерством праці і соціальної полі­тики України, Міністерством охорони здоров'я України та місцеви­ми Радами народних депутатів України. Представники республі­канських громадських організацій інвалідів є членами колегій зга­даних міністерств. Міністерство праці і соціальної політики України спільно з іншими міністерствами і відомствами, місцевими Радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів здійснює розробку й координацію довгострокових і короткострокових про­грам з реалізації державної політики щодо інвалідів та контролює їх виконання.

Групи інвалідності в Україні визначаються відповідно до "Інструкції про встановлення груп інвалідності" від 28.12.91. № 16.01/20. Залеж­но від важкості інвалідності встановлюється перша, друга, третя її група. Питання про встановлення груп інвалідності розглядається після проведення діагностичних, лікувальних та реабілітаційних заходів. Рішення ґрунтується на оцінці комплексу клінічних, психологічних, со­ціально-побутових і професійних факторів. При цьому враховуються: характер захворювання, ступінь порушення функцій, ефективність ліку­вання і реабілітаційних заходів, стан компенсаторних механізмів, клінічний і трудовий прогноз, можливість соціальної адаптації, потре­ба в різних видах соціальної допомоги, особисті установки, конк­ретні умови і зміст праці, професійна підготовка, вік та інше.

При огляді у медико-соціальних експертних комісіях у кожному випадку, незалежно від захворювання чи дефекту, проводиться ком­плексне обстеження усіх систем організму хворого з метою об'єктивної оцінки стану здоров'я і ступеня соціальної адаптації, використову­ються дані функціональних і лабораторних методів дослідження, про­водяться опитування хворого, аналіз необхідних документів. Звер­тається увага на принципи медичної етики і деонтології.

При винесенні рішення про інвалідність складається індивідуальна програма реабілітації, що передбачає узгодженість з проведеними раніше медико-соціальними заходами, розглядається питання про по­требу у різних видах реабілітації, соціально-побутових послуг, мате­ріальної допомоги.

При нестійких, зворотних морфологічних змінах і порушеннях функцій органів і систем організму з метою спостереження за ефек­тивністю лікування та проведення реабілітаційних заходів, станом здо-

-349-

ров'я і ступенем соціальної адаптації проводиться періодичний огляд інвалідів через 1-3 роки.

При стійких, незворотних морфологічних змінах і порушеннях функцій органів і систем організму, неможливості поліпшення пере­бігу захворювання і відновлення соціальної адаптації, внаслідок не­ефективності проведених реабілітаційних заходів, інвалідність уста­новлюється без зазначення строку переогляду.

Підставою для встановлення першої групи інвалідності є різко виражене обмеження життєдіяльності, обумовлене захворюваннями, наслідками травм, уродженими дефектами, що призводять до різко, вираженої соціальної дезадаптації внаслідок неможливості навчання, спілкування, орієнтації, контролю за своєю поведінкою, пересуван­ням, самообслуговуванням, участю у трудовій діяльності, якщо вка­зані порушення викликають потребу у постійному сторонньому дог­ляді чи допомозі. При забезпеченні засобами компенсації анатоміч­них дефектів чи порушення функцій організму, створенні спеціальних умов праці на виробництві чи вдома можливе виконання різних видів праці.

Підставою для встановлення другої групи інвалідності є різко виражене обмеження життєдіяльності, обумовлене захворюванням, наслідками травм, уродженими дефектами, що не потребують постій­ного стороннього догляду чи допомоги, але призводять до вираже­ної соціальної дезадаптації внаслідок різко вираженого утруднення навчання, спілкування, орієнтації, контролю за своєю поведінкою, пересування, самообслуговування, участі у трудовій діяльності або при неможливості працювати.

Підставою для встановлення третьої групи інвалідності є обме­ження життєдіяльності, обумовлене захворюваннями, наслідками травм, уродженими дефектами, що призводять до значного знижен­ня можливостей соціальної адаптації внаслідок вираженого утруд­нення навчання, спілкування, пересування, участі у трудовій діяль­ності (значне зменшення обсягу трудової діяльності, зниження квалі­фікації, значні утруднення у виконанні професійної праці внаслідок анатомічних дефектів).

Сьогодні державна політика соціального захисту інвалідів здійсню­ється відповідно до Законів України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", "Про статус і соціальний захист гро­мадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", "Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні", "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та інших законодавчих актів, норми яких визначають додаткові державні со­ціальні гарантії окремим категоріям інвалідів: інвалідам війни, інвалі-

-350-

дам з числа осіб, котрі постраждали внаслідок аварії на Чорно­бильській АЕС, інвалідам з числа військовослужбовців тощо.

Пенсійне забезпечення інвалідів здійснюється згідно із Законами України "Про пенсійне забезпечення", "Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб", "Про статус і соціальний захи т громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катаст­рофи", а також іншими законодавчими актами, зокрема "Про науко­ву і науково-технічну діяльність", "Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів", "Про службу в органах місцевого самоврядування".

Таке законодавче розмежування питань соціального захисту інвалідів унеможливлює реалізацію соціальної політики в єдиному на­прямі для всіх категорій громадян.

Законом України "Про психіатричну допомогу", прийнятим Вер­ховною Радою України 22 лютого 2002 року, визначено правові та організаційні засади забезпечення громадян психіатричною допомо­гою, виходячи із пріоритету прав і свобод людини і громадянина, встановлено обов'язки органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування з організації надання психіатричної допомоги та пра­вового і соціального захисту особам, які страждають на психічні роз­лади.

З метою поліпшення соціального захисту дітей-інвалідів 16 листо­пада 2000 року Верховною Радою України прийнято Закон України "Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам". Цим Законом передбачені заходи, спрямовані на полі­пшення матеріального забезпечення дітей-інвалідів та інвалідів з ди­тинства, зокрема цим категоріям інвалідів надається" право на дер­жавну соціальну допомогу, яка виплачується замість пенсії.

Правові аспекти щодо освіти інвалідів містяться в Законах Украї­ни "Про освіту", "Про дошкільне виховання", "Про загальну середню освіту" тощо. Значну увагу приділено вирішенню проблем дітей з особливостями психічного і фізичного розвитку в Національній докт­рині розвитку освіти, затвердженій Указом Президента України від 17 квітня 2002 року № 347.

Законодавством України про працю передбачена система пільг для працюючих інвалідів, працівників, які мають дітей-інвалідів. Вста­новлення цих пільг спрямовано на створення умов для реалізації інва­лідами повною мірою свого конституційного права на працю, на ство­рення умов для продуктивної та безпечної праці під час прийому на роботу та звільнення з неї.

Нормативно-правова база з питань соціального захисту інвалідів

-351-

була значно розширена в останні роки. Протягом 2000-2001 років до Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Ук­раїні" були внесені суттєві зміни і доповнення щодо оподаткування, створення належних умов для соціально-трудової та професійної ре­абілітації осіб з обмеженими фізичними можливостями, створення умов для працевлаштування та інше.

Для поліпшення умов перевезення пасажирів з ураженням опор­но-рухового апарату у вересні 2001 року Кабінетом Міністрів України прийнято розпорядження "Про розробку та організацію серійного виробництва міських пасажирських автобусів і тролейбусів, переоб­ладнаних або обладнаних спеціальними пристроями для перевезення інвалідів на візках". Передбачено серійний випуск уніфікованих вітчиз­няних транспортних засобів, які б забезпечували маломобільним гру­пам населення, і, насамперед, інвалідам на візках, рівні з іншими громадянами можливості у користуванні міським пасажирським транс­портом.

Соціальна підтримка осіб з обмеженими фізичними можливостями є одним із пріоритетних напрямів Стратегії подолання бідності, зат­вердженої Указом Президента України від 15 серпня 2001 року № 637, оскільки інвалідність тісно пов'язана з бідністю.

Зроблені певні кроки по створенню правової бази у сфері реабі­літації інвалідів. Указами Президента України затверджено Національну програму професійної реабілітації та зайнятості осіб з обмеженими фізичними можливостями на 2001-2005 роки, створено Всеукраїн­ський центр професійної реабілітації інвалідів, постановою Кабінету Міністрів України схвалено Концепцію ранньої соціальної реабілітації дітей-інвалідів в Україні.

Побудова правової бази виходить із того, що не лише декла­рується той чи інший набір гарантій для осіб з обмеженими фізични­ми можливостями, а й законодавчо встановлюється процедура їх впровадження і контролю за реалізацією, яка здатна забезпечити втілення всієї сукупності соціальних прав осіб з обмеженими фізич­ними можливостями в суспільному житті.

Поиск по сайту: