Соціальна робота із прийомною сім'єю

Соціальний супровід — це цілеспрямована діяльність соціального працівника (або групи соціальних працівників) зі створення необхід­них умов для оптимального функціонування прийомної сім'ї і розвит­ку дитини.

Відбір сімей, які після проведення інформаційної кампанії виявили бажання взяти на утримання та виховання дитину-сироту або дитину, позбавлену батьківського піклування, проводиться таким чином.

Оцінка потенційних прийомних батьків. Ця процедура передба­чає збір матеріалів, документів, свідчень, на підставі яких будуть затверджуватися кандидатури прийомних батьків. Важливою скла­довою процедури відбору є ознайомлення з житловими умовами кандидатів та зустрічі соціальних працівників з членами потенційної прийомної сім'ї. Незалежно від того, хто з членів сім'ї вирішив стати прийомним батьком чи матір'ю, вивчається вся сім'я, її спроможність створити позитивний виховний клімат.

Затвердження кандидатів. Проводиться за резуль­татами процедури оцінки. Водночас визначається спе­ціалізація прийомних батьків. Вони можуть бути затвер­джені для виховання однієї конкретної дитини, певної кількості дітей або певної соціальної групи. Після зат­вердження кандидатів підписується угода між прийомни­ми батьками та представниками місцевої влади, в якій ^визначаються обов'язки сторін щодо виховання дитини,

-301 -

умови партнерства прийомної сім і та місцевих органів влади, ст| виховання у прийомній сім'ї, спеціалізація сім'ї.

Підготовка проходить шляхом тренінгів, які проводять соці працівники. Як правило, такі тренінги розраховані на 10 щотижн зустрічей.

Процес соціального супроводу складається з певної послі ності зустрічей соціального працівника з батьками, під час яких вивчає умови виховання дитини, надає допомогу у вирішенні п лем, які з'являються при вихованні, а у разі потреби залучає роботи з прийомною сім'єю інших спеціалістів соціальної сфери.'

Основними завданнями соціального супроводу є:

• ефективне використання наявних ресурсів для оптимальний швидкої адаптації прийомної сім'ї і прийомної дитини з мі вирішення проблем останньої;

• надання допомоги прийомній сім'ї для того, щоб у майбутньому вона могла вирішувати проблеми, які постають, в основному шляхом мобілізації власних ресурсів;

• забезпечення партнерських відносин між прийомною сім'єю; іД ціальною службою, іншими державними і громадськими устам вами для комплексного забезпечення прав прийомної дитймН

Прийомна сім'я на період адаптації прийомної дитини часто стає носієм потенційної кризи, а тому має бути предметом особливої ^Д#Ц ги соціальних працівників, хоча з часом їхня роль буде зменшуі ся, в ідеалі — зведеться до щорічної оцінки ефективності функції вання благополучної прийомної сім'ї і допомоги їй (якщо це н© но) на етапі становлення.

Відбір батьків до прийомної сім'ї з числа претендентів ознаЧ що сім'я вибрана благополучна. Проблеми до неї тією чи іншою м» приносить прийомна дитина. До речі, весь сенс інституту прийо сімей полягає в тому, що дитина приходить у звичайну сім'ю, нічим не відрізняється від мільйонів інших.

Інформація про дитину має складатися з кількох блоків:

1. Офіційні дані, історія життя дитини; наявність майна, в числі житла; статус дитини (сирота, підкинута, інше).

2. Стан здоров'я: медичний висновок повного обстеження жано незалежного); перспективи розвитку хвороб (якщо такі є); т мація дільничного педіатра або лікаря тієї установи, де знаході дитина, про специфіку стану здоров'я, перебіг хвороб тощо.

3. Розвиток особистості дитини: формування рухівних на (для малюків); вміння дитини правильно орієнтуватися і спостерт розвиток уяви; вміння концентрувати свою увагу; розвиток паї успіхи у школі (для дітей шкільного віку); вміння висловлювати

думки; розвиток мислення; інтереси дитини; емоційний розвиток; сто­сунки дитини з людьми, які її оточують; ставлення дитини до матері­альних цінностей; любов до тварин; ставлення до себе; активність дитини; духовні потреби дитини.

Зазначені позиції досить орієнтовні, і для різних вікових груп і життєвих ситуацій якісь із них будуть неактуальними, а деякі, навпа­ки, слід розширити. Головне, щоб і у соціального працівника, і у прийомних батьків вималювався багатоаспектний портрет дитини. На підставі отриманої інформації, досвіду (як соціального працівника, так і прийомних батьків) слід спрогнозувати, з якими проблемами дитина і сім'я можуть зіткнутися в подальшому.

Спочатку слід розробити план соціального супроводу на перший місяць життя дитини в прийомній сім'ї, потім — на півріччя. Після тривалого перебування дитини в прийомній сім'ї розробляють щоріч­ний план соціального супроводу.

План соціального супроводу — це план цілеспрямованої діяль­ності соціального працівника, установ, які надають конкретні послуги, а також членів прийомної сім'ї, які разом створюють необхідні умови для оптимального функціонування прийомної сім'ї та розвитку дити­ни. Перший місячний план соціального супроводу за своєю структу­рою не відрізняється від наступних. Але за змістом у перші декілька місяців він буде більш насиченим, ніж у подальший період.

Теоретичною основою у соціальному супроводі прийомних сімей є соціальна робота з випадком. При "веденні випадку" в процесі підготовки прийомних батьків до створення фостерної сім'ї і пере­дачі в неї дітей-сиріт на утримання, соціальний працівник виступає у ролі соціального менеджера, який виконує низку різних функцій, се­ред яких виділяються основні:

• оцінювальна — визначення конкретних потреб прийомної сім'ї та ресурсів, необхідних для утримання дитини;

• допоміжна — забезпечення послуг прийомним сім'ям у питан­нях, які вони неспроможні самостійно вирішувати;

• організаційне об'єднання зусиль різних установ і фахівців з ме­тою задоволення потреб прийомної сім'ї;

• освітньо-виховна — забезпечення членів прийомної сім'ї необ­хідними знаннями і навичками;

• консультативна — надання прийомним батькам інформації щодо наявних можливостей вирішення конкретної проблеми і допо­моги іншим фахівцям у виборі найбільш ефективного методу підтримки;

• посередницька — направляти прийомних батьків і дітей у відповідні установи та до конкретних фахівців;

-303-

• координаційна — координація процесу допомоги, що надаєть­ся різними установами та фахівцями;

• адвокатська — захист прав та інтересів як прийомної дитини,, так і прийомної сім'ї;

• адміністративна — здійснення діяльності щодо планування за­ходів, надання допомоги прийомним дітям і оцінка її ефектив* ності; і

• аналітична — збір та аналіз інформації, необхідної для прий-ї няття рішень.

Основними функціями соціального працівника в соціальній роботі' з прийомною сім'єю є вивчення відповідності об'єктивних і суб'єктивниц характеристик сім'ї, яка претендує взяти дитину, нормативним вимо^ гам; підготовка потенційних прийомних батьків до утримання в дитини-сироти чи дитини, яка залишилася без піклування батьки підбір та підготовка дітей для конкретної прийомної сім'ї; соціальну супровід дитини в прийомній сім'ї; робота з оцінки ефективності фу| кціонування прийомних сімей; корекційна і профілактична робота< кровною сім'єю дитини.

У різних країнах функції соціальних працівників розподіляють між різними фахівцями. Так, наприклад, у Великобританії один cofi альний працівник рекрутує й готує прийомні сім'ї; інший — добира супроводжує дитину, забезпечуючи захист її прав; третій соціальні працівник працює з кровною сім'єю, а четвертий — здійснює eg ціальний супровід прийомної сім'ї. В нашій країні інфраструкт соціальних служб поки що розвинена недостатньо, тому всі функі щодо соціальної роботи з прийомною сім'єю покладаються на оди го соціального працівника, як правило, центру соціальних служб молоді. Об'єктом роботи соціального працівника насамперед є ру на у прийомній сім'ї та сім'я в цілому як мала соціальна група.

Соціальна робота з сім'єю проводиться у трьох основних прямках: освітній, психологічний, посередницький.

Освітній напрям соціальної роботи передбачає соціальну дог могу в навчанні та вихованні. Допомога в навчанні спрямована,| запобігання появі сімейних проблем і формування педагогічної кул тури прийомних батьків. В основі соціальної роботи — соціальні педагогічні методи, які враховують найбільш типові помилки у bv ванні дітей в сім'ї: недостатнє уявлення про цілі, методи, завдав виховання; відсутність вимог у вихованні з боку всіх членів сі» сліпа любов до дитини; надмірна суворість; перекладання виховай на освітні заклади; сварки батьків; відсутність педагогічного такт взаєминах з дітьми; застосування фізичних покарань тощо, діяльність соціального працівника передбачає проведення ширс

-304-

освітньої роботи серед прийомних батьків з таких питань: педагогіч­на, соціально-педагогічна і правова підготовка прийомних батьків де виховання дітей; допомога батькам у формуванні адекватної поведінки у дітей стосовно однолітків; значення особистого прикладу і автори­тету батьків у вихованні дітей, ролі батька і матері, взаємин мі* батьками, налагодження взаємостосунків різних поколінь у сім'ї, ме­тоди педагогічного впливу на дітей, формування позитивних взаємин між дорослими і дітьми; виховання дітей у сім'ї з урахуванням статі віку; соціально-психологічні проблеми "важких підлітків", проблеми негативного впливу бездоглядності і безпритульності на психіку ди­тини; самовиховання і його організація, роль сім'ї у керуванні проце­сом самовиховання дітей і підлітків; заохочення та покарання у про­цесі виховання дітей у сім'ї; особливості виховання дітей з відхилен­нями у фізичному і психічному розвитку; трудове виховання у сім'ї, допомога дитині у виборі професії, проблеми виявлення і розвитку професійних нахилів і здібностей дітей; організація режиму праці, навчання, відпочинку і дозвілля дітей у сім'ї; підготовка дітей до­шкільного віку до занять у школі; моральне, фізичне, естетичне, ста­теве виховання дітей; розвиток досвіду спілкування у дитячому віці; причини та наслідки дитячого алкоголізму, токсикоманії, дитяча па­тологія та роль батьків у цьому, зв'язок здоров'я дітей з асоціальни­ми проявами їхніх батьків.

Крім цього, соціальні працівники можуть організовувати для прийом­них батьків практичні заняття, які допомагають значною мірою впо­рядкувати побут сім'ї та підвищити її соціальний статус. Соціальні навички, набуті під час практичних занять, можуть бути такими: вміння розпоряджатися домашнім бюджетом, раціональне ведення домаш­нього господарства, правильне харчування дітей різного віку, навич­ки санітарії та гігієни, етика сімейного життя, культура взаємин між членами родини, адекватне соціальне реагування на проблемні ситу­ації тощо.

Допомога в реалізації виховної функції сім'ї надається через про­ведення психологічного консультування чи соціально-педагогічного консультування, створення спеціальних виховних ситуацій для вирі­шення проблем, вчасної соціальної допомоги сім'ї з метою її зміцнення і якнайповнішого використання виховного потенціалу для блага дитини.

Основним напрямом сімейного життя, за яким реалізуються ви­ховні функції, є сфери батьківського обов'язку і любові. Відсутність змістовної життєдіяльності у них позбавляє сім'ю можливості ефек­тивно впливати на дітей. Вияв активності в одній із цих сфер за Рахунок інших викривлює виховний процес, позбавляє його повноти, Цілісності, багатогранності.

-305-

Якщо батьки не досягають тут позитивного результату, у родині з'являються неадекватні методи виховання. Соціальному працівни­кові у ході надання допомоги сім'ї необхідно розібратися разом з батьками у цих методах і допомогти зупинитися на найбільш адек­ватних.

Методи сімейного виховання поділяють на дві групи. Перша — методи повсякденного спілкування, ділової, довірливої взаємодії і взаємовпливу. Соціальний працівник має довести батькам, яким спо -собом може бути реалізований цей метод (наприклад, обговорення

РІЗНИХ ЖИТТЄВИХ ПИТаНЬ у довірливій РОЗМОВІ, РОЗУМІННЯ, ДОВІра, спо

нукання, співчуття, пересторога, чесна критика). Другу групу ста-,
новлять методи педагогічного і психологічного впливу на особистість
дитини з метою корекції її свідомості і поведінки: метод звертання
до свідомості, метод звертання до почуттів, метод звертання до
волі та вчинків. їх батьки використовують тоді, коли у дитини з'явля
ються певні проблеми. Соціальний працівник має підказувати, до яких
прийомів краще в тій чи іншій ситуації вдаватися. Активізувати
свідомість дитини можна за допомогою прикладу, роз'яснення, збуд-
ження психологічного стану радості, шляхом актуалізації мрії, зняття
напруженості у взаєминах. До почуттів дитини звертаються (батьки
або соціальні працівники), оперуючи такими поняттями, як совість,
справедливість, етика поведінки, самоповага, співчуття і милосердя,
страх та безстрашність, відраза та огидливість тощо. Коли йдеться
про волевиявлення і реалізацію відповідного вчинку, то батьки му
сять вдаватися до переконання, заохочення, покарання.

Отже, використання тих чи інших методів та прийомів у виховно-
му процесі має бути динамічним, спрямованим на встановлення ре-
альних стосунків, що створюють таке виховне середовище, яке було
б комфортним для всіх членів родини.

Проблеми в сім'ї можуть бути пов'язані з неправильною тактикою у сімейному вихованні. Соціальний працівник у цьому випадку має допомогти усвідомити особливості таких негативних тактик, як "дик-тат", "гіперопіка", "конфронтація", і водночас оволодіти позитив - ною тактикою сімейного виховання, так званою "тактикою співробіт­ництва".

Соціально-психологічна підтримка прийомної сім'ї спрямована на відновлення сприятливого мікроклімату під час сімейних криз. Ко-рекція сімейного мікроклімату проводиться тоді, коли в сім'ї має місце психічне насилля над дитиною, яке призводить до порушення, психологічного і фізичного стану. Донедавна цьому явищу не при-діляли належної уваги. Такими видами насильства є залякування, образа дитини, приниження її честі та гідності, порушення довіри-

-306

Соціальний працівник повинен скорегувати стосунки у сім'ї так, щоб усі необхідні заходи для забезпечення в ній порядку та дисципліни підтримувалися за допомогою методів, побудованих на повазі гідності дитини.

Посередницька функція соціального працівника в соціальній ро­боті з прийомною сім'єю здійснюється у трьох напрямках: соціальна допомога сім'ї в організації життєдіяльності; координація взаємозв'­язку сім'ї з організаціями і установами, соціальними службами для вирішення питань соціальної підтримки і захисту, а також — з інши­ми спеціалістами, які задіяні у процес соціального супроводу; надан­ня інформації сім'ї з різних аспектів її життєдіяльності.

Для реалізації такого підходу соціальний працівник виконує такі основні професійні ролі, як радник, консультант і захисник.

Радник — інформує сім'ю про важливість взаємодії батьків та дітей у сім'ї; розповідає про розвиток дитини; дає педагогічні пора­ди щодо виховання дітей.

Консультант — консультує з питань сімейного законодавства, міжособистісних стосунків і взаємодії у сім'ї; інформує щодо методів виховання, які можна застосувати в умовах конкретної сім'ї; роз'яс­нює батькам способи створення умов, необхідних для нормального розвитку і виховання дитини у сім'ї.

Захисник — захищає права дитини у випадку, коли доводиться стикатися з порушенням її прав і проблемами, які з цього випливають.

Поиск по сайту: