Мета та основні завдання Програми

Метою Програми є створення сприятливих соціально-економічних, медичних, психологічних, організаційних та правових умов і гарантій для реалізації прав осіб з обмеженими фізичними можливостями на про­фесійну орієнтацію та підготовку, освіту, добровільну посильну працю.

Основними завданнями Програми є забезпечення:

• реалізації державної політики у сфері професійної реабілітації та зайнятості осіб з обмеженими фізичними можливостями, спри­яння їх широкій інтеграції у суспільство;

• реалізації особами з обмеженими фізичними можливостями їхніх конституційних прав на професійну орієнтацію та навчання, ос­віту, зайнятість;

• розроблення економічного та організаційно-правового механі­зму створення нових і збереження існуючих робочих місць для зазначених осіб;

• створення сприятливих умов для співпраці громадських органі­зацій інвалідів з роботодавцями, профспілками, органами вико­навчої влади у сфері професійної реабілітації та зайнятості осіб з обмеженими фізичними можливостями;

• розвитку служб професійної реабілітації та зайнятості осіб з обмеженими фізичними можливостями у сільській місцевості.

Програма складається з одинадцяти розділів, в яких визначають­ся напрямки фінансового забезпечення, організації та контролю за

-375-

виконанням програми. Вона розрахована на період до 2005 року і визначає конкретні заходи, виконання яких дасть змогу розв'язати невідкладні проблеми професійної реабілітації та зайнятості осіб з обмеженими фізичними можливостями. Основні заходи Програми:

• вдосконалення організаційної структури та управління систе­мою професійної реабілітації та зайнятості осіб з обмеженими фізичними можливостями;

• організація професійної орієнтації та психологічної підтримки осіб з обмеженими фізичними можливостями;

• професійне навчання осіб з обмеженими фізичними можливос­тями;

• створення звичайних, спеціалізованих і збереження існуючих ро­бочих місць для осіб з обмеженими фізичними можливостями;

• виробнича адаптація осіб з обмеженими фізичними можливос­тями у процесі трудової діяльності.

Важливою складовою створення необхідних умов трудової діяль­ності інвалідів є створення для них відповідних робочих місць. Поста­новою Кабінету Міністрів України від 3 травня 1995 року № 314 "Про організацію робочих місць та працевлаштування інвалідів" затверд­жено Положення про робоче місце інваліда та про порядок добору інвалідів на зайняття визначеної посади, а також обладнання відпов­ідного робочого місця. Цим Положенням визначено порядок атес­тації робочого місця для інваліда спеціальною комісією за участю представників зацікавлених організацій. Робоче місце вважається ство­реним у разі прийняття інваліда на роботу на постійній основі. Поло­ження регламентує також функції місцевих органів праці та соціаль­ного захисту населення, громадських організацій інвалідів, служби зайнятості, регіональних відділень Фонду соціального захисту інвалідів, роботодавців.

В Державній доповіді "Про становище інвалідів в Україні та осно­ви державної політики щодо вирішення проблем громадян з особли­вими потребами" за 2002 р. наводяться дані щодо працюючих інвалідів в Україні. їх у нашій країні 14,5 відсотка від їх загальної чисельності, а у складі всього зайнятого населення вони становлять лише 1,6 відсотка. Особливо низькою є зайнятість інвалідів І та II груп. Із кож­них 100 інвалідів внаслідок трудового каліцтва та професійного зах­ворювання трудовою діяльністю зайняті лише 6 осіб. З усієї чисель­ності інвалідів внаслідок катастрофи на ЧАЕС працювали 17,8 відсот­ка, а серед інвалідів війни цей показник становить 4,9 відсотка.

Структура зайнятості осіб з обмеженими фізичними можливо­стями: різні види захворювань (17,5 відсотка); ураження опорно-

-376-

рухового апарату (10,9 відсотка); інваліди по зору (4,9 відсотка); психоневрологічні захворювання (3,4 відсотка); інваліди по слуху (3,1 відсотка); туберкульозні захворювання (1,5 відсотка). Переважну більшість серед працевлаштованих становлять інваліди III групи.

Професійна діяльність інвалідів здійснюється у звичайному (неза-хищеному) соціальному середовищі, яке мінімально або зовсім не пристосоване до обмежень у життєдіяльності; у спеціальному соці­альному середовищі (захищеному), яке пристосоване до потреб інва­ліда і обмежень у життєдіяльності. За кордоном існує також транзит­на (перехідна від спеціального середовища до звичайного) професій­на фаза (період, етап), яка сприяє ефективній інтеграції осіб з особ­ливими потребами у реальний трудовий ринок.

Поиск по сайту: